1. Поняття та принципи бюджетного фінансування. Поняття бюджетних підприємств, установ і організацій.

Бюджетне фінансування — це безповоротне та безопла­тне відпускання коштів із Державного й місцевих бюджетів на виконання загальнодержавних функцій і функцій муніци­пальних органів і забезпечення діяльності бюджетних уста­нов та організацій.

В Україні використовують кілька методів бюджетного фінансування: - програмно-цільове,

- кошторисно-бюд­жетне.

Так, кожне окреме бюджетне підприємство, організація або установа отримує асигнування лише з одного бюджету. Саме це є одним зі специфічних принципів бюджетного фінансування разом із загальними принципами провадження видаткової полі­тики. Винятком із загального правила є фінансування незапланованих заходів, пов'язаних зі стихійним лихом, епідеміями, лі­квідацією шкоди від катастроф тощо. У такому разі кошти на покриття витрат виділяють як із місцевих, так і з Державного (зокрема, з Резервного фонду) бюджетів.

Іще одним спеціальним принципом бюджетного фінансу­вання є фінансування бюджетних установ на основі економічно і науково обґрунтованих нормативів, запроваджених для кож­ної сфери діяльності держави.

Розподіл установ на ті, які фінансуються із Державного бю­джету, і ті, що отримують асигнування з місцевих бюджетів, здій­снюється залежно від їх значущості та підпорядкування. Так, із Державного бюджету отримують фінансування національні установи; підприємства, організації та заклади, підпорядковані безпосередньо міністерствам України, державним комітетам і відомствам. Інші бюджетні установи фінансуються головним чином із відповідних місцевих бюджетів.

Із бюджетів сіл, селищ, міст та їх об'єднань здійснюються видатки на фінансування бюджетних установ і заходів, які забез­печують необхідне першочергове надання соціальних послуг, гарантованих державою, і які розташовані найближче до спожи­вачів.

Із бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення, а також районних бюджетів фінансуються бюджетні установи та заходи, які забезпечують надання основних соціальних послуг, гарантованих державою всім громадянам України. У свою чергу, видатки на фінансуван­ня бюджетних установ та заходів, що забезпечують гарантовані державою соціальні послуги для окремих категорій громадян, або фінансування програм, потреба в яких існує в усіх регіонах України, здійснюється з бюджету Автономної Республіки Крим і а обласних бюджетів. Із бюджетів міст Києва та Севастополя фінансуються всі три передбачені групи видатків.

Слід зауважити, що саме у сфері видаткової діяльності в бюд­жетних відносинах можуть застосовуватися договори. Зокре­ма, Бюджетний кодекс закріплює можливість укладення угод та договорів на передачу видатків на виконання повноважень (на міжбюджетний трансфер) та про надання субвенції: на виконан­ня інвестиційних проектів із місцевих бюджетів; на утримання об'єктів спільного користування чи ліквідацію негативних наслідків діяльності об'єктів спільного користування. Договори, що укладаються між органами виконавчої влади й органами міс­цевого самоврядування на різних рівнях, спрямовані на реаліза­цію ряду функцій, зокрема виконання делегованих повноважень, заповнення прогалин у законодавчому регулюванні.

Як приклад здійснення публічних видатків можна навести фі­нансування охорони здоров'я та фізичної культури. Конституція за­кріплює, що медичну допомогу в державних і комунальних закладах охорони здоров'я надають безплатно, а держава сприяє розвитку лі­кувальних закладів усіх форм власності, підтримує фізичну культу­ру і спорт, забезпечує належний санітарно-епідемічний стан.

Закріплення фінансування за бюджетом відповідного рівня від­бувається, виходячи із закріплених конституційних гарантій. За ра­хунок Державного бюджету здійснюють видатки на:

а) первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (багатопрофільні лікарні й поліклініки, що виконують специфічні загальнодержавні функції, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України);

б) спеціалізовану, високоспеціалізовану амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (клініки науково-дослідних інститутів, спеціалізовані лікарні, центри, лепрозорії, госпіталі для інвалідів Великої Вітчизняної війни, спеціалізовані медико-санітарні частини, спеціалізовані поліклініки, спеціалізовані стоматологічні поліклініки згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України);

в) санаторно-реабілітаційну допомогу (загальнодержавні санаторії для хворих на туберкульоз, загальнодержавні спеціалізовані санаторії для дітей та підлітків, спеціалізовані санаторії для ветеранів Великої Вітчизняної війни);

г) санітарно-епідеміологічгшй нагляд (санітарно-епідеміологічні станції, дезінфекційні станції, заходи боротьби з епідеміями);

г) інші програми у галузі охорони здоров'я, що забезпечують ви­конання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердже­ним Кабінетом Міністрів України.

Обсяги бюджетного фінансування визначають на підставі науко­во обгрунтованих нормативів із розрахунку на одного жителя. Зокре­ма, обсяг фінансування за Державним та місцевими бюджетами на утримання лікарень розраховують за економічними нормами і норма­тивами, виходячи з чисельності розгорнутих ліжок за профілем за­хворювань (терапевтичних, хірургічних, онкології, гінекології тощо). За цими нормативами визначають необхідну кількість лікарів, серед­нього та молодшого обслуговуючого персоналу, фонди заробітної плати, витрати на медикаменти і харчування. У поліклініках кіль­кість медичного персоналу встановлюють за даними про чисельність населення на території, яка обслуговується, в сільській місцевості — на кожний населений пункт.

За рахунок бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів, бюджетів місцевого самоврядування фінансують загально­доступні для населення заклади охорони здоров'я. Так, за рахунок коштів сільських, селищних і міських бюджетів фінансується первин­на медико-санітарна, амбулаторно-поліклінічна та стаціонарна допо­мога (дільничні лікарні, медичні амбулаторії, фельдшерсько-акушерські та фельдшерські пункти).

У свою чергу, районні та обласні бюджети беруть участь у фі­нансуванні лікарень широкого профілю, пологових будинків, стан­цій швидкої та невідкладної медичної допомоги, поліклінік і амбула­торій, загальних стоматологічних поліклінік. За рахунок їх коштів здійснюються також видатки на забезпечення програм медико-санітарної освіти (міські й районні центри здоров'я і заходи з санітарної освіти).

Аналізуючи видаткові відносини, доцільно згадати й право­ві форми, що їх застосовують у регулюванні зазначеного інсти­туту фінансового права. Зокрема, відносини в галузі видатків регулюють акти, що поділяються на:

1) акти, норми яких регламентують фінансові відносини: (Закон про Державний бюджет України, рішення про місцеві бюджети, постанови Кабінету Міністрів України, інструкції й інші ні (законні акти Мінфіну та Держказначейства тощо;

2) акти дотримання і виконання правових норм, за допомо­гою яких реалізуються права й обов'язки учасників видаткових відносин: кошториси, бюджетні доручення, ордери, грошові че­ки, лімітні довідки та ін.

У видаткових відносинах беруть участь щонайменше три суб'єкти. Владною стороною є Міністерство фінансів України, яке складає розпис видатків, і Державне казначейство, що дозво­ляє користуватися бюджетними призначеннями (асигнування­ми). Останнє може поновлювати або припиняти фінансування бюджетних установ залежно від дотримання ними фінансової дисципліни.

Другим учасником є уповноважений банк, де від­крито рахунки (Єдиний казначейський — у НБУ).

Третім учасником видаткових правовідносин є розпоряд­ник бюджетних коштів. Жоден із суб'єктів не має права опера­тивної самостійності.

Після отримання коштів із бюджету на свої рахунки головні розпорядники у встановленому порядку перераховують кошти на поточні рахунки підвідомчих підприємств, організацій та за­кладів—розпорядників нижчого ступеня.

За бюджетами міст районного підпорядкування, сільськими та селищними бюджетами фінансування здійснюють відповідні виконавчі комітети органів місцевого самоврядування. Таким чином, у фінансуванні витрат із бюджету беруть участь усі лан­ки бюджетної системи України.

Правовий статус розпорядників бюджетних коштів, їх пов­новаження та відповідальність базуються на положеннях ст. 22 Бюджетного кодексу та підзаконних нормативно-правових ак­тах, зокрема Постановах Кабінету Міністрів України «Про за­твердження Порядку складання, розгляду, затвердження та ос­новних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ» від 28.02.2002 р. № 228 (зі змінами), «Про стан фінансово-бюджетної дисципліни, заходи щодо поси­лення боротьби з корупцією та контрою за використанням дер­жавного майна і фінансових ресурсів» від 29.11.2006 р. № 1673

Видатки розпорядників та одержувачів бюджетних коштів у межах затверджених кошторисів доходів і видатків, планів асиг­нувань або планів використання бюджетних коштів органи Дер­жавного казначейства здійснюють через реєстраційні, спеціаль­ні реєстраційні рахунки розпорядників бюджетних коштів. їх відкривають для одержання коштів із бюджету і для повного обліку бюджетних коштів та контролю за їх використанням в органах Державного казначейства на кожен бюджетний рік. По закінченні року рахунки закривають, оскільки згідно з чинним законодавством усі бюджетні призначення втрачають чинність по завершенні бюджетного періоду, за винятком тих випадків, коли окремим законом передбачено багаторічні бюджетні при­значення.

Реєстраційний рахунок відкривають після письмового по­відомлення про це розпорядника бюджетних коштів. Аби від­крити рахунок у Казначействі, бюджетна установа має подати заяву про відкриття, підписану керівником і головним бухгалтером; довідку про внесення установи до Єдиного реєстру підприємств і організацій України із зазначенням ідентифікаційного номера установи; нотаріально засвідчену копію статуту (положення) організації та ін.

Органи Державного казначейства укладають із розпорядни­ками коштів договори на відкриття рахунків і обслуговування таких осіб відповідно до встановлених лімітів. Кількість реєстра­ційних рахунків для розпорядника бюджетних коштів залежить від ступеня деталізації контролю Казначейства за використання бюджетних коштів відповідно до бюджетної класифікації.

На органи Державного казначейства покладено контроль за відповідністю розподілу показників документів, поданих розпо­рядниками бюджетних коштів, даним казначейського обліку.

Одержувачі бюджетних коштів витрачають їх відповідно до плану використання бюджетних коштів (розподіл бюджетних асигнувань, затверджених у кошторисі, за видатками, структура яких відповідає повній економічній класифікації видатків і кла­сифікації кредитування бюджету). Такі плани бюджетні устано­ви складають для забезпечення своєї діяльності, незалежно від того, чи ведуть вони облік самостійно, чи обслуговуються цент­ралізованою бухгалтерією, разом із індивідуальними коштори­сами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеці­ального фонду за кожною виконуваною бюджетною програмою (функцією).