Національний музей історії України

Національний музей історії України — провідний історичний музей України. Розташований з 1944 року у м. Києві, на Старокиївській горі — місці народження української столиці. У музеї історії України зберігаються етнографічні, археологічні, твори живопису і скульптури, нумізматичні колекції, стародруки та інші історичні експонати. Будівля музею (пам'ятник архітектури) збудована у 1937—1939 роках за проектом архітектора Йосипа Каракіса і спочатку призначалася для художньої школи.

Архітектура та історія будівлі

Головний фасад будівлі вирішено у класичних формах та розкрито до майданчика перед музеєм, а тил, переглядали у панорамі Старокиївської гори, нагадує візантійські монументальні споруди.

Перед будівлею архітектор спроектував сходи цікавої форми з фанарними стійками. Біля будівлі, пізніше, на оглядовому майданчику встановлено камінь з викарбуваними на ньому словами Нестора Літописця «звідси руська земля стала бути» на давньослов'янській.

Художня школаБудівля будувалося перший архітектурної майстерні Горсоветa як перша в Києві і перша у всій Українській Республіці художня школа.

Початкове місце розташування. Спочатку будівля проектувалась для будівництва на вул. Леніна[1]про що свідчить запис зроблена автором в 1980 р.: "На початку тридцятих років Київським міськвиконкомом мені, як архітектору майстерні Міськради, було доручено проектувати Художню школу на ділянці, де зараз будується будинок «Київпроекту» по вулиці Леніна, трохи лівіше. Проект був зроблений і затверджений всіма інстанціями"[2]. Так само про первинному плануванні розташування будівництва на вулиці Леніна було написано в газеті "Більшовик" від лютого 1936 р. "В центрі м. Києва на вул. Леніна обрано місце для будівництва школи, що виховуватиме художньо обдарованих дітей"[3].

Перед початком будівництва, без згоди Головного архітектурно-проектного управління м.Києва та без погодження з автором проекту місце розташування школи було вирішено поміняти. Рішення було прийнято у зв'язку з указом секретаря ЦК КП(б)У Станіслава Косіора[1]за яким було вирішено зберегти проект в первісному вигляді, розмістити будинок майбутньої школи на місці Десятинної церкви якої у 1937 р. не було вже майже 10 років (вона як і безліч інших пам'ятників культури і мистецтва, була знесена радянською владою в 1928 році)[4]. Причина зміни місця розташування вказана не була. Можливо це був просто збіг, проте в одному з будинків, спочатку призначених під знесення у зв'язку з будівництвом школи на вул. Леніна, жив рідний братВсеволода Балицького— тодішнього голови Раднаркому України, та за зміни місця будинок на вул. Леніна знесений не був.

Як тільки Каракіс дізнався про нове місце розташування школи "він почав категорично заперечувати проти нового місця, посилаючись на те, що це заповідна територія"[5]. Як видно з подальших архітектурних проектів автора він і надалі намагався запобігати будівництву на заповідних місцях, хоча в Радянські часи це було надзвичайно важко). Була скликана високоповажна комісія з обговорення будівництва і після відмови автора будувати на цьому місці секретар ЦК УкраїниП. П. Постишев(Нині визнаний одним з трьох організаторівголодоморув Україні[6]) наступивши Каракісу на ногу, прошепотів: "Не зробите ви, на цьому місці поставить цю ж школу хтось інший"[5][1].

Зрозумівши неможливість уникнення будівництва на Старокиївській горі і проконсультувавшись з істориками автор запропонував розташувати будівлю школи в самому кінці Десятинного провулка (про що свідчить збережений оригінальний генеральний план забудови з місцем розташування будівель та з авторськими коментарями)[2][7]. Цей задум теж не був втілений в життя у зв'язку з великими витратами на будівництво фундаменту на крутому схилі гори. Врешті-решт "Каракісу вдалося відвоювати стародавні фундаменти, але школу на Старокиївській горі все-таки побудували[5]."

У 1944у в будівлі замість художньої школи був заснований «Державний республіканський історичний музей». З1950р. музей періменовалі в «Київський державний історичний музей». У ці часи в будівлі музею приймали в піонери, а так само возили сюди екскурсії з усього світу[1]. У1952-1953рр. провели реконструкцію будівлі[8], змінили конструкцію даху і прозорі скляні трикутні блоки призначених для кращого освітлення кімнат художньої школи, замінили на більш гладкі. З1965музей перейменували в «Державний історичний музей Української РСР». У жовтні1991 ріка музей, що знаходився в будинку одержав статус Національного і з тих пір музей називається «Національний музей історії України», а в народі весь цей час будівля називається просто «Історичний музей»[9].

Відкрився археологічноювиставкою у серпні1899якМузей старожитностей та мистецтв. Проте офіційне відкриття та освячення відбулося у 1904. Засновникамимузеюбули відомі вченіВікентій Хвойка,Данило Щербаківський,Микола Біляшівський(з1902— перший директор).

У радянський період музей багаторазово змінював назву і приміщення:

• 1919—1924рр. —Перший державний музей.

• 1924—1934рр. —Всеукраїнський історичний музей їм. Т. Шевченка.

• 1934—1935рр. —Центральний історичний музей ім. Т. Шевченка, музей було переміщено до Музейного містечка на територію Києво-Печерської лаври.

• 1935—1943рр. —Державний республіканський історичний музей (з відвоюванням Києва).

• 1943—1950рр. — музей переїжджає в нинішній будинок на вулиціВолодимирській, 2, де раніше знаходиласяДержавна художня середня школа ім. Тараса Шевченка.

• 1950—1965рр. —Київський державний історичний музей.

• 1965—1991рр. —Державний історичний музей Української РСР.

У жовтні 1991р. музей одним із перших закладів культури отримав статус Національного і з цього часу має сучасну назву.

. Сьогодення

За кількістю і значенням колекцій музей є одним із провідних музеїв України. Фонди музею нараховують понад 800 тис. унікальних пам'яток історії та культури з найдавніших часів до сьогодення.

Музей має цінні археологічні, нумізматичні колекції холодної та вогнепальної зброї, етнографії, виробів зі скла, фарфору. Близько 10 тис. одиниць зберігання нараховує колекція живопису, графіки та скульптури. Також є колекція документів XV—XXI століть, козацьких клейнодів, універсалів, грамот, листів гетьманів та козацької старшини.

Філіалом закладу є Музей історичних коштовностей України, де зібрані унікальні колекції дорогоцінних металів і коштовного каміння.

Десятинна церква

Це́рква Успі́ння Пресвято́ї Богоро́диці Десяти́нна  — перша кам'яна церква Русі

Споруджена у 988—996роках на територіїКиївськогоДитинцяВолодимиром Великим, який на її побудову та утримання виділив десяту частину своїх прибутків —десятину(звідки і походить назва храму). В літописах згадується містоПолоннеяк"святої Богородиці град десятинний". Десятинна церква була хрестовокупольним шестистовпним кам'яним храмом. На початку XIст. постраждала від великої пожежі. Згодом її відбудували та оточили з трьох боків галереями. Десятинну церкву оздоблювалимозаїки,фрески, різьбленімармуровіташиферніплити. Ікони, хрести та церковний посуд було привезено зКорсуня. Окрім головного престолу, церква мала ще два приділи — святихВолодимирата Миколая.

У Десятинній церкві містилася княжа усипальниця, де похованоВолодимира Святославичата його дружину — візантійську царівнуАнну. Сюди було перенесено зВишгородапрах княгиніОльги

В період феодальної роздробленості Русіцерква часто страждала від князівських усобиць. Так, у1169році Десятинну церкву пограбували військаАндрія Боголюбського, а в1203—Рюрика Ростиславича.6 грудня1240року орди ханаБатия, захопившиКиїв, зруйнували Десятинну церкву — останній оплот киян.

У «Списку міст руських далеких та близьких»(1390-і р.р.) вказується, що «святая Богородиця десятинная, камена, была о полутретьятцати версѣх».

Десятинна церква відновлена митрополитом Петром Могилою

Розкопки руїн храму почалися в 30-хрокахXVII століттяз ініціативи митрополитаПетра Могили. Біля однієй із вцілілихприбудовбуло влаштовано невелику церкву на пам'ять по зруйнованій святині. У ній зберігаласявізантійськаікона Святого Миколая, привезена зКорсунякняземВолодимиром.

Пізніше Петро Могилазнайшов у руїнахсаркофагкнязяВолодимираі його дружини Анни. Череп князя поклали у церквіПреображення Господнього (Спаса) на Берестові, потім його перенесли доУспенської церкви Києво-Печерської лаври. Кість і щелепу передали доСофійського собору. Все інше знову поховали. За заповітомПетро Могилазалишав на відновлення Десятинної церкви тисячу золотих.

1758року церква потребувала відбудови, яку було проведено за наглядом монахині Флорівського монастиря Нектарії Долгорукої. Знову знайшли й перепоховали саркофаги.

1824року митрополитЄвгеній Болховитіновдоручив розчистити фундамент Десятинної церкви археологу К. А. Лохвицькому, а1826року — Єфімову. Були знайдені залишки мармуру, мозаїки, яшми. Розкоп залишили без охорони і його почали розкрадати.2 серпня1828освятили початок будівництва нової церкви. За конкурсом (у якому також брав участь А. Меленський) будівництво нової церкви доручили петербурзькому архітектору В. П. Стасову. Будівництво нового храму в імперському, візантійсько-московському стилі, що не мав нічого спільного з первісною будовою, коштувало понад 100 тисяч рублів золотом. Іконостас склали з копій ікон іконостасу Казанського собору в Петербурзі, створених художником Боровіковським.15 липня1842року нову Десятинну Успіння Богородиці Миколаївську церкву освятили митрополит Київський Філарет,архієпископЖитомирський Никанор і єпископ Смоленський Йосип.

Декілька цеглин Десятинної церкви були закладені 31 липня 1837р. у фундаментЧервоного корпусуКиївського університету, що мало символізувати зв'язокКиївського університету Св. Володимираз просвітницьким спадком князя Володимира як Хрестителя Русі.

1928року Десятинну церкву, як і багато інших пам'ятників культури і мистецтва дорадянського періоду, було знищено радянською владою. В1938-39 експедиціяІнституту історії матеріальної культуриАН СРСР під керівництвом М. К. Каргера провела фундаментальне вивчення залишків всіх частин Десятинної церкви. Під час розкопок віднайшли фрагменти мозаїкової підлоги, фрескового й мозаїчного прикрашення храму, кам'яні гробниці, залишки фундаментів й под. Поруч з Десятинною церквою були знайдені руїни князівських палаців й помешкань бояр, а також ремісничі майстерні й численні похованняIX—X століть. Археологічні знахідки зберігаються в заповіднику Софійський музей, вНаціональному музеї історії України.

Збережені під землею фундаменти первісної Десятинної церкви свідчать про те, що будова була тринефна, з широким оперізуванням навколо, проміжного характеру між базилікою і центральним типом. План і врятовані деталі свідчать про мистецтво Херсонесаі ранню добу візантійського стилю.

26 листопада1996рокуНаціональний банк Україниввів у обіг дві ювілейні монети «Десятинна церква» зі срібла та мідно-нікелевого сплаву, присвячені 1000-річчю з часу спорудження Десятинної церкви у Києві — першого кам'яного храму Київської Русі.

З липня 2005року архітектурно-археологічною експедицієюІнституту Археології НАН Українипід керівництвом Г. Ю. Івакіна спільно з дослідниками зСанкт-Петербурга(зокремаЕрмітажу) та за допомоги студентів історичних факультетів України проводяться археологічні дослідження фундаментів Десятинної церкви на глибині близько 2-х метрів та частини оборонного рову з залишками дерев'яних конструкцій. Незважаючи на відсутність фінансування археологічні дослідження не припинялися. На теперішній час вони ще не завершені[Джерело?].