2.2 Аналіз джерел фінансування інвестицій компанії

Формування структури джерел фінансування є дуже складним процесом, який залежить від потужності кожного джерела в певний період часу, фінансового стану та перспектив роз­витку інвесторів, а також кон’юнктури ринку й актуальності інвестиційного проекту в перспективі.

Для ефективного вкладення коштів інвестор має визначити, яка їх частка буде профінансована за рахунок кожного виду ресурсів. Питаннями визначення джерел фінансування та забезпечення інвестиційних потреб займаються науковці, а саме І. Бланк, О. Стоянова, С. Майєрс, Р. Брейлі та інші. Ці питання не втрачають своєї актуальності, а особливого значення набувають в період економічних та фінансових криз, коли значно підвищуються ризики при реалізації інвестиційних проектів.

У більшості літературних джерел джерела формування інвестиційних ресурсів поділяються на власні, позикові та залучені, основні характеристики яких наведено у таблиці 1.

Таблиця 1. Джерела формування інвестиційних ресурсів

Власні	Позикові	Залучені
Частина чистого прибутку, що реінвестується	Інвестиційні кредити банків	Емісія акцій
Амортизаційні відрахування	Емісія облігацій підприємством	Внески сторонніх інвесторів в статутний фонд
Страхова сума відшкодування збитків	Податковий інвестиційний кредит	Кошти, надані безкоштовно комерційними і державними структурами, на цільове фінансування
Внутрішня кредиторська заборгованість	Цільовий державний кредит
Мобілізована частина оборотних активів	Фінансовий лізинг
Довгострокові фінансові вкладення, строк погашення яких закінчується в даному році

 Вид використаних джерел покриття інвестиційних потреб визначає методи фінансування інвестиційної діяльності підприємств, а саме:

1)самофінансування;

2) акціонування;

3) боргове фінансування;

4)фінансування за рахунок дотацій;

5) змішане фінансування [1, c.383].

Обираючи певний метод фінансування інвестиційних потреб необхідно враховувати їх особливості. Наводимо нижче коротку характеристику позитивних і негативних якостей джерел, що використовуються, у вигляді таблиці 2.

Таблиця 2 Характеристика джерел фінансування інвестиційних потреб

Джерела фінансування
Власні			Позичені та залучені
Позитивні сторони	Недоліки	Позитивні сторони		Недоліки
Простота і швидкість залучення	Обмежений обсяг	Диверсифікованість вибору		Складність із залученням і оформленням
Висока віддача за критерієм норми прибутковості інвестиційного капіталу				Значний строк залучення
Суттєве зниження ризику неплатоспроможності та банкрутства підприємства при їх використанні	Відсутній зовнішній контроль за їх ефективним використанням	Кваліфікований зовнішній контроль за ефективністю використання ресурсів		Необхідність надання гарантій (на платній основі)
Повне збереження управління в руках засновника підприємства				Підвищений ризик банкрутства у зв’язку із несвоєчасним погашенням боргу
Незначний фінансовий ризик				Втрата частини прибутку від інвестиційної діяльності у зв’язку з необхідністю платити відсотки та дивіденди
	Обмежені стратегічні можливості підприємства	Зростання вартості власного капіталу
				Часткова втрата управління діяльністю підприємства

Джерело узагальнено автором за [1;3]

При аналізі структури джерел формування інвестицій на мікроекономічному рівні (підприємства, фірми, корпорації) всі джерела фінансування інвестиції ділять на три основні групи: власні, залучені та позикові. При цьому власні кошти підприємства виступають як внутрішні, а залучені і позикові кошти - як зовнішні джерела фінансування інвестицій.

Аналіз структури джерел фінансування інвестицій на рівні фірм у країнах з розвиненою ринковою економікою свідчить про те, що частка внутрішніх джерел у загальному обсязі фінансування інвестиційних витрат в різних країнах істотно коливається залежно від багатьох об'єктивних і суб'єктивних факторів.

В економічній літературі містяться різні оцінки співвідношення між внутрішніми та зовнішніми джерелами фінансування інвестицій в західних країнах. Ряд економістів вважає, що в повоєнний період у розвинених країнах спостерігається формування двох типів співвідношень між внутрішніми і зовнішніми джерелами фінансування інвестицій нефінансових корпорацій; один з них, характеризується високою часткою власних коштів у загальному обсязі фінансування, має місце в США і Великобританії, інший, що відрізняється високою питомою вагою залучених та запозичених коштів, - у ФРН і Японії [13. 73].

Як правило, структура джерел фінансування інвестицій змінюється в залежності від фази ділового циклу: частка внутрішніх джерел знижується в періоди пожвавлення і підйому, коли підвищується інвестиційна активність, і росте в періоди економічного спаду, що пов'язано зі скороченням масштабів інвестування, скороченням пропозиції грошей, подорожчанням кредиту .

Найбільші шанси на отримання фінансування з державного бюджету мають інфраструктурні, соціальні, оборонні та наукові проекти, які внаслідок об'єктивних причин не в змозі отримати доступ до фінансування з комерційних джерел.

Найважливішими напрямами державної інвестиційної політики на сучасному етапі є: посилення державної підтримки пріоритетних напрямів економічного розвитку, створення інституційно-правового і економічного середовища, що стимулює інвестиції в реальний сектор економіки, узгодження інвестиційної політики федерального центру і регіонів.3. Позабюджетні джерела фінансування інвестицій.

Основними джерелами фінансування є власні кошти, довгострокові кредити банків, інвестиційнийлізинг, фінансування постачальниками обладнання, вкладення великих фінансово-промислових груп (ФПГ), а також інституціональні інвестори. Наведемо коротку характеристику цих джерел.

Статутний капітал являє собою суму коштів, наданих власниками для забезпечення статутної діяльності підприємства.

Прибуток є основним джерелом засобів динамічно розвивається. У балансі вона присутня в явному вигляді як нерозподілений прибуток, а також у завуальованому вигляді - як створене за рахунок прибутку фонди та резерви. В умовах ринкової економіки величина прибутку залежить від багатьох факторів, основним з яких є співвідношення доходів і витрат. Разом з тим в діючих нормативних документах закладена можливість певного регулювання прибутку керівництвом підприємства.

Специфічним джерелом коштів є фонди спеціального призначення та цільового фінансування: безоплатно отримані цінності, а також безповоротні і поворотні державні асигнування на фінансування невиробничої діяльності, пов'язаної з утриманням об'єктів соціально-культурного та комунально-побутового призначення, на фінансування витрат з відновлення платоспроможності підприємств, що знаходяться на повному бюджетному фінансуванні, та інше.

Серед позикових джерел фінансування - головну роль зазвичай відіграють довгострокові кредити банків. Це найбільш поширений спосіб фінансування підприємств. Умови фінансування в банках різні. Наприклад, у закордонному банку процентна ставка може становити LIBOR + 2%. Проте російське підприємство, що претендує на отримання кредиту в закордонному банку, повинна не тільки мати високу платоспроможність і ліквідність, а й представити фінансову звітність, що відповідає міжнародним стандартам, підтверджену однією з провідних міжнародних аудиторських фірм. При цьому найважливішим фактором при прийнятті банком рішення про надання позики було і залишається наявність ліквідного забезпечення або надійних гарантій. Необхідно також враховувати те, що російські банки практично не мають у своєму розпорядженні дешевими ресурсами, які вони можуть представити підприємствам на відносно тривалий термін 3-5 років. Останнім часом з'явилися приклади успішного фінансування довгострокових промислових проектів, наприклад Ощадбанком. Таким чином, якщо підприємство має в своєму розпорядженні ліквідним забезпеченням і умови надання позики є прийнятними з економічної точки зору, то можна вдатися до банківських позик. Однак вони навряд чи можуть бути єдиним інструментом довгострокового фінансування. Зазвичай використовується комбінація акціонерного і позикового капіталу.

В даний час має місце виключно низька вага банківських кредитів у фінансування інвестицій - 3,5% (без кредитів іноземних банків лише 2,9%). При цьому трохи більше 70% наданих кредитів припадає на позики строком більше 1 року, і їх сума становить близько 20% по відношенню до величини прямих інвестицій. Переважна їх частина йде, судячи з усього, на кредитування оборотних коштів та інші операції. Трансформація заощаджень в інвестиції і міжгалузевий перерозподіл по банківській лінії надзвичайно малі.

Залучення капіталу за допомогою розміщення облігацій на фінансовому ринку, безумовно, привабливий спосіб фінансування підприємства. Особливо з точки зору власників бізнесу, так як в цьому випадку не відбувається перерозподілу власності. Однак підприємство, яке планує випуск і розміщення облігацій, повинно мати стійке фінансове становище, хороші перспективи розвитку, а облігаційну позику повинен бути забезпечений активами підприємства. Досвід двох останніх років показує, що реальні шанси на успішне розміщення своїх облігацій мають найбільші російські компанії, добре відомі на ринку, що демонструють високі темпи розвитку і діють у привабливих для інвестора галузях, наприклад таких, як енергетика та телекомунікації. Існує дуже високий ризик, що розміщення облігацій на ринку буде безуспішним, якщо немає впевненості в тому, що облігації підприємства будуть сприйняті фінансовим ринком як ліквідний і привабливий інструмент; в цьому випадку слід утриматися від використання даного способу фінансування.

Інвестиційний лізинг є однією з найбільш перспективних форм залучення позикових ресурсів. Він розглядається як один з різновидів довгострокового кредиту, що надається в натуральній формі і погашається у розстрочку.

Придбання активів у розстрочку доступно для підприємств, що мають хороший фінансовий стан і позитивні тенденції розвитку. При цьому в якості забезпечення служить купується підприємством актив, який переходить у повну власність підприємства тільки після того, як буде повністю оплачено його вартість. Підприємство має в своєму розпорядженні суму для оплати початкового внеску, що становить від 10 до 50% від вартості придбаного активу. Даний спосіб фінансування в основному використовується при придбанні обладнання. Зазвичай лізингові компанії віддають перевагу тим видам обладнання, яке може бути легко демонтовано і піддано транспортуванні. Саме тому лізингові операціїдуже поширені при придбанні транспортних засобів (кораблів, літаків, вантажівок і т.п.).

Фінансування постачальниками обладнання (Vendor financing) також дуже широко поширене. Багато виробників в якості механізму стимулювання попиту пропонують своїм клієнтам придбання обладнання в розстрочку, після оплати початкового авансового внеску. При цьому вони також віддають перевагу надійним і динамічно розвиваються підприємствам. Також необхідно брати до уваги, що наявність авторитетного приватного інвестора (наприклад, відомого інвестиційного банку чи фонду), який пішов на ризик і придбав акції підприємства, є значимим позитивним чинником для виробників при ухваленні рішення про постачання обладнання в розстрочку.

Серед залучених джерел фінансування інвестицій в першу чергу необхідно розглянути можливість залучення акціонерного капіталу. Це джерело може бути використаний компаніями та їх самостійними структурами (дочірніми фірмами), що створюються в формі акціонерних товариств. Багато що компанії вже зараз широко використовують можливості залучення акціонерного капіталу до інвестиційної діяльності (для інвестиційних компаній та інвестиційних фондів аналогічною формою залучення капіталу є емісія інвестиційних сертифікатів).

Для підприємств інших організаційно-правових форм (крім акціонерних товариств) основною формою додаткового залучення капіталу є розширення статутного фонду за рахунок додаткових внесків (паїв) вітчизняних та зарубіжних інвесторів.

Основну частину сторонніх інвестицій від інших підприємств і організацій складають вкладення великих фінансово-промислових груп (ФПГ). У ФПГ є солідні кошти, які вони і вкладають у великі підприємства, як правило, відносяться до двох-трьох суміжних галузях економіки і пов'язані в єдиний технологічний ланцюжок. Прикладом тому може служити «Сибірський алюміній», Міком, ЮКОС, "Сибнефть», «Лукойл». Але їм цікаві саме суміжні галузі, а значить, на інвестиції від них можуть розраховувати лише підприємства нафтохімічної галузі та металургії (і то тільки алюмінієва галузь).

Таким чином, аналіз показує, що з усього різноманіття джерел формування інвестиційних ресурсів при розробці інвестиційної стратегії компанії (фірми) враховуються лише основні з них:

• Прибуток;

• Довгострокові кредити банків;

• Інвестиційний лізинг;

• Емісія акцій

• Збільшення статутного капіталу.

На фондовому ринку в рамках інвестиційних напрямків останнім часом стали з'являтися так звані спеціалізовані небанківські фінансові інститути (страхові компанії,недержавні пенсійні фонди, інвестиційні компанії і фонди).

Ці організації поряд з комерційними банками зазвичай відносять до інституційних інвесторів.

У міжнародній практиці намітилися тенденції збільшення частки інституційних інвесторів, які займаються розподілом ресурсів на інституціональному ринку.

Комерційні банки також виступають у якості інституційних інвесторів, працюючи в наступних напрямках:

1. вони можуть виступати в ролі засновників інвестиційних фондів і компаній;

2. інвестують кошти в паї або часткові інструменти;

3. виконують функції брокерів, дилерів на ринку державних цінних паперів;

4. можуть виступати в ролі депозитаріїв, клірингових установ.

Обмеження на діяльність комерційних банківнакладають держава і ЦБР. Комерційні банки не мають права мати у власності більше 10% акцій будь-якого акціонерного товариства. Банком забороняється тримати в складі своїх активів більше 5% акцій одного емітента.

Страхові компанії можуть здійснювати інвестиційну діяльність на принципах прибутковості, ліквідності, диверсифікованості.

Страхові компанії можуть інвестувати частину своїх вільних ресурсів для забезпечення фінансової стійкості і гарантії виплат страхових відшкодувань.

Перелік можливих інвестиційних об'єктів для страхових компаній дуже обмежений. Приклад: придбання державних цінних паперів, розміщення коштів на банківських депозитах, участь у діяльності державних організацій, придбання валютних цінностей і золота в злитках.

Колективні інвестори. З'явилися в останні роки. Вони розпоряджаються дрібними вкладеннями коштів кількох інвесторів, які збирають ці кошти в один фонд і розраховують на подальше отримання прибутку за рахунок вигідних вкладень акумульованих коштів. Колективні інвестори характеризуються галузевою специфікою і розраховані на дрібних інвесторів (громадян).

Основники їх функціями є :

1. залучення коштів юридичних і фізичних осіб за рахунок емісії цінних паперів;

2. можливість обігу цінних паперів;

3. можливість інвестування грошових коштів (не менше 50% своїх активів у цінні папериінших емітентів).

Пайовий інвестиційний фонд - сукупність майна, переданого інвесторами (фізичними і юридичними особами) у довірче управління керуючим компаніям з метою приросту цього майна. Особливості пайового інвестиційного фонду:

• Пайові інвестиційні фонди не є юридичними особами. В основі лежить управління майном, тому що немає передачі права власності;

• Мета: приріст майна фонду, а не отримання прибутку. Приріст не підлягає розповсюдженню в ідеї дивідендів;

• Інвестори фонду одержують дохід у вигляді різниці між викупною вартістю інвестиційних паїв і величиною витрат, пов'язаних з їх придбанням;

• Власник інвестиційного паю не має права брати участь в управлінні фондом.

РОЗДІЛ 3. Оптимізація структрури капіталу та джерел фінансування інвестицій компанії