37. Отвод воды с крыш малоэтажных зданий.

Водостічна система складається з горизонтальних настінних або підвісних жолобів, вертикальних водостічних труб і зливів, колін, воронок і додаткових аксесуарів (захисних сіток, ревізій і пр.) Всі елементи водостоку монтують за допомогою спеціальних гаків-власників, як з'єднувальних елементів використовують гумові прокладки, для кріплення жолобів і водостічних труб - кронштейни.

Відведення води з дахів малоповерхових будівель. Відведення води з скатних дахів може бути: неорганізованим (вільним) зі стоком води по всьому периметру ската; організованим з відведенням води через ринви та водостічні труби. Для більшості скатних дахів передбачають зовнішній організований водовідвід і лише для малоповерхових будівель, розташованих з відступом від тротуару, влаштовують неорганізований водовідведення. Зовнішній організований водовідвід включає: жолоби, лотки, водоприймальні воронки і водостічні труби. Їх навішують прямовисно на 200 мм від стіни. Познач водостічної труби розташовується вище вимощення на 200 мм. У сучасних будівлях пристрій зовнішнього водовідведення обмежена заввишки до 5 поверхів. Огородження дахів виконуються гратчастими заввишки не менше 0,6 м. Для забезпечення безпеки ремонтних робіт, дахи житлових будівель у три і більше поверхів, а громадських вище 10 м, повинні мати огорожі. Водовідвід з плоских дахів може бути неорганізований - зі скиданням стічної води по звису покрівлі, найбільш дешевий, але викликає утворення полою й бурульок на карнизах стін; зовнішній організований з ухилом дахів у бік зовнішніх стін і системою жолобів, водоприймальних воронок і водостічних труб; внутрішній організований з ухилом даху до середини будівлі, де в знижених місцях розташовані водоприймальні воронки зі стояками, що виходять в зливову каналізацію. Традиційно деталі водостічної системи виконують з оцинкованої сталі. Це можуть бути стандартні набори, що складаються з водостічних жолобів, водовідвідних труб і зливової воронки

40. Конструктивное решение гидроизоляции фундаментов при разном уровне грунтовых вод.

Рис. 11.6. Изоляция здания от грунтовой влаги

а. 6 — гидроизоляция при отсутствии напора грунтовых вод; в, г, д — то же, при напоре грунтовых вод (а — здание без подвала: на других рисунках здания с подвалом); 1 — горизонтальная гидроизоляция; 2 — вертикальная гидроизоляция; 3 — мятая жирная глина; 4 — бетонная подготовка; 5 —чистый пол; 5 —стена подвала; 7 —обмазка горячим битумом; 8 — гидроизоляционный ковер:

9 — защитная стенка; 10 — бетон; П — железобетонная плита

При высоком стоянии уровня грунтовых вод возникает опасность проникания их в под­вальные помещения, образования течи и пя­тен сырости на стенах. Капиллярная влага, поднимающаяся по порам в массиве фунда­мента и цоколя от влажного грунта, может распространяться в кладке стен нижних эта­жей, нарушая санитарные условия помеще­ния. В случае агрессивности грунтовых вод материалы фундамента и подземных частей здания могут разрушаться. Для защиты зда­ний от грунтовых вод применяют меры борь­бы с движением этих вод, с прониканием ат­мосферных осадков в грунт основания и уст­раивают защитную изоляцию от проникания грунтовой влаги в конструкцию здания (рис. 11.6, в).

При напорах воды от 0,1 до 0,2 м для защиты подвала от проникания воды под пол подвала укладывают слой мягкой жир­ной глины толщиной 250 мм и бетонную под­готовку толщиной 100—200 мм (рис. II.6,в). Поверх подготовки устраивают чистый пол из цементного раствора состава 1:2 (цемент: пе­сок) или асфальта. Горизонтальную изоляцию стен подвала укладывают в уровень пола под­вала и выше тротуара или отмостки. Наруж­ную поверхность стен изолируют штукатур­кой цементным раствором с последующей об­мазкой горячим битумом за два раза и за­бивкой слоем мятой жирной глины толщиной 200—250 мм.

При напорах воды от 0,2 до 0,8 м возни­кает опасность всплывания пола, поэтому пол искусственно утяжеляют (рис. Н.б.г). В этих случаях на грунт укладывают бетонную под­готовку толщиной 100—150 мм, поверхность которой выравнивают цементным раствором или слоем асфальта толщиной 20—25 мм с по­следующей наклейкой на нее по битумной или асфальтовой мастике гидроизоляционного ковра из двух или трех слоев рулонных ма­териалов (рубероид, гидроизол, бризол и т. п.). Этот ковер проходит по верху фундамента и наклеивается на наружную поверхность стены подвала, предварительно оштукатурен­ную цементным раствором. Для предохране­ния этой части гидроизоляционного ковра от механических повреждений устраивают за­щитную стенку толщиной 120 мм из хорошо обожженного кирпича, выкладываемую на цементном растворе. Горизонтальную часть ковра защищают слоем цементного раствора толщиной 20—30 мм, на который для погаше­ния напора воды укладывают тяжелый бетон, толщину которого, в зависимости от величи­ны напора воды, принимают 150—200 мм. По­верх тяжелого бетона устраивают чистый пол из цементного раствора или асфальта.

При больших напорах воды, когда уро­вень грунтовых вод превышает уровень пола подвала более чем на 0,8 м, пол устраивают в виде плоской железобетонной плиты, загру­женной стенами дома (рис. П.6, д), или в ви­де плиты с ребрами вверх. На плоскую же­лезобетонную плиту (а при ребристой пли­те—в промежутках между ребрами) уклады­вают тяжелый бетон, по которому устраивают чистый пол.

Если уровень грунтовых вод значительно выше пола подвала здания, т. е. когда возни­кает большой напор воды, погашение которо­го специальной конструкцией пола повлечет за собой значительное увеличение стоимости строительства, принимают меры к искусствен­ному понижению уровня грунтовых вод уст­ройством дренажа или другими способами.