67. Лінгвістичні основи документознавства як теоретико-прикладна дисципліна

Навчальна дисципліна «Документна лінгвістика» вперше викладалася у 70-х рр.. ХХ ст. у Московському державному історико-архівному інституті для підготовки майбутніх докмуентознавців. У центрі уваги – мовне оформлення та особливості машинної обробки інформації адміністративних, наукових, виробничо-технічних, економіко-статистичних документів. Науково-технічний прогрес, розвиток та інтеграція наукових знань у мовознавстві, документознавстві, зокрема потреба в удосконаленні організації змісту документа, уніфікації його інформаційної частини зумовили подальшу еволюцію змісту і структури документної лінгвістики. Нині докмуентну лінгвістику можна розглядати як мовознавчу дисципліну, яка досліджує внутрішню структуру тексту службового документа, його змістові категорії, мовностилістичну репрезентацію. Об’єктом її вивчення є текст службових документів, а предметом – правила побудови та мовне оформлення уніфікованих текстів службових документів, виявлення категорій, які виражаються за цими правилами. Мета дисципліни – формування системи знань про специфіку структурної та змістовної організації текстів службових документів; вмінь моделювати тексти службових документів різних жанрів відповідно до певної комунікативної ситуації. Документолінгвістика має справу з письмовими документами, а саме: рукописними, надрукованими та письмовими електронними текстами. Завдання дисципліни – вивчення правил побудови та мовного оформлення уніфікованих текстів службових документів, виявлення змістових категорій, які виражаються за цими правилами. На сучасному етапі документолінгвістика як синтетична наука перебуває на стадії становлення, формується її понятійний апарат. Інтегрування теоретичних і практичних здобутків інших галузей мовознавства визначили основні напрями її розвитку: - вивчення тексту як системи вищого рангу, основною ознакою якого є цілісність і зв’язність; - аналіз одиниць, що становлять текст; - дослідження між фразових зв’язків та відношень; - уніфікація структурної організації текстів службових документів; - виявлення особливих категорій службових документів та лінгвостилістичних засобів, які забезпечують реалізацію цих категорій у тексті.

71. Офіційно-діловий стиль як різновид літературної мови

Офіційно-діловий стиль – це прийоми використання мовних засобів під час документального оформлення актів державного, суспільного, політичного, економічного життя, ділових стосунків між окремими державами, організаціями та членами суспільства у їхньому офіційному спілкуванні. Має дві форми: усну і писемну. Реалізується в жанрах: закон, кодекс, наказ, інструкція, протокол тощо. Призначення: регулювання офіційно-ділових стосунків мовців у державно-правовій і суспільно-виробничій сферах. Сфера спілкування: в державно-політичному, громадському й економічному житті. Стильові ознаки: документальність, стабільність, стислість, чіткість, висока стандартизація вислову, сувора регламентація тексту. Мовні засоби: стандартна канцелярська лексика, складні речення, точний виклад тексту, безособові й наказові форми дієслів, чітко регламентовані розміщення й будова тексту, обсяг основних частин. Відсутність мовної індивідуальності автора, обмеженість синонімів. Офіційно-діловий стиль має такі функціональні підстилі: Законодавчий - використовується в законотворчій сфері, регламентує та обслуговує офіційно-ділові стосунки між приватними особами, між державою і приватними т службовими особами. Реалізується в Конституції, законах, указах, статутах, постановах та ін. Дипломатичний - використовується у сфері міждержавних офіційно-ділових стосунків у галузі політики, економіки, культури. Регламентує офіційно-ділові стосунки міжнародних організацій, структур, окремих громадян. Реалізується в конвенціях (міжнародних угодах), комюніке (повідомленнях). нотах (зверненнях), протоколах, меморандумах, договорах, заявах, ультиматумах і т. ін. Юридичний використовується у юриспруденції (судочинство, дізнання. розслідування, арбітраж). Цей підстиль обслуговує й регламентує правові та конфліктні відносини: - між державою та підприємствами й організаціями всіх форм власності; - між підприємствами, організаціями та установами; - між державою та приватними особами; - між підприємствами, організаціями й установами всіх форм власності та приватними особами; - між приватними особами. Реалізується в актах, позовних заявах, протоколах, постановах, запитах, повідомленнях та ін.