4. Типологізація регіонів

Побудова типологій регіонів є важливим як для системного опису і діагностики соціально-економічного стану регіонів, так і для здійснення завдань державної регіональної політики. Методи, механізми і заходи економічної політики повинні враховувати особливості типів регіонів, які виділяються з урахуванням економічних, соціальних, природних, геополітичних та інших істотних умов.

У регіональних дослідженнях широко використовуються методи типологічних угруповань, розроблених в рамках теоретичної статистики. При цьому перевага віддається методам складних угруповань, коли поділ сукупності регіонів на групи (типи) здійснюється по двох та більше ознаках, взятих у сполученні (комбінації). Існує кілька підходів до побудови регіональних типологій:

Типологізація регіонів за вихідним станом та динаміці визначеного індикатору

Уся сукупність регіонів поділяється на дві чи більше групи за рівнем індикатора в базисному році (групи 1, 2, ...). Потім здійснюється поділ регіонів за відносною величиною індикатору в році, який спостерігається (групи 1.1, 1.2, ..., 2.1, 2.2, ...). У найпростішому випадку такий метод виділяє 4 групи (типи) регіонів:

1.1 – регіони, що і в базисному, і в році, який спостерігається, мали рівень індикатору вище за середній;

1.2 – регіони, у яких рівень індикатору в базисному році був вище за середній, а в році, який спостерігається, стали нижче за середній;

2.1 – регіони, у яких рівень індикатору в базисному році був нижче за середній, а потім перевищив середній рівень;

2.2 – регіони, у яких рівень індикатору і в базисному, і в році, який спостерігається, був нижче за середній.

Типологізація регіонів за головними проблемами регіонального розвитку

Прикладом може служити типологія, розроблена Інститутом економіки та організації промислового виробництва Сибірського відділення РАН для виділення проблемних регіонів, що вимагають державної підтримки. Типологія побудована по чотирьох групах основних проблем:

- економічним,

- геополітичним,

- етнічним,

- екологічним.

Кожній групі проблем (аспекту регіонального розвитку) відповідають визначені типи регіонів.

Регіональні типології, які були розроблені в Раді по вивченню продуктивних сил, орієнтовані на цілі, завдання і механізми регіональної політики. Основна типологія має три виміри:

- рівень соціально-економічного розвитку,

- динамічність розвитку і

- природно-географічні умови (клімат, розташування щодо центру країни, тяжіння до регіонів світового ринку і т.п.).

На основі типологічних ознак, що спостерігаються, виділяються три головні типи проблемних регіонів, стосовно яких доцільно застосовувати особливі методи регулювання:

- відсталі,

- депресивні,

- кризові.

5. Поняття про територіальний поділ праці

Наукові засади регіональної економіки - це теорії суспільного поділу праці і регіонального розвитку.

Суспільний поділ праці — це об'єктивний процес розвитку продуктивних сил, при якому відбувається відокремлення різних видів трудової діяльності, спеціалізація виробничих одиниць і обмін між ними продуктами своєї діяльності.

Просторовим проявом суспільного поділу праці є територіальний поділ праці, обумовлений природними, економічними, соціальними і національно-історичними особливостями регіонів.

Територіальний поділ праці — це об'єктивний процес виробничої спеціалізації, відокремлення економічних районів, розвитку міжрайонної кооперації, обміну продукцією і послугами.

Територіальний розподіл праці закріплює певні галузі за конкретними районами. Він проявляється не тільки у розміщенні окремих галузей господарства, утворенні їх виробничих та збутових зон, а й спеціалізації країн та регіонів, особливому сполучені і зв'язках їх галузей, а також в міждержавному та міжрайонному господарському обміні, в формуванні всієї регіональної структури національної економіки - системи територіальних пропорцій і зв'язків.

Об'єктивною передумовою територіального поділу праці служать розходження у природнокліматичних умовах, ресурсному, економічному, науково-технічному, демографічному потенціалі. Від просторового розміщення продуктивних сил залежать ефективність розвитку економіки і рівень добробуту людей у регіоні. Просторова схема розвитку регіональної економіки може змінюватися під впливом вирішення реально існуючих протиріч:

- між розміщенням природних ресурсів і розміщенням суспільного виробництва;

- між розселенням населення і розміщенням нових робочих місць;

- між спеціалізацією регіонів і комплексним розвитком регіональних систем;

- між географією виробництва національного доходу і географією його використання;

- між інтересами поточного розвитку і інтересами майбутніх поколінь.

Територіальний поділ праці безпосередньо пов'язаний з територіальною організацією виробництва.

Територіальна організація виробництва - це динамічний стан розміщення виробництва по регіонах, зв'язаних у єдину систему національної економіки, відповідно до природних, соціальних і економічних умов регіонів і обумовлений особливостями територіального поділу праці.

Територіальний поділ праці визначає основні закономірності і форми територіальної організації виробництва. Форми територіальної організації виробництва являють собою стійкі просторово-територіальні утворення, що характеризуються масштабністю території, щільністю і взаємним розташуванням структурних елементів, рівнем спеціалізації і комплексністю розвитку господарства.

Взаємозв'язок територіального поділу праці і територіальної організації виробництва виявляється через територіальну спеціалізацію, концентрацію і внутрішньорайонні та міжрайонні зв'язки. Територіальний поділ праці призводить до певного зосередження виробництва на конкретних територіях. Збільшення такого зосередження й обсягу виробництва в розрахунку на одиницю території є територіальна концентрація виробництва. Однак територіальна концентрація характеризує зосередження не усіх видів виробництва, а його окремих галузей у залежності від природно - кліматичних, національно-історичних, економічних факторів, наявності сировинних, водних, енергетичних ресурсів, транспортних умов, демографічної і кваліфікаційної структури трудових ресурсів та ін. Оскільки кожен район має певний набір факторів і умов розвитку, він спеціалізується на виробництві відповідних видів продукції і послуг. Таким чином, територіальний поділ праці і концентрація виробництва визначають територіальну спеціалізацію господарства.

У свою чергу, територіальна спеціалізація призводить до посилення економічних взаємозв'язків і взаємозалежностей між суб'єктами регіонального відтворювального процесу усередині регіону та з іншими регіонами, а також до розвитку виробничо-територіального кооперування і комбінування виробництва, що відіграють активну роль у системі територіальної організації виробництва. Територіальне виробниче кооперування в широкому змісті означає обмін діяльністю між різними регіонами, а у більш вузькому - обмін готовою продукцією, послугами, сировиною, напівфабрикатами та ін.

Іншою формою прояву міжрегіональних і внутрішніх регіональних зв'язків служить комбінування, засноване на спільній послідовній переробці сировини по стадіях технологічного процесу. Таким чином, обумовлені територіальним поділом праці територіальна спеціалізація, концентрація і внутрішньорегіональні та міжрегіональні зв'язки, що виявляються у формі кооперування і комбінування, а також комплексність розвитку господарства регіону - суть одного й того ж процесу територіальної організації виробництва.

У межах однієї країни виокремлюють внутрішньорайонний поділ праці (спеціалізацію окремих виробництв усередині економічного району) та міжрайонний поділ праці (спеціалізацію районів та обмін товарами між ними). Природні умови є об'єктивними передумовами для появи й розвитку ТПП. Ю. Саушкін виділив шість різновидів ТПП.

1. Генеральний — між країнами й великими економічними районами. Наприклад, між Далекосхідним районом Роси та Японією — за експортом до останньої деревини й кам'яного вугілля. Між Західно-Сибірським економічним районом Роси та Україною — за експортом нафти й газу.

2. Внутрішньорайонний — між промисловими вузлами й містами. Часто-густо в одному з них розташовується головне підприємство, а в іншому — його філії. Або з одного центру до іншого йдуть комплектувальні вироби.

3. Довкола економічного центру (міста, комбінату). Приклади можуть бути ті самі, що й у попередньому ТПП. Крім того, тут доречно згадати про приміське сільське господарство й постачання його продукції до економічного центру. Економічний центр може давати довкіллю кваліфіковані кадри, техніку, добрива, нафтопродукти, обладнання, а також переробляти сільськогосподарську продукцію

4. Постадійний, за якого стадії виробничого процесу територіальне роз'єднані (ловіння риби — переробка — консервування, копчення, соління).

5 Фазовий — одна й та сама продукція (наприклад, фрукти) надходить до центрів з різних місць протягом року.

6. Епізодичний — райони або країни обмінюються якимись товарами не постійно.

За науково-технічного поступу географічний поділ праці набуває низки специфічних рис:

• ускладнюється територіальна спеціалізація господарства, а також галузева, функціональна, розселенська та техногенна структури;

• прискорюється територіальна концентрація господарської діяльності, розвиваються нові форми територіальної організації виробництва.

Порайонні відмінності у виробництві дають можливість створювати товари, призначені здебільшого для інших районів. Там, де є чималі територіальні відмінності та розрізняються умови їхнього використання, виникають великі порайонні розбіжності у собівартості виробництва однойменного товару.

Задля оцінки ефективності спеціалізації конкретної території розраховують коефіцієнти спеціалізації, локалізації, міжрайонної товарності, душові показники тощо. Одержання дешевого продукту в районах з найсприятливішими природними та економічними умовами спричинюють спеціалізацію районів.

, (1)

де: С — загальний рівень спеціалізації району (регіону);

Р— сукупний суспільний продукт, створений у районі, у вартісному вираженні;

Pв — частина сукупного суспільного продукту району (регіону), що вивозиться за його межі (у вартісному вираженні).

Галузі спеціалізації обраховують за допомогою коефіцієнта локалізації й коефіцієнта виробництва продукції району (регіону) на душу населення.

Коефіцієнт локалізації або концентрації даного виробництва Кл на території району (регіону) обчислюється за формулою

, (2)

де Ппр - питома вага галузі району в промисловому або сільськогосподарському виробництві району,

Ппк - питома вага і відповідної галузі району (регіону) в країні.

Коефіцієнт виробництва продукції району (регіону) на душу населення:

, (3)

де Пгал.р. - питома вага галузі району у виробництві продукції відповідною галуззю в масштабі всієї країни,

Пнас.р. – питома вага населення в загальному населенні країни.

Коефіцієнт міжрайонної товарності дає можливість оцінити потенціал району й точніше визначити його місце в товарообміні:

, (4)

Де Ввив.р. – вартість продукції даної галузі району (регіону), що вивозиться за його межі;

Ввир.р. – загальна вартість продукції, що виробляється в районі (регіоні).

Для галузей спеціалізації Кл та Кд > 1. Розмір коефіцієнта свідчить про ступінь спеціалізації району щодо виробництва того чи іншого виду продукції. Ці коефіцієнти можуть сягати значення Кл > 2, що свідчить про високу товарність даної галузі.