Методи визначення холестеролу, його клінічне значення

Холестерол – вторинний одноатомний циклічний спирт. Близько 20% холестеролу, що міститься в організмі, має екзогенне походження, переважна ж його частина синтезується, в основному, в печінці. В цьому ж органі він піддається етерифікації з утворенням стеринів, внаслідок чого до крові потрапляє переважно зв’язаний із жирними кислотами холестерол (близько 70% від загального холестеролу). Транспортується холестерол переважно у вигляді комплексу з білками (в складі α-, β- і пре-β-ліпопротеїдів), що зумовлює його розчинність. Слід зазначити, що α-ліпопротеїди є невеликими за розміром і достатньо стійкими молекулами, на відміну від β-ліпопротеїдів, які легко піддаються флотації. Тому порушення між співвідношенням цих фракцій сприяє розвитку атеросклерозу.

Виділяється холестерол із організму переважно із жовчю.

Для визначення вмісту холестеролу існує значна кількість методів: гравіметричні, нефелометричні, титрометричні, колориметричні, ферментативні, флюорометричні, хроматографічні. У повсякденній практиці клініко-діагностичних лабораторій найчастіше користуються колориметричними методами. Основна їх маса ґрунтується на реакції Лібермана-Бурхарда або ж на реакції Златкіса-Зака. В основі реакції Лібермана-Бурхарда лежить здатність холестеролу у присутності оцтового ангідриду або суміші оцтової і сірчаної кислот давати зелене забарвлення (за Абеллем, Ільком). Реакція Златкіса-Зака ґрунтується на тому, що за дії оцтової і сірчаної кислот на холестерол в присутності хлорного заліза (ІІІ) утворюється червоно-фіолетове забарвлення.

Ферментативні методи ґрунтуються на використанні ферменту холестеролестерази, за дії якого в присутності кисню утворюється перекис водню. Кількість останнього визначають або за оптичним тестом Варбурга, або за реакцією Триндера (утворення хіноімінового барвника рожевого кольору внаслідок взаємодії перекису водню та 4-аміноантіпірину за дії пероксидази). Ферментативні методи останнім часом використовуються все частіше, оскільки є більш специфічними та дозволяють уникнути використання сильнодіючих реактивів.

Визначення різних форм холестеролу ґрунтується на здатності вільного холестеролу утворювати з дигітоніном нерозчинну в хлороформі сполуку. До і після осадження в екстракті визначають відповідно вміст загального і етерифікованого холестеролу, а за їх різницею – вільного.

Гіперхолестеролемія спостерігається при захворюваннях печінки з порушенням синтезу і виведення жовчі (гепатити, гепатодистрофія), патології нирок (переважно хронічній – амілоїдний нефроз), цукровому діабеті, гіпотиреозі, кетозі, вагітності, атеросклерозі.

Гіпохолестеролемія характерна для патології печінки зі зниженням її синтетичної здатності (гострі гепатити, гепатодистрофія, цироз), гіпертиреозу, гострого панкреатиту, хронічної серцевої недостатності, гемолітичної жовтяниці.

При гострих захворюваннях печінки на початковій їх стадії, як правило, вміст холестеролу у крові зростає, а потім – знижується. Це супроводжується зростанням вмісту вільного холестеролу, а коефіцієнт етерифікований холестерол/загальний холестерол, що в нормі складає 0,55-0,60, зменшується нижче 0,40. Швидке зниження цього коефіцієнту до 0,20-0,15 є поганою прогностичною ознакою, оскільки вказує на гостру атрофію гепатоцитів.