4. Політика Перебудови, здобуття незалежності, розпад срср

Поява на посту Генерального секретаря ЦК КПРС Михайла Горбачова зародила в масах ілюзорну надію на реальність позитивних зрушень Україні . Розпочатий ним процес оновлення одержав назву «перебудова».

1985 — 1987 р. —Трансформація радянського суспільства розпочалася я к типова революція «згори». У 1985 р. на Пленумі ЦК КПРС було проголошено курс на прискорення соціально-економічного розвитку країни. Провідними його елементами було визначено інтенсифікацію економіки, прискорення науково-технічного прогресу, активізацію «людського фактора», перебудову управління та планування, удосконалення структурної та інвестиційної політики, підвищення організованості й дисципліни, поліпшення стилю діяльності, обґрунтовані кадрові зміни (термін «перебудова» вживався тоді лише в контексті поліпшення управління господарським механізмом).

З часом виявилася безплідність такого підходу, тому реформаційні акценти дедалі більше починали зміщуватися з економічної сфери в політичну. Проголошено курс на удосконалення соціалізму. Саме тоді М. Горбачов висунув два принципові лозунги: «гласність» і «широка демократія». Українська преса окреслювала контури раніше викреслених з історії сторінок, виринали із забуття історичні постаті.

Породжений гласністю плюралізм думок дедалі більше вступав у протиріччя з пануючою системою, що диктувало необхідність радикальної політичної реформи — забезпечення повновладдя Рад, демократизацію механізму влади, формування багатопартійності тощо.

В Україні перебудовчі процеси мали і свої особливості: уповільнений темп розвитку; порівняно низький рівень активності населення; тривале збереження при владі старої брежнєвської еліти; відсутність відвертого насилля я к засобу вирішення внутрішніх проблем; перетворення Чорнобильської трагедії з екологічного чинника суспільного життя на потужний політичний.

Катастрофа на Чорнобильській АЕС у 1986 р . , стала випробуванням для гласності. Вона підірвала довіру до радянської системи,

пробудила усвідомлення національних інтересів, спричинила підвищення активності та організаційне згуртування політичних сил, похитнула авторитет СРСР.

Скидання консервативного баласту було домінуючою тенденцією в кадровій політиці. За цих умов В. Щербицький не тільки зберіг свою посаду, а й активно впливав на загальносоюзне керівництво. Причини цього вбачають у відносно стабільній соціальній обстановці в Україні; існуванні в республіці міцного державного і партійного апарату, спроможного стримувати розвиток

радикальних процесів; бажанні Москви не йти на конфлікт і зберегти стабільність в Україні; у здатності В. Щербицького до політичних маневрів.

Уже в червні 1989 р. Україні діяло більш я к 47 тис. неформальних об'єднань. Саме на цьому ґрунті й постав феномен Народного руху України. Чільне місце належало Українській Гельсінській спілці. Вона першою в республіці заявила про необхідність побудови самостійної української держави.

Центральною подією в суспільному житті республіки були вибори в березні 1990 р. народних депутатів до Верховної Ради України та місцевих Рад народних депутатів. Вихід на політичну арену значної кількості нових громадських формувань суттєво змінив характер виборів, які вперше за радянських часів були альтернативними. Вперше в історії України Верховна Рада республіки 1990 р. почала працювати в парламентському режимі.

90% громадян, які взяли участь у Всеукраїнському референдумі, висловилися за незалежність України. Коментар «Тайм»: « Радянський Союз не може існувати без України. Він закінчився». Після здобуття Україною незалежності в 1991 р. почався новий етап розвитку українського суспільства. Україна стала суверенною демократичною державою.