Історія українського радіо.
Радіомовлення в Україні. Початок. 20-ті роки.
Радіомовлення в Україні. Кінець 20-х – 30-ті роки.
Програмна політика радіо в 20-30 роках.
Московське мовлення в Україні на мережах нашого радіо.
Партійна політика щодо радіо в радянські часи.
Технічна схема мовлення в Радянській Україні. Причини саме такого підходу до розповсюдження програм.
Радіомовлення на Україну в роки 2-ої світової війни.
Структура мовлення в 60-ті – 80-ті роки.
Коли мовлення стає три програмним і охарактеризуйте ці програми.
Програмна політика УР в 60-80-х роках.
Як змінювався радіопростір в Україні в 90-х роках?
Радіопростір України сьогодні.
Формати сучасного українського радіомовлення (конкретні приклади).
Вплив технічного прогресу на радіомовлення в державі в останні десятиріччя.
Україна і транскордонне мовлення. З 20-х і до нинішнього дня.
Державне радіомовлення в сучасній Україні.
Українське регіональне мовлення в нинішні часи.
. Українське ТБ. Початок (до 2-ї світової війни).
Перші телевізійні станції ефірного ТБ в Україні. (50-ті роки).
Телебачення в 60-ті.
Розбудова системи телемереж в Україні в 60-80 роки.
Поява УТ, його ідеологія і практика.
Технічні новації 70-х.
Від прямого ефіру до запису програм.
Вплив відеозапису на творчий процес.
Партійна політика стосовно ТБ.
Радянська цензура і електронні медіа.
Перехід на ТЖК замість кінозйомок в хрониці і наслідки цього процесу (творчий і технологічні аспекти).
Від однопрограмності до багатопрограмності.
Медіапростір ТБ в Україні в радянські часи.
Трансформація телевізійного медіа простору в 90-ті роки.
Система управління ТБ в незалежній Україні.
Телевізійний медіаринок в сучасній Україні.
Провідні телеканали нинішнього десятиріччя.
Моделі ТБ в Україні (нинішній час)..
Перспективи ТБ у зв’язку з впровадженням наземного цифрового ТБ.
Кабельні оператори в Україні.
Супутникове ТБ в Україні.
Інтернет ТБ і його перспективи в нашій державі.
Нішеві канали в Україні.
Вплив комерціалізації на програмну політику.
Державне ТБ в нинішній Україні.
Чому в Україні не розвивається суспільне ТБ?
Національна рада з питань ТБ і РМ, її основні функції.
Вади сучасного українського ТБ.
Аудиторія ТБ сьогодні.
Український телевізійний продукт.
Власники основних комерційних каналів.
Рейтинг телеканалів України, хто його визначає і як він виглядає нині.
Вплив технічного прогресу на творчість у ТБ.
Радіотелеграфний зв’язок з 1902 р. Початок радіомовлення – 16 листопада 1924 р. Харків1. Слухачів, аж 70 радіоаматорів. Дикторів не було. Почав мовлення технік, за звичкою тричі сказав „Алло!”, а потім – тричі - „Говорит Харьков!”. По тому почалася трансляція концерту. Але радіо створювали не стільки для розвитку культури, скільки для пропаганди і агітації. В ефір почали видавати радіогазети, а першою трансляцією була трансляція засідання ВУЦВК. Перший передавач був в Харкові малопотужним, але наступного року в Харкові і Києві московське спеціалізоване АТ (НЕП на дворі) зводить потужні передавачі. Згодом постали радіостанції в Одесі, Дніпропетровську, Донецьку та інших містах. Введена у дію в 1927 р. Харківська „РВ 4” (Радиовещательная станция 4) була четвертою за потужністю в усьому СРСР. У 1941 р. найпотужнішою довгохвильовою радіостанцією УРСР була Київська („РВ 84”), котра використовувалася і для транскордонного пропагандистського мовлення.
Партія бачила у радіо, насамперед, інструмент пропаганди. Вже в січні 1927-го ЦК ВКП(б) ухвалило постанову, зобов’язавши партійні комітети на місцях „взяти під безпосереднє керівництво роботу радіостанцій”. З часом влада використовувала їх для розправи над інакомислячими. Так у березні-квітні того ж року Українське радіо організувало прямі трансляції з приміщення Харківського оперного театру судових засідань процесу над членами вигаданої слідчими “Спілки визволення України” — діячами культури. Подібна ганебна для радіомовлення місія „громадських прокурорів” і „радіосудів” набула особливого поширення під час масових репресій 1937 року. Тоді газета „Правда” друкувала розгромні статті щодо “засмічення” органів радіобудівництва в УРСР „ворогами народу”. Зазнало репресій керівництво Укррадіокомітету. Кількість радіолюбителів в Україні почала зменшуватися: люди боялися виходити в ефір чи встановлювати контакти із зарубіжними партнерам.
Та повернемося у 20-ті. У 1928 почалася радіофікація України. Її проводив
Народний комісаріат пошт і телеграфів СРСР. Схема – РС – радіотрансляційні вузли, від яких по дротах сигнал йде до гучномовців абонентів – громадян та на вуличні гучномовці. Схоже з схемами кабельного ТБ. Ефірне мовлення, на відміну від країн Заходу, США розвивалося мало і через брак приймачів, і через те, що не хотіли, аби люди слухали щось з-за кордону. Ефірні приймачі – у тодішньої еліти. У установах, де можна контролювати прийом. Лише наприкінці 30-х, коли навчилися глушити РС „з-з бугра” і випускати приймачі, які дуже погано ловили далекі зарубіжні станції, кількість приймачів у населення зросла, але на початку війни всі вони були конфісковані.
У 1940 трансляційних радіоточок в УРСР було 1 047 000, у тому числі у сільських місцевостях 137 200. Усіх радіоприймачів було лише 255 400, здебільше по містах. Їх треба було реєструвати в міліції.
У серпні 1930 постановою РНК УРСР було створено при уряді УРСР під управлінням Народного Комісаріату пошт і телеграфів СРСР (загальносоюзне відомство) Всеукраїнське Радіоуправління. Його структури - радіоцентр Автономної Молдавської РСР та місцеві радіоцентрами в Україні. У 1932 Управління перейменовано на Всеукраїнський комітет радіофікації та радіомовлення при РНК УРСР (з 1938 скорочено — Український Радіокомітет2). Комітет одержував інформацію від РАТАУ.
Більшість часу наприкінці 1920-х - початку 1930-их займали передачі з Москви. На 70% то було політичне мовлення.
А що ж давали наші станції? Програма Харківської РС, наприклад, окрім „радіогазет” — робітничої, селянської, комсомольської, піонерської, єврейської та есперанто — складалася з доповідей, бесід, останніх новин, повідомлень зі з'їздів і нарад. На культуру і мистецтво – близько 3-х годин з 18-ти загального щодобового мовлення.
У другій половині 1930-их в програмах з’являються музичні, літературно-драматичниі передачі, передачі для дітей і молоді. Але 30-40 % часу припадало на обов'язкове транслювання московських передач (зрозуміло, якою мовою). Москва давала на Україну 12 випусків своїх новин.
Воєнний час. Мовлення з Саратова української РС ім. Шевченко. В Саратов була евакуйована частина техніки українських РС. Вели мовлення на окупованих територіях німці, йшли передачі з Москви на Україну, фронтових РС передачі були для населення окупованих українських територій.
Після війни оправами радіомовлення і радіофікації в УРСР відає Комітет Радіомовлення (з 1950 і телебачення) при Раді Міністрів УРСР.
У 1965 в УРСР діяло понад 50 потужних довгосередніх- коротко- і ультракороткохвильових радіостанцій.
Трансляційні радіовузли | 1950 | 1960 | 1965 | 1970
| 3 055 | 5 870 | 5 462 | 4 657
У сільській місцевості | 1910 | 3 655 | 3 168 |
Трансляційні радіоточки (у тис.)
| 1482 | 7 203 | 8 356 | 10 267
Радіоприймачі (у тис.) | 1950 | 1960 | 1965 | 1970
| 528 | 4431 | 6571 | 8157
Порівняно до 1930-их і обсяг передач і їх „асортимент”, так би мовити, розширився. На початку 1965р . обсяг республіканського радіомовлення становив 3 години на добу. Крім 10 випусків останніх вістей (працювали власкори, як власкори працювали місцеві телерадіокомітети (спочатку радіореле), йшли лекції, бесіди, консультації, загальноосвітні, літературні і музичні передачі, програми для дітей і молоді й окремі програми для нацменшин їхніми мовами, де були великі компактні місця проживання таких меншин (Одеса – для болгар, Маріуполь – для греків, наприклад). У сітці мовлення виділялися відрізки для ОДТРК. Там йшов приблизно такий самий „асортимент”, але місцевої тематики.
У 1960-их українське республіканське мовлення стає трипрограмним. Перша транслювалася радіовузлами і радіоточками для масового слухача, друга та третя („Промінь”3 - інформаційно-музичного формату — для власників радіоприймачів здебільшого по містах або поблизу них. У першій програмі темі місцевого партійного і господарського життя відводилося 20 — 25 % часу, в двох інших більше уваги присвячувалося загальноукраїнським справам, у тому числі літературі й мистецтву.
Мовлення українською з-за кордону в часи „холодної війни” („Голос Америки”, „Голос Канади”, „Свобода”, Ватикан, „Дойче веле” та ін.).
Трансформація інформпростору в 90-х...
З доповіді Віктора Набруско – президента НРКУ.
Нинішній радіо простір і небезпеки для держави з його боку. „Ні для кого не секрет, що нині наш інформаційний простір далеко не український, він не відповідає національно-державним українським інтересам, а часом і реально становить їм загрозу. Українське радіо нині займає в інформаційному просторі країни лише близько 10% мовлення. Решта інформаційного ресурсу належить фінансово-промисловим групам, мовники яких абсолютно байдужі до захисту національних інтересів держави, оскільки основною їхньою метою є гонитва за прибутками. Національна радіокомпанія України на сьогодні має близько 30-ти периферійних частот в ФМ-діапазоні і лише три ФМ-частоти у великих містах – Києві, Луцьку, Ужгороді. Як же бути з інтересами слухачів Дніпропетровська, Сімферополя, Харкова, Одеси, Луганська? Як їх за нинішніх умов задовольнити? Така ж ситуація і з телебаченням. Маємо лише один, і то неповноцінний, телевізійний канал та фрагментарну присутність державних мовників у регіонах. Це той ресурс, який можна перетворити на суспільне радіо і Тб. Мізерний у порівнянні з країнами ЄС. Там держава володіє приблизно 40% ресурсу. Він, як земля – національне багатство. Деякі спритники дуже швидко зрозуміли, що з трьох телевізійних каналів, які на той час були в Україні, можна два поділити навпіл з кимось і, зрештою, привласнити. Процес капіталізації у сфері електронних ЗМІ завершився «успішно». В результаті потужні державні телевізійні мережі УТ-2 і УТ-3, практично весь пакет радіоресурсу в ФМ-діапазоні просто були за копійки відібрані в українського народу і передані в чужі руки.
Громадське мовлення має відповідати інтересам всієї, у нашому випадку – української, громади. Польща має 5 державних радіопрограм і 4 державні телепрограми, які охоплюють всю польську територію. У Франції – те ж саме. Це – норма для європейських країн, коли є 4 – 5 програм державного радіомовлення, 3 телевізійні програми, а решта – змішані, регіонального характеру, що охоплюють територію всієї держави.
Ввімкніть будь-який із комерційних загальнонаціональних телевізійних каналів – там транслюють програми чужої держави, здебільшого російські. Ми поважаємо всі культури, всі мови, представників усіх націй, що живуть в Україні, і наших сусідів, але такі речі неприпустимі, таке змістовне наповнення українського ефіру – одна з дуже серйозних загроз для нашого соціуму. Що я маю на увазі, говорячи про змістовне наповнення? Насамперед – духовність, за духовністю – ідеологія, за ідеологією – світогляд, за світоглядом – патріотизм, за патріотизмом – розуміння інтересів своєї держави. Хто б тут не жив – українці, татари чи росіяни, – але всі ми маємо любити цю землю, цей край, його історію. Це зрозумілі речі, які не вимагають жодних дискусій. Досвід інших країн, я гадаю, більшості добре відомий: та ж Франція свого часу вводила відповідне квотування. В європейських державах існують чіткі обмеження і щодо мови, і щодо пісні, і щодо кіно. І це нормально, тут нічого не треба боятися, тому що європейський дім єдиний, і в ньому є загальні європейські цінності, але є й окремі "кімнати", окремі "оселі", де живуть представники різних народів, які прагнуть і надалі мати своє генетичне коріння. Коли ж починаєш слухати наш, український, ефір, то нерідко виникає враження, ніби все організовано проти цієї нації, проти її духовності, культури, її фізичних потреб... Навіть спортивні передачі містять рекламу алкоголю…”
Національна радіокомпанія України мовить 94,5 години на добу по трьох внутрішніх каналах та ще по одному - на зарубіжну аудиторію. Внутрішнє мовлення ведеться українською мовою, слухачеві за кордоном пропонуються програми українською, англійською, німецькою та румунською мовами. Перша програма Перша програма складається з інформаційно-музичних блоків, інформаційних програм і випусків, що висвітлюють найважливіші події в Україні та за кордоном, передач на громадсько-політичні, соціально-економічні теми, літературно-художніх, музичних програм, передач для дітей та юнацтва. -------------------------------------------------------------------------------- Друга програма "Промiнь" Інформаційно-музична молодіжна програма. Висвітлює найактуальніші молодіжні проблеми, зокрема допомагає зорієнтуватися при обранні професії, знайомить із сучасною українською музикою та іншими видами мистецтва. -------------------------------------------------------------------------------- Третя програма "Радіо "Культура" Виходить під новою назвою "Канал духовного відродження Радіо "Культура", переслідуючи основну мету - створити у вітчизняному радіопросторі своєрідне середовище високої духовної культури із залученням до нього масової аудиторії слухачів. -------------------------------------------------------------------------------- Всесвітня служба "Радіо Україна" ВСРУ знайомить зарубіжного слухача з усім розмаїттям політичного, соціально-економічного та культурного життя України.
Докладно про історію українського радіо і ТБ -