Також вбачаються технологічні фактори, що значно ускладнюють забезпечення інформаційної безпеки:

• програмно-технічна неспроможність органів державної влади захистити власні інформаційні ресурси від несанкціонованого чи неправомірного доступу до них;

• технічна неспроможність інформаційної інфраструктури забезпечити інформаційні потреби всього населення держави тощо.

5. Охарактеризувати шляхи протидії інформаційним загрозам країни.

Для протидії загрозам інформаційній безпеці вживаються необхідні заходи як у напряму надання певного впливу на джерело загрози, так і в напряму укріплення об'єкта безпеки. Відповідно виділяють дві предметні області протидії. Одна з них утворюється сукупністю джерел загроз, а інша — сукупністю заходів по забезпеченню інформаційної безпеки об'єкта.

Методи впливу на інформацію у формі повідомлень можна поділити також на електронні та неелектронні. Електронні методи впливу застосовуються у тих випадках, коли повідомлення закріплюються на електромагнітних носіях, котрі призначені для оброблення за допомогою засобів обчислювальної техніки. Вони полягають у знищенні, викривленні, копіюванні повідомлень, які зберітеються на цих пристроях. Такі дії можуть бути вчинені лише за допомогою технічного і програмного забезпечення. Неелектронні методи за своєю суттю мають той самий зміст, але реалізуються без використання засобів обчислювальної техніки для впливу на повідомлення, закріплення на інших, передусім паперових, носіях інформації.

Методи впливу на інформаційну інфраструктуру можуть бути поділені на інформаційні та неінформаційні. Інформаційні методи впливу орієнтовані на порушення формування інформаційно-телекомунікаційних систем, мереж зв'язку, засобів автоматизації управління, систем автоматизованої обробки інформації, і таким чином, на попередження нанесення шкоди предметам суспільних відносин, що захищаються.

У цілому ж слід зазначити, що вибір цілей і методів протидії конкретним загрозам та небезпекам інформаційній безпеці становить собою важливу проблему і складову частину діяльності по реалізації основних напрямів державної політики інформаційної безпеки. У межах вирішення даної проблеми визначаються можливі форми відповідної діяльності органів державної влади, що потребує проведення детального аналізу економічного, соціального, політичного та інших станів суспільства, держави і особи, можливих наслідків вибору тих чи інших варіантів здійснення цієї діяльності.

8. Розкрити державну політику щодо Доктрини інформаційної безпеки України.

Однією з основних загроз інформаційній безпеці ЗУ "Про основи національної безпеки" називає "намагання маніпулювати суспільною свідомістю, зокрема, шляхом поширення недостовірної, неповної або упередженої інформації". До інших загроз віднесено:

• прояви обмеження свободи словата доступу громадян до інформації;

• поширення засобами масової інформації культу насильства, жорстокості, порнографії;

• комп'ютерна злочинність та комп'ютерний тероризм;

• розголошення інформації, яка становить державну таємницю, а такожконфіденційної інформації, що є власністю держави або спрямована на забезпечення потреб та національних інтересів суспільства і держави.

В Доктриніінформаційної безпеки України, підписанійПрезидентомв липні2009р., серед всього виділено наступнізагрози інформаційній безпеці країни:

• поширення у світовому інформаційному просторі викривленої, недостовірної та упередженої інформації, що завдає шкоди національним інтересам України;

• зовнішні деструктивні інформаційні впливи на суспільну свідомість через засоби масової інформації, а також мережу Інтернет;

• деструктивні інформаційні впливи, які спрямовані на підрив конституційного ладу, суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України;

• прояви сепаратизму в засобах масової інформації, а також у мережі Інтернет, за етнічною, мовною, релігійною та іншими ознаками.

Основним призначенням доктрини інформаційної безпеки є закріплення методології і формування єдиної системної мети прийняття усього циклу законодавчих актів у сфері забезпечення інформаційної безпеки. Дані акти мають бути спрямовані на врегулювання суспільних відносин з наступного кола ключових питань:

• використання інформаційної структури і телекомунікацій;

• доступу до інформації;

• захисту інформації від несанкціонованого доступу і від її витоку по технічних каналах;

• захисту громадян, суспільства і держави від хибної недобросовісної інформації;

• захисту інформації телекомунікаційних мереж від неправомірних дій;

• забезпечення техногенної безпеки, у тому числі в області її інформаційних аспектів і боротьби з технологічним тероризмом.