16.Утворення Королівства сербів, хорватів і словенців. Національне питання у державі.

Південнослов'янські землі на початку XX ст. (окрім Сербії та Чорно­горії) перебували у складі двох великих колоніальних імперій: Боснія, Герцего­вина, Словенія і Хорватія — в Австро-Угорській, а Македонія — в Османській. Тільки Сербія та Чорногорія здобули незалежність від турецького пану­вання у 1878 р. Пізніше Македонія внаслідок першої Балканської війни 1912 р. стала вільною. Та внаслідок другої Балканської війни 1913 р. Маке­донія була розділена між Сербією, Грецією та Болгарією.

 

Після поразки Австро-Угорщини у Першій світовій війні південно­слов'янські території були визволені сербською армією. Правлячі кола Хорва­тії, Словенії. Чорногорії та Сербії підтримали ідею створення єдиної держави.

1 грудня 1918 р. у Белграді було підписано угоду між Державою сло­венів, хорватів, сербів з державою Сербією про створення спільної держа­ви — Королівства сербів, хорватів і словенів. До складу Королівства увійш­ли: Сербія, Словенія, Боснія, Герцеговина, Хорватія, Далмація, частина Ма­кедонії та Чорногорія. Нова держава була конституційною монархією на чолі з сербською королівською династією Карагеоргієвичів.

У лютому 1919 р. під тиском селянства уряд розпочав аграрну реформу, яка ліквідувала залишки феодальних відносин. Реформи розтягнулися на 20 років. У 1921 р. було ухвалено конституцію КСХС. Країну розділили на 33 губернаторст­ва (жупани). Однак нова конституція не розв'язала національного питання, а навпаки загострила. Серби (39% населення) стали панівною нацією. Загостренню міжнаціональних відносин сприяло і релігійне питання, адже серби, чорногорці, македонці були православними, хорвати і словени — католиками, а частина жителів Боснії та Герцеговини — мусульманами. Усі ці протиріччя та загост­рення економічних суперечностей призвели до встановлення монархічної диктатури у 1929 р. 6 січня Король Олександр оголосив маніфест, за яким Конституція скасовувалась, а вся повнота влади переходила до короля. Королівство сербів, хорватів і словенів перейменували на Югославію.

Але в країні продовжувались національні суперечки. У 1939 р. хорвати домоглися деяких поступок. Хорватія була виділена в окрему адміністративну одиницю на чолі з губернатором. Губернатор був підпорядкований коро­лю і хорватському парламенту.

27 березня 1941 р. відбувся ще один державний переворот. Було створе­но новий уряд, який підписав договір про дружбу і ненапад з СРСР. Це не влаштовувало Німеччину. 6 квітня німецькі війська вторглися на територію югославської держави і за кілька днів окупували її. У роки війни Югославія як цілісна держава припинила своє існування.

17.Японія в 20-30р., мілітарізіція країни.

Після загибелі Т. Хари активізувалися мілітаристські партії та організації Японії. Спекулюючи на самурайських традиціях, вони ставили за мету відновлення зовнішньої експансії імперії. У 1927 р . прем'єр-міністр Танака надіслав імператорові таємний план («меморандум Танаки») витіснення США з Тихого океану і експансії на Далекий Схід.  Мілітаристські настрої вельми вдало для їх організаторів накладалися на прояви в Японії світової економічної кризи, ще в 1927 р . охопила фінансову систему країни. До поневірянь та злиднях більшості населення, особливо сільського, додався небачений раніше крах банків, що зруйнував нормальну діяльність всієї економіки.  Період поступового зміцнення економіки змінився інфляцією, зниженням цін на сільськогосподарську продукцію, руйнуванням товарного ринку, безробіттям.  Економічна криза істотно загострив політичні суперечності в суспільстві. Японські військові, особливо після підписання в 1930 р . Лондонського морськогодоговору, дополнившего рішення Вашингтонської конференції, спекулювали на ті часи, коли безпека японських інтересів і колоніальних військ в заморських володіннях була беззастережною.  Тепер же, переконували вони співгромадян, в умовах нав'язування Японії «несправедливих» договорів слід нарощувати військові сили для «відновлення справедливості» і дезорієнтувати західну дипломатію щодо дійсних намірів Японії на міжнародній арені.  У 1928 р . майже одночасно з прийняттям «Закону про загальні виборах», згідно з яким кількість виборців, що складало 3 млн, збільшилася до 12,5 млн осіб, було прийнято «Закон про охорону громадського порядку», що передбачав до десяти років тюремного ув'язнення за «антимонархічну» і « антидержавну »діяльність. Під ці формулювання можна було підвести будь-які прояви невдоволення офіційної урядовою політикою.  Ідеологічним прикриттям нагнітання мілітаристських настрої-ний служила ідея божественного походження Японії. Школярам розповідали, що їх батьківщина - священна земля, якою споконвіку керують нащадки міфічного імператора Дзімму. На шкільній карті «Сусіди Японії» столицю Токіо оперізували п'ять кіл, що позначають етапи експансії Японії. Перше коло охоплював власне Японію, другий - тихоокеанські острови, Корею, Маньчжурію і частина Монголії, третій - Північний Китай і частина російського Сибіру, ​​четвертий - залишок Китаю, Індокитай, Борнео і Гавайські острови, п'ятий - західне узбережжя США і Канади, Австралії.  Політика уряду представника партії Мінсейто Осаші Хамагучі (1929-1931), спрямована на виведення економіки з кризи, не відрізнялася оригінальністю. Її дії обмежувалися закликами економити, вести аскетичний спосіб життя і т. п. Нездатність уряду впоратися з проблемами внутрішнього життя країни і безпорадність прем'єра викликали обурення громадськості. Активізувалися на цьому тлі вкрай праві партії з їх закликами до встановлення «сильної» влади і наступальної зовнішньої політики завоювали симпатії в середовищі молодих офіцерів, політиків, учнівської та студентської молоді, вихованої на самурайськомуромантизмі, а також кримінальних елементів.  Спекуляція соціальними проблемами, звернення до самурайського минулого і терор стали невід'ємною складовою дій мілітаристів. У 1932 р . група молодих офіцерів організувала заколот з метою встановлення в країні військової диктатури. Спроба виявилася невдалою, однак сприяла збільшенню фінансової допомоги мілітаристам з боку великого японського бізнесу, перш за все пов'язаного з виробництвом зброї. Особливим розташуванням вони користувалися у керівниківдзайбацу - великих трестів і концернів, які контролювали такі ключові сектори економіки, як важка промисловість, транспорт, торгівля, фінанси. Об'єднання «Міцуї», «Міцубісі», «Ніссан», розраховуючи на прибутки від майбутніх колоніальних завоювань, не шкодували коштів на підтримку мілітаристських націоналістичних організацій і груп.  Претендують на роль об'єднувальної ланки всіх азіатів проти Заходу мілітаристські сили Японії докладали зусилля для пропаганди ідеї переваги азійської раси у закордонному частині Азії. У 1934 р . в Японії було засновано об'єднання «Дай-Айя-Кіотай», головними завданнями якого стали пропаганда японської культури та мови на Азіатському континенті, поширення торгового впливу Японії, «звільнення» інших азіатських народів під протекторатом Токіо. Особливе значенняорганізація надавала ідеологічному вихованню молоді, об'єднаної в окремий союз «Молода Азія».  Мілітаризація політичного клімату 30-х років досягла кульмінації в 1936 р . під час так званого інциденту 26 березня. У цей день група молодих офіцерів здійснила спробу знищити урядовий кабінет і захопити владу в країні. Заколот був пригнічений, однак відтепер в Японії існував могутній блок цивільної влади з вищим армійським командуванням. Це були люди, які користувалися підтримкою ділових кіл, засобів масової інформації, чиновників. Вони готували націю до експансії в Азію і тотальною (загальною) війні проти Заходу, свідченням чого став вихід Японії з Ліги Націй і агресивні акції на міжнародній арені .