42. Об'єднання Німеччини. Сучасний стан країни.

Західнонімецький уряд завжди вважав відкритим німецьке питання, суттю якого залишалося возз'єднання Німеччини.

У 1982 р. бундестаг обрав канцлером ФРН голову ХДС Гельмута Коля, який сформував кабінет у складі представників ХДС/ХСС і ВДП. Но­вий уряд активізував діяльність щодо поліпшення господарського ста­новища, яке ускладнилося внаслідок економічних криз 1974—1975 і 1980-1982 рр. З 1983 р. в економіці відбувалося поступове піднесення, яке тривало до 1990 р. Промислове виробництво щороку збільшувалося на 3,5-5%, змен­шувалася кількість безробітних, припинилася інфляція.

У той час правляча верхівка Східної Німеччини з недовір'ям і тривогою зустріла суспільно-політичні зміни в СРСР. З 1985 p. E. Хонеккер та його оточення недвозначно заявляли, що наслідувати радянському прикладові, проводити в себе «перебудову» вони аж ніяк не збираються. Однак, незва­жаючи на порівняно високий життєвий рівень, населення НДР виявляло чим­раз більше невдоволення всевладдям СЄПН і органів безпеки, відсутністю елементарних громадянських прав і свобод, цензурою, забороною приватних поїздок до ФРН та інших західних країн, ізоляцією НДР від вільного світу.

Обурення й протести громадськості викликала фальсифікація результа­тів виборів до місцевих органів влади у травні 1989 р. Групи інакомислячих стали об'єднуватися в широкий демократичний рух під назвою «Новий фо­рум». Улітку того ж року набули масового характеру втечі громадян НДР на Захід, які стали можливими після відкриття Угорщиною свого кордону з Австрією для туристів з НДР. Десятки тисяч східних німців поспішили ско­ристатися з можливості покинути «державу робітників і селян». Одночасно у Лейпцигу, Дрездені, Берліні та інших містах НДР почали проводитися масові демонстрації з вимогами свободи і демократичних змін.

Незважаючи на кадрові зміни у СЄПН, стихійні демонстрації у містах НДР тривали, влада поступово втрачала контроль за ходом подій.

Знаменною подією стало відкриття, під натиском народних мас, у ніч на 10 листопада 1989 р. кордону між Східним і Західним Берліном. Сумнозвіс­ний Берлінський мур рухнув. Він простояв понад 28 років. За цей час 5075 втікачам зі Східного Берліна вдалося подолати даний бар'єр, але 79 перебіж­чиків було вбито. З 245 затримано й засуджено.

У вирі подій СЄПН втрачала владу й розпадалася.

Вуличні виступи в Берліні та інших містах перетворювались на бурхли­ві демонстрації. Виникали нові політичні партії й угруповання. Усе ширшими верствами суспільства НДР і ФРН оволодівала ідея об'єднання двох німець­ких держав, відновлення єдиної Німеччини. На ці тенденції змушена була зважати оновлена СЄПН-ПДС.

У Берліні 31 серпня 1990 р. було підписано договір про об'єднання між ФРН і НДР, який передбачав входження Східної Німеччини до складу ФРН 3 жовтня 1990. Врегулювалися міжнародні аспекти об'єднання Німеч­чини. Для цього були проведені переговори представників ФРН, НДР, СРСР, США, Великої Британії й Франції; 12 вересня у Москві укладено Договір про остаточне врегулювання щодо Німеччини. Ним передбачалося, що до об'єднаної Німеччини належатимуть території ФРН, НДР і всього Берліна. Жодних територіальних претензій ні до кого Німеччина не висовуватиме. На момент об'єднання країна одержить повний суверенітет; права й відповіда­льність 4-х держав на її території будуть скасовані; СРСР і Німеччина укла­дуть договір про виведення радянських військ зі Східної Німеччини впро­довж 3-4-х років; ФРН скоротить армію до 370 тис. осіб; об'єднана Німеччи­на відмовляється від виробництва, збереження й застосування атомної, біоло­гічної та хімічної зброї. Тоді ж було погоджено, а в листопаді підписано Договір про добросусідство, партнерство та співробітництво між СРСР і Німеччиною.

В урочистій обстановці 3 жовтня 1990 р. відбувся акт возз'єднання Німеччини, шо стало подією великої історичної ваги не тільки для німе­цького народу, а й для Європи і світу. Першим канцлером об'єднаної Ні­меччини був обраний у 1994 р. лідер ХДС Гельмут Коль. Зусилля його уряду були спрямовані на ліквідацію відмінностей між НДР і ФРН.

Після розпаду СРСР Німеччина встановила дипломатичні відносини з Україною. У 1995 р. відбувся офіційний візит до ФРН Президента України Л. Кучми.

Українська іммігрантська громада в Німеччині складається переважно з «переміщених осіб» та їх дітей і нащадків емігрантів, які осіли після Першої світової війни. Берлін, поряд із Прагою, Варшавою і Віднем був одним з осередків української еміграції 1920-х років.

Після Другої світової війни в Німеччині й Австрії опинилося більше 2 млн українців. Це переважно були вивезені на примусові роботи, в'язні концтаборів, військовополонені, втікачі з України. Більшість з них доброві­льно або під тиском повернулись в СРСР.

На початку 1946 р. в Західній Німеччині перебувало 178 тис. українців, які відмовились повернутись в УРСР. До середини 50-х років більшість їх виїхала за океан, і у ФРН залишилось лише 20-22 тис. українців. В Німеччині були розта­шовані штаб-квартири політичних партій і організацій, зокрема ОУН. У Мюнхе­ні продовжує функціонувати Український вільний університет— науковий і видавничий заклад, створений іммігрантами ще у 1920-х роках.