254_dhU / 64. Буття духовного

64. Буття духовного

“Духовне буття,— писав С. Франк,— у найзагальнішому його розумінні є основою й коренем реальності безпосереднього самобуття”.

В цьому контексті слід осмислити й роль духовного як особливої форми буття. Духовне в широкому розумінні — це сукупність усіх проявів свідомості, включаючи й знання, які втілюються у формах природних мов та знаково-символічних систем. Сюди відносяться й норми та принципи людського спілкування й поведінки (право, мораль, художня творчість і т.д.). Духовне можна поділити на два підвиди — духовне, яке невіддільне від конкретної життєдіяльності індивіда і те, що існує поза ним (об'єктивоване духовне). Перше включає свідомість індивіда, з допомогою якої він орієнтується у світі. Воно існує як невидимий, незворотний потік швидкоплинних збуджень, вражень, почуттів, переживань, думок людини, як сукупність її ідей, переконань, цінностей, установок і т.д. Цей різновид духовного "прихований" від людського ока і зовнішнього спостереження. Його можна прослідкувати лише за умови індикації індивіда про зміни в його свідомості, та й то лише окремі фрагменти, які проявляються як суб'єктивні враження або як об'єктивно значущі результати.

У процесі життя люди слідкують за тим, що відбувається з їх свідомістю, повідомляють про це іншим і обговорюють з ними її стан. На цьому грунтуються людське спілкування й культура в цілому, оскільки вони повернуті до внутрішнього досвіду людини.

Сакральне і світське — це два способи перебування у світі, дві екзистенційні ситуації, що їх людина обирає в тяглості історії. І ці два способи мають цікавити не лише істориків релігії або соціологів, рівною мірою вони привертають увагу й філософа, й будь-якої людини, яка розмірковує про можливі способи існування.