Буткевич О.В. Історія міжнародного права_Частина 1

Розділ III

а о к л л с п ч и Е м і ж н д р о а и Е

ПРАВО

3. МІЖНАРОДНЕ ПРАВО СТАРОДАВНЬОГО ПЕРІОДУ

3.1. Особливості стародавнього міжнародного права

Історичні особливості міжнародного права на тому чи іншому етапі розвитку свідчать про відбиття в цьому праві характерних рис суспільних відносин відповідної історичної епохи. Відтак і особливості стародавнього міжнародного права породжені природою і вимогами тогочасних міжнародних суспільних відносин та їхніх учасників. Переважання в стародавній період норм, спрямованих на вирішення територіальних та інших конфліктів свідчить про виникнення міжнародного права як засобу забезпечення мирного співробітництва і торгівлі стародавніх країн. Широке застосування засобів міжнародного звичаю та особливості останнього вказують на витоки міжнародно-правового регулювання у племінний період за допомогою узвичаєних у первісних суспільних утвореннях і у відносинах між ними правил моралі, релігійних вірувань, етикету, магії та ін.

Характерною рисою стародавнього міжнародного права є його регіональний характер. Міжнародні відносини того часу виника- ли й формувалися в систему на окремих територіях, регіонах, а міжрегіональні контакти були швидше підтвердженням регіоналізму. Як видно з географічного поширення міжнародних відносин стародавнього періоду та з аналізу їх рівнів (внутрішньорегіонального та міжрегіонального), правила, що їх регулювали, також відбивали в собі цей характер. Причому це стосується не лише суто герографіч- ного (територіального) регіоналізму, а й нормативних, регулятив- них особливостей міжнародного права в різних регіонах стародав- нього світу.

' Міжнародне право з'являється переважно в тих регіонах світу, Де таке середовище склалося: «в певні часи і в певних місцях античного світу існували автентичні системи держав, які, вступаючи у взаємовідносини, усвідомлювали правила своєї поведінки, норми,

111

які ми сьогодні називаємо правом народів чи міжнародним правом»1. На виникнення такого середовища в тому чи іншому регіоні мали вплив фактори переважно геоекономічного характеру. Відмінність останніх вплинула і на особливості права певного регіону: переважання відносин залежності в регіоні, де території з кращими природними умовами займає держава-гегемон; переважання рівноправних відносин у регіонах із рівномірним розміщенням природних багатств серед краї регіону і т.ін.

Відтак, зазнаючи впливу правових, нормативних та інших особливостей різних регіонів, у міжнародному праві з історичним розвитком або поглиблювались або трансформувалися ці характерні риси, властиві окремим регіонам. Врешті це привело до становлення регіональних підсистем міжнародного права, або міжнародноправових сукупностей відповідних регіонів. Ці риси стародавнього міжнародного права згодом вплинули на формування його регіональних підсистем (китайсько-конфуціанської, буддистської, західноєвропейської та ін.), особливості яких впливають і на сучасне міжнародне право.

Зародження міжнародного права в різних регіонах світу та етапи його становлення й розвитку в часі не збігаються. Так, якщо в регіоні стародавньої Месопотамії вже у IV тисячолітті до н.е. між- народно-правове регулювання здійснювалося за допомогою досить сталих міжнародно-правових норм і принципів, то, скажімо, в Стародавньому Китаї такого рівня розвитку міжнародне право досягло в III — II тисячоліттях до н. е. (на це, зокрема, мала вплив інтенсивність міжнародного обороту регіону; звісно, в регіонах, бідних на корисні копалини, така інтенсивність була більшою).

У різних регіонах стародавнього світу міжнародно-правові інститути та механізми мали свої характерні риси, пов'язані з геополітичними, етнічними, релігійними та культурними особливостями, які інколи досить сильно впливали на відмінності в міжнародному праві цих регіонів. Так, для міжнародного права Близького Сходу характерною була організація міжнародно-правового регулювання у вигляді «сімейних відносин» (Амарнська система міжнародного права). Подібна «сімейна метафора» була спричинена особливостями міжнародно-правових інститутів у регіоні: тут, на відміну від

1Bederman D. International Law in Antiquity. Cambridge University Press, 2001. —

P. 16.

112

Розділ I I I . Докласичне міжнародне право

інших регіонів, основним суб'єктом міжнародного права виступав правитель держави, а «міжнародні відносини були збудовані за моделлю міжособистнісних»1. Суб'єктами міжнародного права виступали етнічно, культурно та релігійно різні утворення майже однакової могутності (чого не було в інших регіонах — грецькому, індійському, китайському, кожен з яких являв собою сукупність етнічно і релігійно однорідних утворень, серед яких виділялось одне або декілька найбільш сильних у політичному і воєнному плані).

Особливості останніх трьох регіонів найбільш характерні в розвитку стародавнього міжнародного права. Однією з характерних рис китайського та індійського регіонів була переважаюча роль правосвідомості (в тому числі релігійної) та правової доктрини в становленні міжнародного права, норм моралі й етики, а також ритуалів як правового джерела. У регіоні Стародавнього Китаю між- народно-правове регулювання здійснювалося за принципом Лі, а згодом — у тісному зв'язку з конфуціанським вченням. У цьому регіоні в певні періоди саме ритуали й традиції відігравали роль повноцінного правового регулятора, виконуючи роль правових норм щодо внормування й систематизації міжнародного спілкування. У Стародавній Індії міжнародне право було частиною загальної правової системи і доктрини — Дхарми, що «відігравала роль і «права», і «звичаю»2. Тут існувало переконання в силі Дхарми як регулятивної галузі міжнародних норм.

Особливості учасників міжнародних відносин регіону античних Греції та Риму (а саме — існування низки суверенних учасників міжнародних відносин) були характерними і для Індії та Китаю, хоча тут вони мали найбільший вплив на формування міжнародного права. Міжнародне право регіону античної Греції, найбільш пов'я- зане з його геополітичними особливостями, утворилося на базі співіснування незалежних полісів.

Регіоналізм стародавнього міжнародного права, відсутність універсальної (єдиної для всіх регіонів) системи міжнародного права не можна розглядати лише в географічному контексті. Регіоналізм міжнародного права проявлявся насамперед в існуванні настільки відмінних між собою за характером і зовнішніми ознаками право-

1 Amarna Diplomacy. The Beginnings of International Relations. Ed. by R.Cohen and R.Westbrook. Baltimore and London. The Johns Hopkins University Press, 2000. — P. 18.

2 Pramathanath Banclyopadhyay. International Law and Custom in Ancient India. Ramanand Vidya Bhawan, 1982. — P. 16.

113

вого регулювання його підсистем, що можна говорити про існування кількох регіональних сукупностей міжнародного права. Ці сукупності відрізняються між собою насамперед своїми регулятивними особливостями, характером джерел, відмінностями в інституті міжнародної правосуб'єктності, відповідальності, процедурі здійснення міжнародних правочинів та ін. Звісно, на ці особливості впливали відмінності регіонального, геополітичного плану, проте останні мали настільки сильний вплив на регулюючу систему, що є підстави говорити про матеріальні відмінності в регіональних сукупностях міжнародного права того часу.

Проте і цілком різні між собою в етнічних, релігійних, геополітичних та інших аспектах регіони вступали у взаємні контакти (фактор міжрегіональної торгівлі). При здійсненні ними таких відносин неминучим було зіткнення різних міжнародних праворозумінь і навіть специфічних регіональних сукупностей міжнародного права в цілому. При цьому їхнім учасникам необхідно було утримати мирний баланс. Тому, ще з перших етапів формування міжнародного права — несистемного і регіонального в ньому закладаються «миротворчі» механізми, засоби уможливлення торговельних, економічних і навіть культурних відносин різних регіонів планети між собою. Про це свідчить активна міжрегіональна взаємодія (вона здійснювалася в основному морем).

Вступивши у взаємодію між собою, різні регіони стародавнього світу мали переважно мирні відносини (зокрема, причиною цього можна назвати й технічні неможливості в той час вести міжрегіональні війни — за умов тогочасного розвитку військової техніки вести війни на території іншого регіону, переславши туди свою армію, було проблематично).

Другою рисою стародавнього міжнародного права є його тісний зв'язок з релігійними віруваннями. Від самої появи міжнародного права у вигляді перших норм міжнародного спілкування останні були «забарвлені» в релігійні риси і зазнали впливу релігійних стандартів. На це впливала первісна психологія: всі відносини зовні племені чи роду як найбільш важливі чи специфічні внаслідок того, що вони виходили за межі власного соціуму, були підпорядковані безпосередньо богам. Вступаючи у відносини з представниками інших племен і відповідно — вірувань, стародавні народи намагалися підпорядкувати ці відносини безпосередньо своїм богам, щоб задобрити їх.

1 1 4

Розділ I I I . Докласичне міжнародне право

У процесі міжнародного спілкування в стародавній період вплив релігії на міжнародне право систематизується, виробляються між- народно-правові процедури і відповідний їм релігійний супровід (як, наприклад, процедура укладання міжнародних договорів, прийому посла іноземної держави, здійснення посередницьких функцій та ін.)- Таким чином, релігія сприяла і виникненню традицій, звичаїв, обрядів, що були прообразом правових норм.

Релігія супроводжувала стародавнє міжнародне право від його виникнення протягом усього розвитку. З іншого боку, певний вплив на релігійні вірування стародавніх народів мало й саме міжнародне право. Так, у процесі здійснення міжнародних правочинів (укладання договорів, угод, створення міжнародних звичаїв) різні народи, поперше, починали визнавати релігію і богів один одного, а по-друге, обіцянки, дані богам обох сторін, вважалися непорушними. Це приводило до встановлення релігійної терпимості та визнання своєї рівності з іноземцями, з одного боку, і до внормування й розвитку міжнародних відносин — з іншого. Так, якщо навіть суб'єктам міжнародного права важко було досягти згоди з питань двосторонніх відносин, то цю прогалину заповнювали їхні клятви, дані богам обох сторін.

Визнання однією стороною богів та релігійних вірувань іншої мало ще один важливий аспект: сторона автоматично визнавала іншу сторону як суб'єкта міжнародного права, причому суб'єкта рівноправного, підлеглого власним богам у такий самий спосіб, як народ даної країни підлягає своїм. За умов пріоритету релігії це було найважливішим визнанням і являло собою як правовий, так і політичний акт — визнання іноземної релігії ставало необхідною умовою співіснування і нормальних політичних, економічних та інших взаємовідносин держав. Окрім цього, релігійні ритуали, клятви тощо супроводили укладання міжнародного договору, і мали сприяти більшому авторитету та непорушності останнього.

Іншою роллю релігії в стародавньому міжнародному праві було встановлення принципу міжнародної ввічливості. Серед його прикладів можна назвати процедури прийому та обміну посольствами, ведення переговорів та укладання договорів, форми деяких міжнародних правочинів і навіть правило обміну подарунками, в основі яких лежали релігійні вимоги.

Проте основною роль релігії залишалась у забезпеченні дотримання міжнародно-правових зобов'язань сторін стародавніх міжнародних відносин. Зокрема це проявлялося в обов'язковому супро-

115

воді практично будь-яких міжнародно-правових процедур релігійними ритуалами і церемоніями. Особливо властивими останні були для міжнародної договірної процедури. Це свідчить ще про одну характерну рису стародавнього міжнародного права, а саме — примату в ньому і загального визнання принципу pacta sunt servanda.

Яскравим свідченням ролі релігії в стародавньому міжнародному праві є функціонування таких інституцій міжнародного характеру, як оракули (найбільше їх було в античній Греції). У цьому регіоні певний час вони виступали квазісуб'єктами міжнародного права: виносили рішення в міжнародних справах, відігравали роль міжнародних суддів, укладали договори, приймали посольства та ін. Оракули відігравали велику роль і у формуванні міжнародної системи балансу сил. Так, Дельфійський оракул міг не прийняти посольство Мікен, «притримавши» їх на користь Афін або встановити тому чи іншому полісу режим преференцій і т.ін. З огляду на авторитет оракула, такі дії ставали визначальними для становлення міжнародного статусу того чи іншого полісу.

Оракули в Греції стали відігравати роль депозитаріїв міжнародних договорів. На початку або закінченні військових дій між полісами оракули визначали порядок їх ведення та умови укладення миру. Можна говорити про місце грецьких оракулів як інституцій, що проводили інтеграційну політику між полісами, або як міжнародних судів чи арбітражів. При цьому оракули виконували не лише третейські або арбітражні функції, виступаючи третьою стороною в міжнародних відносинах, а й здійснювали активні власні зовнішні зносини. Окрім вказаного впливу на розстановлення сил на міжнародній арені, вони проявлялись у здійсненні оракулами торгівлі, обміну, відправленні ними посольств з політичними місіями, заснуванні і дотриманні міжнародних звичаїв (зокрема, щодо статусу іноземців, порядку ведення торговельного обміну, процедури прийняття іноземних представників та ін.). Роль оракулів виявилась активнішою, ніж роль релігійних установ попередніх періодів — храмів, релігійних осередків, жерців Єгипту, Хетської держави, Ассирії, Митанні та ін. За своїми міжнародно-правовими функціями інститут грецьких оракулів наближається до статусу святого престолу періоду Середньовіччя.

За допомогою релігійних вірувань не лише досягалося дотримання міжнародно-правових норм і принципів, а й формувалися нові інститути міжнародного права. Релігія вплинула на становлен-

1 1 6

Розділ I I I . Докласичне міжнародне право

ня інституту міжнародно-правового визнання. У Греції при завоюванні або оволодінні новим правителем певною територією його юрисдикція над нею мала бути підтвердженою дельфійським оракулом. Після отримання такого підтвердження вже не вимагалося міжнародно-правового визнання його з боку інших країн чи правителів. Після направлення посольства до Дельф, щоб отримати відповідь щодо майбутніх відносин, цар Лідії Крез відправив одночасно і дарунки для дельфійського народу. У відповідь дельфійський оракул надав право громадянам Лідії в будь-який час звертатися до оракула, не сплачуючи відповідного мита і податків, а також нагородив їх правом дельфійського громадянства на вічні часи.

Релігійного впливу (як впливу найбільш авторитетної системи соціального управління), зазнали всі ключові інститути стародавнього міжнародного права.

Характерною особливістю стародавнього міжнародного права було переважання в ньому звичаю. Не дивлячись на досить ранню появу міжнародного договору як засобу регулювання міжнародних відносин, звичай має своє коріння в міжплемінному спілкуванні і з огляду на свою природу (тривалу та одноманітну, засвідчену практикою згоду сторін на певну поведінку, що є найбільш стабільним засобом формування правової норми і перевірки її на відповідність суспільним відносинам) протягом усієї історії займав особ- ливе положення серед міжнародно-правових джерел.

Звичай як правове джерело виникає спочатку саме для регулювання міжнародних відносин (і лише потім його дія поширюється на відносини всередині окремого соціуму, які до того, як менш розвинуті, ніж міжнародні відносини, регулювалися не правовими правилами — нормами релігії, моралі, етики та ін.). Сторонами такого звичаєвого права тривалий час виступали не індивіди, а соціальні групи: «звичаєве право початково було явищем не внутрішньосоціорним (інтрасоціорним), а міжсоціорним (інтерсоціорним), або, висловлюючися звичною нам мовою, міжнародним»1. Звичаї мали складну і тривалу процедуру створення й застосування, часто пов'язану з їх релігійним санкціонуванням богами сторін.

\Звичаї були казуїстичними і досить швидко замінювалися на

Договірні норми. Відносини ж більшої кількості суб'єктів, або ос-

0 1 Семенов Ю.И. Основные понятия обычного права: возникновение и разви- тее II Юридическая антропология. Закон и жизнь. — М.: Изд. дом «Стратегия»,

117

новоположні принципи, докорінні засади міжнародних відносин, які важче було внормувати договорами, продовжували регулюватися звичаями і стали звичаєвою основою стародавнього міжнародного права. Створені таким чином міжнародні звичаї ставали основою подальших міжнародних правовідносин; саме ними встановлювались основні принципи міжнародного спілкування.

Певні види міжнародних відносин продовжували протягом тривалого часу регулюватися звичаєм. Насамперед це стосується торговельних звичаїв. Для сторін вигідно було встановлювати довготривалі відносини економічного характеру і мати гарантію в незмінності отримуваних від таких взаємовідносин результатів (виплати данини та її розміру, обміну відповідними товарами та його обсягу і т.ін.). Найбільш стабільним джерелом регулювання такого виду взаємин був звичай (договір, що створюється швидко, так само швидко може бути змінений стороною, якій не вигідні його положення). На існуванні звичаїв у торговельній сфері тривалий час наполягали ті країни, які внаслідок різних причин ослабли і не мали колишньої економічної могутності, яку їм ще протягом якогось часу могли забезпечити існуючі економічні, торговельні звичаї.

Питання, що підлягали внутрішній юрисдикції (такі, як порядок перебування іноземних купців, торговельних представників, приватних іноземців на території іншої держави, статус їхнього майна та ін.), рідко зазначалися в міжнародних договорах. У той же час вимоги міжнародних відносин щодо врегулювання їх сприяли їхньому звичаєвому внормуванню.

Зазначення чи підтвердження сторонами в багатьох стародавніх міжнародних договорах вірності існуючим між ними звичаям також сприяло сприйняттю останніх як основного джерела міжнародного права. Складна процедура створення міжнародного договору сприяла їхній меншій, порівняно зі звичаєм, чисельності. Часто «поле діяльності» цих двох джерел міжнародного права навіть розмежовувалося: відносини загального, основоположного характеру підлягали звичаєвому регулюванню, а конкретні або найбільш складні для вирішення питання міжнародних відносин — договірному. Ця особливість вплинула на казуїстичність міжнародних договорів у

стародавній період. Багато з договорів того часу призначалися для регулювання конкретних, часто «моментних» відносин між сторонами.

Стародавні міжнародні договори здебільшого являють собою правове вирішення міжнародних ситуацій: врегулювання питання

1 18

Розділ I I I . Докласичне міжнародне право

спільного кордону — договір Лагашу і Умми 3100 р. до н. е.; врегулювання взаємної видачі злочинців або біженців — договір Суппілуліуми І і Нікмадду II 1360 р. до н. е., договір Рамзеса II і Хаттусиліса III; вирішення воєнних чи політичних конфліктів — договір Суппілуліуми І і Азіраса 1380 р. до н. е., договір Ашурнерарі V і Матіїяу 754 р. до н. е.; надання військової допомоги при загрозі війни — договір Муваталіса і Сунасураса 1320 р. до н. е.; установлення режиму торгівлі — договір Есархаддона і Баала; визначення розміру данини — договір Мурсиліса і Дуппі-Тешуба 1340 р. до н. е. та ін. Яскравим свідченням казуїстичності стародавніх міжнародних договорів є їхній поділ у Стародавній Індії майже на два десятки видів (моделей) залежно від їхнього об'єкта.

Казуїстичні, покликані вирішити конкретні міжнародні ситуації, стародавні договори часто містили багато різних положень на врегулювання поточних міжнародних відносин. Тому, важко знайти міжнародні акти, присвячені спеціально тим чи іншим галузям міждержавних відносин. Це вплинуло на порівняно низьку систематизацію стародавнього міжнародного права. Міжнародно-пра- вові інститути, що виникали в стародавній період внаслідок об'єктивної потреби розвитку міжнародних відносин, не були систематизовані, та й сама система міжнародного права з його відповід- ними галузями ще не склалася. Щодо стародавнього періоду можна говорити, скоріше, про існування певної сукупності норм міжнаро- дного права, ще не класифікованих за відповідними галузями, а об'єднаних у відповідні комплекси, що складатимуть згодом з історичним розвитком інститути системи міжнародного права наступ- них періодів.

Відсутність системи міжнародного права в стародавній період стосується лише відсутності систематизації міжнародно-правових інститутів та галузей, прийнятої сьогодні, і не впливала на ефективність правового регулювання. Так, у більшості міжнародноправових актів стародавнього періоду немає поділу на галузі, а відповідні положення зазначаються залежно від конкретної потреби у врегулюванні міжнародних відносин. Тому слід, скоріше, говорити про Існування в стародавній період своєрідної сукупності норм між- народно-правового регулювання. А відсутність галузей та інститутів у сучасному розумінні не є підставою для заперечення міжна- Родно-правового регулювання взагалі.

1 1 9

Бугкевич О. В. ІСТОРІЯ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

Особливістю саме стародавнього міжнародного права порівняно з наступними періодами є неоднаковий міжнародний статус його суб'єктів, визнання в ньому великої кількості різних суб'єктів незалежно не лише від їхнього розміру, політичного та військового розвитку, а й рівня міжнародної політичної незалежності, їхнього міжнародного статусу. У системі міжнародних відносин стародавнього періоду беруть участь цілком незалежні суб'єкти, васали, залежні чи напівзалежні держави.

Збереження залежного чи напівзалежного статусу відповідало інтересам не лише метрополії, а й самої залежної держави, яка отримувала від відносин залежності захист і допомогу, яку не могла забезпечити собі власними силами. Особливості інституту міжнародної правосуб'єктності в стародавній період: існування повноправних суб'єктів міжнародного права, держав з обмеженою правосуб'єктністю, які в її межах користувались усіма можливостями міжнародно-правової діяльності.

Подібна особливість інституту міжнародної правосуб'єктності була характерною для всіх регіонів стародавнього світу: Близького Сходу, Греції, Китаю, Індії, Риму.

Закріплення відносин залежності міжнародними договорами (договір царя Хетського царства Суппілуліуми І з правителем Угариту Нікмадду II 1360 р. до н.е.; Суппілуліуми І і правителя Митанні Азіраса 1380 р. до н.е.; договір царя Ассирії Ашурнерарі V і Матіїлу 754 р. до н.е.; договір царя країни хетів Муваталіса і правителя Кіццуватни Суннасураса 1320 р. до н.е.; договір царя країни хетів Мурсіліса з правителем Митанні Дуппі-Тешубом 1340 р. до н.е. та ін.) свідчить про юридичну, принаймні формальну, рівність суб'єктів міжнародного права.

У стародавній період виникали і проходили своє становлення насамперед ті інститути міжнародного права, які забезпечували

здійснення поточних міжнародних контактів (статус іноземців та їхнього майна, недоторканість дипломатичних та інших офіційних представників, статус території та кордонів, свободи торгівлі, оголошення, ведення та закінчення війни, укладання міжнародних договорів та ін.). Кожна цивілізація чи історична епоха породжує й розвиває передусім саме ті правові інститути, які необхідні для регулювання її суспільних відносин із властивими їм особливостями.

1 2 0