ECHR_and_Criminal_procedure_Mc_Bride_ukr

C. СТАДІЯ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ

жує, що клопотання про призначення альтернативної експертизи заявник подав після того, як експерт здійснив цей «крутий поворот», швидко ознайомившись із новими доказами й ставши на дуже невигідну стосовно заявника позицію. Тоді як установити, як саме висновок експерта міг вплинути на оцінку присяжних, важко, Суд вважає за дуже вірогідне, що такий різкий поворот неминуче додав висновкові експерта особливої ваги.

70.З огляду на такі особливі обставини, а саме на різкий поворот у позиції експерта в поєднанні з відхиленням клопотання про альтернативну експертизу, Суд вважає, що вимоги щодо справедливого судового розгляду були порушені і права на захист дотримані не були. Відповідно, було порушення пунктів 1 в поєднанні з підпунктом b) пункту 3 статті 6 Конвенції.

«Аккарді і інші проти Італії»

(Accardi and Others v Italy) (ухв.), 30598/02, 20 січня 2005 року.

Що ж до рішення не призначати психологічну експертизу чи заслуховувати експерта-свідка захисту в судовому засіданні, Суд відзначає, що національні суди, спираючись на логічні та доречні доводи, зробили висновок, що такі слідчі дії не мали жодного значення для провадження. Флорентійський апеляційний суд підкреслив, що X та Y вже довгий час перебували під наглядом психолога-працівника відділу соціальних служб, і що ніяких підстав сумніватися в здатності дітей докладно викласти, що з ними сталося, не було. Крім того, дітей допитували при сприянні пані Б. – спеціаліста в галузі дитячої психології.

Відповідно, Суд не може зробити висновок, немовби права захисту були обмежені до такої міри, що це порушувало засади справедливого судового розгляду, встановлені статтею 6 Конвенції.

300

C.СТАДІЯ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ

3.Перехресний допит

«Коттен проти Бельгії»

(Cottin v Belgium), 48386/99, 2 червня 2005 року.

32.Заявникові не дали можливості взяти участь в сеансі експертизи, який відбувся 4 квітня 1997 року, тоді як Д. Г, якого супроводжував його старший брат П. Г. і який також був стороною в цій кримінальній справі, запропонували пройти особисту медичну консультацію. Водночас не було жодних технічних складнощів, які б перешкоджали заявнику бути присутнім в процесі здійснення цієї експертизи, яка складалась із співбесіди та огляду позивача в цивільній справі пана Д. Г. та аналізу окремих речей. В результаті цього заявник не мав можливості поставити зустрічні запитання особисто чи за посередництва свого адвоката або медичного консультанта тим особам, яких вислухав експерт, висловити останньому власні зауваги щодо оглянутих об’єктів (речей) та отриманої інформації, а також попросити його провести додаткові дослідження. За таких обставин, заявник не мав змоги бути почутим до часу передання звіту про результати експертизи в цій справі. Непряму можливість обговорити експертний звіт в окремих заувагах або під час засідань апеляційної інстанції не можна в цій справі вважати прирівняною до права брати участь в сеансі експертизи. Отже, заявник не мав можливості прокоментувати вагомий елемент доказу, і запит щодо проведення додаткової експертизи нічого не змінив. Справді, з огляду на чинну на той час ситуацію в бельгійському законодавстві нова експертиза могла бути лише односторонньою.

«Балсіте-Лідекієнє проти Литви»

(Balsyte-Lideikiene v Lithuania), 72596/01, 4 листопада 2008 року.

63.У цій справі Суд зауважує, що підпункт (d) пункту 3 статті 6 стосується свідків, а не експертів. Водночас Суд хотів би нагадати, що гарантії, які містить пункт 3, є одними із складників

301

C. СТАДІЯ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ

концепції справедливого судового розгляду, сформульованої в пункті 1… З огляду на обставини цієї справи й враховуючи до того належним чином гарантії пункту 3, разом з викладеними

впідпункті (d), Суд вважає, що йому належить проаналізувати скарги заявника відповідно до загальної норми пункту 1…

64.… висновки експертизи, підготовлені на досудовій стадії, мали важливе значення для провадження у справі заявника. Тому необхідно визначити, чи висловила заявниця бажання провести допит експертів на відкритому судовому засіданні, і якщо так, то чи була їй така можливість забезпечена.

65.Спираючись на документи, які є в його розпорядженні, Суд звертає увагу на письмове клопотання заявниці від 12 березня 2001 року, отримане Другим окружним судом міста Вільнюса наступного дня, у якому заявниця просила суд відкласти слухання, оскільки експерти вже втретє поспіль не з’явилися на засідання… Заявниця також просила суд встановити причини відсутності експертів та покарати їх. Крім того, в своїй апеляційній скарзі заявниця посилалася на своє клопотання про забезпечення присутності експертів на слуханнях у першій інстанції і на те, що цей суд відмовився їх викликати. Однак Вищий адміністративний суд клопотання заявниці відхилив, зазначивши, що, з огляду на обставини справи, неможливість для неї ставити запитання експертам не порушує жодної з процесуально-правових норм.

66.Проаналізувавши всі надані йому матеріали, Суд вважає, що заявниці ні на досудовій стадії, ні під час розгляду справи

всуді не надали змогу допитати експертів, думки яких містили деякі розбіжності, з метою перевірки їхньої надійності або висловлення хоч якихось сумнівів у їхніх висновках. Спираючись на свою прецедентну практику з цього питання, Суд доходить висновку, що в цій справі відмова в розгляді клопотання заявниці про допит експертів на відкритому судовому засіданні не відповідала вимогам пункту 1 статті 6 Конвенції.

302

C. СТАДІЯ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ

VI. ПРИЙНЯТНІСТЬ ДОКАЗІВ

1. Обов’язковість розгляду питання про прийнятність

«Гюлкі Ґюнеш проти Туреччини»

(Hulki Gunes v Turkey), 28490/95, 19 червня 2003 року.

91.Суд зазначає, що він постановив вважати умови, в яких заявника тримали під вартою в поліції, порушенням статті 3 Конвенції. У зв’язку з цим він зауважив би, що турецьке законодавство не пов’язує з зізнаннями, здобутими під час допитів, від яких у суді відмовилися, будь-яких наслідків, що мають вирішальне значення для перспектив захисту… Хоча в його завдання не входить досліджувати абстрактно питання про прийнятність доказів у кримінальному праві, та Суд шкодує, що суд національної безпеки в цій справі не розв’язав його, перш ніж переходити до розгляду справи по суті. Таке попереднє судове розслідування, безсумнівно, дало б національним судам можливість засудити будь-які незаконні методи, використовувані для здобуття доказів для кримінального обвинувачення.

2.Застосування катувань, нелюдського і принизливого такого, що принижує гідність поводження

«Яллох проти Німеччини»

(Jalloh v Germany) [GC], 54810/00, 11 липня 2006 року.

105.… використання в кримінальному судочинстві доказу, здобутого всупереч статті 3 Конвенції, порушує серйозні питання щодо справедливого характеру такого провадження. Суд не встановив у цій справі факту катування заявника. На його думку, на доказ вини, здобутий – як у формі визнання, так і речового доказу – внаслідок насильницьких дій або застосування жорстокості чи інших форм поводження, які можна кваліфікувати як катування, ніколи не слід покладатися для

303

C. СТАДІЯ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ

підтвердження провини жертви, незалежно від його можливої доказової цінності. Будь-який інший висновок лише сприяв би непрямій легітимізації вартої морального осуду поведінки, яку автори статті 3 Конвенції прагнули заборонити, або, як це вдало сформульовано в постанові Верховного суду США в справі «Рочин» …, «приховуванню жорстокості під маскою закону». У зв’язку із цим Суд відзначає, що стаття 15 Конвенції Організації Об’єднаних Націй проти катувань і інших жорстоких, нелюдських або принизливих для гідності, форм поводження й покарання передбачає, що будь-яку заяву, зроблену, як установлено, внаслідок катування, не використовують як доказ у будь-якому судовому розгляді щодо особи, яка зазнала такого катування.

106.Хоча поводження, якому піддали заявника, не мало особливих ознак, характерних для катувань, але з огляду на обставини справи таке поводження сягало мінімального рівня жорстокості, на який поширюється дія статті 3 Конвенції. Цілком можливо й те, що в обставинах конкретної справи використання доказів, здобутих за допомогою навмисно жорстокого поводження, хоч воно і не становило катування, може перетворити судовий розгляд у справі потерпілого на несправедливий, незалежно від ваги ніби вчиненого правопорушення, вагомості доказів та можливостей, які потерпілий мав, щоб оспорити прийнятність й використання таких доказів на судовому процесі проти нього.

107.У цій справі можна залишити відкритим загальне питання про те, чи судовий розгляд стає автоматично несправедливим внаслідок використання доказів, здобутих у результаті дій, кваліфікованих як нелюдське та принизливе гідності, поводження. Суд зауважує, що навіть коли органи влади й не мали наміру заподіяти заявникові болю й страждань, докази, втім, були отримані із застосуванням заходів, що порушили одне із головних прав, гарантованих Конвенцією. До того ж обидві сторони погодилися, що наркотики, отримані за допомогою

304

C. СТАДІЯ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ

оспорюваного заходу, були вирішальним чинником у засудженні заявника. Справді, заявник дістав – і сторони цього так само не заперечували – і скористався зі змоги оспорити використання як доказу наркотики, вилучені за допомогою оспорюваного заходу. Проте своїм правом розсуду щодо вилучення такого доказу національні суди і не користувалися, оскільки вони вважали, що застосування блювотних засобів було дозволене національним законодавством. Не можна до того ж вважати, що суспільний інтерес у цій справі важив так багато, щоб виправдовувати використання такого доказу в судовому процесі. Як вже зазначено вище, цей захід був спрямований на вуличного торгівця, який продавав наркотики у відносно невеликих масштабах і якому зрештою призначили покарання у вигляді шести місяців ув’язнення з відстрочкою виконання і випробувальний термін.

108.За цих обставин, Суд вважає, що використання як доказу наркотиків, отриманих шляхом примусового введення заявникові блювотних засобів зробило судовий процес над ним загалом несправедливим.

«Арутюнян проти Вірменії»

(Harutyunyan v Armenia), 36549/03, 28 червня 2007 року.

64.Суд у цій справі зауважує, що заявника примусили до зізнання, а свідків Т. та О. – до свідчень, що підтверджують вину заявника… Суд із задоволенням відзначає висновки Аванського і Нор-Норкського районних судів Єревана …, що засуджують дії поліції та кваліфікують їх як такі, що мали ознаки катування… Навіть більше, уряд у своїх матеріалах так само характеризував жорстоке поводження із заявником і свідками Т. і А. як катування… Навіть якщо юрисдикція Суду ratione temporis не дозволяє йому дослідити обставини, пов’язані з жорстоким поводженням із заявником і свідками Т. і О. в контексті статті 3, ніщо йому не перешкоджає брати вищезгадану оцінку до уваги у розв’язанні питання про до-

305

C. СТАДІЯ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ

тримання гарантій, передбачених статтею 6. До того ж Суд нагадує свій висновок про те, що свідчення, здобуті внаслідок такого поводження, фактично національні суди використали як докази в кримінальному процесі проти заявника… Окрім того, це зроблено попри те, що факт жорстокого поводження вже був установлений у паралельному провадженні у справі, порушеній проти відповідних співробітників поліції.

65.У цьому зв’язку Суд зазначає, що національні суди обґрунтовували використання визнань тим, що заявник зізнався слідчому, а не працівникам поліції, які з ним жорстоко поводилися, тим, що свідок Т. підтвердив своє попереднє зізнання на очній ставці 11 серпня 1999 року, і тим, що обидва свідки, Т. та О., дали аналогічні свідчення в ході слухань 26 жовтня 1999 року в Сюнікському окружному суді. Суд, однак, такі підстави не переконують. Насамперед, на думку Суду, в разі наявності переконливих доказів того, що особу піддали жорстокому поводженню, зокрема фізичному насильству і погрозам, той факт, що ця особа зізналася або підтвердила вимушене зізнання у подальших свідченнях іншому органові влади, ніж тому, що несе відповідальність за це жорстоке поводження, не має автоматично приводити до висновку, що таке визнання чи пізніші свідчення не були зроблені внаслідок жорстокого поводження та страху, який особа може відчувати і згодом. По-друге, таке виправдання явно суперечило висновкові, зробленому в обвинувальному вироку відповідним поліціянтам, згідно з яким «погрожуючи продовженням жорстокого поводження, співробітники поліції змусили заявника зізнатися»… І нарешті, у національних судів було достатньо доказів того, що впродовж 1999 і на початку 2000 року свідкам Т. та О. постійно погрожували новими катуваннями і помстою… Крім того, факт їхнього подальшого перебування на військовій службі, безсумнівно, посилював побоювання й упливав на їхні свідчення, що підтверджує те, що характер останніх суттєво змінився після демобілізації. Отож досто-

306

C. СТАДІЯ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ

вірність свідчень, даних в той період, мала б викликати серйозні сумніви, і наводити їх на обґрунтування достовірності свідчень, даних під катуванням, безумовно, було не слід.

66.У світлі викладених вище міркувань Суд робить висновок, що використання таких доказів, хоч би який вплив ці свідчення, здобуті під тортурами, мали на результати кримінального провадження у справі заявника, перетворило розгляд його справи на несправедливий в цілому…

3. Порушення заборони на самообвинувачення

«Аллан проти Сполученого Королівства»

(Allan v United Kingdom), 48539/99, 5 листопада 2002 року.

52.У цій справі Суд відзначає, що під час допитів у поліції після арешту заявник, за порадою свого адвоката, незмінно користувався своїм правом на мовчання. H., що був давнім інформатором поліції, посадовили в камеру заявника в поліційному управлінні Стретфорда, а потім – в ту ж саму тюрму з конкретною метою витягти у заявника відомості, що свідчили б про його причетність до скоєння злочинів, у яких його підозрювали. Докази, представлені в ході судового розгляду справи заявника, вказували на те, що поліціянти навчали Н. й казали «видавити з нього все, що зможеш». На відміну від становища в справі «Хан», визнання, які заявник нібито зробив H., що стали головними або вирішальними доказами проти нього в ході судового розгляду, не були самочинними і спонтанними заявами, добровільно зробленими заявником, але були викликані наполегливими розпитуваннями з боку Н., який, на вимогу поліції, скеровував їхні розмови до обговорення теми вбивства, до того ж за обставин, які можна розглядати як функціональний відповідник допиту, але без жодної гарантії, які передбачає офіційний допит у поліції, зокрема присутність адвоката та звичайні попередження про

307

C. СТАДІЯ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ

відповідальність. При тому, що, справді, між заявником і Н. не було ніяких особливих відносин і не виявлено жодного чинника прямого примусу, Суд уважає, що заявник зазнавав психологічного тиску, який справив потужний вплив на те, як «добровільно» він нібито розкрив відомості Н.: заявник був підозрюваним у справі про вбивство, перебував під вартою і відчував прямий тиск з боку поліції під час допитів, пов’язаних з убивством, та міг би піддатися вмовлянню довіритися Н., з яким він кілька тижнів ділив одну камеру. За цих обставин, інформацію, здобуту в такий спосіб за допомогою Н., можна вважати здобутою всупереч волі заявника, і її використання в ході судового розгляду зачіпало права заявника на мовчання і його право не свідчити проти себе.

«P G і J H проти Сполученого Королівства»

(P G and J H v United Kingdom), 44787/98, 25 вересня 2001 року.

80.Щодо скарг заявників на те, що зразки їхніх голосів для порівняння були взяті потайки і що це обмежило їхнє право не свідчити проти себе, то Суд вважає, що зразки голосів, що не містили жодних зізнань, можна розглядати як щось подібне до проб крові, волосся або інших фізичних чи об’єктивних проб, використовуваних у криміналістичному аналізі і до яких не застосовується право не свідчити проти себе…

81.За цих обставин, Суд вважає, що використання цього таємно записаного матеріалу в межах судового розгляду справи заявників не суперечило умовам забезпечення справедливості, гарантії якої містить пункт 1 статті 6 Конвенції.

«Яллох проти Німеччини»

(Jalloh v Germany) [GC], 54810/00, 11 липня 2006 року.

113.На думку Суду, можна вважати, що спірні докази в цій справі, а саме заховані в тілі заявника наркотичні речовини, які добули за допомогою примусового введення блювотних за-

308

C. СТАДІЯ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ

собів, належать до категорії матеріалу, що є незалежно від волі підозрюваного, використання якого в кримінальному судочинстві зазвичай не заборонено. Однак є кілька чинників, які відрізняють цю справу від прикладів, перелічених у справі «Сондерз». По-перше, як і у випадку із заходами, що були оспорені в справах «Функе» і «J.B. проти Швейцарії», блювотний засіб застосували з метою здобуття речового доказу проти волі заявника. І навпаки, проби біологічного матеріалу, названі в справі «Сондерз», стосувалися зразків, взятих примусово для проведення судової експертизи з метою виявлення, наприклад, алкоголю або наркотичних речовин.

114. По-друге, ступінь застосованої в цій справі сили суттєво відрізняється від ступеня примусу, звичайно необхідного для отримання тих проб матеріалу, які згадано в справі «Сондерз». Щоб одержати такі матеріали, обвинувачуваного просять пасивно витримати незначне порушення його фізичної цілісності (наприклад, коли беруть зразки крові, волосся або іншої тканини). Навіть якщо потрібна активна участь обвинувачуваного, то, як видно зі справи «Сондерз», це стосується матеріалу, який виробляється в процесі природної життєдіяльності організму (як, наприклад, зразки видиханого повітря, сечі або голосу). Натомість примушування заявника в цій справі до вивергання доказів злочину вимагало насильницького введення йому катетера через ніс й впорскування речовини для того, щоб викликати патологічну реакцію в його організмі. Як уже зазначено вище, ця процедура була пов’язана з певним ризиком для здоров’я заявника.

115.По-третє, доказ у цій справі здобуто з використанням процедури, що порушувала статтю 3 Конвенції. Процедура, застосована в справі заявника, суттєво відрізняється від процедур одержання, наприклад, проб видиханого повітря або крові. Останні, крім виняткових випадків, не досягають мінімального рівня жорстокості, за якого таке втручання становило б порушення статті 3 Конвенції. Більше того, хоча

309