економічна теорія мае бути наукою про економіку як цілісну систему, в якій усі процеси взаємопов'язані, взаємозумовлені, су борти кова­ні, розглядаються в динаміці.

На сьогодні маємо велику кількість підручників і навчальних посібни­ків, у яких даються різні визначення предмету економічної теорії. Це цілком природно, зважаючи на те, що існує багато шкіл та напрямків, засновниками яких були видатні дослідники економічних проблем у різних країнах світу.

Прикладами найбільш поширених трактувань предмета економічної теорії можуть бути такі, що визначають її як науку про: багатство та способи його зростання;

механізми, що регулюють стосунки між покупцями і продавцями;

діяльність у сфері виробництва та обміну між людьми;

види діяльності, пов'язані з обміном і грошовими угодами між

людьми;

поведінку людей у процесі виробництва, розподілу та споживання матеріальних благ і послуг за умови обмежених ресурсів; рух економічного життя;

тенденції розвитку ціп. виробництва, зайнятості та безробіття; вибір способу використання обмежених виробничих ресурсів (землі, праці, устаткування, технічних знань) для виробництва різних товарів і розподілу їх між різними членами суспільства;

розв'язання проблем організації виробництва та споживання; гроші, норму відсотка, капітал і багатство; виробничі відносини у взаємодії з продуктивними силами і надбудовою;

економічні закони, що управляють виробництвом, розподілом, обміном і споживанням благ та послуг на різних етапах розвитку людського суспільства тошоД

На нашу думку, предметом сучасної економічної теорії є вивчення економічної поведінки людей, відносин між ними з приводу ефективного відтворення (виробництва, розподілу, обміну, споживання) обмежених ре­сурсів з метою задоволення потреб особистості, сім'ї, трудового колективу, суспільства в цілому.

Уважно і критично проаналізуйте всі наведені вище та в інших під­ручниках чи посібниках визначення. Знайдіть, що в них є спільного і від­мінного. Яке з цих визначень вам найбільше подобаєт ься і чому?

Основною проблемою економіки в сучасній економічній теорії вважа­ється безмежність людських потреб при обмеженості ресурсів, що можуть б\тп використані для їх задоволення. Економічна система будь-якої країни світу працює з метою задоволення існуючих у суспільстві потреб. Задово­лення потреб відбувається шляхом виробництва товарів і послуг, яке не­можливе без застосування необхідних для цього ресурсів. Проблема ж по­лягає в тому, шо ресурсів, які можуть бути задіяні у процесі виробництва на даний час. як правило, виявляється недостатньо для створення такої кілько­сті товарів і послуг, за допомогою якої можна було б задовольнити всі існу­ючі в даному суспільстві потреби.

Отже, суспільство завжди опиняється перед вибором: які з усіх існую­чих потреб задовольнити сьогодні, а які -- у майбутньому? Наявність неза- довояених потреб, що залишаються такими через обмеженість ресурсів, ви­ступає стимулом для зростання обсягів виробництва товарів і послуг у кож­ному наступному році. Зростання потужност і економіки відбувається за ра­хунок залучення додаткових ресурсів, більш ефективного їх використання на основі впровадження нових технологій та кращої організації процесу праці. Проте економічне зростання не вирішує суперечності між потребами та ре­сурсами. Річ у тому, що потреби постійно зростають швидше за можливості їх задовольняти. Виникають усе нові й нові погреби, їх коло швидко розши­рюється згідно з дієто об'єктивного економічного закону зростання потреб. Ресурси знову виявляються недостатніми з точки зору нових можливостей виробництва та нового рівня потреб суспільства. Таким чином, зростаючі по­треби виступають як рушійні сили економічного розвитку суспільства.

Зверніть увагу на те, що в процесі становлення економічної теорії як науки та навчальної дисципліни закономірно мали і мають місце різні її назви. В цілому, в залежності від того, на що робиться акцент — на продук­тивні сили чи виробничі відносини, дана наука мас назву "економікс" чи "політична економія".

Політична економія — у вузькому значенні наука про економічні закони, що управляють виробництвом, розподілом, обміном і споживанням створених людьми благ і послуг. Термін "економія" вперше вжив давньо­грецький філософ Ксенофонт у працях "Домоустрій", "Юропедш" та інших.

На думку видатного українського економіста Михайла Туган-Ьара- новського, питання про причини різниці у достатку та убогості народів, не­однакового поділу багатства серед кожного народу і розповсюдження скрізь постійної бідності на фоні зростання багатства - - розглядає наука, ідо зветься політичною економією.

Згідно з думкою видатного американського економіста Самуельсона, економ ікс — "наука, що вивчає, як люди та суспільство здійснюють кінцевий вибір рідкісних ресурсів, щоб виробляти різноманітні товари та розподіляти їх до споживання''.

Автор вважає, що на сьогодні визріла необхідність у заміні назви дисципліни з "Економічної теорії" на "Загальну економіку" Економічна те­орія (загальна економіка) як наука має синтезувати все краще, що мас місце як у політичній економії, так і в економіксі.

На основі аналізу визначені, предмета економічної теорії продумайте та сформулюйте її основні завдання та функції.

Перш за все, загальна економіка зобов'язана розробляти ефективіу економічну політику, науково обґрунтовувати шляхи вдосконалення системи виробничих відносин у взаємозв'язку з розвитком продуктивних сил і надбу­довою. Надзвичайно актуальним для України є завдання формування нового економічного мислення, сучасної економічної освіченості населення.

Економічна політика як система заходів, здійснюваних державою та її владними структурами, іншими осооами. спрямована на оегулювання еко­номічних процесів і покликана впливати на економічну поведінку людей. Вона включає постановку тих чи інших цілей і визначення шляхів та мето­дів їх досягнення. Дієвість економічної політики насамперед залежить від її наукової обгрунтованості, тобто від того, наскільки вставновлені цілі та ме­тоди їх досягнення відповідають тим реальним умовам, на які вони спрямо­вані. Надійним фундаментом такого обгрунтування і виступає економічна теорія. І визначаючи цілі економічного розвитку та обґрунтовуючи шляхи їх реалізації, необхідно, в першу чергу, спиратися на об'єктивні економічні закони, реальну оцінку стану економіки, ЇЇ ресурсів і можливостей.

Економічна теорія як наука намагається синтезувати все краще, що має місце та в оптимальному варіанті дослідити систему виробничих відносин, еко­номічні закони в діалектичній єдності з продуктивними силами та надбудовою.

Для кращого розуміння предмета економічної теорії дайте загальну сутиісну характеристику таким поняттям, як "продуктивні сили", "виробни­чі відносини", "надбудова", "економічна система", "економічна поведінка".

Особисті та матеріально-речові чинники виробництва у своїй сукупно­сті та взаємодії становлять продуктивні сили суспільства. Більш широко про­дуктивні сили є сукупністю засобів виробництва та працівників з їхніми розу- .мовим" и фізичними здібностями, а також досягнення науки, технології, ін- формація, методи організації та управління виробництвом, що забезпечують створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення потреб.

Виробничі відносини — відносини між людьми, що об'єктивно вини­кають у процесі суспільного виробництва, розподілу, обміну та споживання благ і послуг. Виробничі відносини мають складну структуру, передусім — цс єдність організаціґшо-економічних і соціально-економічних відносин.

Відомо, що усуспільнення виробництва-на основі поглиблення суспіль­ного поділу прапі, спеціалізації та кооперування виробництва охоплює не ли­ше розвиток продуктивних сил, технологічного способу виробництва, а й фор­ми організації виробництва та праці, систему відносин спільної праці та взаєм­ного оомщу діяльністю б самому процесі виробництва. Організаційно-еконо­мічні відносини та форми характеризують власне процес виробництва, комбі­націю чинників виробництва незалежно від соціально-економічної форми ви­робництва. Соціально-економічні відносини — це відносини між людьми з приводу привласнення ними засобів і результатів виробництва, суспільний спосіб поєднання працівника із засобами виробництва. Ядром соціально-еко­номічних відносин є відносини власності на засоби виробництва. Вони визна­чають характер економічних відносин між людьми в процесі виробництва, форми розподілу суспільного продукт)', його обміну та споживання.

Економічна система -- сукупність взаємопов'язаних і певним чином упорядкованих елементів економіки, що утворюють певну цілісність, еко­номічну структуру суспільства. Вона охоплює продуктивні сили і виробни­чі відносини, тобто спосіб виробництва на певному етапі. До її складу вхо­дить також надбудова.

Сукупність виробничих відносин є базисом, який визначає надбудову суспільства, що виступає у вигляді політичних, правових, ідеологічних, наці­ональних, сімейних та інших суспільних відносин та інституцій, що їм відпо­відають. Надбудова — це не пасивний елемент. Вона справляє активний зво­ротний вплив і на базис (виробничі відносини), і па продуктивні сили су­спільства. Особливо це стосується такого елемента надбудови, як держава.

Економічна поведінка— це певні вчинки суб'єкта економіки, його дії відносно навколишнього середовища, реакція на конкретні цілі, цінності та завдання. Економічна поведінка суб'єктів ринкової економіки має керува­тися відкритими економічною наукою законами, принципами обмеженості (рідкості) ресурсів, необмеженості пот реб, альтернативності та свободи еко­номічного вибору.

Економічна теорія одночасно »ходить до лвох систем наук, що мас принципове значення і ці я розуміння її ролі та функцій Насамперед, вона с невід'ємною складовою частиною вчення про суспільство, проте с й фунда­ментальною наукою, теоретичною основою всіх економічних наук (економі­ки будівництва, економічно/ і еоірафії. демографії, історії народного госпо­дарства, теорії управління економікою тощо)- Всі ці науки спираються на за­гальні закономірності розвитку економіки, які визначає економічна теорія.

Як складова частина вчення про суспільство, суспільний розвиток, економічна теорія виконує світоглядну функцію. Вона дає цілісну картину розвитку економічних систем, закономірностей їх еволюції, тим самим оз­броюючи людей знаннями законів розвитку економіки, механізмів їх дії та використання.

Загалом же можна виділити п ять основних функцій, які виконує економічна теорія в життєдіяльності людського суспільства.

1. Науково-пізнавальна функція. Людина, яка вивчає економічну теорію, пізнає важливий бік життя людського суспільства — процеси виробництва, розподілу, обміну та споживання благ і послуг, без яких існування людського суспільства неможливе.

2. Критична функція. В реальному житті ми маємо справу з дуже різ­ними формами господарювання, одні з яких більш, інші менш ефективні. Відповідно в науці стосовно одного й того ж питання існують дуже різні погляди, неоднакові підходи та рішення. В цих умовах економічна теорія повинна дати об'єктивні (і критичні, і позитивні) оцінки як формам економічного життя, так і теоретичним концепціям.

3. Практична (прарматична) функція. Практичність економічної тео­рії виражається в тому, що кожен керівник держави, фірми, будь-який ін­ший господарюючий суб'єкт в своїх конкретних справах керується її прин­ципами та законами.

Очевидно, що практичні аспекти економічної теорії не можна розумі­ти примітивно. Ця наука не може навчити, як вести домашнє господарство, проектувати об'єкти та будувати їх, як добувати нафту та газ, як управляти фірмою та персоналом. Для цього потрібні знання інших наук. Економічна теорія — це необхідна передумова ефективного розвитку економіки як на мікро-, так і на макрорівнях.

А. Прогностична функція. Глибоке знання всіх сторін економічного житгя дає окремій людині, сім'ї, фірмі та суспільству в цілому можливість передбачати події, можливість наукового прогнозування майбутніх еконо­мічних явищ та процесів як на мікро-, так і на макроріннях. В економічному житті та чи інша виконана дія завжди тягне за собою різнопланові наслідки Методологічна функція. В літературі часто можна зустріти спра­ведливі твердження, що економічна теорія є не тільки вченням, а й мето­дом, своєрідним інтелектуальним інструментом, технікою мислення.

При цьому економічна теорія в методологічному аспекті навчає не тільки тому, що треба робити, але й тому, що робити не потрібно. Це остан­нє є не менш важливим, ніж перше.

Характерна функціональна особливість економічної теорії полягає в тому, шо вона розглядає ті питання реального життя, які стосуються всіх і кожного зокрема. Жодна людина в світі не може абстрагуватися чи відійти від проблем ведення домашнього господарства, трудової діяльності, жодне суспільство не може не вирішувати складних проблем організації економіч­ного життя.

Загальний висновок полягає в тому, що економічна теорія допомагає нам правильно розуміти оточуюче господарське життя, оцінювати користь одних економічних явищ і шкоду інших; навчає новим способам пізнання економічних явищ; дозволяє передбачити деякі наслідки наших практичних дій, а передбачення сприяє розумним діям. Вона дає ключ до вирішення багатьох проблем господарської життєдіяльності кожної людини.

Вивчаючи друге питання, необхідно звернути увагу па те, що кожна наука спирається на певну сукупність методів дослідження, тобто має свою методологію. Для того, щоб одержати нові знання, потрібно свідомо засто­совувати науково обгрунтовані методи.

Методологія економічної теорії— це сукупність методів пізнання еко­номічних явищ і процесів, категорій і законів. В свою чергу метод — система засобів, заходів, підходів і шляхів, за допомогою яких здійснюється пізнання категорій, законів і тенденцій господарського життя. Який предмет науки, та­кий і його метод дослідження; предмет породжує особливості методу, а ме­тод виробляє інструментарій пізнання, за допомогою якого економісти ро­зуміють сутність економічних явищ і процесів, формулюють поняття, від­кривають нові закони, особливості розвитку суспільного виробництва.

Метод економічної теорії використовує досягнення багатьох наук (фі­лософії, логіки, статистики, історії, математики та інших) і виробляє свої за­соби вивчення господарського життя.

1 1

Як' ж характеристики притаманні методу економічної теорії'' Метод економічної теорії може мати суб'єктивний чи об'єктивний характер. Суб'єктивний підхід означає, що вчений вивчає економічні явища, робить висновки та оцінює їх з позиції своїх інтересів і переконань. Застосування об'єктивного методу означає, що вчений використовує наукові засоби та підходи, всебічно, неупереджено досліджує економічні явища та процеси Економісти повинні вивчати господарське життя за допомогою наукового інструментарію.

Економічна теорія для дослідження економічних явищ і процесів використовує загальнонаукові та спеціальні методи. Розберіться в їх суті та наведіть приклади практичного використання економічною наукою.

Відносно загально наукових методів дослідження. Тут потрібно виді­лити діалектичний, структурно-функціональний та економіко-математичнІ методи. У чому їх суть?

Діалектичний метод. При його використанні всі економічні явища та процеси розглядаються у взаємозв'язку, в динаміці, в переході кількісних змін у якісні, і навпаки. Джерело соціально-економічного розвитку тут — єдність та боротьба протилежностей. Критерій істини — практика госпо­дарської діяльності.

Структурно-функціонаїьний метод. Передбачає розгляд економічного явища як системного з обов'язковим аналізом функцій взаємодіючих елементів.

Екопоміко-математичиі методи. їх використання зумовлює органіч­не поєднання якісного та кількісного аналізу економічних явищ і процесів розвитку продуктивних сил і виробничих відносин.

Спеціальні методи дослідження включають: методи наукової абстрак­ції; аналізу та синтезу; індукції та дедукції: поєднання історичного та логіч­ного підходів; статистичні методи; соціально-економічні експерименти.

Метод наукової абстракції. Суть цього методу полягає у звільненні уявлень про предмет дослідження від усього випадкового, тимчасового, одиничного та виявленні у ньому істотного, постійного.

Метод аналізу та синтезу. Аналіз являє собою процес розкладання цілого на складові частини, а синтез — поєднання різних елементів, сторін предмета в єдине ціле.

Індуктивні та дедуктивні методи дослідження. Під індукцією розу­міють виведення принципів з фактів. Тут усе починається з наїромадження фактів, які потім систематизуються та аналізуються таким чином, щоб мож- на 6v.no вивесіи узагальнення, принципи га закони. Дедуктивний метод іде віл загальною до часткового, від теорії до фактів.

Метод поєднання логічного та історичного підходів. Таке поєднання є цілком виправданим через те, що історичний процес розвитку людського суспільства взагалі та ного економічного розвитку зокрема мають власну логіку. Логічний підхід дозволяє звільнити оцінку історичного розвитку людства від притаманних йому випадковостей, розкрити загальні закони розвитку та зміни суспільно-економічних формацій, вишикувати пройдені етапи V необхідній послідовності.

Статистичні методи. Для систематизації великої кількості даних, що використовуються як фактична база для подальших теоретичних побу­ли економістам стають у нагоді статистичні методи обробки інформації з використанням математичних методів, які значно розширили можливості економічної теорії з точки зору обробки та систематизації фактичного мате­ріалу, відстеження взаємозв'язків між різними економічними процесами.

Соціально-економічний експеримент. Особливість цього методу полягає в тому, що теорія тут безпосередньо перевіряється практикою, і це дає змогу отримати матеріал для теоретичного осмислення та висування нових гіпотез.

Необхідно підкреслити, що в процесі пізнання активну роль відіграє практика, реальне економічне життя. Його роль така: по-перше, воно с ос­новою, вихідного базою процесу пізнання; по-друге, економічна реальність с метою процесу пізнання, тому що економічну науку ми вивчаємо не як са­моціль, а як засіб поліпшення реального життя; по-третє, економічне життя, господарська практика є критерієм істиності чи хибності наших знань про оточуюче нас економічне середовище.

При всій важливості та величезній ролі практики, основною ланкою наукового пізнання є абстрактне наукове мислення, яке передбачає викори­стання певних методів пізнання. В свою чергу, методи пізнання потрібні для того, щоб зрозуміти економічні категорії, розкрити економічні закони.

Економічні категорії— це поняття, які відображають найбільш сут­тєві властивості економічних явищ, їх відношення один до одного.

Прикладами економічних категорій є товар, гроші, вартість, попит, пропозиція тощо. Знання категорій уже передбачає наукове знання.

Особливого значення економічна наука надає вивченню економічних законів.

Економічні закони виражають найбільш супові, стійкі, які постійно повторюються, ггричинно-наслідкові зв'язки між економічними явищами та

ІЗ

процесами. Відповідно економічні закони -- це вираження постійних зв'язків і відносин між економічними явищами.

Відомо, що будь-яке явище містить в собі загальне та особливе, або специфічне та індивідуальне. Відносно до економічних законів загальне по­лягає в тому, що всі закони природи, суспільства та мислення об'єктивні, тобто економічні закони, як і інші закони природи, не залежать від свідомо­сті, від того, знаємо ми про їх існування чи не знаємо. Так, закони ринку -— закон вартості, закон попиту, закон пропозиції, закон конкуренції — існу­ють незалежно від того, знають про них учасники ринку чи ні.

У той же час економічним законам властиві і свої особливості, своя специфіка. Можна виділити дві особливості економічних законів: по-перше, суб'єктивна форма їх прояву; по-друге, динамічність економічних законів, оскільки дуже динамічне та мінливе економічне життя. Саме в цьому і проявляється історичний характер економічних законів.

Зауважимо також, що об'єктивність законів не можна плутати із сти­хійністю їх прояву. Дослідник повинен пам'ятати, що будь-яким економіч­ним процесом можна і необхідно управляти, а для цього необхідні знання об'єктивних закономірностей і суб'єктивних форм їх прояву.

Динамічність економічних законів полягає в тому, що вони більше піддаються розвитку, ніж закони природи, і, як наслідок, вони історичні. З цієї точки зору необхідно розрізняти загальні економічні закони (напри­клад, закон підвищення економічної ефективності) та специфічні економіч­ні закони, властиві даному етапу розвитку економіки (наприклад, закони попиту та пропозиції на сучасному етапі розвитку).

Як використовують люди економічні закони? Загальновідомо, що вла­да людини над силами природи та суспільства передбачає використання за­конів розвитку природи, суспільства та мислення. Можна виділити наступі етапи цього процесу:

1. пізнання економічних законів;

2. постановка цілей у вирішенні тих чи інших економічних завдань;

3. визначення шляхів досягнення економічних цілей;

4. організація та управління самою господарською діяльністю.

Водночас слід зазначити, що у сфері економічного життя суспільства

крім економічних законів діють і суб'сктивно-психопогічні. Вони безпереч­но впливають на економіку. Суб'єкти економічної діяльності — це люди, наділені свідомістю. Здійснюючи економічну діяльність, воші виявляють певну полю, низ намиють свої потреби та інші аспекти поведінки у сфері еко-

КОМІКИ, тобто формують певну економічну психологію, певний економіч­ний спосіб мислення. Особливо важливою с роль цього фактора за умов ринкової економіки, коли кожен її суб'єкт відносно самостійно приймає рі­шення шодо своїх дій у пій сфері. На їхню поведінку істотно впливають психологічні закони.

При розгляді третього питання зверніть увагу на те, що сучасна еко­номічна теорія є результатом тривалого процесу формування знань про за­кономірності господарської діяльності, послідовної зміни різноманітних концепцій і шкіл.

Перша школа економічної теорії, яка виникла та панувала у XV-XVII ст., — пі кола мер кант иліс пб. ііредставгогки: л, Монкре і ьєн, Т. Маї ш, Д. ЇОм. Назва походить від італійського слова "мерканте'' —торговець, купець. Це епо­ха створення та зміцнення централізованих держав Західної Європи, відкриття та колонізації нових континентів, налагодження з ними активних торговельних зв'язків. Тому голови)' увагу меркантилісти приділяли дослідженню проблем забезпечення державних інтересів у зовнішньоторговельній діяльності. Погляди представників цієї школи відображали інтереси торгової буржуазії в період пер­вісного нагромадження капіталу. Недоліком цієї школи вважається впевненість ЇЇ представників у тому, що багатство держави визначається лише правильно організованою торгівлею при практично повному нехтуванні дослідженням проблем, пов'язаних з виробництвом продукції.

Об'єктивні зміни, що відбулися в економіках провідних західноєвро­пейських держав у XVIII ст., змусили змістити акцент в економічних до­слідженнях і привели до появи нової школи, шо отримала пізніше назву класичної. Стрімкий розвиток мануфактурного виробництва, створення та зміцнення перших підприємств капіталістичного типу га зростання значен­ня промислового виробництва в цілому висувало потребу в переосмисленні теоретичних побудов меркантилістів. По-перше, класична школа відкрила реальне джерело багатства — процес виробництва. По-друге, економічна наука стала досліджувати господарську діяльність як систему, що охоплює виробництво, розподіл, обмін та споживання благ і послуг. По-третє, ця наука не обмежувалася описуванням економічних явищ і процесів, а перей­шла до виявлення їхньої сутності та законів розвитку. Утворилися два на­прями школи: французький та англійський.

Школою класичної політичної економії, що виникла у Франції, була школа фізіократів ("фізкУ природа та 'кратос" - влада, сила).

Представники: Ф. Кене. А.-Р-Ж. Тюрго. П.С. Дюпон де Иемур. Заслуга фізіократів полягає в тому, що нони перенесли дослідження про походження прибутку зі сфери обігу в сферу виробництва, однак обмежили виробництво тільки галуззю землеробства. Вони вважали, що промисловість, транспорт і торгівля — безплідні сфери, а праця людей у цих сферах лише покриває витрати на їхнє існування і неприбуткова для суспільства.

Великим досягненням Ф. Кене було розроблення ''Економічної таблиці" — першої спроби кількісного макроекономічного аналізу натуральних і гро­шових потоків матеріальних цінностей у народному господарстві країни. В ці­лому вчення фізіократів було прогресивним для свого часу та зберігає своє значення і сьогодні: необхідність економічної свободи виробників і ринку, пріоритетна роль сільського господарства як основа економічного розвитку, секторний і галузевий аналізи суспільного продукту та його частин.

Англійська класична політична економія виникла на мануфактурній стадії капіталізму і вилилася у ринкову школу. Представники: У. Петгі, А. Сміт, Д. Рікардо. Її досягнення полягає в тому, що вона дала перше нау­кове визначення процесу функціонування капіталістичної системи госпо­дарства па стадії вільної конкуренції; обгрунтувала головний принцип роз­витку цієї системи — обмеження втручання держави в економіку; розкрила механізм ринкового саморегулювання на основі вільних цін, що формують­ся під впливом попиту та пропозиції ("невидима рука" Сміта), започаткува­ла трудову теорію вартості.

Значну увагу А. Сміт приділив обгрунтуванню розподілу доходів, зо­крема принципам оподаткування. За видатний внесок у теорію його назива­ють "батьком ринкової економіки". Основні принципи його вчення викла­дені у праці "Дослідження про природу та причини багатства народів".

Д. Рікардо показав, що єдиним джерелом вартості є. лише праця робітника, яка і лежить в основі доходів різних класів (заробітної плати, прибутку, відсотка та ренти), шо прибуток — не результат неоплаченої праці найманого робітника. Головна його праця — "Початки політичної економії та оподаткування".

Політична економія праці, або марксизм, виникла у 40-х рр. XIX ст. Економічне вчення К Маркса та Ф. Енгельса грунтувалося на положенні про те, шо продуктивні сили суспільства, які прогресують у своєму розвит­ку, набувають дедалі більш суспільного характеру, тобто можуть бути ра­ціонально використані лише за колективних форм організації праці та ви раби питва. Основи теорії викладені в усім відомій праці К. Маркса "Капі­тал'". Продовжуючи дослідження трудової теорії вартості, марксисти зроби­ли аналіз розвитку форм вартості, запропонували свої концепції доданої вартості, грошей, продуктивності праці, відтворення, економічних криз, зе­мельної ренти. Однак положення марксизму про заперечення приватної власності та ринку, про єдиний фактор формування вартості, переваги су­спільної власності не мали належної наукової обгрунтованості та не знай­шли практичного підтвердження.

Найбільш впливовим напрямом, що протистояв марксизму в еконо­мічній теорії XIX ст., був маржиналізм (у перекладі з французької — гра­ничний). Представники: К. Менгер, Ф. Візер, У.С. Джевонс, Д.Р. Кларк. Ця грпр;^¹ пояснює економічні процеси виходячи з універсальної концепції ви­користання граничних, крайніх величин, які характеризують не внутрішню сутність самих явищ, а їхню зміну у зв'язку зі зміною інших явищ. Маржи- налісти увели в дію теорію граничної корисності — величина вартості будь- якого товару визначається його граничною корисністю для людей, а не ви­тратами праці на його виробництво. Твердження про те, що витрати праці не відіграють вирішального значення у визначенні вартості товару, руйну­вало тезу К. Марса про наявність капіталістичної експлуатації та всі його подальші висновки щодо функціонування та майбутнього капіталістичної системи в цілому. Маржиналізм використовує кількісний аналіз, економіко- математичні методи та моделі, в основ] яких лежать суб'єктивно-психоло­гічні оцінки економічних дій індивіда.

Принципово новий підхід до вирішення питання про утворення варто­сті товару запропонував А. Маршалл, видавши свою книгу "1 Ірииципи еко­номіки (економіко)", яка дала ще одну назву економічній теорії — еконо- мікс. А. Маршалл поєднав в одній теорії дві протилежні: теорію трудової вартості та теорію граничної корисності.

Одним з напрямів сучасної економічної науки є неокласицизм. Представники: А. Маршалл і А. Пігу (засновники), Ф. Хайєк, М. Фрідмен, А.Лаффср, Дж. Гілдер та ін. Неокласики заперечують необхідність втру­чання держави в економіку, розглядають ринок як самореіульовану еконо­мічну систему, здатну самостійно встановити необхідну рівновагу між су­купним попитом та сукупною пропозицією. Неокласичний напрям охоплює баг ато різних концепцій і шкіл: монетаризм, теорію суспільного вибору, те­орію раціональних очікувань і а ін.

Серед сучасних, теорій, що виникли протягом двох-трьох останніх десятиліть, особливою популярністю користується концепція монетаризму, визначним теоретиком якої є американський професор економіки М. Фрід- мен. Основні положення концепції викладено у збірнику "Дослідження у галузі кількісної теорії грошей", у якому гроші та грошова система розгля­даються як вирішальний фактор зростання валового національного продук­ту, та головна причина інфляції, а грошово-кредитна політика -- як найваж­ливіший інструмент здійснення економічної політики держави. Прихильни­ки монетаризму: Ф. Найт, Дж. Стиглер, Ф. Ксйган, Л. Голдмен.

Неолібералізм — концепція, в основу якої покладено ви могу невтру­чання держави в економіку. Сутність теоретичних положень неолібералізму полягає в тому, що він визначає і наголошує на існуванні очевидного зв'яз­ку між індивідуальною свободою, приватною власністю та економічною ефективністю суспільства. Головними теоретиками лібералізму XX ст. є Л. Мізес і Ф. Хайєк.

Помітною подією в економічній теорії XX ст. стала поява нової шко­ли — кейнсіанської. Свою назву вона отримала на честь її засновника Дж. М. Кейнса. Основою кейнсіанської теорії стали обгрунтування ідеї про необхідність постійного державного регулювання ринкової економіки та розробка інструментарію такого регулювання шляхом стимулювання по­питу та інвестицій через проведення певної кредитно-бюджетної політики.

Прихильники та послідовники Кейнса — Дж. Робінсоп, П. Сраффа та інші -— виступають за активну участь держави в структурній перебудові еко­номіки, визнають за необхідне запровадження антикризового та антицик- лічного регулювання, перерозподілу доходів, збільшення соціальних виплат.

Теорія раціональних очікувань (Р. Лукас) виходить з того, що еко­номічні суб'єкти (окремі підприємці, фірми та споживачі) за допомогою комп'ютеризації можуть правильно оцінити майбутні тенденції економічно­го розвитку та пристосуват ися до них.

Теорія економіки пропозиції (А. Лаффер, М. Фельдстайн, М. Еванс та ін.), що набула популярності на межі 70-80 рр. XX ст., побудована на об­меженні державного втручання в економіку, скороченні соціальних витрат, зниженні податків на прибутки корпорацій з метою прискорення науково- технічного прогресу. Проте втілення рекомендацій цієї теорії у практику в адміністрації президента США Р. Рейгана не дало бажаних результатів.

[Це один напрям сучасної економічної теорії — і петиту ціонально- сошологічішй підхід до вирішення проблем господарського жиаггя, або інституціоналізм. Предсташжки: T. Верлен, Дж. Коммонс, У. Мітчелл, Дж. Гелбрсйт, Г. Мюрдаль та ін. У ньому поняття "інститут" трактується досить широко: це і корпорація, і монополія, і держава, і профспілки, а та­кож різноманітні соціальні заклади та юридичні норми. Інституціоналісти розглядають економіку як систему, в якій відносини між господарюючими суб'єктами складаються під впливом як економічних, так і політичних, со­ціологічних та соціально-психологічних факторів Досягнення рівноваги в системі можливе, на їхню думку, лише за умов соціального контролю над економікою, що дало б змогу ефективно використовувати всі переваги рин­кового механізму, усувати його негативні риси та недоліки. Ринок не є ней­тральним та універсальним механізмом розподілу ресурсів. Держава має опікуватись екологією, освітою та медициною. В межах цього напряму ви­никли теорії середнього класу, прав власності, суспільного вибору, неоінду- стріального (інформаційного) суспільства, теорія глобалістики та ін.

Інституціоналізм має чотири основні напрями:

]) соціально-психологічний (на чолі з Т. Веблером), що проголо- щує психологічну концепцію розвитку економічних процесів;

2. соціально-правовий (на чолі з Дж. Коммонсом), що стверджує про можливість усунення суперечностей і конфліктів у економічних відно­синах за допомогою юридичних, законодавчих органів держави;

3. емпіричний або кон'юнктурно-статистичний (на чолі з У. Мітчеллом), шо досліджує циклічні явища в економіці;

4. соціологічний (на чолі з Дж. Гелбрейтом), що вбачає головну проблему економічного розвитку в забезпеченні гарантованого доходу всім членам суспільства.

Значною мірою ідеї інституціоналізму реалізовано у шведській моделі економічного розвитку.

Неокласичний синтез — узагальнююча концепція, представники якої (Д. Хікс, Дж. Б'юкенен, Гі. Самуельсон, Е. Хансен та ін.) обґрунтову­ють принцип поєднання ринкового та державного регулювання економіч­них процесів, наголошують на необхідності руху до змішаної економіки. Нони дотримуються принципу раціонального синтезу неокласичного та кейнсіанського напряму економічної теорії, а саме поєднують раціональні елементи теорії ціноутворення та розподілу доходів у межах неокласичного напряму (зокрема в межах теорії загальної економічної рівноваги) з поло­женнями теорії макроекономічної рівноваги та зростання національного до­ходу в межах кейнсіанського напряму економічної теорії.

^ Завершуючи розгляд даного питання, необхідно зрозуміти, що кожна

,\> ' ' •

V^х школа економічно; теорії мас право па житія, мас як позитивні, так і негати­

вні сторони. Монополією на істину не може володіти жодна з них. Кожна ] вносить свою частку в розбудову економічних наук, і тільки спільними зу­

силлями вони можуть наблизитися до істини.

ПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ ДЛЯ СТВОРЕННЯ ПРОБЛЕМНИХ СИТУАЦІЙ 1 САМОКОНТРОЛЮ ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ

1. Що є предметом економічної теорії?

2. Порівняйте поняття "політична економія¹' та "економікс".

3. Що таке надбудова?

4. Розкрийте основні функції економічної теорії.

5. .Які методи досліджеїшя використовуються в економічній науці?

6. У чому сутність методу поєднання логічного та історичного підходів?

7. Розкажіть про школу меркантилістів та її основні ідеї.

8. Розкрийте основні досягнення школи класичної політичної економії'.

9. Яка економічна школа вам найбільше подобається і чому?

10. Які сучасні школи економічної теорії' ви знаєте? У чому їх особливості?

ТЕСТИ

Е Найбільш повно відповідає визначенню предмета економіч­ної теорії твердження про те, що ним є:

а) засоби виробництва)

б) людина та засоби виробництва;

в) продуктивні сили та науково-технічний прогрес;

г) взаємодія продуктивних сил та виробничих відносин.

2. Не можна безпосередньо вважати функцією економічної тео­рії функцію:

а) пізнавальну;

б) політичну;

в) методологічну;

г) практичну.

2. До методів наукового пізнання економічних процесів не належить метод:

а) наукової абстракції;

б) індукції та дедукції;

в) аналізу та синтезу;

г) фізико-природних спостережень.

2. Виробничі відносини — це:

а) використання ресурсів;

б) етичні, морально-есіе'іичпі взаємовідносини та відносини між людьми;

в) відносини виробництва, розподілу, обміїгу та споживання;

г) взаємодія людини із засобами виробництва.

2. Головною продуктивною силою є:

а) засоби виробництва;

б) людина та засоби прапі;

в) людина;

г) предмети та засоби праці,

2. Засоби виробництва включають:

а) робочу силу та предмети праці;

б) робочу силу та засоби праці;

в) предмети та продукти праці;

г) предмети та засоби праці.

2. Економічні категорії являють собою:

а) взаємозв'язок між поняттями;

б) наукові абстракції, які відображають економічні відносини;

в) докази про наявність або відсутність тих чи інших явищ;

г) одиничні випадки прояву тих чи інших подій.

2. Економічні закони відображають:

а) найбільш суттєві та стійкі взаємовідносини між економічними явищами;

б) випадкові та неповторні економічні взаємозв'язки;

в) кількісні оцінки економічних явищ та процесів;

г) перехідний стан економічних відносин.

2. Економічні закони мають об'єктивний характер тому, то:

а) функціонують у всіх економічних системах;

б) люди ставляться до них байдуже;

в) діють у процесі господарської діяльності людей;

г) не залежать від волі та свідомості людей.

2. Економічна політика - це:

а) політика екологічної безпеки країни;

б) здатність до прийняття господарських рішень;

! 3. "Україна: аспекти праці"'

14. "Урядовий кур'єр"' (газета)

15. "Фінанси України"

16. "Формування ринкових відносин в Україні" та інші.

РЕКОМЕНДОВАНІ ШТЕРНЕТ-РЕСУРСИ:

1. www.rada.gov.ua — офіційний сайт Верховної Ради України

2. www.president.eov.ua — офіційний сайт Президента України

3. www.kmu.gov.ua — офіційний сайт Кабінету Міністрів України

1. www.ukrstat.gov.ua — офіційний сайг Державного комітету ста­тистики України та інші.

ТЕМА 2

ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

1. Основні елементи суспільного відтворення та ного суб'єкти.

2. Ключові економічні проблеми будь-якого суспільства та можливі механізми їх вирішення.

3. Ефективність виробництва: сутність і показі гики.

ОСНОВНА МЕХА: на основі вивчення основних елементів суспіль­ного відтворення та його суб'єктів розібратися в суті ключових економіч­них проблем будь-якого суспільства та можливих механізмах їх вирішення. З'ясувати сутність ефективності виробництва та показників п вимірювання.

НОВІ КАТЕГОРІЇ ТА ПОНЯТТЯ: відтворення; виробництво; роз­поділ; обмін; споживання; робоча сила; земля; праця; капітал; підприєм­ницькі здібності; наука; інформація; виробнича функція; альтернативна вар­тість, економічна ефективність; продуктивність праці; матеріаловіддача; фондовіддача.

МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ ТА РОЗ'ЯСНЕННЯ ОСНОВНИХ ПОЛОЖЕНЬ ТЕМИ

Економічна наука має справу зі складними виробничими та суспіль­ними структурами, їх взаємовідносинами. До сфери її дослідження входить суспільне відтворення, яке становить основу життєдіяльності будь-якого суспільства. Процес відтворення матеріальних і духовних благ являє собою трудову діяльність людей. Отже, вивчення першого питання дає можливість розкрити сутність відтворення, його фази, які хоча й тісно пов'язані, проте мають свої характерні особливості.

Суспільне відтворення -•• це процес без перерв і юго поновлення та повторення фаз власне виробництва, розподілу, обміну та споживання благ і послуг у суспільстві; процес впливу людини на природу з метою створен­ня благ та послуг', необхідних для забезпечення життєдіяльності суспіль­ства; процес виробництва, взятий не як окремий акт, а як процес, що по­стійно повторюється.

Визначте та дайте характеристику основним етапам пронесу відтво­рення, які є загальними для всіх країн.

Зокрема, вихідним пунктом відтворення с формування та зміна по греб. Саме вони визначають обсяги, структуру та динаміку відтворення. Тут діс об активний економічний закон зростання потреб.

Відтворення може здійснюватися у трьох формах: простій, розшире­ній та звуженій. Дайте визначення кожній із форм. Яка з них необхідна віт­чизняній економіці?

Структура відтворення розглядається в таких розрізах:

а) за фазами відтворення: власне виробництво, розподіл, обмін, спо­живання.

б) за елементами відтворення: відтворення робочої сили; засобів ви­робництва. предметів споживання та послуг; виробничих відносин; природ­них ресурсів і середовища проживання людини тощо.

Історично виробництво пройшло довгий шлях розвитку: від виготов­лення простих речей до створення складних технічних систем. Роблять це люди не індивідуально, а колективно. Тому виробництво у своєму історич­ному розвитку завжди мало певну суспільну форму та виражало певну си­стему виробничих відносин.

Економічна сутність виробництва полягає в ефективному використан­ні елементів, факторів (чинників) для створення за їх допомогою різнома­нітних економічних благ. Фактори — не рушійна сила виробництва, основ­на умова його здійснення, складова виробничого потенціалу, параметри, що визначають його результативність. У виробництві продукту людина впли­ває на об'єкти природи, надає їм форми, придатної для задоволення матері­альних потреб. Для нас важливо з'ясувати, які елементи, фактори беруть участь у відтворенні благ і послуг.

Ф. Кенс вважав найважливішим фактором виробництва землю ("матір усього багатства"), а працю називав "батьком багатства". Ж.-Б. Сей факто­рами виробництва вважав працю, капітал і землю.

Марксистська теорія як фактори виробництва виділяє особистісний та речовий фактори.

Особистісний фактор виробництва — це трудові колективи, люди, зайняті суспільно-корисною працею в галузях матеріального та нематері­ального виробництва. Трудові колективи виступають особистісним факто­ром виробництва тому, що кожний працівник є носієм робочої сили, завдя­ки якій він може створювати життєві блага, вдосконалювати процес вироб­ництва. Поняття ' праця'' використовується поряд з поняттям "робоча сила". Вони розглядаються яь різні економічні категорії

Ноиоча сила це здатність людини до праці, або сукупність її розу­мових та фізичних здібностей і професійних навичок, що використовуються и процесі створення матеріальних і духовних благ. Праця ж виступає як до­цільна діяльність людини, спрямована на зміну предметів і сил природи з метою задоволення своїх потреб.

До речового фактору належать усі засоби виробництва, тобто сукуп­ність засобів та предметів праці, які використовуються в суспільному ви­робництві для створення матеріальних благ.

Дж. Кларк до факторів запропонував віднести підприємницькі здібно­сті, тобто особливі організаційні та управлінські здібності людей, які дають їм змогу якнайкраще розв'язувати питання щодо використання обмежених ресурсів як факторів виробництва.

Сучасна економічна теорія традиційно виділяє сім груп факторів ви­робництва: землю, працю, капітал, підприємницькі здібності, науку, інфор­мацію, екологічний фактор,

]) Земля, чи більш широко — природні ресурси — це дар природи для наших виробничих процесів, земля, яка використовується для обробітку, зведення будинків, заводів і прокладання доріг; енергетичні ресурси для забезпечення пальним машин і т еплом наших помешкань; неенергстичні ре­сурси, наприклад, мідна та залізна руда чи пісок. Навколишнє середовище — повітря, яким ми дихаємо, і воду, яку п'ємо, — розглядаємо також як природні ресурси.

2. Праця — це свідома діяльність людини, затрати розумової та фі­зичної енергії, спрямовані на створення необхідних для задоволення осо­бистих і суспільних потреб матеріальних та духовних благ, а також інша ді­яльність, зумовлена суспільними потребами.

Праця вимірюється часом, витраченим людиною на виробництво. Вважається, що в процесі праці відбувається споживання робочої сили, а та­кож розвиток і вдосконалення самої людини завдяки нагромадженню знань, досвіду, підвищенню кваліфікації. Чим більш кваліфікована праця людини, тим вищий її' капітал, і, відповідно, дохід з цього капіталу.

2. Капітал зокрема утворюють товари тривалого використання, ви­роблені для виробництва інших товарів. Сюди відносять верстати, дороги, комп'ютери, будівельні машини, вантажівки, заводи з виробництва буді­вельних матеріалів, автомобілі, машини для миття посуду тощо. Іншими словами, це людські, матеріальні та фінансові ресурси в системі факторів виробництва, які постійно знаходяться в русі та приносять прибуток

Капітал постійно вдосконалюється та впливає па загальну результативність в пробничої о j іро несу.

2. В сучасних умовах набуває великого значення четвертий фактор — підприємницькі здібності. .... -

^Підприємницькі здібності — особливий вид людського капіталу , який передбачає"вико.р.истання ініціативи, винахідливості та ризику в організації виробництва та являє собою діяльність з координації і комбінування всіх ін­ших факторів виробництва з метою створення благ і послуг. І хоча носієм підприємницьких здібностей також виступає людина, їх не можна прирівня­ти до праці. Далеко не кожен з нас має дар підприємця. Тому підприємниц­тво вважають особливим людським ресурсом, який об'єднує всі інші ресур­си в єдиний процес виробництва товарів чи послуг.

2. Наука — це специфічна форма людської діяльності спрямована на отримання та систематизацію нових знань про природу, економіку, суспіль­ство та мислення.

Втілюючись у виробничій діяльності людей у вигляді створення нових засобів праці, будівництва об'єктів, впровадження проіресивннх технологій, використання нових видів енергії, матеріалів, передових методів організації виробництва та праці тощо, наука перетворилася на головну продуктивну силу суспільства.

2. Інформація в сучасних умовах виступає найважливішим фактором суспільного виробництва, який можна визначити як систему збирання, об­робки та систематизації різноманітних знань людини з метою їх викорис­тання у різних сферах її життєдіяльності, й насамперед, в економічній сфері.

Відбувається поступове скорочення матеріальних і зростання інфор­маційних джерел економічної життєдіяльності людини. Тому значно зрос­тає інформаційномісткість виробництва, праці та продукту.

2. Екологічний фактор — це система спеціалізованих видів трудової діяльності та витрат, спрямованих на раціональне використання природних ресурсів, охорону та відтворення навколишнього середовища.

На мікроекономічному рівні господарювання екологічний фактор мо­же або здешевлювати випуск конкретної продукції, або, навпаки, значно збільшувати витрати виробництва. На макроекономічному рівні зростання суспільних екологічних витрат суттєво впливає на динаміку продуктивності суспільної праці, обсягів ВНіІ та національного доходу.

Наведені класифікації факторів виробництва не є незмінними та на­завжди заданими. Всі вони тісно пов'язані з досягненнями сучасної няуки.

яка сама по собі також виступає як самостійний фактор, оскільки впливає _иа рівень ефективності виробництва, процес підготовки кваліфікованої ро­бочої сили та підвищення потенційних можливостей людського капіталу.

Співвідношення між будь-яким набором факторів виробництва та об­сягом продукції, що виробляється за допомогою цього набору фак торів, ха­рактеризує виробничу функцію.

Виробнича функція — це технологічне співвідношення, що висвітлює залежність між сукупними витратами факторів виробництва та максималь­ним обсягом випуску продукції.

Виробнича функція з двома факторами виробництва (працею та капі­талом) записується формулою:

/') _ {<і- і

іг. і \ '> -"У>

де Р — обсяг випуску продукції; Зп — затрати прзш; Зк — затрати капіталу; /•— функція.

Якщо врахувати весь набір факторів виробництва (працю, капітан, ма­теріали та інші фактори), то виробнича функція матиме вигляд:

О - /(Зп, Зк Зм, Зі),

де Зм — витрати матеріалів, Зі — витрати інших ресурсів.

Виробнича функція вказує на існування альтернативних можливос­тей, за яких різне поєднання факторів виробництва чи їх вззємозаміна за­безпечують той самий максимальний обсяг випуску продукції.

Слід підкреслити, що відтворення можливе лише за умови введення у виробничий процес усіх факторів виробництва. Таким чином, суспільне відтворення займає в житті людини визначальне місце, оскільки:

це необхідна умова, без якої суспільство не може існувати: в процесі відтворення вдосконалюється сама людина, нагромад­жується досвід, знання, розвивається інтелект, зростає її трудовий потенці­ал в цілому.

Завершення вивчення даного питання передбачає розгляд суб'єктів су­спільного відтворення. В залежності від конкретної господарської ситуації та мсти її розгляду розрізняють наступні основні суб'єкти; фізичні та юридичні особи; виробники, посередники та споживачі; покупці та продавці.

V західній економічній літературі визначають три основні господар­ські суб'єкти: домогосподарство, фірму, державу.

Домогосподарство (сімейне господарство) — економічна одиниця в складі кількох чи однієї особи, яка самостійно приймає, рішення, є власнк- ком легших факторів виробництва, прагне до максимального задоволення своїх потреб.

Фірма (підприємство) — економічна одиниця, яка самостійно приймає рішення, прагне до мак сим із а ції прибутку, використовує фактори виробництва для виготовлення та продажу продукції іншим фірмам, домогосподарствам і державі.

Держава — всі урядові установи, які мають юридичну та політичну владу для здійснення контролю над господарськими суб'єктами та ринком для досягнення суспільних цілей.

Вивчаючи друге питання, необхідно усвідомити, що все в економіці взаємопов'язане та взаємозалежне, а оскільки, як ми вже з'ясували, ресурси обмежені, то потрібно дослідити, як суспільство вибирає для виробництва набір товарів і послуг, як різні товари виробляються, як на них встановлю­ються ціни і хто має споживати товари, що виробляються.

У повсякденному житті постійно доводиться вибирати, вирішувати, як найбільш раціонально використати обмежені час і кошти. Піти в читаль­ний зал чи подивитися телевізор? Вчитися далі, закінчивши університет, чи одразу йти працювати? В кожному з цих випадків вибір у разі обмеженості ресурсів вимагає від нас відмови від чогось, фактично втрати можливості зробити щось інше. Ця втрачена альтернатива називається вартістю втраче­них можливостей, або альтернативною вартістю.

Альтернативна вартість — це вартість (цінність) найбільш пріоритетного серед благ, одержаїитя якого стає неможливим за обраного способу використання обмежених ресурсів.

Отже, вартість втрачених можливостей виникає тому, що вибір чогось одного в разі обмеженості ресурсів означає відмову від чогось ішпого. Вартістю втрачених можливостей є цінність товару чи послуги, від яких відмовились.

Незалежно від рівня розвитку суспільства, державного устрою, ідео­логії, масштабів країни тощо, а також через те, що потреби людей постійно зростають, всі види економічних ресурсів, які людство використовує як фактори виробництва, обмежені в кількісному та якісному відношеннях.

Що ж ми вкладаємо в поняття "обмеженість"? Будівельні майданчики, орні землі, пасовища, корисні копалини, лісові масиви та інші різновиди природних ресурсів. обмежених територією країни, особливостями геоло­гічного складу її фунтів, географічним положенням, кліматичними особли­востями та низкою інших чинників.

Обмеженість трудових ресурсів зумовлена загальною кількістю на­селення країни та часткою працездатних людей у його складі. Обмеженою є також кількість людей певної спеціальності та певного рівня кваліфікації, вкрай необхідних для виробництва суспільних благ.

Обмеженість матеріальних (капітальних) ресурсів визначена всім попереднім економічним розвитком кожної країни, досягнутим технологіч­ним рівнем виробництва, наявними можливостями імпорту капітальних ре­сурсів. Звісно, можна побудувати за наявності відповідних ресурсів нові підприємства, виготовити обладнання. Проте для цього потрібен час.

Що ж до обмеженості підприємницьких здібностей, то за деякими оцінками лише 5-7% працездатного населення країни за своїми здібностями можуть бути вдалими підприємцями. Безперечно, до країни можна запроси­ти закордонних кваліфікованих менеджерів чи то підготувати власні квалі­фіковані кадри, проте це потребує часу та коштів.

Отже, оскільки не всім людям властиві підприємницькі здібності, то кількість таких людей обмежена.

Таким чином, про обмеженість ресурсів свідчить проблема абсолют­ного вичерпування ресурсів та їх кількісної визначеності в певному місці та в певкии час, а також їх десіицит.

Наслідком обмеженості ресурсів є неможливість задоволення всіх по­треб суспільства одночасно в будь-який визначений момент часу. Гранич- ність ресурсів, їх кількісна обмеженість, а також рідкісність деяких особли­во цінних ресурсів зумовлюють певні межі виробничої діяльності. Від наяв­них у суспільстві ресурсів можна отримати визначений обсяг матеріальних благ і послуг.

Суспільство не здатне виробити весь той обсяг товарів та послуг, який відповідає абсолютним (ідеальним) потребам людей у країні.

Тому необхідно навчитися ефективно 'їх використовувати, зуміти розв'я­зати ключові економічні проблеми будь-якого суспільства та розробити можли­ві мехашзми їх вирішення. Розберіться в їх суті та дайте характеристику. Звер­ніть особливу увагу на те, що вирішення даних проблем можливе в залежності від конкретної ситуації шляхом оптимального поєднання них механізмів.

Люди як суб'єкти економічних відносин повсякчас змушені розв'язу­вати безліч проблем. Скорочувати чи збільшувати обсяги виробництва, спо­живати чи заощаджувати, купувати чи утримуватися, збільшувати робочий час чи робити вибір на користь вільного часу — це лише мізерна частка проблем. Серед них с гри проблеми, шо дістали назву головних (або фунда­ментальних) взаємопов'язаних проблем:

1. Які товари виробляти та в якій кількості (тобто скільки і яких необхідно та можливо за конкретних умок виготовити)?

2. Як потрібно виробляти товари (тобто за допомогою яких трудо­вих і матеріальних ресурсів, з використанням якої технології та організації управління вони мають бути виготовлені)?

3. Для кого виробляти товари (тобто як вони розподіляються і ко­му, врешті-решт, підуть на споживання)?

Чому саме проблеми "шо виробляти?", "як виробляти?" і "для кого виробляти?" вважаються головними? Тому, що вони стосуються всіх еконо­мічних систем різних країн і и пізні часи. Крім того, всі інші проблеми а, до певної міри, похідними від них, адже три головні проблеми стосуються ме­ти виробництва та засобів и досягнення. Нарешті, ці проблеми постають пе­ред усією економікою та перед кожним окремим виробником.

Вирішення даних проблем, як стверджує світовий досвід, потрібно здійснювати на основі розвитку та раціонального використання продуктив­них сил, ресурсів, удосконалення виробничих відносин. Для цього необхід­на раціонально розроблена стратегія задля оптимального співвідношення між усіма елементами виробництва: необхідною кількістю та якістю пра­цівників, предметами (сировина, матеріали) і засобами праці (машини, об­ладнання), технологією, інформаційними ресурсами. Важливо також звер­нути увагу на проведення маркетингових досліджень, а саме визначення майбутнього сегменту ринку, потреб і смаків споживачів тошо.

Розв'язання цих проблем тісно пов'язане з вибором альтернативних варіантів використання ресурсів. Саме проблема "безмежність потреб ~ - обмеженість (рідкісність) ресурсів" змушує суспільство шукати найефек­тивніші варіанти організації виробництва та розподілу матеріальних благ.

Ці три проблеми — "шо виробляти?", "як?" і "для кого?", — с основ­ними для всіх економічних систем, але вирішуються вони по-різному. Головну роль в їх вирішенні відіграють традиції, накази, ринок.

Яким же чином головні економічні проблеми розв'язує ринок? Почнемо з першої проблеми — "що виробляти?".

І Іриродно припустити, шо хтось або щось має допомогти виробникам (фірмам) у вирішенні питання, які товари виробляти та скільки їх потрібно. У командній економіці радниками з цього питання були центральні органи управління, які "спускали" основні виробничі показники для підприємств.

у ринковій економіці це питання розв'язує сам ринок, отримуючи інформа­цію в процесі прямих контактів виробників (продавців) і споживачів (поку­пців) Створюється оригінальний ринковий механізм урахування потреб по­купців, їхні "голоси" фіксуються у вигляді грошових витрат на купівлю того чи іншого товару, тобто через "голосування" грошима. Якщо, наприклад, потреба в якомусь товарі зростає (у зв'язку зі змінами способу життя людей, їхніх смаків, рівня доходів тощо), це виявиться у зростанні маси купівель, збільшенні суми грошових витрат на придбання цього товару. Щоб задо­вольнити дані потреби покупців, необхідно збільшити виробництво даного товару, що підвищить попит і ціну на відповідні ресурси. Зовсім іншим буде стан справ, коли з якихось причин попит на даний товар знизиться. "Голосування" грошима зорієнтує виробників на те. щоб виробництво цього товару зменшити, а ресурси використати б іншій сфері, для виробництва ін­ших продуктів.

Отже, "голосування" грошима — це не що інше, як прояв споживчого попиту, певна заявка споживача на той чи іншій товар у тій чи іншій кілько­сті. Причому інформаційна база для визначення питання "шо виробляти?" включає всіх споживачів. Зазначимо ще й те, що '"голосування" споживачів відбувається постійно: кожну хвилину, день, місяць, рік. Ринок створює до­сить надійний механізм виробничої орієнтації підприємств, оскільки в його основу покладені потреби людей, скориговані на їхні доходи. Єдиною пере­шкодою на шляху безпосередньої орієнтації виробників на потреби спожи­вачів може стати лише обмеженість виробничих ресурсів.

Проблема "як виробляти? " пов'язана з організацією виробництва, спо­собом поєднання ресурсів, технологією виробництва. В її розв'язанні вихідним пунктом також є "голосування" грошима, коли безпосередні споживачі, купу­ючи товари на ринку, дають сигнал виробникам про те, що виробляти, а отже, які види ресурсів використовувати та в якій комбінації. Проте повна відповідь на питання "як виробляти?" в ринковій економіці можлива лише з урахуван­ням такого явища, як конкуренція між виробниками (фірмами). Саме конку­ренція виявляє, які фірми можуть забезпечити виробництво даного товару і якої якості, залежно від застосовуваних технологій і форм організації праці. Завдяки цьому виконується важлива умова ефективності — забезпечення найменших витрат виробництва, зростання його прибутковості.

На розв'язання питання "як виробляти?" великий вплив здійснюють ціни на ресурси (працю, землю, капітал). Зміни цін на будь-який із ресурсів може спонукати підприємця відмовитися від однієї технології (комбінації ресурсів) і віддати перевагу іншій.

Розв'язання проблеми ''для кого виробляти? " залежить від орієнтирів самих споживачів, їх бажань і можливостей купити той чи інший товар. В основі тут лежать грошові доходи споживачів. Бажання придбати певний товар і можливості покупців також залежать від величини цін на виготовле­ні продукти та супутні їм товари, готовності споживачів віддати перевагу певним продуктам-замінникам. Оскільки кількість продукту певного виду в конкретний час обмежена, то конкурентами стають споживачі. Конкуренція споживачів може спричинити підвищення ЦІН.

Зробимо висновки:

по-перше, в умовах ринку вибір того чи іншого варіанту використан­ня ресурсів, тобто спрямованості виробництва, а отже, відповіді на питання "що виробляти"як виробляти? " і "для кого виробляти'*", відбувається через взаємодію споживачів з виробниками, шо виступають на ринку як по­купці та продавці. Роль економічних орієнтирів викопують ціни, витрати виробництва, розміри доходів і прибутків;

по-друге, економічні рішення приймаються як виробниками, так і спо­живачами самостійно. На перший погляд, це повніше було б призвести до хаосу, анархії, диспропорцій, втрати ресурсів. Проте, як свідчить історичний досвід, цього не відбувається. Незважаючи на певні недоліки, розвинута рин­кова система в цілому забезпечує внутрішній порядок і стабільність;

по-третє, ринкова економіка безпосередньо спирається на економічні інтереси споживачів і виробників. У досягненні своїх інтересів люди конку­рують між собою.

Завершуючи розгляд даного питання, луже важливо зрозуміти, що су­часні економічні системи являють собою змішану соціально орієнтовану економіку з оптимальніш поєднанням ринку, команди і традицій. Така еко­номічна система необхідна і нашій державі.

і (ри вивченні третього питання потрібно звернути увагу на тс, що од­нією з найважливіших якісних характеристик суспільного виробництва є його ефективність. Розрізняють соціальну та економічну ефективність. Соціальна ефективність виражає ступінь задоволення особистих потреб су­спільства, показує, наскільки господарська діяльність спрямована на саму людину, відповідає її потребам та інтересам. Результат — підвищення доб­робуту народу, забезпечення високого життєвого рівня, інтегруючим показником соціальної ефективності с виробництво товарів народного спо­живання в загальному обсязі виробництва за певний період (рік)

Економічна ефективність (Се) виражає, результативність суспільно­го виробництва шляхом зіставлення вартості продукту (Вп) і матеріально-

грошових затрат (Змг):

Змг

В результаті одержуємо показник, шо характеризує величину створе­ного продукту на одиницю затрат. Чим дешевше, з меншими затратами об­ходиться суспільству виготовлення матеріальних і духовних благ, чим біль­ше їх створюється, тим буде вищою економічна ефективність суспільного виробництва.

Об'єктивною закономірністю мас бути зростання ефективності вироб­ництва такої продукції і такої якості, яка дійсно потрібна суспільству для задоволення його потреб. У цьому суть взаємозв'язку економічної та соці­альної ефективності господарської діяльності.

Для характеристики ефективності виробництва використовується ціла система економічних показників, за допомогою яких визначається результа­тивність використання окремих видів ресурсів. Виділимо серед них наступні:

Продуктивність праці (Пп) ■— виражає відношення величини про­дукту (II) до затрат живої праці (ЗП):

•)П

Продуктивність праці розраховується двояко:

виробництво продукції на одного працівника; виробництво продукції на одну відпрацьовану людино-годину.

При цьому використовуються як натуральні, так і вартісні показники.

Зворотний до даного показник виражає трудомісткість продукції. Вона показує, скільки затрачається праці на одиницю продукції.

Ефективність матеріально-речових факторів виражається такими по­казниками, як матеріаловіддача та фондовіддача.

Матеріаловшдача (М) — цс відношення вартості продукту (Вп) до матеріальних затрат (Зм). Вона показує, скільки виробляється продукції па

одиницю затрат праці, втіленої в предметах праці:

» . ^Б"

Зм

Зворот ним показником є матеріаломіст кість.

Фондовіддача (Ф) не відношення вартості продукту (Вп') до

основних виробничих фондів (ОФв). Вона виражає ефективність використання засобів прані, тобто показує, скільки виробляється готової

продукції на одиницю основних виробничих фондів:

^ ^Вп

Ф-

ОФв

Якщо обладнання не простоює, а використовується в дві три зміни, то відповідно виробляється і більше продукції, а отже, вища фондовіддача.

Наведені основні показники ефективності суспільного виробництва (Ев) виражають лише окремі результати господарської діяльності, тому, щоб мати уявлення про ефективність виробництва в цілому, необхідно проаналі­зувати всю систему факторів, які впливають на кінцевий результат, а саме:

II

ґ..е - - ,

(311 + Зм + Воф* Квот)

де П — продукт чи дохід; ЗП — затрати живої праці; Зм — матеріаль­ні затрати; Воф — одноразові вкладення в основні виробничі фонди; Квоф — коефіцієнт переведення затрат одноразових вкладень у основні фонди.

Економічну ефективність слід розглядати як раціональне й ефективне використання не лише якогось одного з факторів виробництва (наприклад, робочої сили), а й усіх виробничих факторів (речові фактори виробництва, управління виробнитвом тощо), що передусім залежить від їх оптимально­го розподілу

Економічну ефективніст ь потрібно зіставляти з соціально-економіч- пою. Вона передбачає проведення державою такої макроекономічної полі­тики (за допомогою оподаткування кінцевих доходів, соціальних витрат, кредитно-грошової політики та ін.), яка б не гальмувала стимулів до праці, підприємницької діяльності, з одного боку, і не породжувала бажання про­жити лише за рахунок соціальних витрат держави — з іншого.