Міністерство аграрної політики україни

Дніпропетровський державний аграрний університет

Факультет ветеринарної медицини

Кафедра нормальної та патологічної анатомії сільськогосподарських тварин

ГАВРИЛІН П.М., ОЛІЯР А.В., ШУЛЕШКО О.О.

МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК

ДО ЛАБОРАТОРНИХ ЗАНЯТЬ ТА САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ З ОСТЕОЛОГІЇ СВІЙСЬКИХ ТВАРИН (ОСЬОВИЙ СКЕЛЕТ)

(для викладачів та студентів факультетів ветеринарної медицини аграрних вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації)

Дніпропетровськ – 2007

УДК 591.4:619(075.8)

Методичний посібник до лабораторних занять та самостійної роботи з остеології свійських тварин (осьовий скелет) (для викладачів та студентів факультетів ветеринарної медицини аграрних вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації). – Дніпропетровськ: ДДАУ, 2007. – 52 с.

Укладачі: д. в. н., професор Гаврилін П.М., к. в. н., доцент Оліяр А.В.,

к. в. н., доцент Шулешко О.О..

Представлені методичні підходи до викладання особливостей анатомії кісток осьового скелета свійських тварин з урахуванням специфіки майбутньої професійної діяльності зі спеціальності „Ветеринарна медицина”. Подано схеми, які відображають особливості будови кісток різних відділів осьового скелета, а також їх видові ознаки, що спрямовано на підвищення ефективності самостійної роботи студентів із вивчення остеології.

Рецензенти:

● завідувач кафедри гістології, цитології та ембріології НАУ, докт. вет. наук, професор В.Т. Хомич;

● професор кафедри технології переробки та контролю якості продукції тваринництва ДДАУ, докт. вет. наук М.П. Високос

Посібник розглянуто і схвалено на засіданні кафедри нормальної та патологічної анатомії сільськогосподарських тварин ДДАУ

Протокол №14 від «25» червня 2007 р.

Посібник розглянуто і схвалено до друку науково-методичною радою факультету ветеринарної медицини ДДАУ

Протокол №7 від «26» червня 2007 р.

Заняття №1

Тема. Площини та напрями на тілі тварин. Скелет, розподіл на відділи. Хребетний стовп. Хребець, загальний принцип будови.

Мета заняття. Забезпечити засвоєння загальної анатомічної термінології – термінів, що вказують на розташування та напрями частин тіла тварин (площини, поверхні і напрями), загальних закономірностей розподілу скелета ссавців на відділи. Вивчити загальний принцип будови хребця.

Матеріальне забезпечення. Скелети різних видів тварин, хребці різних відділів осьового скелета та різних видів тварин, схеми, таблиці.

Методичні особливості викладання та підходи до вивчення матеріалу під час лабораторного заняття під керівництвом викладача.

На початку заняття акцентувати увагу, що термінологія в анатомії має істотне значення для адекватного розуміння нормальної будови та патологічних змін будови будь-якого органа під час навчання та практичної діяльності лікаря ветеринарної медицини. Згадати, що загальними рисами будови тварин філогенетичного ряду ссавців є біполярність, метамерія та білатеральна симетрія тіла, тому для визначення характеру локалізації та взаємного розташування органів і їх частин усе тіло умовно розсікають трьома взаємно перпендикулярними площинами (рис.1).

Рис. 1. Площини, поверхні і напрями на тілі тварин:

площини: І – середня сагітальна (серединна, медіанна); ІІ – поперечна (сегментальна); ІІІ – дорсальна (фронтальна);

напрями:1 – назальний (носовий); 2 – ростральний (оральний); 3 – аборальний (каудальний); 4 – каудальний; 5 – латеральний; 6 – плантарний; 7 – дорсальний; 8 – медіальний; 9 – краніальний; 10 – вентральний; 11 – пальмарний; 12 – проксимальний; 13 – дистальний; 14 – аксіальний; 15 – абаксіальний

Площина, що йде вздовж тіла від голови до кінчика хвоста вертикально і поділяє його на дві половини визначається як сагітальна. Звернути увагу, що розрізняють середню сагітальну (серединну, медіанну) площину – йде вздовж тіла, розділяючи його на праву та ліву симетричні (дзеркальні) половини, причому таку площину можна провести лише одну та бічні сагітальні (парасагітальні, парамедіанні, медіальні) площини – йдуть паралельно серединній сагітальній площині, їх можна провести безліч.

Площини, що проходять вертикально впоперек тіла тварини, перпендикулярно до його осі, поділяючи тіло на відрізки (сегменти) визначають як сегментальні (поперечні).

Площини, що проходять горизонтально, паралельно осі тіла та перпендикулярно до сагітальних і сегментальних площин визначаються як фронтальні (дорсальні).

Далі слід підкреслити, що відносно площин на тілі тварин виділяють наступні поверхні та напрями (рис. 1):

- медіальна поверхня – звернена до медіанної площини (медіально – всередину), протилежна їй – латеральна поверхня (латерально – назовні);

- краніальний напрям (краніально) – напрям від сегментальної площини в бік голови (від лат. cranium – череп), каудальний напрям (каудально) – в бік хвоста (від лат. cauda – хвіст);

- дорсальний напрям (дорсально) – від фронтальної площини в бік спини (від лат. dorsum – спина), вентральний напрям (вентрально) – в бік живота (від лат. venter – живіт).

Необхідно відмітити, що залежно від розміщення органів можлива різна комбінація цих термінів: дорсокаудально, краніовентрально, латерокраніально, медіокаудально тощо.

Звернути увагу, що для голови та кінцівок прийнято вживати особливі терміни.

На черепі термін «краніальний напрям» не застосовується, замість нього вживають: оральний (ротовий) – в бік рота, назальний (носовий) – в бік носа, ростральний – в бік рила (в свині), протилежний вищевказаним напрям у ділянці голови позначають як каудальний або аборальний. Значення таких напрямів як дорсально і вентрально також зберігається і для скелета голови.

На кінцівках прийнято вживати напрями: проксимально – вверх, ближче до тулуба (осьової частини тіла), дистально – вниз, віддалений від осьової частини тіла. На проксимальних відділах кінцівок (плече, стегно, передпліччя, гомілка) розрізняють наступні поверхні: краніальну – передню, каудальну – задню, латеральну – зовнішню і медіальну – внутрішню. В ділянках кисті і стопи передню поверхню називають спинковою або дорсальною, які є продовженням краніальних поверхонь передпліччя та гомілки, а задню – на кисті – долонною або пальмарною, на стопі – підошовною або плантарною, що є продовженням каудальних поверхонь передпліччя та гомілки. Терміни «латеральний» і « медіальний» зберігаються. Крім того, на пальцях кисті і стопи жуйних, свиней і м’ясоїдних виділяють осьову (аксіальну) та неосьову (абаксіальну) поверхні.

Після визначення основних анатомічних термінів слід перейти до вивчення будови скелета, який представляє собою опорну, тверду частину апарату руху. Він складається із закономірно з’єднаних між собою кісток і хрящів. Відмітити, що скелет свійських тварин включає два відділи: осьовий і кінцівок (периферичний). Далі, посилаючись на схему 1, більш детально зупинитися на будові осьового скелета.

Схема1.

Скелет

Отже, осьовий скелет складається із скелета голови, шиї, тулуба і хвоста. Скелет тулуба включає грудний, поперековий та крижовий відділи. Відмітити, що найбільш розвинутий грудний відділ тулуба, так як він складається із хребців, ребер і груднини, що утворюють грудну клітку.

Звернути увагу, що основна частина скелета шиї, тулуба і хвоста – хребетний стовп – columna vertebralis. Він утворений хребцями – vertebra (s. spondylus) і ділиться на шийний, грудний, поперековий, крижовий і хвостовий відділи.

Користуючись схемою 2, акцентувати увагу, що більшість хребців побудовані за єдиним принципом і мають дві основні складові – тіло і дугу.

Схема 2.