72. Проблема визначення мовної норми на сучасному етапі. Типи мовних норм

Проблема мовної норми – одна з найактуальніших і найскладніших проблем сучасної лінгвістичної науки. Незважаючи на те, що їй присвячено велизна кількість праць, тут є ще багато суперечливого, а то й зовсім недослідженого. Розрізняють різні типи норм: - орфоепічні (вимова звуків і звукосполучень), - графічні (передавання звуків на письмі), - орфографічні (написання слів), - лексичні (слововживання), - морфологічні (правильне вживання морфем), - синтаксичні (усталені зразки побудови словосполучень, речень), - стилістичні (відбір мовних елементів відповідно до умов спілкування), - пунктуаційні (вживання розділових знаків). Норми характеризуються системністю, історичною і соціальною зумовленістю, стабільністю. Проте з часом літературні норми можуть змінюватися. Тому в межах норми співіснують мовні варіанти — видозміни однієї й тієї самої мовної одиниці, наявні на різних мовних рівнях: фонетичному, лексичному, морфологічному чи синтаксичному. Варіанти виникають відповідно до потреб суспільства в кодифікації написань і відображають тимчасове співіснування старого й нового в мові. • фонетичні- правила вимовляння звуків і ставлення наголосу (вивчаються в фонетиці і орфіоепії); • лексико-фразеологічні- норми вживання слів і фразеологізмів у властивих їм значеннях (вивчаються в лексиці і фразеології); • слово-складальні-правила складання слів і способів їх творення (вивчаються в словотворенні); • морфологічні- норми вживання слів у випадку їх видозмінювання (відмінювання іменних частин мови, займенника, дієприкметника і дієслова - вивчаються в морфології); • синтаксичні- правила побудування так званих синтаксичних конструкцій -словосполучень [речень (вивчаються в синтаксисі); • стилістичні- норми використання різними мовними стилями властивих їм мовних засобів (вивчаються в стилістиці).

73. Нормативність текстів офіційно-ділового стилю на фонетико-орфографічному рівні

Офіційно-діловий стиль – це прийоми використання мовних засобів під час документального оформлення актів державного, суспільного, політичного, економічного життя, ділових стосунків між окремими державами, організаціями та членами суспільства у їхньому офіційному спілкуванні. Має дві форми: усну і писемну. Його стильові різновиди: дипломатичний, законодавчий, адміністративно-канцелярський. Написання документів вимагає суворої нормативності (літературної мови з відповідним добором мовних засобів) та логічної виразності. Основна одиниця документа – текст, що оформляється за певними правилами з використанням відповідних реквізитів (за класифікацією управлінських документів). Композиція, або структура тексту (вступ, доказ(міркування, пояснення), закінчення(висновки, мета укладання документа)) вимагає стандартизації(для кожної групи документів зразок, еталон, який є нормативним, вихідним), тобто єдиних обов’язкових вимог до відповідних груп документів з погляду мовних засобів. Так, на рівні лексики в основі ділової української мови лежать загальнозрозуміла, нейтральна, нормована, так звана книжна, між стильова лексика, відповідно термінологія та професійно-виробнича лексика; дієслова (здійснювати, призначити); вмотивовані слова (що відповідають змісту документа); іншомовні слова(за доцільністю вживання); на рівні словоформ – вибір найточнішої граматичної форми слова, вживання роду(назви посад, професій) і числа; написання числівників, вживання відповідних займенників та відповідних форм дієслів; на рівні синтаксису документ в основному має розповідний характер, отже, вимагає розповідних поширених речень, найчастіше простих з прямим порядком слів, у деяких документах(контрактах, договорах) – складних речень з умовними, причиновими підрядним реченнями; і ін..