Практична № 5 ДИП

Чинне інформаційне законодавство не дає повного юри­дичного трактування поняття «національні інформаційні ре­сурси», а без теоретично і юридичне обґрунтованого визна­чення понятійного апарату щодо інформаційних ресурсів формування як системи національних інформаційних ре­сурсів, так і державного управління цією системою є пробле­матичним. Так, у ст. 1 Закону України «Про національну програму інформатизації» «інформаційний ресурс» визначе­но як «сукупність документів в інформаційних системах (бібліотеках, архівах, банках даних тощо)».

Важливими ознаками інформаційного ресурсу є те, що він може мати такі характеристики: бути системотворним і керівним фактором діяльності людини, суспільства і держа­ви; позитивно впливати на соціально-економічний розвиток суспільства і держави та забезпечення національної безпеки; завдавати шкоди суспільному життю у разі дефіциту, низь­кої його якості або негативної інформаційної експансії з боку інших країн; бути об'єктом кримінальних зазіхань і спеціальних заходів і засобів захисту; мати якості й ознаки, Що притаманні іншим ресурсам.

Таким чином, узагальнення суттєвих ознак інфор­маційних ресурсів та об'єктивних законів, що діють в інфор­маційній сфері, є підставою для висновку про те, що в основі формування, розвитку і ефективного використання націо­нальних інформаційних ресурсів, за умов постіндустріально-го суспільства та ринкової економіки, повинна бути споживча вартість в усіх сферах діяльності особи, суспільства і держа­ви, а саме: політичній, економічній, науковій, освітній, соціо-культурній, оборонній, ринковій інформаційній тощо.

На думку вітчизняних дослідників, зокрема, Кани-гіна Ю.М., Калитича Г. І., інформаційний ресурс — це до­ступні для безпосереднього використання дані й знання, невід'ємною характеристикою яких є їхня прагматична цінність, що визначається практичними потребами в їхньо­му матеріально-енергетичному уречевленні в інтересах вирішення певних практичних завдань. Інформаційний ре­сурс є інтелектуальним ресурсом, результатом колективної творчості й головна складність у розумінні його природи і функцій полягає у розкритті механізму переходу «знань в силу», способів його впливу на фактори розвитку людства.

На думку авторів, для всебічного обговорення і визначен­ня у правовому плані може бути запропоновано поняття «національні інформаційні ресурси» у такій редакції.

Національні інформаційні ресурси — це результати інтелектуальної діяльності в усіх сферах життєдіяльності людини, суспільства і держави, зафіксовані на відповідних матеріальних носіях інформації як окремі документи і маси­ви документів, бази і банки даних і знань, усі види архівів, бібліотеки, музейні фонди та інші, що містять дані, відомості і знання, які є об'єктом права власності будь-якого суб'єкта України і мають споживчу цінність (політичну, економічну, наукову, освітню, соціокультурну, оборонну, ринкову, істо­ричну, інформаційну тощо).

На національні інформаційні ресурси має розповсюджу­ватись юрисдикція України. Це — здобуток нації.

Чинне законодавство України також не встановлює по­вного юридичного трактування складових інформаційних ресурсів. Не визначені вичерпні критерії віднесення інфор­маційних ресурсів до категорій державних та недержавних. Таке становище створило і надалі створюватиме труднощі щодо формування системи національних інформаційних ре­сурсів (CHIP), управління цією системою, а також у правово­му оформленні функцій, пов'язаних з володінням, викорис­танням і розпоряджанням інформаційними ресурсами.

Відповідно до Закону України «Про власність», суб'єкта­ми права власності в Україні визначені: народ України, грома­дяни, юридичні особи та держава. Таке право власності може належати також й іншим державам, їхнім юридичним особам, спільним підприємствам, громадянам інших держав та особам без громадянства (ст. 3). У ст. 40 цей Закон визначає суб'єкти права інтелектуальної власності, серед яких є і держава.

У Законі України «Про інформацію», встановлено, що підставами виникнення права власності на інформацію мо­жуть бути: створення інформації своїми силами і за свій ра­хунок; договір на створення інформації; договір, що містить умови переходу права власності на інформацію до іншої осо­би. Інформація, створена на кошти державного бюджету, є державною власністю.

З огляду на наведене і з урахуванням права власності, до складових національних інформаційних ресурсів можна віднести:

•   інформаційні ресурси держави;

•   інформаційні ресурси інших суб'єктів інформаційної діяльності.

Особливо важливим є визначення підстав для віднесення інформаційних ресурсів до категорії державних. Правова норма про те, що інформація, яка створена на кошти держав­ного бюджету, є державною власністю, не є вичерпною.

У зарубіжній практиці визначальним критерієм віднесен­ня інформаційних ресурсів до категорії державних або інформації державного сектору, встановлюється на підставі джерел їхнього походження та фінансування.

В Україні значна частина інформаційних ресурсів ство­рюється за рахунок вторинного розподілу бюджетних коштів через різні позабюджетні фонди, що створюються за рахунок платників податків. Частина інформаційних ресурсів ор­ганів місцевого самоврядування створюється не тільки за рахунок державного бюджету, а й за кошти платників по­датків. Залишається невизначеним і правовий статус, з по­гляду права власності, інформаційних ресурсів акціонерних товариств, в яких держава володіє 100% або контрольним пакетом акцій, а також некомерціиних організацій, які ство­рені державою чи за її участю.

Отже, до державних інформаційних ресурсів доцільно бу­ло б відносити інформаційні ресурси створені, придбані, на­копичені за рахунок коштів державного бюджету, позабю­джетних державних фондів та платників податків. Такий підхід до визначення державних інформаційних ресурсів створюватиме умови, за яких буде неможливим непра­вомірне привласнення або приховування інформаційних ре­сурсів, віднесених до цієї категорії, особливо у процесі при­ватизації виробничих і наукових підприємств, установ і ор­ганізацій, витоку за кордон разом з науковими емігрантами та недобросовісними партнерами і конкурентами.

Залишається актуальною проблемою правове визначення галузей і видів інформаційних ресурсів з урахуванням наявної практики і накопичення суспільного досвіду.