litvin_v_m_uporyad_istoriya_ukraini

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

Злиста Дмитра Гуні до Станіслава Конєцпольського,

вякому містилася вимога припинення кровопролиття та збереження козацьких прав і вольностей

(1638 р., бл. 10 липня)

і...] Не можемо інакше розуміти того, що в. м. не для згоди й помірко­ ваності привів усе своє військо сюди, в плавні, перед Військо Запорозьке,

анапевно для того, щоб остаточно знищити нас. Чати свої розпустили, котрі над невинною християнською кров’ю знущаються гірше, ніж супро­ тивники святої віри, як слуги жорстоких тиранів. Очевидно, немає тут ні правди, ні Божого страху. Нехай би точили війну з нами, Військом Запо­ розьким, котре життя свого не шкодує й за наші криваві заслуги та невин­ но пролиту кров здалося на милість найвищого Бога, давши спокій невин­ ним, бідним і пригніченим людям, голос котрих і невинно пролита кров волають до Бога про помсту, закликаючи й нас до того. Через зрадників наших втрачаємо права і вольності, надані від св. пам’яті королів по­ льських за наші криваві заслуги, втрачаємо все, що з давніх часів набуте виключно шаблею. Тому ліпше померти і один за другим покласти голови, ніж погодитись на таке перемир’я, як під Кумейками, бодай ніколи не вер­ нулося б. Однак, як і раніше писали до й. в. м., так і тепер, здаючись на ваш мудрий розсуд, просимо в. м., нашого м. п., припинити проливання невинної християнської крові й не залишати нас без своєї панської ласки, щоб ми більше не терпіли таких бід і гноблення, а лишалися при давніх правах і вольностях, набутих колись нашими кривавими заслугами. Певно, що ми не бажали б довше дивитись на проливання невинної крові, але нас стримує те, що в. м., наш милостивий пан, прийшовши сюди, ні переми­ р’я, ані справжньої війни не починаєш. Взяти ж нас буде нелегко. Щоб не звинувачувати нас, коли ми, як слуги і підніжки в. м., з в. м., нашим м. п., битись не хочемо, але якщо хтось нападе на нас — будемо боронитися. То­ му просимо в. м., нашого милостивого пана, повестися з нами так, щоб це було славою для в. м. та без обтяження як нас самих, так і убогих людей, без кровопролиття. [...]

Селянський рух на Україні 1569—1647 рр.: Збірник документів і матеріалів.

Київ, 1993. - С. 301-302.

Ординація 1638 р.

Через те, що єдиним нашим бажанням у справі управління держава­ ми є знайти такі способи, з яких наші вірнопіддані завжди переконували­ ся б у нашій королівській ласці, але оскільки козацька сваволя так роз­ гнуздалася, що для приборкання її довелося рушити наші війська і битися з козаками, і з благословення Бога як володаря всіх воєн розгромити і уразити їх, відвернувши цим страшну небезпеку від Речі Посполитої, то­ му на вічні часи позбавляємо козаків старшинства, всяких старовинних судових установ, права, доходів і інших відзнак, набутих ними за вірні

198

Р о з д і л III. Українські землі у складі Великого князівства Литовського та Корони Польсько!

послуги від наших предків і тепер внаслідок заколотів утрачених, і бажає­ мо тих, кого в живих зберегло воєнне щастя, мати в стані простого наро­ ду, оберненого в хлопів.

Реєстровим же козакам, число яких Річ Посполита визначила на своїй службі тільки 6 тисяч і які змирилися перед нами і Річчю Посполи­ тою, ми встановлюємо таку військову організацію згідно з постановою цього сейму.

На місце старшого, який більше не буде [вибиратись] зсеред козаків, ми будемо ставити старшого комісара, від сейму до сейму, за рекоменда­ цією гетьманів, — людину, яка була б народжена в шляхетському стані, в лицарській справі досвідчена, підтримувала б у війську лад, запобігала б усяким бунтам, була б справедлива до вбогих людей і з розпорядження геть­ мана приходила б у той час і на призначене місце, де потребуватиме Річ Посполита [...]

Цьому комісарові мусять коритися осавули, полковники, сотники, як і все військо. Всі вони, також полковники з комісаром, мусять залежати від гетьмана. Більше того: і осавулами мусять бути шляхтичі, досвідчені в ли­ царському ремеслі, випробуваної доблесті і віри. Сотники і отамани мо­ жуть обиратися з самих козаків, добре заслужених перед нами і Річчю Поспо­ литою, і людей лицарських. Резиденція комісара мусить бути в Трахтемирові, як у центральному пункті. Полковники мусять перебувати кожний при своєму полку, при чому не відлучатися з своїх місць, хіба на законній підставі і то з відома коронного гетьмана.

Полки з своїми полковниками повинні ходити по черзі на Запоріжжя для охорони тих місць і щоб перешкодити татарським переходам через Дніпро. Треба невпинно стежити, щоб козацька вольниця не ховалась по островах і звідти не чинила б походів на море. Разом з тим жоден козак не повинен наважуватись ходити на Запорожжя без паспорта комісара; спій­ маний комендантом кодацьким, він підлягає смертній карі.

При виході українського війська в поле повинен також одночасно ви­ ходити і комісар з двома полками за межі волості, особливо коли немає виняткової небезпеки, і там, розташувавшись коло Чорного шляху, чинити опір татарським роз’їздам. В разі великої небезпеки він мусить з’єднати все військо і піти з ним туди, куди направить його гетьманський наказ [...]

Призначаємо також іменем нашим і Речі Посполитої комісарів для ви­ значення осілості козаків, якою повинні користуватися козаки на вічні ча­ си з тим, щоб не було щорічних приписок на шкоду Речі Посполитій і зменшення доходів з наших маєтків.

Козаки реєстрові ніким не повинні бути обтяжені як щодо земель, так і особисто. Наші міщани, згідно з старовинними правами і заборонами, не повинні ні самі вступати в козаки, ні втягати в це своїх синів, ні навіть віддавати заміж за козаків своїх дочок під страхом кари з конфіскацією майна.

Попереджаємо і про те, щоб козаки в далеких українських місцевостях (крім Черкас, Чигирина, Корсуня, де для безпеки від поганих повинні про­ живати) і в інших містах на самій Україні не проживали, щоб, живучи там разом, вони не мали ніякого приводу до зборищ і далі до бунтів.

199

Р О З Д І Л IV

УКРАЇНА В ДОБУ НАЦІОНАЛЬНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ СЕРЕДИНИ - ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XVII ст.

Уривок з Літопису Самійла Величка про прибуття Богдана Хмельницького на Запорожжя

та обрання його гетьманом Війська Запорозького (початок 1648 р.)

Хмельницький прибув із Криму до Запорозької Січі перед заходом сонця у супроводі чотирьох, посланих від Тугай-бея, значних татар. Кошо­ вий з усіма курінними отаманами сердечно й радісно його привітали, а надто зраділи тоді, коли Хмельницький звідомив їм, що хан з’явив до ньо­ го й усього Запорозького війська свою прихильність та ласку й вислав з мурзою Тугай-беєм орду на допомогу Хмельницькому проти поляків. Отож назавтра кінне військо (піхотне-бо вже все було в Січі), яке залишилося в полі й на лугах поблизу Січі з кіньми, могло вже зібратися до коша для справжнього діла. Для того по заході сонця, за давнім запорозьким зви­ чаєм, ударили з трьох найбільших гармат, а, переночувавши, удосвіта знову стрілили із тих трьох гармат, подавши таким чином потрібне гасло. Коли ж розвиднілося і сонце розсипало по всій піднебесній своє вогненне, ясносяйне проміння, до Січі зібралася вже значна частина кінного війська. Числилося усього того війська, пішого й кінного, тридцять з лишком ти­ сяч. А коли вдарено в котли на раду, то побачили, що для такої сили вій­ ська січовий майдан затісний. Отож, зважаючи на це, кошовий отаман із Хмельницьким мусили вийти з січової фортеці на просторіший майдан. Тут було оголошено всьому війську й виразно сказано, що за збитки та гніт, які терплять козаки й уся Мала Росія, проти поляків починається вій­ на. При тому було звідомлено, що кримський хан прихильний і ласкавий до Запорозького війська і не тільки відпустив із Хмельницьким чотири ти­ сячі татар на чолі з Тугай-беєм, але й сам з усіма ордами (коли на те буде потреба) готовий буде прибути в допомогу козацькому війську проти поля­ ків. Для того він зважив на настійне прохання Хмельницького, повірив присязі Хмельницького і взяв собі в заклад старшого його сина Тимоша.

Почувши це, все Запорозьке військо одностайно й одноголосно назва­ ло Хмельницького своїм гетьманом і 19 квітня постановило й обіцялося стояти за нього у війні з поляками, навіть якщо треба буде головами на­ класти. Після цієї постанови від кошового до військової скарбниці вислано січового писаря з кількома курінними отаманами та іншим значним това­ риством, щоб вони взяли там і принесли на раду військові клейноди. Пос­ ланці все те виконали, вказані клейноди принесли на раду й вручили їх за­ раз же Хмельницькому. А ті клейноди були такі: дуже гарна королівська

201

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

золотописна корогва, дуже модний бунчук з позолоченою галкою й дерев­ цем, дуже майстерно зроблена й оздоблена коштовним камінням срібна позолочена булава, срібна військова печатка та нові мідяні великі котли з довбишем. До того всього приставлено було три легкі польові гармати з до­ дачею до них пороху й куль, з амуніцією і пушкаряти.

Величко С. Літопис: У 2 т. Т. 1.

Київ, 1991. - С. 58-59.

Лист невідомого поляка з табору під Жовтими Водами (1648 р., травня після 13)

Сім хоругов, що пішли з князем його мостю паном Стефаном Потоцьким і з комісаром, з паном Чарнецьким, безнадійно пропали (?). 11 травня пройшов уже тиждень з того часу, як вони боронилися під Жовтими Вода­ ми, окопавшися і вигнавши коней з табору. їм відняли воду. Вони день і ніч бороняться: вдень від татар, а вночі — від козаків; палко просять про порятунок, але важко його дати через [брак] війська; з панами гетьманами було послано небагато війська, важко туди і дістатися [?]. Орди кілька де­ сятків тисяч. 13 травня пан староста вінницький пішов туди з 150 кінних. Господь Бог знає, що він вчинить. П’ять тисяч козаків були пішли водою, з них тисяча двісті зрадили, повбивали старших Ілляша і Клишу, славних козаків, а Овадовського, полковника, не знати, куди його поділи, пішли до Хмельницького. Інші полковники ледве повтікали, вернулося назад дві ти­ сячі, а про інших ще не чути, де є. Його мость пан гетьман аж відступив назад до Боровиці. У той же день і від Суловського було приведено шпигу­ на, Комишу [?], молдаванина його, котрий був аж у Поховищу понижче Тягині. Йому тамошній ага показав посланця від хана з хоругвами, нака­ зуючи іменем султана, щоб кожного, хто може сидіти на коні, було вигна­ но назустріч хану, щоб його чекали за Бугом і Дніпром. Знати там [чима­ ло] ногайської орди, котра об’єдналася з Хміленком і, як свідчать відомості від 10 травня, вони почали переправлятися через Дніпро і мають збиратися на Кучмані; їх уже бачила і польова сторожа у Темній Діброві. Взагалі страх йде від Кучмані, там треба боронитися, а панських дружин мало, тіль­ ки кн. Вишневецького, кн. Домініка, його мості пана Синявського; його мосць пан брацлавський староста з двома тисячами виходить. Після напи­ сання листу бачив копію листа його мосці пана краківського до його мосці пана канцлера, то той пише, щоб вів короля його мосць, щоб подумав про посполите рушення, де мають брати гроші на жовніра, а по воєводствах, щоб якнайшвидше збирали людей і давали порятунок, бо тривога сильна, бо і ці дві тисячі козаків не повернулося; інші ж проминувши Кодак, по­ відбирали до куреня чернь і хоругви, старшину повбивали і деяких полков­ ників теж. Пан гетьман польний залишився, дивлячися, що вчинить пан староста вінницький, прагнучи і того і тих, що в облозі, рятувати.

Мицик Ю. Буремний 1648 рік (добірка неопублікованих джерел) / / Національно-Визвольна війна українського народу середини XVII ст.:

політика, ідеологія, військове мистецтво.

Київ, 1998. - С. 280.

202

Р о з д і л IV. Україна в добу Національної революції середини — другої половини XVII ст.

З універсалу Богдана Хмельницького до населення України із закликом об’єднатися з ним

для збройного захисту своїх прав (1648 р., травня 28)

Зиновий Богдан Хмельницкий, гетман славного войска реєстрового Запорожского и всее по обеим сторонам Днепра сущеи Украиньі Малороссийскои, вам всим Малороссийским по обеим сторонам реки Днепра шля­ хетним и посполитим, большого и меншого чина людем, а особливо шляхетноурожоннм козакам, истой братии нашей, сим универсалом нашим ознаймуем, иж не без причин наших слушних мусили есьмо зачати войну и подняти оружие наше на Поляков, через которое що ся, при всесильной помощи божеской, на Жовтой-воде апреля 8 а потом под Каменцем мая 16 над ними Поляками стало, и то всем вам уже совершенно єсть видомо.

Тепер же, по двоих оньїх над Поляками неровньїх битвах наших, скоро получили ведомо, же они тим несчастием своим розгневанн и розьяренн будучи, не только сами панове и княжата около Висли и за Вислою многие на нас стягают и совокупляют войски, але и самого найяснейшого ко­ роля своего Владислава, пана нашего милостивого и отца ласкавого, на нас подмовляют и возбуждают, аби со всими силами своими пришедши в Ук­ райну нашу Малороссийскую, латво нас огнем и мечем завоевали, и мешканя наши сплюндровавши, розорити и в прах и пепел обернути, а самих нас вибити, других же в немилосердную неволю забрати и на иншии далечайшии за Вислою места випровадивши, славу нашу не только к части света Европейского православленую, но и в одлегльїх за морем Чорним странах Азиатских довольно народам тамошним ведомую, испразднити и поглотити, постановили есьмо в намерении нашом не против короля, пана нашого милостивого, но против Поляков гордих, за низащо маючих его королевские вьісокоповажньїе привилегии, нам козакам и всим обче Малоросиянам данние права и вольности наши древние при нас заховуючи и укрепляючи, мужественньш и небоязненньш, при помочи Божией, станути сердцем и оружием.

Для того, притягнувши от Каменецка и станувши обозом нашим войсковьім тут под Белою-церквою, пишем до вас сей универсал, через которьій зазьіваем вас всих Малоросиян, братию нашу, к нам до компании военнои. [...]

Ащо ми нинешнюю с поляками зачали войну без ведома и совета ва­ шого всенародного, за тое ви на нас не ускаржайтеся: гднж ми учинили так для лепшои пользьі вашой и нашои, научившися осторожности и лучшого воинского управлення с прикладу прежних братий наших, под Кумейками и на устьи реки Тясьминя с поляками недавне-прошльїх времен войну имевших; которие поневаж прежде войни своеи универсалами свои­ ми, до вас во всю Украйну засланими, уведомили поляков о своем противном им намерении, тогдьі тим уведомлением перестереженнне поляки, яко належало запобигги злу своєму приготовились и на побеждение их войск козацких приспособились.

Ами, памятуючи такие несчастливие случаи, удержалися мов аж по сие время с сим универсалом, о начатом с поляками делу военном уведом-

203

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

лением нашим. А теперь, як видите, вам всим обще малороссиянам о том доносим, так и до компании военной на предлежащее с нимиж поляками дело военное вас вьізнваем и заохочуєм.

Кому мила вера благочестивая, от поляков на унию претворенная, ко­ му из вас любима целость отчизнн вашеи — Украйни Малороссийскои и честь ваша шляхетская, от поляков уничтожаемая, весьма посмеваемая, попираемая и поругаемая, тот всяк, не яко вьіродок, но яко зь іч л и в ь ій и любезньїй син отчизньї своеи, по вьіслушанию сего универсального ознайменя нашого, рачи к нам в обоз, под Белую-церков, на добрих конех и с исправнмм оружием неоткладне прибувати, и сполне с нами, прикладом старовечньїх валечньїх и многим народам в околичньїх странах славних предков своих, станути мужественно и небоязненно, при всемогущей помощи Божией, против поляков, своих грабителей, озлобителей и супостатов.

Документи, обьясняющие историю Юго-Западного края и его отношения к России и к Польше.

Санкт-Петербург, 1865. — С. 312—314; 320—322.

З листа князя Олексавдра Сангушка до литовського підканцлера Леона Сапіги про становище в Україні (1648 р., червня 10)

[...] Тепер я про становище України і наших країв стисло в. м., моєму милостивому пану, описую. Після розгрому першого табору, у котрому син його мості пана краківського був і багато інших панят і панських ескортів, де був також і й. м. пан Ян Сапіга, а це діялося біля Жовтих Вод через об’єднання Хмельницького, козака-зрадника, з татарською ордою, скоро після того, під Корсунем дощенту розгромили з великою і безсмертною неславою нашого народу з нерозумним і необережним взяттям обох їх мостей панів гетьманів, котрі [йшли] проти цихоб’єднаних ворожих військ. При цьому було вбито багато старих жовнірів, котрих вважай в пень виру­ бали. Старшину ж, між якою і й. м. пан краківський, дуже поранений, зна­ ходиться, забрали до себе у в’язницю. Не могла тоді оця нещасна новина не проникнути до Речі Посполитої, а особливо до нас, що живуть в українних воєводствах. У такому скрутному разі, не маючи до кого швидко зби­ ратися і з ким єднатися, ми залишилися врешті серед терору і небезпеки. Однак цей Хмельницький після нещасної своєї перемоги далі не пішов до держав Речі Посполитої. Це сталося вважай по волі Божій, бо проти нього за такий короткий час при такій потузі жоден би не зміг встояти. Тільки тоді почала шляхта збиратися по воєводствах за універсалами їх мостей пп. воєвод. Коли ж і досі від й. мості ксьондза арцибіскупа гнезненського не видно з часу смерті короля його мості до нас універсалів. Про них ті­ льки трохи вже чути і знати, що нам сеймики призначені на 25 червня. Цей тоді зрадник Хмельницький посварився за полонених з татарами, кот­ рих дуже домагалися. Останніх він обдарував усякою здобиччю і вже збув­ ся, але дали собі по лобі, як свідчать свіжопринесені новини: їх [татар] ко­ заки побили чотири тисячі, а козаків загинуло дві тисячі. Це тішить всіх нас, що уже стався такий розбрат зрадників з ордою. Отже, ми маємо кра-

204

Р о з д і л IV. Україна в добу Національної революції середини — другої половини XVII ст.

ший час для подальшого збирання військ. Його мость пан коронний підча­ ший з Руським воєводством і з паном хорунжим коронним збираються під Глиняни. Всі всюди й. м. п. хорунжого коронного вважають автором роз­ дратування Хмельницького. Люди й. м. пана воєводи сандомирського стоять табором під Костянтиновим. Волинське воєводство за моїми універсала­ ми збирається під Луцьком. Думаю, оскільки князь й. мость зносився у цей час зі мною, що він хоче з’єднатися з Волинським воєводством. Маємо, однак, надію, що козаки більше за Дніпро з цього боку не підуть і не було їх досі, бо й татарські потуги не мають, за ними князь його мость пан воє­ вода руський зі своїми людьми в тилу залишається. На нього вони дуже мають око. Татари були напали на Покуття біля Галича, але повернулися, про них тепер не чути. Все це діялося, коли ще про смерть короля його мості ворог не мав жодної відомості. Тепер свіжо щогодини виглядаємо нової відомості. Але вже не так страшним є нам це селянство, бо велика кількість людей наших на Україні пробирається до його мості пана київ­ ського воєводи, а масу він їх веде. Однак та річ є страшною, якої треба особливо пильнувати Речі Посполитій, щоб нам оця смерть короля й. мос­ ті не привела під Кам’янець-Подільський силістрійського пашу з кількома десятками тисяч турків, про що вже нам звідусіль доносять. Якби ж швид­ ко сталася елекція нового короля, то вона б могла все пригасити. За коро­ лем нам не треба посилати до чужих земель, аби тільки Господь Бог дав зго­ ду у вітчизні, а приватні [вари] Сам Божою рукою зволив би угамувати. [...]

Мицик Ю. Буремний 1648 рік (добірка неопублікованих джерел) / / Національно-Визвольна війна українського народу середини XVII ст.:

політика, ідеологія, військове мистецтво.

Київ, 1998. - С. 283-285.

З листа князя Олександра Сангушка до литовського підканцлера про розвиток подій

у зв’язку із розгортанням повстання (1648 р., червня 21)

Не хотів би пропускати жодної оказії, щоб про стан тотальних змін у Республіці повідомити в. м., моєму милостивому пану і брату, як печатни­ ку і такому великому сенаторові. Даю знати в. м., моєму милостивому па­ ну, які у нас безсумнівні новини. Коли Військо Запорізьке стало під Білою Церквою силою в сімдесят тисяч, а татарський хан з сотнею [тисяч] під Володарівкою у трьох тільки милях від козацького війська, то вже задумали йти вглиб Польщі. Тим часом його мость пан брацлавський воєвода від­ правив одного ченця з листом до цього Хмельницького, пораджуючи йому мир з Річчю Посполитою і обіцяючи йому добре за таку його зраду і спра­ ву. Він, прочитавши цей лист, вчинив із своїми козаками коло, у котрому провів свою довгу й сварливу консультацію. Одночасно він відписав пану брацлавському воєводі досить обережно і покірно. Оцього ж листа, котрого сам бачив, переписавши з оригіналу, відсилаю копію в. м., моєму милости­ вому пану, а також і цидулу, яку він вклав до цього листа. Тоді [Хмельниць­ кий] зразу затримав на два тижні вже готовий похід татарський до наших

205

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

держав. А був цей похід ним [призначений] на 13 червня на день св. Антонія. Отримавши такий рескрипт від них, його мость пан брацлавський воє­ вода знову палко написав до цього ж Хмельницького, переконуючи його в тому, щоб він або довше затримав татар або приступив до якихось перего­ ворів. Тоді до мене прийшла 21 червня, сьогодні, безсумнівна відомість від самого його мості пана брацлавського воєводи, що цей Хмельницький вже якраз тепер повернув татарську орду до Очакова. Зразу ж тоді татари виру­ шили і пішли з нашої землі, слава Богу. А він від себе козаків послав по­ слів з покірностю до Речі Посполитої. Ці посли в Гущі стали у пана брац­ лавського воєводи 20 червня, тобто вчора. їх проводив пан Зуля, слуга й. м. п. воєвода, котрий до них їздив з листом і вже повідомив про них своєму пану. З якими кондиціями вони при своїй вовчій покорі ідуть, я за­ раз не можу знати так швидко, про таку щасливу новину повідомляючи в. м. моєму милостивому пану. Коли ж, [зглянувшися] на таку нашу неготовість і небоєздатність, Господь Бог чудом відвернув татар, пом’якшив серця отих зрадників. Це в. м., моєму милостивому пану, як річ істотну і безсум­ нівну повідомивши, повідомляю і те, що тільки вчора 20 червня принесено було нам теж універсали від й. мості ксьондза арцибіскупа. А згідно з чиєю концепцією вони були писані, не треба в. м., моєму милостивому пану, як обізнаному, описувати. Оцей же універсал неабияк нас утруднить на май­ бутньому сеймику. Розумію, що такий вже був виданий і до князівства Ли­ товського. Між іншими пунктами цього універсалу, деякі не можуть бути узгоджені з посполитим правом, особливо щодо миру і приборкання так активного виступу цих зрадників. Замість двох втрачених гетьманів нам [тепер] дано трьох, оминувши їх мость панів гетьманів Великого князівства Литовського, котрим у разі відсутності коронних вождів вживали проти во­ рогів Корони для початку і завершення воєн. А принаймні і князівства Ли­ товського до цієї ж оборони оті універсали закликають, аби були як брати поділилися цим гетьманством, котрі знані як одне тіло Речі Посполитої. Князь й. м. пан руський воєвода, після того, як його обійшли з возведенням у посаді, і й. м. пан київський воєвода не були прилучені через це до подальших послуг задля Речі Посполитої. Ми, коронні обивателі, залишає­ мося з цього приводу у великому жалю. Взагалі, як були втрачені гетьмани, то [нові] були призначені не для добра Речі Посполитої, а для чиїхось при­ ватних інтересів; яку з них потіху буде мати Річ Посполита? Так дай же Господи Боже іншої новини дочекатися тепер з такою справою. [...]

Мицик Ю. Буремний 1648 рік (добірка неопублікованих джерел) / / Національно-Визвольна війна українського народу середини XVII ст.:

політика, ідеологія, військове мистецтво.

Київ, 1998. - С. 287-288.

Літопис Самійла Величка про розгром польського війська під Корсунем

(1648 р., липень)

16 травня, в середу, на сьомому тижні після Великодня, тільки-но світле сонце розсипало ясне проміння з небесного океану на світ, прогнавши в країну мороку нічну темряву, поляки побачили збиті кінськими копитами

206

Р о з д і л IV. Україна в добу Національної революції середини — другої половини XVII ст.

дим і куряву. Здавалася, що то йде стотисячне козацьке військо, але на­ справді йшло тільки п’ятнадцять тисяч. Але полякам тоді страх затемнив очі млою — вони вже почали додумуватися до такого, чого насправді й не було.

Хмельницький того ранку мужньо пішов і вдарив зі своїм ординським військом на поляків. Ті недовго втримували свій бойовий стрій і, не маючи сили встояти проти зброї супротивника, з великим страхом відступили у свій окіп. Полягло їх тоді поза межами обозу зо три тисячі. З окопу вони почали відстрілюватися з усіх своїх сімнадцяти гармат. Невдовзі по тому наспіли піхота й артилерія Хмельницького. Вони почали вздовж і впоперек закидати польське військо й обоз кулями, часто-густо вбиваючи жовнірів і коней, а також ламаючи й трощачи вози й валки. Тоді поляки побачили, що їхнє місце для оборони погане, і рушили відтак на гору. На тій горі їм стало ясно, що становище їхнє вкрай небезпечне, і кинулися відразу відті­ ля всім обозом та військом на свою остаточну погибель. Наскільки змога, вони вишикувались у лави, але всій цій їхній мотанині Хмельницький був радий. Бо тільки поляки висунулися зі своїх окопів, Хмельницький з ор­ дою відразу почав маневрувати біля них, а їхній обоз, ушикований у кілька лав, розривати, ламати і змішувати в різних місцях густим гарматним вог­ нем. Багато польських жовнірів, що були в тих своїх лаштунках, лягли тоді трупом від пострілів із мушкетів і гармат. Побачили гетьмани, що їхня участь сумна, адже вони не тільки не можуть вистояти супроти козацького війська у звичайнім польовім кіннім бою, але громиться й їхній обоз, і, на­ казали, на більші свої втрати, багатьом своїм хоругвам спішитися. Але ті- льки-но це вчинили, панські служки, які прийняли від панів своїх коней, скочили на них, і, намагаючись урятуватися зі своєї біди, сипнули усібіч від обозу по тамтешніх лісах та лугах, залишивши своїх панів у залізних доспіхах і при військових риштунках. Стояла тоді жарота, пекло сонце, і поляки мусили тягти на півмилі й далі незвичайний для них піхотинський тягар. До всього того якийсь непевний провідник, — а може, цей чоловік хотів нашкодити полякам, — завів польське військо на яри й кручі. З них спускалися поляки з великою бідою, ламаючи й перевертаючи на тих кру­ чах вози й валки. їм випала в крутій долині ще й багниста переправа, дуже грузька й незручна при швидкому русі. Вже й гармати польські не могли нічого вдіяти, та й і з ручної зброї вони рідко відповідали Хмельницькому, а той раз у раз на них насідав і нищівно стріляв. Частина польського обозу зі згаданої твані ледве-ледве вибейкалася і, зневолена силою, подерлася на круту гору, однак ніяк не могла на неї зібратися. Друга частина загрузла в болоті і затарасувала шлях іншим. Третя частина (це ті, що спускалися з гори і, як я вже казав, поламали вози й валки, що поспліталися купами по­ між собою) починала вже гинути.

Це сталося ще й тому, що козаки поперекопували й позахаращували лісом всі кращі дороги, кудою поляки могли б відступати.

Обидва гетьмани з багатьма іншими знаменитими панами неначе стра­ тили розум, моталися навкруг обозу з багатьма хоругвами і не знали, що вдіяти. Хмельницький з Тугай-беєм тоді, достеменно пересвідчившись, що здобули перемогу, самі полишили обоз, але наказали своїй піхоті й гарма­ там обов’язково розгромити його дощенту. Сам же Хмельницький із Тугай-

207