27. Філософія г.С.Сковороди

Григорій Савич Сковорода – родоначальник української класичної філософії,поет, співак, музикант, педагог. Народився в Полтавській губернії в сім'ї простого козака. Володів латинською, грецькою, німецькою та єврейськими мовами. Його перу належать багато творів: «Наркис», «Буквар світу», «Розмова дружня про світ духовний», «Потоп зміїн».

Центральною у всій творчості Сковороди є тема самопізнання, яку він називає «найвеличнішим» з усіх мистецтв. Людина шукає щастя і знаходить його через самопізнання. Справжнє щастя приносить людині праця за покликанням, «зріднена праця», яка відповідає вродженим нахилам. Якщо людина бере непосильний для себе обов'язок, займається діяльністю, до якої нема покликання, то таким чином вона зрікається своєї внутрішньої натури, ворогує сама з собою. Світ, казав Сковорода, ловить людей різними тенетами, приваблюючи одних багатством, інших славою, користю, вигодами. Справжня людина є сонцем за своїм серцем, а не за обличчям.

Серце – душа, вищий розум. У серці знаходиться істинна людина – Бог. Самопізнання – пошук у собі Бога. Пізнати «свого Бога» - це осягнення добра, правди, справедливості, саме внутрішня людина є істинною причиною наших вчинків. Треба прислухатися до голосу серця, бо саме в ньому найбільш повно являє себе людська суть.Сковорода говорить про те, що бути щасливим – означає пізнати себе, свою природу, творити свою долю. Він вважав, що справжня людина сама випромінює світло подібно до сонця. Треба лише це світло вміти бачити. Ніяка посада, життєва роль не зроблять людину сонячною.

Все існуюче Сковорода поділяє на три види буття, три «світи» - великий (макрокосм), малий «мікрокосм», символічний (Біблія).Всі три світи мають дві натури – способи існування буття. Видима натура – зовнішня, речовинна, несправжнє буття. Невидима – справжнє буття. Перший світ є загальний, він складений з нескінченних світів, є єдністю світів видимого і невидимого. Другий світ – це світ людини (мікрокосм). Третій світ – особливий реальний світ, форма переходу від видимого чуттєвого світу до духовного. Світ символів у Сковороди виступає алегорією безсмертя, завдяки йому перед людиною відкривається вічність.

Філософія Г.Сковороди була найбільш реалістичною на той час, бо вона забезпечувала можливість українського народу в тяжких умовах соціального і національного гноблення збереження і розвитку української духовності як такої