4. Правові засади фінансування за програмно-цільовим методом

Поряд із кошторисно-бюджетним фінансуванням в Україні у бюджетному процесі застосовують програмно-цільовий метод.

Фінансування цільових програм — це метод прогнозування видатків на пріоритетні напрями економічного та соціального розвитку, який застосовується під час розробки бюджетної по­літики держави на майбутній період.

У більшості економічно розвинутих країн світу, у т.ч. у Великобританії, Франції. Шве­ції, ФРН, США, розробляються спеціальні фінансові програми. При тому, що метод має ряд недоліків, але він повною мірою відповідає вимогам ринкової економіки і свідчить про високий рівень управління економікою.

В Україні запроваджено фінансування цільових комплекс­них програм. Цільова комплексна програма являє собою пра­вовий акт, в якому міститься визначений за ресурсами, виконавцями та строками здійснення комплекс заходів, спрямованих на досягнення визначених цілей. Такі цілі об­умовлюються стратегією соціально-економічної політики дер­жави, наявністю конкретних або суміжних соціально-економіч­них проблем тощо.

Цільові комплексні програми класифікують:

1. за рівнем та складом — міждержавні, державні, міжгалу­зеві, галузеві, міжрегіональні, регіональні, локальні;

2. за характером і метою розробки — соціально-економічні (спрямовані на вирішення проблем розвитку й удосконалення способу життя, підвищення матеріального і культурного рівня населення країни, зростання масштабів та ефективності функ­ціонування суспільного сектора);

- інституційні (покликані вдо­сконалити організацію управління господарськими системами, трансформувати суспільні відносини); регіональні (спрямовані на господарське освоєння нових районів, перетворення структу­ри економіки сформованих соціально-економічних комплексів регіонів тощо);

- виробничі (націлені на інноваційні методи ве­дення виробництва, збільшення випуску певних видів продук­ції, розвиток прогресивних напрямів виробництва, підвищення якісних характеристик продукції, зростання ефективності вико­ристання ресурсів);

- науково-технічні (спрямовані на розвиток наукових досліджень, вирішення проблем розробки й упрова­дження інноваційних технології! та нової техніки);

- екологічні (пов'язані із ресурсозбереженням, реалізацією природоохорон­них проектів);

3) за термінами виконання — довгострокові (5—10 років), спрямовані на досягнення стратегічних цілей; середньострокові (1—5 років), покликані розв'язати тактичні завдання; корот­кострокові (до року), спрямовані на досягнення оперативних цілей.

Більшість програм, що фінансуються за програмно-цільо­вим методом, здійснюють у сфері проведення науково-дослід­них та дослідно-конструкторських робіт, кінцевий результат яких використовують у різних галузях національної економіки іі соціально-економічної сфери. Серед них: «Національна кос­мічна програма», «Програма екологічного оздоровлення басей­ну Дніпра», «Програма розвитку та технічного переозброєння підприємств чорної і кольорової металургії», «Програма в галу­зі охорони здоров'я і медичної техніки», «Національна програ­ма відродження освіти («Україна — XXI століття»)», «Програма основних напрямків розвитку культури», «Програма розвитку матеріально-технічної бази книговидання і преси» тощо.

Застосування програмно-цільового методу базується на положеннях Бюджетного кодексу, Постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бю­джетних установ» від 28.02.2002 р. № 228 (зі змінами),

Програмно-цільовий метод у бюджетному процесі запро­вадили з метою встановити безпосередній зв'язок між виділен­ням бюджетних коштів та результатами їх використання.

Запровадження програмно-цільового методу у бюджетному про­цесі спрямоване на:

• забезпечення прозорості бюджетного процесу, що чітко визна­чає цілі й завдання, на досягнення яких витрачаються бюджетні кош­ти, підвищення рівня контролю результатів виконання бюджетних програм;

• за результатами виконання бюджету забезпечення оцінки дія­льності учасників бюджетного процесу стосовно досягнення постав­лених цілей та виконання завдань, а також аналіз причин неефектив­ної реалізації бюджетних програм;

• упорядкування діяльності головного розпорядника бюджет­них коштів із формування й виконання бюджетних програм шляхом чіткого розмежування відповідальності за реалізацію кожної бюдже­тної програми між головним розпорядником і відповідальними вико­навцями бюджетних програм;

• посилення відповідальності головного розпорядника бюджет­них коштів за дотримання відповідності бюджетних програм законо­давчо визначеній меті його діяльності, а також за фінансове забезпе­чення бюджетних програм і результати їх виконання;

• підвищення якості розробки бюджетної політики, ефективнос­ті розподілу й використання бюджетних коштів.

Наприклад, у науці програмно-цільове фінансування здійсню­ють, як правило, на конкурсній основі для: 1) науково-технічних про­грам і окремих розробок, спрямованих на реалізацію пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки; 2) проведення найважливіших прикладних науково-технічних розробок, що їх виконують на держав­не замовлення; 3) проектів, виконуваних у межах міжнародного нау­ково-технічного співробітництва.

Здійснення видатків на основі бюджетних програм перед­бачає визначення їх конкретних відповідальних виконавців.

Відповідальні виконавці щокварталу до десятого числа мі­сяця, що настає за звітним, подають головному розпорядникові коштів інформацію про виконання паспортів бюджетних про­грам із представленням аналізу, пояснень, висновків про вико­нання затверджених показників і пропозиції щодо врегулю­вання виниклих проблемних питань. У свою чергу, головний розпорядник коштів щокварталу до двадцятого числа місяця, що настає за звітним, звітує Міністерству фінансів України про стан виконання паспортів бюджетних програм. Стан виконан­ня результативних показників паспортів бюджетних програм ураховують при визначенні критеріїв комплексної оцінки діяль­ності головного розпорядника коштів та відповідальних вико­навців, а також ефективності використання ними бюджетних коштів.

Відповідальні виконавці готують звіти про витрачання бюд­жетних коштів за бюджетними програмами до 1 березня ро­ку, що настає за звітним, та подають головному розпоряднику. Останній на виконання статей 28, 58, 61 Бюджетного кодексу здійснює публічне представлення звітів про витрачання бюджет­них коштів за економічною класифікацією видатків до 15 квітня року, що настає за звітним.

У процесі діяльності головні розпорядники керуються нака­зами Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, актами Кабінету Міністрів України.