Список рекомендованої літератури

С. 42-50. 56-59.

10. Самуельсон П. Макроекономіка. — К., 1995. — С. 43-58.

11. Камаев В.Д. Учебник по основам экономической теории. Эко­номика. -М.: "ВЛАДОС", 1995.— С. 17-30.

РЕКОМЕНДОВАНІ ПЕРІОДИЧНІ ВИДАННЯ ТА ІНТЕРНЕТ- РЕСУРСИ (див. ТЕМУ 1, с. 23-24)

Тема з ринкове господарство

1. Форми суспільного господарства: натуральна, товарна (ринко­ва). Зміст і риси сучасного ринкового господарства.

2. Загальноекономічні умови та особливості формування і розвит­ку ринкового господарства в Україні. Типи та види ринків.

3. Товар і його властивості. Гроші як всезагальний еквівалент об­міну товарів

4. Механізм функціонування ринку та закони ринкового г осподарства.

ОСНОВНА МЕТА: на основі вивчення форм суспільного господарства розібратися в загатьних рисах і особливостях його формування та розвитку в Україні З'ясувати сутність понять '"товар" та "гроші", а також зрозуміти меха­нізм функціонування ринку та його основні економічні закони.

НОВІ КАТЕГОРІЇ ТА ПОНЯТТЯ: натуральне господарство; товар­не (ринкове) господарство; ринкова економіка; ринок; товар; споживча вар­тість; вартість; ціна; мінова вартість: корисність; цінність; гроші; інфляція; нуліфікація; ревалоризація; девальвація; грошова система, ринковий меха­нізм; економічні закони: обігу грошей, вартості, попиту, пропозиції, конку­ренції. економії часу.

МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ ТА РОЗ'ЯСНЕННЯ ОСНОВНИХ ПОЛОЖЕНЬ ТЕМИ

При вивченні першого питання зверніть увагу на той факт, що форма суспільного виробництва — це певний спосіб організації господарської ді • яльності. Людство пройшло довгий історичний шлях розвитку і знало дві основні форми організації суспільного виробництва — натуральну [ товар­ну. історично першою формою суспільного виробництва було натуральне господарство.

Натуральне господарство - такий тип організації виробництва, за

якого люди виробляють продукти дня задоволення своїх власних потреб, тобто продукти праці не набувають товарної форми та призначені для влас­ного, внутрішнього господарського споживання безпосередніми виробника­ми. Основні риси натурального господарства: замкнутість економічної ді-

".9ЯЯ

яльностї; кожна господарська одиниця відокремлена від інших, спирається на власні виробничі та природні ресурси, забезпечує себе всім необхідним для життя, тобто с. самодостатньою; грунтується на ручній праці, примітив­них засобах виробництва та найпростішій організації праці, законом його розвитку є просте відтворення; відсутність обмін), продукція розподіляєть­ся між учасниками господарства та безпосередньо надходить до їхнього особистого і виробничого споживання без зворотних зв'язків; панівна фор­ма суспільного виробництва в усіх докапіталістичних формаціях.

Поступово па змиту натуральному господарству прийшло товарне ви­робництво як більш розвинута та ефективніша форма організації суспільно­го виробництва. Товарне вироби и нию — така форма організації суспіль­ного господарства, за якої продукти виробляються не для власного спожи­вання їхніми виробниками, а спеціально для обміну, продажу на ринку. До причин виникнення товарного виробництва відносяться; суспільний по­діл праці, який породжує спеціалізацію виробників на виготовленні певних продуктів чи за певними видами діяльності; економічна відокремленість ви­робників, яка робить їх економічно самостійними товаровласниками (що, де, коли та скільки виробляти, з ким і на яких умовах здійснювати обмін).

исповні риси товарного вирооництва. відкритість економічної діяль­ності; між виробниками складаються не безпосередні господарські зв'язки, а опосередковані, тобто через обмін продуктами своєї праці як товарами; виробники є економічно вільними у виборі товарів і партнерів; функціонує та розвивається на засадах властивих йому економічних законів (законів вартості, попиту, пропозиції, конкуренції, грошового обіїу та ін.).

Розрізняють два типи товарного виробництва: просте та розвинуте (підприємницьке). Просіє товарне виробництво — це дрібне виробництво індивідуальних самостійних ремісників і селян, які працюють на ринок. Притаманне докапіталістичним суспільствам.

Розвинута форма товарного виробництва це виший та ефективні­ший ступінь товарної організації господарства, заснований на великій при­ватній власності, найманій праці та машинній індустрії. Притаманна капіта­лісті 1Ч11 ому су сії іл ьству.

Просте та підприємницьке товарне виробництво має як спільні риси так і суттєві відмінності. Спільним є те, що вони існують за умов панування приватної власності на засоби виробництва, ринкової форми зв'язку між ви­робниками та споживачами, конкуренції між товаровиробниками. Від­мінності полягають у тому, шо при простому товарному виробництві вироб­

ник і власник засобів виробництва та результатів праці ■ - це одна особа, тоді як при підприємницькому' виробництві виробник відокремлений від засобів виробництва та результатів праці. В умовах простого товарного виробництва процес виробництва здійснюється на основі індивідуальної праці. Він спря­мований на задоволення особистих потреб виробника та членів його сім'ї. Підприємницьке виробництво передбачає спільну працю найманих робітни­ків заради прибутку власника господарства. Просте товарне виробництво, як правило, грунтується на ручній праці та нескладній техніці, а підприємниць­ке — на великій машинній індустрії, автоматизованих системах тощо.

В сучасних умовах зростає ступінь загальності товарного виробниц­тва як у рамках національна господарств, так і у всесвітньому масштабі. Це зумовлено, зокрема, наступними причинами;

по-перше, процесом подальшого поглиблення суспільного поділу пра­ці всередині національної економіки, що супроводжується виникненням но­вих галузей виробництва (електроніки, біотехнології, космічної техніки, те- лекомунікацій, інформатики та ін.);

по-друге, тенденцією розширення товарних відносин у сфері немате­ріального виробництва, спрямованого на задоволення інтелектуальних по­треб людини;

по-третє, швидким зростанням чисельності населення, що викликає розширення ринку найманої праці;

по-четверте, завдяки поглибленню інтеграційних процесів, розши­ренню міждержавних економічних зв'язків товарне виробництво дедалі більше набуває всесвітнього характеру.

Товарне виробництво є основою ринкової економіки. Ринкова економі­ка — це сфера прояву та відтворення відносин товарного виробництва. Також ринкова економіка — одна з вершин суспільної цивілізації, геніальний винахід людства, що не має альтернативи в оглядовій історичній перспективі.

І

— ''ш^уята

При відповіді на друге питання визначте для себе те, що ринкове гос­подарство с середовищем, в рамках якого відбуваються та панують відноси­ни і зв'язки товарного виробництва. В економічній системі ринкове госпо­дарство, з одного боку, є сферою обміну, сукупністю відносин куггівлі-про- дажу, які відбивають збалансування попиту та пропозиції, рівновагу вигоди дія господарських суб'єктів; з іншого — воно генерує безперервність про­цесу відтворення, його цілісність.

Умовами виникнення ринкового господарства є:

суспільний поділ праці, що грунтується на спеціалізації. Спеціа­лізація визначається порівняльними перевагами чи відносно меншою аль­тернативною вартістю виробництва;

економічна самостійність суб'єктів господарювання, зумовлена розвитком різних рівноправних форм власності (що, скільки та як виробля­ти вирішує сам товаровиробник);

наявність ринково-конкурентного середовища, відповідної пра­вової бази;

державна підтримка підприємництва;

вільний обмін ресурсами, який забезпечує ринкове ціноутворен­ня та ефективне господарювання.

Дайте визначення категорії "ринок", розкрийте її економічний зміст, структуру, функції та етапи формування. Зверніть уваїу на те, що різні економічні школи дають неоднакові визначення цього поняття. Проте кожне з них має право на існування та акцентує увагу на тих чи інших сторонах продуктивних сил і (чи) виробничих відносин.

Ринок — це фаза обміну в процесі відтворення товарів і послуг, яка регулюється системою економічних законів; це інститут чи механізм, який зводить разом покупців і продавців окремих товарів і послуг.

Уважно проаналізуйте наведені визначення та ті, що даються в інших по­сібниках і підручниках. Які з них ви вважаєте найбільш правильними і чому?

Зверніть увагу па те, то індивідуальні рішення учасників ринкових відносин мотивовані перш за все особистим приватним інтересом і не направлені на те, щоб успішно функціонувала економіка в цілому. Коор- ди націю всіх відносно незалежно прийнятих рішень здійснює ринковий ме­ханізм і держава.

Ринок як невід'ємний атрибут товарного господарства виконує наступні функції".

1. Функція регулювання. Ринок реіулює всі економічні процеси — ви­робництво, розподіл, обмін та споживання, визначаючи пропорції та напря­ми розподілу економічних ресурсів на мікро- та макрорівнях за рахунок розширення чи звуження попиту та пропозиції.

2. Функція стимулювання. Ринок спонукає виробників товарів і послуг до зниження витрат, підвищення якості та споживчих властивостей товарів. Він створює дієвий механізм мотивації праці, стимулює підвищення ефек­тивності економіки на основі впровадження пайпередовіїпих досягнень НТП.

3. Розподільча функція. Доходи виробників і споживачів у ринковій економіці диференціюються через ціни, зумовлюючи соціальне розшару­вання суспільства за доходами.

4. Функція санації. Ринок через конкуренцію очищує економічне сере­довище від неконкурентоспроможних господарств і підтримує найефективні­ші. Цей механізм санації економічного довкілля деперсоніфікований, тому не може бути упередженим і несправедливим.

5. Алокаційна функція. Ринок забезпечус виробництво оптимальної комбінації товарів і послуг за допомогою найефективнішої комбінації ре­сурсів. Ефективною є така комбінація ресурсів, за якої товари та послуги виробляються з мінімальними альтернативними витратами.

6. Інформативна (функція. Ринок через ціни інформує виробника, тор­говця, споживача про те. що вигідно виробляти та купувати, а що — ні. скільки чого треба запропонувати для купівлі-продажу.

7. Функція інтеграції. Ринок об'єднує суб'єктів економічної системи в одне ціле, сприяючи формуванню єдиного економічного простору у ме­жах як окремої держави, так і світової економіки.

Розрізняють наступні етапи формування ринку:

• класичний вільний ринок (до середини XIX ст), коли держава не втручалася в економіку, виступаючи "нічним вартовим", який стежив за тим, щоб усі, хто має самостійне джерело доходів, ретельно сплачували по­датки до державної скарбниці:

• регульований ринок (середина XIX — 50-ті рр. XX ст.) характ еризу­вався втручанням держави в економічне життя суспільства з мстою обме­ження свавілля монополій і захисту конкурентного середовища;

• соціально орієнтований ринок, на якому, крім механізмів регулюван­ня, держава бере на себе виконання функції соціального захисту населення.

Враховуючи історичний процес розвитку ринку в його структурі, до­цільно виділити такі ринки: /

/

1) вільний — ринок, на якому реалізуються товари та послуги бага­тьох незалежних товаровиробників, жоден з яких не виробляє значну час тку певного товару і тому не спроможний впливати на рівень ринкових цін, а процес ціноутворення здійснюється в умозах вільної конкуренції;

¹ 2) монополізований — ринок, на якому великі підприємства, монопо­лістичні об'єднання, які виробляють переважну кількість певного товару, мають змогу обмежувати конкуренцію і таким чином впливати на процес ціноутворення, і як результат — отримувати високі (монопольні) прибутки;

3. олігополістинний — ринок, на якому панують кілька фірм, монопо­лістичних об'єднань, які займають провідне місце у виробництві продукції в більшості галузей відтворення; за своїм змістом олігополію можна розгля­дати як поєднання монополії та конкуренції, де конкуренція обмежена дія­ми найбільших корпорацій;

4. змішаний — ринок, на якому має місце певне співвідношення ви- ш&шначених ринків.

Залежно від співвідношення попиту та пропозиції ринок поділяють на:

1. збалансований — ринок, на якому підтримується певна за загаль­ним обсягом, структурою, асортиментом та якістю товарів відповідність між попитом та пропозицією; в умовах такого ринку забезпечується безпе­рервна реалізація запропонованих товарів, а також найбільш повиє задово­лення платоспроможного попиту;

2. незбалансований — ринок, на якому відсутня відповідність, баланс між попитом та пропозицією. Він може виступати як ринок покупця, коли на ринку пропозиція перевищує попит, і ринок продавця, коли попит пере­вищу с пропозицію.

Залежно від ступеня втручання держави в процеси ринкових відносин ринок можна розглядати як:

• регульований, тобто ринок, відносини якого чітко та достатньо регла­ментовано регулюються державою на підставі чинного законодавства;

- - перегульований, тобто такий, на який держава істотно не впливає (вільний ринок).

За територіальною ознакою ринок може розглядатися як:

1. місцевий (регіональний), тобто ринок, обмежений певною територі­єю (містом, областю); він може створюватися як на підставі адміністративно­го поділу місцевості, так і за іншими ознаками, що об'єднують території;

2. національний, який являє собою сукупність усіх елементів ринків, структури та інфраструктури у взаємозв'язку та взаємодіє в межах певної держави;

3. світовий (міжнародний чи зовнішній) — ринок, якому притаманні стійкі торговельні відносини між державами в межах міжнародного (світо­вого) співтовариства, що обслуговують міжнародний поділ праці; цей ринок являє собою сукупність національних ринків окремих держав, пов'язаних між собою міжнародним поділом праці та її інтеграцією; відносини в межах такого ринку регулюються угодами на міждержавному та міжурядовому рівнях відповідно до чинного законодавства.

Відомими та загальновизнаним спільними шляхами переходу до рин­ку будь-якої країни є:

а) оновлення відносин власності, наявність багатьох її форм, у тому числі приватної (так званий "плюралізм");

б) надання рівних можливостей для реалізації всіх форм власності та правовий захист цього процесу;

в) створення сприятливих умов для розвитку різних форм підприєм­ницької діяльності;

г) роздержавлення економіки (приватизація, акціонування та ін.);

д) демонополізація економіки та створення умов для добросовісної конкуренції;

е) радикальна перебудова фінансово-кредитної та грошової системи;

є) здійснення активної структурної та інвестиційної політики;

ж) створення сучасної системи соціального захисту населення, яке цього потребує, окремо для працюючих (система компенсацій, допомога по безробіттю), ще не працюючих (діти, молодь) та вже не працюючих (інвалі­ди, пенсіонери).

Економіка України, як і інших республік колишнього Союзу, характе­ризувалася глибокою деформацією відносин власності, високим рівнем мо­нополізму, а також домінуючою роллю у процесі відтворення відносин роз­поділу, що призвело до фактичного виключення з цього процесу ринкових відносин. Остання обставина сприяла створенню великого та міцного про­шарку бюрократії. Першим документом, в якому проголошувалася рішу­чість побудувати економіку нового типу, була "Декларація про державний суверенітет" від 16 липня 1990 р. Значна увага в ній приділялася створенню механізму державного регулювання ринкових відносин і надійної системи соціального захисту населення, визначалися основні принципи цієї системи.

З'ясувавши, шо існують три моделі переходу до ринку (еволюційна, "шокової терапії" та жорсткого регулювання), Україна повинна була виро­бити власний варіант переходу. У зв'язку з цим намічалося здійснити ком­плекс заходів щодо поглиблення реформи, створення реальних гарантій не­відворотності переходу до ринкової економіки, зокрема у сфері фінансової., грошово-кредитної політики, лібералізації цін. зовнішньоекономічної політики, програми приватизації, інвестиційної політики, програми розвитку конкурентних ринків, антимонопольних заходів тощо.

Отже, треба сприйняти перехід до ринку як закономірний, загально­економічний процес, притаманний усім цивілізованим країнам, процес су­перечливий, складний. Він має як позитивні, так і негативні сторони, але це єдина можливість побудувати ефективну, соціально спрямовану економіку, зробити людину економічно незалежною, надати їй змогу самій реалізувати свої здібності.

До переваг ринкової системи слід віднести наступні:

• ефективність розподілу ресурсів, оскільки конкурентна боротьба між виробниками спрямовує ресурси на виробництво тих товарів і послуг, які найбільш необхідні суспільству, а це веде до максимальної економічної ефективності;

• можливість успішного функціонування ринку за наявності обмеже­ної інформації (досить мати дані про ціну та витрати виробництва);

• гнучкість, висока здатність пристосування до умов, що змінюються;

• оптимальне використання досягнень НТП, новітніх технологій, яке доз­воляє тому, хто їх використовує, мати тимчасову переваїу над конкурентами;

• свобода вибору дій як споживачів, так і виробників;

• здатність до задоволення різноманітних потреб, підвищення якості товарів (послуг), більш швидке коригування нерівноваги ринку, диспропор­цій в економіці.

Водночас ринкова система має і свої негативні риси, адже:

• • вона допускає та навіть стимулює згасання свого головного контро­люючого механізму — конкуренції;

  у міру послаблення конкуренції підривається і суверенітет споживача, ринкова система втрачає можливість розподіляти ресурси у чіткій відповідності з бажанням споживачів. Ринок починас орієнтуватися не на виробництво соці­ально необхідних товарів, а на задоволення запитів тих, хто мас іроші,

• вона дозволяє найбільш спритним підприємцям нагромаджувати ве­личезну кількість матеріальних ресурсів, а право спадщини з часом поси­лює ней процес нагромадження, що породжує надзвичайно нерівномірний розподіл грошових доходів;

• вона не сприяє збереженню невідтворюваних ресурсів, не має еконо­мічного механізму захисту навколишнього середовища, не може регулюва­ти використання ресурсів, які належать усьому людству:

• вона не створює стимулів для виробництва товарів і послуг колек­тивного використання (шляхи, мости, громадський транспорт, освіта, охо­рона здоров'я тощо), не забезпечує фундаментальних досліджень у науці.

Отже, шлях до цивілізованого ринку не є простим. Він вимагає від кожного громадянина України усвідомлення суті процесу, що відбувається зараз у нашому суспільстві, вміння дати належну оцінку тим заходам, які вживаються дія досягнення зазначеної мети, та зробити відповідні виснов­ки для визначення свого місця в цих подіях.

і-' ■ >

Третє питання розкриває сутність понять "товар" і "іроші". Товар — це продукт праці, призначений для купівлі-продажу, або будь-яка річ, що обмі­нюється на іншу річ чи гроші. Це все, що має корисні властивості, певну не­залежність в економічному просторі, може бути привласненим людиною чи ірупою людей, а також те, що має відносну дефіцитність. До економічішх товарів належить більшість товарів і послуг, що виробляються людством. Також товар визначається як продукт праці, що виробляється дтя обміну, і

Товар має кілька властивостей. Якщо зазирнути в історію, можна побачити, що різні наукові школи визначають ці властивості по-різному.

Класична теорія серед властивостей товару виділяє споживчу та мі­нову вартість. Споживча вартість полягає у здатності товару задовольняти певні матеріальні, соціальні та духовні потреби людини чи людства в ціло­му. Мінова вартість — це здатність товару обмінюватися на інші товари у певних кількісних пропорціях. Вона є формою прояву вартості. Вартість визначає затрати суспільно необхідної праці на виробництво товару. Ціна — це грошовий вираз вартості товару.

Неокласична теорія виділяє такі властивості товару, як корисність і цінність. Корисність ювару —• це його здатність бути корисним людині. Проте це можливо лише за умови, що товар є економічним, тобто перебуває ч розпорядженні людей в обмеженій кількості. Годі останню одиницю това­ру можна визначити як гаку, що маг граничну корисність. Цінність товару визначається іраничною чи найменшою корисністю товару в конкретному ного запасі.

Особливістю теорії маржинсніту с те, що кожна людина під час об­міну визначає для себе корисність того чи іншого товару. Тому властивості ювару з точки зору цієї теорії дістали визначення суб'єктивних характерис­тик товару.

Згідно з теорією трудової вартості властивості товару є об'єктивни­ми. тобто вони не залежать віл оцінки окремих індивідуумів.

Споживча вартість і корисність відображають якісну сторону власти­востей товару, а мінова вартість та цінність - кількісну сторону. Отже, то­вар — це кількісно-якісна цілісність, в якій закладено діалектичну супереч­ність. Вона виявляється в процесі обміну.

Обмін товарів відбувається на ринку за цінами, які визначаються перш за все вартістю, попитом і пропозицією.

Дайте визначення ціни товару. Зверніть увагу, що різні економічні школи дають неоднакове тлумачення суті цієї категорії.

Кожен товар має свій життєвий цикл, який складається з п яти етапів:

1. виведення товару на ринок;

2. зростання товару;

3. зрілість товару;

4. насичення ринку;

5. занепад товару.

Як бачимо, ці етапи відображають ступінь значущості товару на мо­мент здійснення його купівлі чи продажу.

Категорія обміну має не менш важливе значення, ніж товар. Якщо то­варний обмін не відбувається, немає сенсу і виробляти товари. Розрізняють обмін бартерний, коли товар обмінюється на товар, і обмін за допомогою грошей. Ще С. Бем-Баверк сформулював три істотні правила обміну. По-перше, обмін має давати користь (прибуток), тобто товар, одержаний у результаті обміну, повинен мати більшу корисність, ніж обмінений; по-дру­ге, кожен учасник обміну повинен намагатись одержати товар з найбільшим для себе прибутком; по-третє, краше здійснити обмін з меншим для себе прибутком, ніж зовсім не вступати у відносини обміну.

Громі як категорія товарного виробництва зробили товарний обмін зручнішим, стабільнішим та зрозумілі тим економічним явищем. Разом з тим винайдення грошей ускладнило товарні зв'язки, виявило їх суперечли­вість. поділило сферу товарних відносин на світ грошей і світ товарів. По суті, гроші с особливим товаром, який виконує роль загального еквіва­лента. Гроші мають баї ато властивостей, що характеризують їх як особли­вий товар, а саме: загальна стабільність, сталість до зношування, потратив- нІсть, подільність, прийнятність, взаємозамінність, здатність до наїромад- ження, розпізнаваність, транспортабельність.

До важливих ознак грошей також відносять: по-перше, загальне ви­знання їх суб'єктами суспільного обміну; по-друге, те, що вони є засобом вияву цінності товарів; по-третє, те, що вони виконують ропь посередника в усіх обмінних операціях.

За словами Батлер Самуеля, любов до грошей — корінь усіх бід. Проте, на нашу думку, те ж саме можна сказати і про відсутність грошей.

Виділяють такі функції грошей, як міра вартості, засіб обігу, засіб платежу, засіб нагромадження та світові гроші.

Первинною функцією грошей є функція міри вартості. Гроші, викону­ючи цю функцію, вимірюють вартість інших товарів. Категорія вартості ви­являється в товарі тільки за умови дії даної функції ірошей, яка, в свою чер­гу дійсно виконується лише в тому разі, якщо товару призначається ціна. Кожен власник товару тільки подумки уявляє величину грошового товару, що має стати його власністю в результаті обміну товару на гроші. Для того, щоб ця функція реально виконувалася, потрібно встановити масштаб цін (вагову кількість грошового металу (золота чи срібла), яку встановлює дер­жава за національну ірошову одиницю).

Виконуючи функцію засобу обіїу, гроші швидко змінюють своїх вла­сників, і чим швидше це відбувається, тим краще для грошового обігу вза­галі. Можна сказати, щооця функція породила паперово-грошовий обіг, пр - те вона зумовила і подальший розвиток суперечностей товарного виробниц­тва, які породжують економічні кризи. За розвинутого товарного виробниц­тва сутність грошей може бути визначено лише при поєднанні функцій міри вартості та засобу обігу

Функцію засобу платежу гроші почали виконувати у зв'язку з розвит­ком кредитних відносин. Безліч потреб у кредитуванні товарних відносин призвела до того, що продавець віддавав свій товар покупцеві з відстроч­кою платежу. З'являється особливий вид грошового зобов'язання век­сель, який і виконує функцію засобу платежу. Пізніше банківські установи починають скуповувати векселі, випускаючи банківські грошові зобоп'язап-

-і.'ІЗ

ня - банкноти. Цо. по суті, кредитні гроші, що виконують функцію засобу платежу.

Виконувати функцію засобу нагромадження повною мірою можуть лише повноцінні (золоті) гроші. Сутність цієї функції полягає в тому, що гроші випадають зі сфери обігу та використовуються для нагромадження. За сучасних умов ця функція виконується за допомогою особливих банків­ських установ — ощадних банків. У країнах, які не мають вільно конверто­ваної твердої валюти, функцію засобу нагромадження виконують валюти найбільш розвинутих країн (євро. американський долар).

Найвищий рівень розвитку товарного обміну зумовлює виконання грошима функції світових грошей. Ця функція виникла у процесі формуван­ня світових економічних відносин, її може виконувати тільки повноцінний метал — золото. В міжнародних розрахунках країни, що не мають золотого запасу, використовують грошові знаки іншої держави, які визнані резервни­ми валютами (євро, американський .долар та ін.), і загальні умовні міжна­родні розрахункові одиниці.

Важливим елементом при розгляді даної теми є чітке розуміння суті закону обігу грошей. Кількість грошей, необхідних для обігу, підпорядкову­ється своїм особливим законам. З урахуванням перших двох функцій грошей такий закон виражається формулою, в якій кількість грошей залежить від су­ми цін товарів (що, в свою чергу, визначається кількістю товарів і рівнем цін на кожен з них) і швидкості обігу однойменної грошової одиниці:

О '

де К — кількість грошей, необхідних для товарного обігу в певному році; Ц -- сума цін товарів, що реалізуються у певному році; О — середнє число оборотів за рік кожної грошової одиниці.

Це - загальний закон кількості грошей в обігу.

З розвитком функції грошей як засобу платежу ця формула набуває більш складного вигляду:

(СЦ - СК +_С/1_-С1]б) що

де СЦ — сума товарних цін; СК - ■ сума цін товарів, проданих у

кредит; СІ І — сума платежів за борговими зобов'язаннями; СПб сума

взаємопогашуваних безготівкових платежів; ШО — - середня кількість оборот ів грошової одиниці (як засобу обігу та платежу).

Коли функціонували повноцінні гроші, в обігу перебувала лише необ­хідна кількість грошових одиниць. Роль регулятора цієї кількості стихійно викону вала функція грошей як засобу нагромадження. Коли, наприклад, по­треба в грошах зменшувалася, частина їх «випадала» з обігу, перетворюю­чись на скарб; якщо, навпаки, потреба обігу в ірошах зростала, то додатко­ва кількість їх надходила в обіг зі скарбу. Функція засобу нагромадження скарбів відіїравала роль привідних і відвідних каналів грошового обігу. Тому в ньому не могло бути надлишку грошей.

Однак в обігу, крім повноцінних грошей, з XVII ст. перебувають па- иерово-кредитнї гроші, підпорядковані закону обігу паперових грошей. Суть цього специфічного закону полягає в тому, що кількість грошей у сфе­рі обігу повинна дорівнювати кількості золотих грошей, потрібних для нор­мального функціонування товарообігу. Кожен паперовий долар почав при­рівнюватися до золотого та мав таку саму купівельну ціну, як і золотий. Закон обігу паперових грошей діяв в умовах, коли в основі грошової форми вартості лежало золото.

Зі сформульованих законів випливає дуже важливий принцип грошо­вого обігу — обмеження грошової маси реальними потребами обігу. Звідси можна зробити висновок, що у підтриманні рівноваги в економіці, збалан­сованості попиту та пропозиції важливу роль відіграє грошова маса. Вона виступає як сума купівельних та платіжних засобів, що обслуговують го­сподарський обіг і належать державі, фірмам та окремим особам. У грошо­вій масі розрізняють активні гроші, що використовуються в готівковому та безготівковому обіїу, та пасивні (наїромадження, резерви, залишки на ра­хунках), які лише потенційно можуть використовуватися в угодах. Основну частит- грошової маси становлять різні види банківських депозитів (кре­дитних грошей), а також деякі види кінних паперів, що мають таку саму ку­півельну спроможність, як і банківські рахунки. Грошова маса на сучасному етапі формується на основі кредитів. Це означає, що банківська система, па­даючи кредит- підприємствам, організаціям, окремим особам, тим самим збільшує грошову масу, оскільки в обіг при цьому надходить додаткова кількість загальної купівельної спроможності, що спричиняє зростання цін.

Що ж означає знецінення грошей внаслідок перевищення кількості грошових знаків, які перебувають в обігу, над сумою товарних цін? Не що інше, як явище інфляції. Проте не всяке підвищення цін є інфляційним. Якщо підвищення пін відбулося внаслідок подорожчання сировини, елект­роенергії, що призвело до збільшення витрат виробництва, то в цьому разі знецінення грошей є результатом зростання цін. Якщо підвищення цін від­булося через надмірну грошову та кредитну емісію, порушення законів гро­шового обігу, то зростання цін є результатом знецінення грошей. Другий випадок точніше відображає реальний зміст поняття "інфляція", означає по­яву грошових знаків, не забезпечених товарною масою. Отже, інфляція — це знецінення грошей, що виявляється у зростанні цін. У докапіталістичну епоху знецінення грошей відбувалося внаслідок втрати довіри до монет, у які при карбуванні закладалося менше металу (порівняно з офіційно встано­вленою кількістю), чи внаслідок зниження вартості виробництва золота. Така інфляція мала обмежений характер.

З'ясування основних причин інфляції (внутрішніх і зовнішніх) дає змо­гу визначити найважливіші шляхи боротьби з нею. Розрізняють три методи стабілізації грошового обігу: нуліфікацію, ревалоризацію та девальвацію.

Нуліфікація (від лат. — знищення) — різновид грошової реформи, за якої знецінені грошові знаки анулюються, тобто оголошуються недійсними. Цей метод використовується за наявності супергінерінфляції. Він мав місце під час проведення грошової реформи 1922-1924 рр. у колишньому СРСР. При цьому один новий карбованець обмінювався на 50 млрд. старих. У Німеччині під час грошової реформи 1924 р. одна нова марка обмінюва­лася на 1 трлн. старих.

Ревалоризація — це повернення попередньої купівельної сили грошо­вим знакам. Для цього з обігу вилучаються зайві іроші. Цей метод застосо­вується за незначної інфляції.

Девальвація означає зниження обмінного курсу (ціни) грошей однієї країни до грошової одиниці іншої. За своєю сутністю вона протилежна ре­вальвації. Під час панування золотого стандарту девальвація полягала в офі­ційному зниженні золотого вмісту грошової одиниці, а її результатом був обмін останньої па меншу кількість золота.

Існують грошові системи двох типів:

1. металевого обігу, за якого цей грошовий товар виконує всі функ­ції грошей;

2. паперово-кредитного грошового обіїу, л основі якого лежать кредитні гроші.

Розрізняють також національну та світову валютні системи.

У свою чергу, металеві системи бувають: біметалевими та мономета­левими. Перші — це такі грошові системи, у яких за золотом і сріблом (як рівноправними металами) законодавчо закріплено роль загального еквіва­лента. Такі системи нестабільні, оскільки виникають труднощі при визна­ченні вартісного співвідношення між золотом і сріблом. Тому в більшості країн у другій половині XIX ст. утвердилися системи золотого монометаліз­му, в якич загальним еквівалентом був лише один метал (золото чи срібло). Розрізняють три види золотого монометалізму:

1. золотомонетний стандарт;

2. золотозлитковий і золотодевізний стандарт:

3. золотодоларовий стандарт.

В цілому, за більш ніж тритисячолітній період свого існування гроші пройшли складний шлях розвитку та мали такі форми:

а) товарні гроші — металеві зливки;

б) монетні іроші — карбовані монети;

в) паперові іроші -—- друковані банкноти;

г) електронні гроші - - кредитні картки.

Детальніше ознайомтеся з різними формами ірошсй та визначте особ­ливості (позитивні та негативні сторони) розвитку суспільства в умовах гро­шового обігу.

З попереднього матеріалу ви дізналися про функції та види грошей. Цілком імовірно, що у вас виникне питання: якщо сучасні гроші не мають золотого забезпечення, то що робить гроші розвинених країн стійкими, що визначає їхню суспільну цінність?

По-перше, гроші наділені феноменальною суспільною корисністю — здатністю обмінюватися на товари та послуги, бути гарантом економічного кругообігу не лише у поточному, а й майбутньому періоді.

і лшіиш „ _ ...._г...

вані {визнані державою), тобто держава оголосила їх законними платіжними засобами. Чим могутнішою є національна економіка, чим авторитетнішою є держава для своїх громадян, тим більшу довіру вони матимуть і до грошей.

По-третє, шніцель ірошей визначається їхньою купівельною спромо­жністю. Сучасні гроші регулюються державою таким чином, щоб їхня кіль­кість відповідала масі створюваних товарів і послуг. Зростання кількості грошей без відповідного зростання обсягів виробництва обов'язково спри­чинить підвищення цін і зменшення купівельної спроможності ірошей. Від­повідно зменшиться їхня суспільна цінність і почнеться так званий процес "втечі" від знецінених грошей. Це відбувається тоді, коли і домогосподар- ства. і виробники намагаються будь-шо їх позбутися, обмінявши на продук­ти чи стійкі гроші інших держав.

Вивчаючи четверте питання, зверніть увагу на поняття "механізм рин­кової економіки", що охоплює сукупність форм, методів, важелів викори­стання законів ринкової економіки. Тобто дня з'ясування сутності ринково­го механізму потрібно, спираючись на такі провідні категорії товарного гос­подарства, як вартість, ціпа, попит, пропозиція, конкуренція, визначити зміст і характер дії законів ринкової економіки, їх спрямованість на узгод­ження інтересів господарюючих суб'єктів ринкової системи з інтересами суспільства.

При цьому потрібно виходити з того, що кожен закон діє не сам по собі, а у взаємодії з іншими. Це значно ускладнює розуміння самого проце­су його дії, характеру зв'язку з іншими законами, а також оцінку результатів його дії.

Провідну роль у процесі функціонування ринкового механізму віді­грають ціни, під впливом динаміки яких відбуваються зрушення попиту, пропозиції, складається на ринку певна кон'юнктура, в т.ч. врівноважена. Умови ефективного функціонування ринкового механізму такі ж, як і для ринку в цілому: обов'язкова наявність різних форм власності, їх рівноправ­ність, економічна свобода господарюючих суб'єктів, конкурентне середови­ще, переважно вільні піни та ін.

Розглянемо зміст законів, задіяних у ринковому механізмі, та з'ясуємо характер їх дії.

У сфері виробництва вимога закону вартості полягає в тому, що вар­тість виробленого товару має формуватися на підставі не індивідуальних, а суспільно необхідних затрат праці; в сфері обігу цей закон вимагає, щоб об­мін мав еквівалентний (рівноцінний) характер.

Якщо, виходячи із зазначених вимог, характеризувати напрями дії за­кону вартості, то він:

1. виражає зв'язки між індивідуальним і суспільно необхідним часом, спрямовуючи товаровиробника знижувати рівень затрат індивідуального часу (сфера виробництва);

2. впроваджує обмін товарів (послуг) відповідно до кількості та якості затраченої на них суспільне необхідної праці (сфера обміну);

3. відбиває зв'язки між виробниками одного виду товару (послуг) через конкуренцію, коли здійснюється взаємний тиск одного підприємця на іншого (сфера виробництва);

4. вказує на наявність сталого зв'язку між попитом і пропозицією (сфера обміну);

5. виражає зв'язок між працею товаровиробника в минулому (в мо­мент виробництва товарів) і теперішніми умовами, внаслідок чого вартість то­варів (послуг) зумовлюється не тим робочим часом, який витрачено на 'їх ви­робництво, а тим, який витрачаєт ься на 'їх відтворення (сфера виробництва);

6. відбиває зв'язки між вартістю та цінами, і тому слід визнати, що він керує рухом цін, оскільки ринкові попит і пропозиція перетворюють вар­тість на ціну, а це означає, що закон вартості діє на ринку вже як закон цін (сфера обігу).

Виходячи із зазначеного, закон вартості виконує такі функції:

• регулює виробництво товарів і послуг;

• стимулює розвиток продуктивних сил і виробничих відносин су­спільства;

• зумовлює диференціацію, розшарування виробників (одні стають багатшими, інші — банкрутують).

В свою чергу, механізм дії закону вартості базується на відхиленні ринкових цін від вартості під впливом попиту та пропозиції. Тож доцільно з'ясувати зміст і місце цих законів у ринковому механізмі.

Закон попиту стверджує, що при незмінності всіх інших умов вироб­ництва зниження ціни веде до відповідного підвищення величини попиту .

Закон пропозиції стверджує, що при всіх рівних умовах з підвищен­ням ціни відповідно підвищується величина пропозиції, і навпаки. Тобто іс­нує пряма залежність між піною та величиною пропозиції! Особливості да­них законів буде розглянуто в гемі 4.

Закон конкуренції виражає закономірні зв'язки між суб'єктами рин­кових відносин щодо кращих умов виробництва та купівлі-продажу товарів (послуг).

Зазначений закон діє лише за умов наявності в суспільстві різноманіт­них форм власності, які виготовляють товари (надають послуги) в різних умовах для одного і того ж контингенту споживачів. Мета такої змагально­сті — отримання якомога більшого прибутку і боротьба за виживання в умовах ринку.

Закон конкуренції виступає як рушійна сила розвитку економіки, яка звільняє виробництво від неефективних, збиткових підприємств, змушує постійно шукати засоби зниження витрат, а також інші методи більш ефек­тивної господарської діяльності. Він відіїрає важливу роль у встановленні загальної рівноваги в економіці саме завдяки взаємодії із законами вартості, попиту та пропозиції. Докладніше дивіться тему 5.

Ринковий механізм має також спиратися, як ми вже з'ясували при розгляді попереднього питання даної теми, на дію закону грошового обіїу. Як відомо, цей закон стверджує, що кількість грошей, необхідна для реалі­зації товарів (послуг), повинна дорівнювати сумі цін усіх проданих товарів (реалізованих послуг), поділеній на середню кількість оборотів одноймен­них грошових одиниць. Надмірна емісія (випуск в обіг) грошей, не підкріп­лена відповідною товарною масою, веде до зниження купівельної спромог- ності грошових одиниць і, як наслідок, до зменшення платоспроможного попиту населення, а це, в свою чергу, дуже негативно впливає на функціо­нування всього ринкового механізму, веде до його розбалансуваніія.

Іш

Нарешті, найбільш узагальнюючим законом, який забезпечує ціле­спрямованість дії всіх законів ринкового механізму, є, безперечно, закон економії часу, який справедливо вважається основним законом, що приму­шує виробника економит и всі види ресурсів. Цей закон виражає закономір­ні зв'язки між зменшенням суспільно необхідного робочого часу на вироб­ництво одиниці продукції (товару, послуги) у процесі розвитку продуктив­них сил суспільства та зростанням вільного часу працівників. Вільний час

має використовуватися для всебічною розвитку працівників, підвищення їх життєвого рівня.

Конкретною формою прояву дії цього закону є економія живої та уре­чевленої праці на виробництво продукції, яка можлива завдяки взаємодії закону економії часу з іншими законами ринкового механізму, які вже роз­глядатися вище.

Важлива роль у системі ринкового механізму належить також державі, яка має не тільки забезпечувати відповідну правову базу, а й шляхом застосування методів індикативного та бюджетного планування, розробки різного роду програм здійснювати регулювання економіки на макрорівні.

ПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ ДЛЯ СТВОРЕННЯ ПРОБЛЕМНИХ СИТУАЦІЙ І САМОКОНТРОЛЮ ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ

1. Які основні категорії товарного виробництва ви знаєте?

2. 1 Назвіть спільні риси та відмінності форм суспільного господарства.

3. Які основні риси сучасного ринкового господарства ви знаєте?

4. Які особливості характерні ринковому господарству України та в чому причини їх існування?

5. Назвіть загальноекономічні умови розвитку ринкового госпо­дарства. Наскільки динамічно вони формуються в нашій державі?

6. Що ви розумієте під терміном "ринкова інфраструктура"?

7. Які переваги та недоліки ринкової системи ви можете назвати?

8. Дайте визначення товару та його властивостей.

9. Що таке гроші та які функції вони виконують?

10. Назвіть основні причини виникнення інфляції та методи стабілі­зації грошового обігу.

! І. У чому полягає суть закону вартості та яка його роль у розвитку ри іікового госіюдарства?

12. Розкрийте механізм функціонування ринку на основі дії економ- мічних законів.

ТЕСТИ

Е Суть товарного виробництва найбільш точно відображає твердження, що воно є:

а) переробкою природних предметів праці для надання їм властивос­тей, які задовольняють потреби людини'

о; вироопицтвом продуктів для споживання іншими;

в) створенням найефективніших форм та способів поєднання факторів виробництва;

г) виробництвом продуктів для обміну шляхом купівлі-продажу.

2. Умовою, необхідною для виникнення та функціонування товарного виробництва, є:

а) створення нових методів виробництва будівельних матеріалів:

б) зростання чисельності населення;

в) виникнення та поглиблення суспільного поділу праці та економічна відокремленість виробників;

г) покращання використання засобів виробництва.

2. Мінова вартість товару характеризується:

а) властивістю речей задовольняти ту чи іншу потребу;

б) затратами праці на виробництво конкретного блага;

в) корисністю блага;

г) обміном благ у певній пропорції.

2. Корисність — не:

а) споживча вартість блага;

б) твердження про цінність того чи іншого блага;

в) затрачена праця на виробництво певного товару;

г) ціна, за якою продасться товар.

2. Гранична корисність являє собою:

а) корисність наступної додатково придбаної одиниці блага:

б) максимальний намір володіти благом;

в) корисність усього запасу благ;

г) ціну, яка визначається величиною граничних витрат, о. Об'єктивною причиною виникнення грошей є:

а) суспільний поділ праці:

б) історичний розвиток товарного виробництва та обміну;

в) наявність держави;

г) посилення взаємозв'язків суб'єктів господарської діяльності. 7. На кількість грошей в обігу безпосередньо не впливає:

а) зміна товарних цін:

б) фізичний обсяг товарної маси;

в) золотовалютний запас національного банку;

г) швидкість обігу грошової одиниці.

7