96_3_3

При цьому кількість сторін у висячих теодолітних ходах на незабудованій території має бути не більше трьох, а на забудованій - не більше чотирьох.

6. При виборі вершин теодолітного хода необхідно враховувати, що при зйомці ситуації і рельєфу з цих вершин, зйомочні пікети повинні без пропусків та рівномірно покривати територію зйомки. Тому щільність тахеометричних ходів повинна бути такою, щоб виконувалась умова, наведена у табл. 4.

Таблиця 4

Максимальні відстані до пікетних точок і відстані між пікетами

1.3. Закріплення пунктів та точок теодолітних ходів

Вершини теодолітних ходів закріплюються дерев’яними кілками,

металевими штирями або бетонними стовпчиками. У якості вершин хода можуть бути використані центри оглядових колодязів підземних комунікацій, пеньки та інші подібні предмети на місцевості.

Пункти знімальної мережі закріплюють на місцевості центрами, що забезпечують тривале збереження пунктів (рис. 6-8) та тимчасовими центрами з метою збереження їх на час знімальних робіт (рис. 9-11).

Центрами тривалого збереження можуть бути:

11

бетонний паралелепіпед з розмірами 10x10x70 см, у вершину якого закладають штир або кований цвях;

марка, штир, труба, болт, залізничний костиль тощо, які закріплюють цементним розчином у бетонні основи різноманітних споруд, на ділянці землі з твердим покриттям або в скелі;

пень зрубаного дерева діаметром не менше 15 см, що оброблений у вигляді стовпа, з вирізом для напису, поличкою і забитим кованим цвяхом.

Бетонні центри тривалого збереження закладають на глибину 60 см і обкопують канавами у вигляді квадрата із сторонами 2,0 м, глибиною 0,3 м,

шириною в нижній частині 0,2 м і верхній частині 0,5 м.

Центри тривалого збереження в теодолітних ходах закладають по 2-3 у

ряд з такими розрахунком, щоб вони закріплювали одну чи дві суміжні лінії ходу через 500 - 800 м.

Допускається замість двох-трьох сусідніх точок ходу закріплювати тільки одну точку за умови визначення дирекційного кута (азимута) із закріпленої точки на характерні, що легко розпізнаються, постійні місцеві предмети - орієнтири: флюгери, радіо - і телевізійні щогли, антени, заводські труби тощо.

У всіх випадках центри тривалого збереження встановлюють у місцях,

що забезпечують їх збереження, техніку безпеки та зручність використання при топографічному зніманні, вишукуваннях і будівництві, а також наступну їх експлуатацію. Не дозволяється проводити закладання центрів тривалого збереження на ріллі та болотах, проїжджій частині, поблизу брівок русел річок, що розмиваються, і поблизу берегів водосховищ.

Тимчасовими центрами можуть бути пеньки дерев, дерев'яні кілки діаметром 5 - 8 см із цвяхом, забитим у верхній зріз кілка (пенька), а також залізні труби, штирі, кутова сталь, забиті в ґрунт на 0,3 - 0,4 м з насічкою на металі.

Нумерація пунктів планової основи не повинна повторюватися на об’єкті виконання робіт.

При включенні в хід (мережу) пунктів попередніх робіт змінювати присвоєні їм раніше номери не дозволяється.

На всі закладені центри пунктів тривалого зберігання на забудованій та незабудованій територіях оформлюють картки встановленої форми.

12

Типи центрів знімальної основи тривалого збереження

(Розміри наведені в сантиметрах)

Рис.6. Бетонний паралелепіпед

Рис.7. Металева труба, штир, залізничний костиль, які забетоновані (вбиті) в тверде покриття

Рис. 8. Пень із забитим цвяхом, штирем

13

Типи тимчасових центрів знімальної основи

(Розміри дані в сантиметрах)

Рис. 9. Кілок із забитим цвяхом

Рис.10. Металева труба, штир, кутова сталь, які забиті в грунт

Рис. 11. Штир, цвях у пні

1.4. Кутові вимірювання

Принципово методика кутових вимірів повинна враховувати та зменшувати вплив усяких джерел помилок – приладів і зовнішнього середовища, одержання результатів належної точності, доступної у масовому виробництві з використанням відповідних типів приладів, забезпечити отримання рівноточних вимірювань на всіх точках з мінімальними витратами праці та часу.

14

При вимірюванні горизонтальних кутів можливі дві принципові схеми: вимірювання власне окремих кутів , вимірювання напрямків.

Вимірювання напрямків полягає в центруванні вертикальної осі кутомірного приладу над вершиною вимірювального кута, почерговому наведені труби на усі візирні цілі, які спостерігаються з даного пункту; відліку по закріпленому лімбу і обчислення кутів між обраним початковим напрямком і усіма іншими.

Вимірювання окремих кутів (спосіб прийомів) полягає в послідовному спостереженні кожної пари пунктів, які утворюють разом з пунктом спостереження даний кут, відрахування по лімбу і обчислення різниці, яка визначає величину кута, який вимірюється.

Один прийом складається із сукупності вимірювальних операцій, які виконуються у визначеному порядку для одержання значення кута, який вимірюється.

1.5. Перевірки та юстирування теодоліта Т30

Перевірки та юстирування теодоліта виконують в такій послідовності:

1. Вісь циліндричного рівня алідади горизонтального круга повинна бути перпендикулярною до вертикальної осі обертання приладу. Для перевірки цієї умови встановлюють циліндричний рівень паралельно двом підйомним гвинтам і обертанням їх у протилежних напрямах приводять бульбашку рівня на середину. Алідаду обертають на 180°. Якщо бульбашка рівня відхилилась від нуль-пункту, то рівень юстирують. З цією метою, обертаючи ці ж два підйомні гвинти, бульбашку рівня переміщують на половину дуги відхилення, а за допомогою виправних гвинтів рівня встановлюють бульбашку у нуль – пункт. Перевірку повторюють.

Закінчивши перевірку та юстирування циліндричного рівня, приводять вісь обертання теодоліта в прямовисне положення( повертають алідаду на 90° і третім підйомним гвинтом приводять бульбашку рівня до нуль – пункту). Круглий рівень перевіряється по виправленому циліндричному рівню (теодоліт Т-15).

2. Вертикальний штрих сітки ниток (або бісектор) повинен

лежати в колімаційній площині зорової труби.

15

Встановлюють вісь обертання теодоліта у прямовисне положення і наводять зорову трубу на добре видиму віддалену точку. Навідним гвинтом обертають трубу навколо горизонтальної осі. Якщо зображення точки зміщується з нитки сітки більше, ніж на подвійну її товщину то виконують юстирування. У теодолітів Т30 і Т15 необхідно зняти ковпачок, який закриває юстирувальні гвинти сітки ниток відкріпити три гвинта окуляра і повернути його разом із сіткою до виконання умови, після чого знову закріпити окуляр. Цю умову можна перевірити також за допомогою виска.

3. Візирна вісь зорової труби повинна бути перпендикулярною до осі

обертання зорової труби.

Невиконання цієї умови викликає появу колімаційної похибки с. Приводять вісь обертання приладу у вискове положення, візують на одну і ту ж віддалену точку, розташовану на рівні осі обертання труби, при двох положеннях вертикального кругу, беручи відліки КЛ1 і КП1. Для виключення ексцентриситету відкріпляють теодоліт в підставці і повертають його на 180° (у теодоліта Т30 повертають лімб на 180°). Після цього повторюють наведення і беруть відліки КЛ2 та КП2. Величину подвійної колімаційної похибки обчислюють за формулою

Величину 2с визначають повторно візуванням на іншу точку, якщо коливання 2с перевищує подвійну точність відлікового пристрою, то здійснюють юстування. З цією метою обчислюють правильний відлік за однією із формул: КЛ= КЛ2 – с або КП = КП2 + с, і встановлюють його на лімбові горизонтального кругу; при цьому центр сітки зміститься з точки яку спостерігають. Необхідно знову навести центр сітки на цю точку. Для цього в теодоліті Т15 необхідно відкрутити ковпачки, що закривають виправні гвинти сітки ниток і, діючи ними, сумістити центр сітки ниток з точкою місцевості. Для контролю перевірку повторюють.

4. Вісь обертання зорової труби повинна бути перпендикулярною до

вертикальної осі обертання теодоліта.

Для виконання перевірки теодоліт встановлюють на відстані 20 м від високого предмета (стіна будинку, стовп і т.д.). Наводять перехрестя сітки на високо розташовану точку М і проектують візирний промінь на висоту теодоліта (рис.12), відмічають точку проекції m1. Ті ж самі дії виконують при

16

іншому положенні круга і одержують проекцію m2. Якщо відстань L між точками m1 і m2 перевищує величину, обчислену за формулою (2):

де τ – ціна поділки рівня алідади; v – кут нахилу візирної осі при спостереженні точки М, d – відстань від осі обертання теодоліта до предмета, то відмічають середину відрізка і наводять на неї перехрестя сітки. Потім піднімають трубу до рівня точки М і виправними гвинтами підставки труби піднімають чи опускають один з кінців горизонтальної осі так, щоб точка М потрапила на вертикальну нитку сітки. Цю перевірку виконують в заводських умовах.

Рис.12. Схема проектування точки на рівень висоти приладу

17

5. Місце нуля (МО) вертикального круга повинно бути близьким

до 0°.

Визначають МО із спостереження точки при двох положеннях вертикального круга. Обчислюють місце нуля (МО) та вертикальний кут за формулами (3), (4), (5):

Значення кута нахилу ν встановлюють навідним гвинтом зорової труби на вертикальному крузі. Вертикальними виправними гвинтами сітки суміщають перехрестя із зображенням точки візування.

В теодолітах, в яких рівень змінений компенсатором, МО виправляють також за допомогою вертикальних виправних гвинтів сітки. Зорову трубу встановлюють на відлік, відповідний вимірювальному МО = 0 і перехрестя сітки ниток суміщають із зображенням точки візування.

1.6. Виконання кутових вимірювань

Вимірювання кутів на точках теодолітного ходу виконують способом напівприйомів. Якщо кількість напрямів, що спостерігають 3 та більше – вимірювання здійснюють способом кругових прийомів. Для вимірювання горизонтальних кутів теодоліт на точці (пункті) приводять в робоче положення: центрують, горизонтують і встановлюють зорову трубу згідно зору спостерігача і по якості зображення предмета.

Теодоліт центрують нитковим виском або оптичним центриром. Для центрування за допомогою виска встановлюють штатив над вершиною кута так, щоб головка штатива була горизонтальною, а висок проектувався над точкою.

Натискаючи ногою на виступи наконечників ніжок штативу, втискаючи їх у грунт і змінюючи довжину ніжок, намагаються, щоб висок знаходився від центра точки (знака) на відстані 1 – 2 см.

Центрування уточнюють переміщеннями теодоліта на головці штатива. З цією метою попередньо відкріпляють становий гвинт і після уточнення

18

центрування знову закріплюють. При виконанні вказаних дій слідкують, щоб підйомні гвинти працювали на середині своїх нарізок.

Вісь теодоліта приводять у прямовисне положення за допомогою підйомних гвинтів, користуючись циліндричним рівнем на алідаді горизонтального круга. Після приведення осі теодоліта у прямовисне положення може бути порушено центрування. Тому центрування і приведення осі теодоліта в прямовисне положення виконують декількома послідовними наближеннями.

Встановлення труби для спостереження полягає в одержанні чіткого зображення сітки ниток і предмета, що спостерігають при відсутності паралаксу. Спочатку встановлюють зорову трубу згідно гостроти зору спостерігача обертанням діоптрійного кільця окуляра, а потім і по чіткому зображенню предмета обертанням фокусуючого (кремальєрного) пристрою труби. Якщо зображення предмета зміщується відносно центра сітки ниток – присутній паралакс сітки ниток, який ліквідується незначним обертанням гвинта кремальєри.

Один прийом вимірювання кута складається з двох напівприйомів (при крузі ліво (КЛ) і крузі право (КП)).

Розглянемо спосіб напівприйому на прикладі вимірювання окремого кута АОВ (рис.13).

А

О β

В

Рис. 13. Схема вимірювання кута

При положенні КЛ закріпляють лімб, відкріпляють закріпні гвинти алідади і зорової труби, наводять трубу на точку А і беруть відлік по горизонтальному кругу який записують до журналу (табл. 5).

19

Таблиця 5

Журнал вимірювання кутів способом прийому (теодоліт – Т30)

Потім відкріпляють алідаду і наводять трубу на точку В. Відлік на точку В записують теж до журналу. Для знаходження кута β від відліку на

точку В віднімають відлік на точку А. Якщо значення кута від’ємне, то слід додати 360°.

Виконані дії при крузі ліво складають перший напівприйом. Для виконання другого напівприйома переводять трубу через зеніт в положення КП. Між напівприйомами слід виконати збивання лімба на 1–2 °.

Наводять трубу на точку В, знімають відлік по горизонтальному кругу і записують до журналу. Візують на точку А і теж знімають відлік.

За одержаними відліками вдруге обчислюють значення виміряного кута. Два напівприйоми складають один повний прийом. За кінцевий результат приймають середнє з двох значень одного і того ж кута, одержаних

при положеннях КЛ і КП, якщо розходження не відрізняються між собою на величину більшу на 1,5′ при роботі з теодолітом Т30 (2Т30) і більшу 0,7′ при

використанні теодоліта Т15.

1.7. Прилади і спорядження для лінійних вимірювань. Виконання вимірювань ліній

Для лінійних вимірювань у теодолітних ходах застосовують металеві стрічки (землемірні стрічки) металеві рулетки, оптичні далекоміри ДД-3 (ДН-04), ДНТ-2 (ДН-08), Редта 002, світлота радіовіддалеміри.

Вимірюючи відстані металевими стрічками (рис.14) та рулетками необхідно використовувати вішки для провішування ліній і металеві шпильки для відкладення довжини стрічки (рулетки).

20