modul_ОЗМ_1 / seminar / 6

6. Світське і церковне мистецтво (4-7 ст.).

Культура Візантії поділялася на релігійну та світську. Це, безперечно, одна з важливих особливостей розвитку культури цього періоду.

Дуже велике значення для розвитку візантійської культури мало православ'я. Монополія у розвитку візантійської культури до кінця її існування належала духовенству. Православ'я стало визначальним фактором згуртування візантійської середньовічної народності, Православна Церква — головним носієм культури Візантії. Церква була головним замовником художніх творів.

Від епохи Середньовіччя збереглися в основному культові пам'ятники, а більшість світських творів загинули. Ця обставина малює багато в чому односторонню картину художнього життя цього часу. Важливо враховувати і ту обставину, що діячі церкви нерідко поєднували церковні і світські посади: у Візантії вони були вихідцями з великої аристократії, що не цуралася світської вченості і це не могло не накладати певного відбитку на характер творів, що замовлялися ними.

На вигляді храмів відбилося те значення, що вони одержали в державному і громадському житті. Соборний храм столичного міста був для людей того часу архітектурним утіленням могутності і величі держави.

Візантійські архітектори й художники, які протягом багатьох віків обслуговували християнську церкву, створили у відповідності з релігійними догматами струнку і відшліфовану систему мистецтва. Особливий тип храму, що склався у Візантії, названий хрестовокупольний. У візантійському церковному живописі починає складатися іконографічний канон - суворі правила зображення усіх сцен релігійного змісту і образів святих, а також стійкий канон в зображенні людини. Затверджується єстетика споглядального спокою, неземної впорядкованості.

Неперевершеним шедевром візантійської архітектури став побудований в 532-537 рр. храм св. Софії в Константинополі. Він утілив з надзвичайною силою і оригінальністю усе краще, що було в архітектурі Сходу і Заходу. Споруджений на високому пагорбі, далеко видимий з моря і суші, храм св. Софії став головною святинею християнського Сходу.

Візантійська естетика багато в чому спиралася на античні переконання, проте переосмислювала їх у дусі християнської ідеології. Відмінною рисою візантійської естетики був її глибокий спіритуалізм. Вона віддавала перевагу духу перед тілом. Не заперечуючи краси, візантійські мислителі ставили набагато вище красу душі, доброчесність, моральну досконалість.

У церковному живописі VI - першої половини VII ст. поступово кристалізується візантійський стиль. Для столичної школи характерні прекрасна якість виконання, витончений артистизм, живописність і барвиста різноманітність, трепетність і переливчастість колористичної гамми. Одним з найдосконаліших творінь столичних майстрів були мозаїки в куполі церкви першого Пречистого в Нікеї (VII ст.). Інші напрями в мистецтві Візантії утілилися в мозаїках Равенни, Сіная, Фессалоніки, Кіпру, Паренцо. Образи стають більш аскетичними. Чуттєвому, емоційному моменту в такому мистецтві вже немає місця, зате духовність досягає надзвичайної сили.

Християнська церква прагнула замінити світські видовища церковними святами. У соціальній психології мас відбувається поворот на користь способу життя, що насаджується церквою.

Але разом з тим у Візантії при усе зростаючому впливі християнства ніколи не затухала світська художня творчість. Надзвичайний розквіт Константинополя - цього "палладіума мистецтв і наук" - сприяв збереженню світської культури, а культ імперії і імператора давали імпульси її розвитку. Творцями творів світської культури різних жанрів були представники інтелігенції і середніх верств населення міських центрів імперії. Пам'ятників світського мистецтва Візантії збереглося на жаль, не так вже багато. Адже при нашесті зовнішніх ворогів саме палаци імператорів і багаті будинки знаті в першу чергу піддавалися руйнуванню і розграбуванню, багато що загинуло в полум'ї пожеж.

Ще в IV - V вв. Константінополь прикрасився палацами імператорів і будинками знаті. На самому березі Мармурового моря виріс Великий імператорський палац - цілий комплекс розкішних будівель - чудовий архітектурний ансамбль палаців з парадними залами, оточений садами і фонтанами. Закриті переходи сполучали його з іподромом і вели безпосередньо в імператорську ложу - кафісму. Вхід в палац вів через урочисту купольну залу – халку, інтер'єри і стіни палацу були оздоблені мозаїками, що прославляють перемоги Юстініана над варварами. Центром палацу з другої половини VI ст. стала тронна "Золота" зала, де відбувалися урочисті прийоми іноземних послів. Великий столичний іподром, осередок громадського і культурного життя, був прикрашений античними пам'ятниками. Вулиці міста були забудовані палацами знаті, громадськими будівлями, портиками, будинками городян.

Шедевром світського живопису раннього періоду були мозаїки підлоги Великого палацу в Константинополі. На них були зображені сцени сільського життя і праці, боротьба диких звірів, сцени полювання. Перед глядачем проходить панорама живих, порою наївних образів, створених з вражаючою художньою правдивістю невідомими візантійськими майстрами. Розкішними палацами і шедеврами світського мистецтва славилися також Антіохия, Александрія, Афіни і інші міста імперії.

Найбільш знаменитими творами світського живопису раннього періоду є зображення урочистої процесії Юстініана і Феодори в базиліці Сан-Вітале в Равенні (середина VI ст.). Від ранньої Візантії збереглося немало і інших творів світської портретної скульптури, серед яких є справжні шедеври. Передусім це ціла галерея імператорів - від Костянтина до Іраклія.

Світове визнання отримали твори художнього ремесла і прикладного мистецтва Візантії - дивовижної краси ювелірні прикраси із золота і коштовних каменів, диптихи із слонової кістки, прикрашені різьбленням і інкрустаціями, вишиті химерними малюнками шовкові тканини, витончені вироби з кольорового скла - посудини, намиста, світильники. Візантійські художники в області живопису, мозаїки, дрібної пластики, ювелірної справи, емалей і тканин книжкової мініатюри довгий час залишалися законодавцями смаків. Їх твори служили свого роду еталонами, на які орієнтувалися і яким прагнули наслідувати.

Іконоборство (VII-IX ст.)

Широкий резонанс у Візантії викликали церковні реформи перших Ісаврів. Уперше в історії Візантії сталося відкрите зіткнення держави і церкви. Іконоборство передусім було боротьбою світської знаті за обмеження могутності церкви.

Уся єресь IV - VII вв. - несторіанська, монофісітська і монофелітська - рішуче відкидали шанування ікон. Іконоборчі ідеї ранньої єресі відбивали протест народних мас проти розкоші церкви, розбещеності духовенства закликали до відміни церковної ієрархії.

Іконоборці висували тезу про непізнаваність божества. Іншими словами, всяка спроба зображувати Христа спричиняє за собою єретичні помилки. У цю епоху на передній план ідейної боротьби висунулися проблеми естетики, досягнення художнього ідеалу і етичних цінностей в образотворчому мистецтві. Наслідком поширення у Візантії іконоборчих ідей була тимчасова перемога в релігійному мистецтві орнаментально-декоративних і абстрактно-символічних принципів.

Іконоборчий рух послугував стимулом до нового зльоту світського образотворчого мистецтва і архітектури Візантії. У світському мистецтві Константинополя іконоборчого періоду зображення людських фігур не заборонялося: улюбленим мотивом художньої творчості стали портретні зображення імператорів і їх сімей, прославлених полководців і знатних вельмож константинопольського двору. В ту епоху імператорські палаци і громадські будівлі прикрасилися декоративними мозаїками і фресками, що прославляли перемоги імператорів над варварами, розваги василевсів, їх бенкети і полювання.

У Константинополі (829-842) широко розвернулося будівництво на території Великого палацу. У короткий термін був створений цілий комплекс прекрасних будівель, серед яких виділявся химерною архітектурою тронний зал, або Триконх, прикрашений трьома апсидами (конхами) і багато оброблений мозаїками і різноколірними мраморами колон. Двоповерхову будівлю вінчував високий дах, що виблискував позолотою. Безпосередньо до Триконху примикав перистиль названий Сігмою, оскільки він мав форму грецької букви сігма. Сігма також була прикрашена інкрустаціями з багатоколірного мармуру і вражала вишуканою розкішшю. Але самою дивною пам'яткою нового палацового ансамблю був зал Містеріон, що мав надзвичайну акустику: усе, що в нім говорилося тихо в одному кутку, виразно було чутно в іншому. Це акустичне диво досягалося за допомогою особливих механічних пристосувань, що зберігалися в таємниці.

У Константинополі, Нікеї і інших містах зводилися міські стіни, громадські та приватні будівлі. У світському мистецтві іконоборчого періоду перемогли принципи репрезентативної урочистості, архітектурної монументальності і барвистої багатофігурної декоративності, що послужили надалі основою розвитку світської художньої творчості.

2