ECHR_and_Criminal_procedure_Mc_Bride_ukr

C. СТАДІЯ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ

значає, що слухання не проводили не внаслідок рішення судді, а внаслідок застосування чинного закону. Однак Суд, зважаючи на обставини справи і на стверджувану бездіяльність заявника, вважає, що жодна з серії обставин, наведених у цій статті, не є застосовною в цій справі.

22.Отож Суд постановляє, що пункт 1 статті 6 порушено через те, що ні суд першої інстанції, ні апеляційної не розглядали справи заявника у відкритому засіданні.

2. Обмеження, зокрема й відмова від права

«Ернст і інші проти Бельгії»

(Ernst and Others v Belgium), 33400/96, 15 липня 2003 року.

67.… В Бельгії насправді слідство є таємним. Таємниця слідства виправдовується забезпеченням двох основних інтересів: з одного боку, повагою до моральної цілісності та приватного життя кожної особи, яку презюмовано вважають невинуватою, та, з іншого – ефективністю у провадженні розслідування. Звідси випливає, що коли судовий орган ухвалює рішення як судова слідча інстанція, то судове засідання зазвичай відбувається за зачиненими дверима, а рішення не виголошують публічно… Не видно, щоб заявники вимагали публічності або заперечували проти слухання справи за зачиненими дверима.

68.Європейський суд вважає, що таємний характер слідчої процедури може бути виправданий мотивами, які пов’язані із захистом приватного життя сторін – учасників процесу, а також інтересами правосуддя за змістом другого речення пункту 1 статті 6. Суд також зазначає, що якби справа заявників після повного завершення слідства стала предметом оскарження в суді апеляційної інстанції, який мав би ухвалити рішення, обвинувачені та заявники, що виступали б сторонами в цивільному процесі, мали б право на повну відкритість процедури. Він нагадує у зв’язку із цим, що якщо стаття 6 може

260

C. СТАДІЯ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ

відігравати роль до моменту звернення до суду з метою прийняття справи до розгляду, то в цьому разі специфіка її застосування під час проведення слідства залежить від особливостей процедури та обставин справи…

В цілому Суд вважає, що розгляд за зачиненими дверима питання про прийнятність цивільного позову заявників не суперечив вимогам пункту 1 статті 6 стосовно публічності розгляду.

«Ермі проти Італії»

(Hermi v Italy) [GC], 18114/02, 18 жовтня 2006 року.

78.Суд, однак, зауважує, що проведення слухання не в відкритому режимі було наслідком прийняття сумарного провадження – спрощеної процедури, про яку заявник клопотав сам з власної волі. Сумарне провадження дає обвинуваченому безперечні переваги: у разі визнання його винуватим, він дістає значно коротший термін покарання, а орган обвинувачення не може оскаржити рішення про засудження, в якому не змінено правової кваліфікації злочину… З іншого боку, сумарне провадження пов’язане зі скороченням процесуальних гарантій, передбачених національним правом, зокрема щодо публічного характер розгляду, а також можливості подавати клопотання про прийняття доказів, які не містяться у матеріалах справи, підготовлених прокуратурою.

79.Суд вважає, що заявник, якому надавали допомогу два адвокати за його вибором, був, безперечно, в змозі розуміти наслідки його клопотання про спрощене провадження. Окрім того, спір, як видається, не порушував якихось суспільно важливих питань, які б перешкоджали відмові від вищезазначених процесуальних гарантій …

80.У зв’язку з цим Суд повторює, що він погоджується з тим, що при з’ясуванні потреби в публічності розгляду на стадіях, які слідують за розглядом у суді першої інстанції, треба зважати й на інші міркування, зокрема й такі, як право на су-

261

C. СТАДІЯ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ

довий розгляд упродовж розумного часу і пов’язана з цим потреба оперативного опрацювання справ, переданих у суди… Закріплення можливості сумарного провадження в італійському законодавстві, як видається, було безпосереднього спрямоване на спрощення та, відповідно, зменшення строків провадження в кримінальних справах …

81.У світлі вищевикладених міркувань, той факт, що розгляд у першій і другій інстанціях проведено за зачиненими дверима і, отже, без присутньої на ньому публіки, як порушення Конвенції розглядати не можна.

«М. проти Франції»

(M v France), 10147/82, 4 жовтня 1984 року, DR 40, 166.

Заявник зокрема скаржиться на те, що суддя-голова в суді присяжних, здійснюючи свої дискреційні повноваження, дозволив показати документи зі справи в замкнутій телевізійній системі в залі суду. Він скаржиться, що це не тільки суперечило принципові усного провадження, але й порушувало його право на розгляд його справи в тому порядку, який передбачає пункт 1 статті 6 Конвенції… Рішення Касаційного суду від 21 квітня 1982 року чітко показує, що суд присяжних скористався з цієї процедури, аби продемонструвати карти і фотографії з місця злочину одночасно присяжним, професійним суддям, генеральному адвокатові, сторонам, що заявили позови про відшкодування збитків, та їхнім адвокатам, а також обвинуваченим і їхнім адвокатам.

Хоча заявник заперечує проти застосування процедури, що надала гласності матеріалам справи і в такий спосіб, можливо, вплинула на публіку в залі й присяжних, Комісія не може зрозуміти, виходячи з наявної у неї інформації, як ця процедура могла завдати шкоди законослухняному і, тим самим, справедливому судового розгляду, зокрема, якщо документи були в матеріалах справи і захист повинен був про них знати.

262

C.СТАДІЯ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ

3.Проголошення рішення

«Зюттер проти Швейцарії»

(Sutter v Switzerland), 8209/78, 22 лютого 1984 року.

31.Відповідно до статті 197 Закону від 1889 року, копію вироку, ухваленого 21 жовтня 1977 року Військовим касаційним судом, сторонам вручили, але на відкритому судовому засіданні

його не проголошували …

34.… той, хто обґрунтує свою заінтересованість, може ознайомитися з рішеннями Військового касаційного суду чи отримати копії їхніх повних текстів; окрім того, найважливіші його рішення, наприклад, постановлене у справі «Зюттер», згодом публікують в офіційному збірнику. Тож його практика є до певної міри відкритою для громадськості.

Враховуючи питання, розглянуті Військовим касаційним судом у цій справі, і ухвалене в ній рішення, що надало остаточної сили вирокові дивізійного суду, ніяк не змінивши наслідків останнього для пана Зюттера, буквальне тлумачення положень пункту 1 статті 6… щодо проголошення судового рішення, видається надто жорстким і не є необхідним для досягнення цілей статті 6…

Отже, Суд погоджується з думкою уряду і більшості членів Комісії, роблячи висновок про те, що Конвенція не вимагає, щоб рішення, винесене на кінцевій стадії судового розгляду, було зачитане вголос.

«Кемпбелл і Фелл проти Сполученого Королівства» (Campbell and Fell v United Kingdom), 7819/77 і 7878/77, 28 червня 1984 року.

89.…заявник скаржився на те, що Рада відвідувачів не оголосила публічно рішення у його справі…

91.У низці інших справ Суд заявляв, що він не вважає себе зв’язаним необхідністю давати дослівне тлумачення фрази «оголошують публічно». У кожній конкретній справі форма публічного оголошення «судового рішення», відповідно до

263

C. СТАДІЯ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ

норм внутрішнього права держави-відповідача, може змінюватися з урахуванням особливостей провадження й цілей пункту 1 статті 6 у відповідному контексті, тобто задля необхідності забезпечити контроль суспільства над судовою владою для збереження й гарантії права на справедливий судовий розгляд…

92.Проте в цій справі заходів для публічного оголошення рішення, ухваленого Радою відвідувачів, як видається, не вжили. Отже, ту було порушення 1 статті 6 Конвенції.

«Ламанна проти Австрії»

(Lamanna v Austria), 28923/95, 10 липня 2001 року.

33.У цій справі рішення Земельного суду Зальцбурґа від 10 жовтня 1994 року – хоча й ухвалене після відкритого розгляду позову заявника про відшкодування – проголошене публічно не було, бо це залежало від набрання остаточної сили виправдувального вироку. Натомість 4 листопада 1994 року це рішення вручили заявникові в письмовій формі. Рішення Апеляційного суду Лінца від 1 лютого 1995 року, в якому містився короткий виклад рішення Земельного суду і яке підтверджувало правомірність застосування ним підпункту (b) пункту 1 статті 2 Закону 1969 року та визнавало його рішення остаточним, спочатку було також винесене в письмовій формі й ніяк інакше не оприлюднене. Однак 9 лютого 2001 року, після того, як 9 листопада 2000 року Верховний суд Австрії прийняв свою постанову, його проголосили публічно.

34.Зважаючи на провадження за позовами про відшкодування збитків в цілому, а також його особливості, Суд постановляє, що ціль пункту 1 статті 6 Конвенції, а саме оприлюднення рішень суду, що, таким чином, дозволяє громадськості з’ясовувати, як суди загалом підходять до позовів про компенсацію за попереднє ув’язнення, у цій справі була досягнута завдяки публічному проголошенню постанови апеляційного суду.

264

C. СТАДІЯ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ

Отже, жодного порушення пункту 1 статті 6 Конвенції не

було.

Див. також «Доступ до матеріалів суду».

4. Обмеження щодо висвітлення

«З. проти Фінляндії»

(Z v Finland), 22009/93, 25 лютого 1997 року.

113.І нарешті, Суд має з’ясувати, чи були достатні підстави, які виправдовували розкриття відомостей про особу заявника та ВІЛ-інфекцію в тому тексті рішення апеляційного суду, який надали пресі…

Відповідно до фінського законодавства, апеляційний суд був правоможний, по-перше, опустити в судовому рішенні згадку про якісь імена, що давало можливість встановити особу заявниці, і, по-друге, обмежити на певний період доступ до рішення, опублікувавши його в скороченому виді з наведенням резолютивної частини та посиланням на застосоване судом право …

Незалежно від того, наскільки чітко заявниця сформулювала прохання до апеляційного суду вилучити згадку про її повне ім’я та стан здоров’я, суд через адвоката Х був ознайомлений із її бажанням збільшити строк збереження інформації в таємниці на період понад десять років… із цього явно випливає, що вона була проти розголошення цієї інформації.

За цих обставин … Суд не може зробити висновок, що оскаржуване оприлюднення було обґрунтоване переконливими підставами. Отже, опублікування відповідної інформації спричинило порушення права заявниці на повагу до її особистого й сімейного життя, гарантоване статтею 8 …

265

C. СТАДІЯ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ

«Ворм проти Австрії»

(Worm v Austria), 22714/93, 29 серпня 1997 року.

52.Рішення апеляційного суду було спрямоване не на обмеження права заявника на об’єктивне інформування громадськості про перебіг судового розгляду справи пана Андроша. Його критика стосувалася переважно негативної оцінки, яку зробив заявник стосовно відповідей колишнього міністра у суді,

які є елементом свідчення для цілей статті 23 Закону про засоби масової інформації…

54.З огляду на межі розсуду держави, загалом до повноважень апеляційного суду належала оцінка вірогідності того, що принаймні засідателі прочитали статтю, оскільки це було необхідно для встановлення кримінального наміру заявника в її опублікуванні… той факт, що внутрішнє законодавство, як його тлумачить Віденський апеляційний суд, не вимагає доводити фактичні наслідки впливу на конкретний розгляд справи… не применшує виправданості втручання, обґрунтовано-

го потребою захистити авторитет суду…

57.Беручи до уваги суму штрафу та той факт, що видавництво повинно нести солідарну відповідальність за його сплату …, застосовану санкцію не можна розглядати як непропорційну поставленій законній меті.

58.Суд, відповідно, встановлює, що національні суди мали право вважати, що засудження та покарання заявника були «необхідні у демократичному суспільстві» для підтримання як авторитету, так і неупередженості суду за змістом пункту 2 статті 10 Конвенції.

«Ньюз Ферлаґз ҐмбХ і Ко КҐ проти Австрії» (News Verlags GmbH and Co KG v Austria), 31457/96, 11 січня 2000 року.

58.Суд визнає можливість наявності вагомих причин для заборони публікації фотографій підозрюваного, що залежить від характеру розглядуваного правопорушення та конкретних

266

C. СТАДІЯ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ

обставин справи… Втім Віденський апеляційний суд ніяких таких причин не представив.

59.Справді, … судові заборони жодним чином не обмежували права компанії-заявниці публікувати коментарі щодо кримінального провадження в справі Б. Однак вони обмежували компанію-заявницю у виборі форми її репортажів, тимчасом як інші засоби масової інформації, безперечно, могли й далі вільно публікувати фото Б. упродовж всього процесу проти нього. Зважаючи на ці обставини і на висновок національних судів про те, що втручанням у права Б. були не самі зображення, які використовувала компанія-заявниця, а їхнє поєднання з текстом, Суд доходить висновку, що абсолютна заборона на публікацію зображення Б. вийшла за межі того, що було необхідно для захисту Б. проти дифамації чи проти порушення принципу презумпції невинуватості. Отже, між приписами, у тому вигляді, як їх сформулював Віденський апеляційний суд, і поставленими законним цілями не було обґрунтованої пропорційності.

60.З цих міркувань випливає, що втручання в право компаніїзаявниці на свободу висловлення поглядів не було «необхідним у демократичному суспільстві».

«Домбровський проти Польщі»

(Dąbrowski v Poland), 18235/02, 19 грудня 2006 року.

33.… Заявник у трьох статтях повідомляв про кримінальний процес над місцевим політиком та ухвалене на його завершення рішення Острудського (Ostróda) районного суду. Суд вважає, що і зміст, і тон статті в цілому були досить виваженими…

34.Суд також погоджується з тим, що деякі з тверджень заявника були оцінними судженнями з питання, що становило суспільний інтерес, і, можна сказати, не були позбавлені якихось фактичних підстав. Більше того, твердження заявника не були провокаційними нападками на політичного діяча. Так само не

267

C. СТАДІЯ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ

можна сказати, що мета оспорюваних тверджень полягала в тому, щоб образити або принизити піддану критиці особу.

35.… суди держави… знехтували той факт, що заявник був як журналіст зобов’язаний передавати інформацію та ідеї щодо політичних питань та інших, що становлять суспільний інтерес, і, роблячи це, мати змогу вдаватися до певного перебільшення. І ще Суд відзначає, що ні суди першої інстанції, ні апеляційної не звернули уваги на той факт, що пан Любачевський (Lubaczewski) мав би, будучи політиком, проявити більше терпимості до критики. Отже, Суд робить висновок, що причини, наведені судами держави, не можна вважати такими, що мають значення для справи, ні достатніми для виправдання оспорюваного втручання.

36.… Хоч штраф, накладений на заявника, був відносно невеликим (штраф у розмірі PLN 1000 та судові витрати PLN 300, тобто близько EUR 330), а провадження проти нього – умовно припинене, та національні суди, втім, установили, що заявник скоїв кримінальний злочин – дифамацію. Внаслідок цього відомості про заявника були внесені до реєстру судимостей. Окрім того, будь-коли протягом випробувального терміну суд міг відновити провадження з підстав настання тієї чи тієї обставини, визначеної законом…

37.Окрім того, хоч стягнення і не заважало заявникові самовиражатися, його засудження діяло як своєрідна цензура, що навряд чи заохочувало його до подібної критики в майбутньому. Такий обвинувальний вирок здатен стримувати журналістів від участі в публічному обговоренні питань, що зачіпають життя суспільства. А ще він, імовірно, заважатиме пресі виконувати її завдання постачальника інформації і громадського контролера…

Зогляду на викладені вище міркування, засудження заявника було непропорційним поставленій меті, зокрема, якщо зважати на зацікавленість демократичного суспільства

узабезпеченні й збереженні свободи преси.

268

C. СТАДІЯ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ

«Дюпюї s інші проти Франції»

(Dupuis and Others v France), 1914/02, 7 червня 2007 року.

44.… З урахуванням того, що стоїть на кону в кримінальному процесі як з погляду здійснення правосуддя, так і права підслідних на презумпцію невинуватості, забезпечення особливих гарантій таємниці судового слідства є виправданим. Однак, зважаючи на обставини цієї справи, Суд вважає, що на час публікації книги, яка була предметом судового провадження, у січні 1996 року, окрім того, що так звану справу про «Єлисейські підслуховування» дуже широко висвітлювали засоби масової інформації, громадськості вже було відомо, що Ж. М. є підслідним у справі, пов’язаній з розпочатим ще три роки перед тим досудовим розслідуванням, унаслідок якого 9 листопада 2005 року, тобто трохи більше як за дев’ять років і дев’ять місяців після публікації книги, його зрештою засудили й позбавили волі з відстрочкою виконання. Крім того, уряд не довів, як, з огляду на обставини справи, розкриття конфіденційної інформації могло негативно вплинути на право Ж. М. на презумпцію невинуватості або на його засудження і вирок майже через десять років після цієї публікації. Власне кажучи, після публікації оспорюваної книги, ще поки тривало розслідування, Ж. М. регулярно коментував справу в численних статтях у пресі. За таких обставин, вимога захисту інформації, з огляду на її конфіденційний характер, не була найголовнішою.

45.У зв’язку з цим слід відзначити, що хоч засудження заявника за переховування майна, здобутого злочинним шляхом, опиралося на факт відтворення й використання в їхній книзі документів, що містилися в слідчій справі й, отже, як було встановлено, їм передані з порушенням таємниці слідства або професійної таємниці, проте це засудження неодмінно стосується розголошення інформації. Однак можна сумніватися в тому, чи була ще якась потреба запобігати розголошенню інформації, яка вже, принаймні частково, була доступною зага-

269