- •1.Періодизація світового розвитку з 1914 до 1939 рр.
- •2.Причини й початок Першої світової війни.
- •3.Паризька мирна конференція та її головні рішення.
- •4. Створення та діяльність Ліги Націй у міжвоєнний період.
- •7.Тоталітаризм, ознаки тоталітарних режимів.
- •8.Російська революція 1917 р., її причини та початок.
- •9.Режим особистої влади Сталіна, його тоталітарний характер.
- •10.Індустріалізація та колективізація в срср в другій половині 20-х -30-і
- •11.Встановлення нациської диктатури а.Гітлера, наслідки цього для Німеччини та світу.
- •12.Встановлення фашиської диктатури в Італії, фашизація країни.
- •13. Громадянська війна в Іспанії 1936-1939рр. Ставлення великих держав до цих подій.
- •14.Відновлення державної незалежності Польші. Ю.Пілсудський.
- •15.Утворення Чехо-Словаччини т.Масарик.
- •16.Утворення Королівства сербів, хорватів і словенців. Національне питання у державі.
- •18.Національно-визвольна боротьба народів Індії в 20-30рр. ХХст.
- •19.Розвиток науки і техніки в 20-30 роки.
- •20.Політика «умиротворення» агресора напередодні Другої світової війни.
- •21.Мюнхенська угода і загарбання Чехо-Словатччини.
- •22.Радянсько-німецький пакт про ненапад від 23 сепня 1939р. Та таємний додатковий протокол до нього.Вплив угоди на подальший розвиток подій.
- •23.Причини й початок Другої світової війни
- •24.Напад Німеччини на срср, початок Велекої Вітчизняної війної війни.
- •25.Створення антигітлерівської коаліції в роки Другої світової війни.
- •26.Нациський порядок у Європі та рух Опору в окупованих країнах в роки Другої світової війни.
- •28.Відкриття Другого фронту в Європі. Воєнна поразка і капітуляція Німеччини.
- •29.Ялтинська та Потсдамська конференції.
- •30.Розгром Японії. Підсумки та наслідки Другої світової війни.
- •32. Створення Організації Об'єднаних Націй. Україна — співзасновниця оон. Роль оон у повоєнному світ
- •33. Процес деколонізації після Другої світової війни, його етапи.
- •34. Причини та початок «холодної війни».
- •35.Наслідки війни для сша.
- •36.Демократи при владі (1961 - 1968 рр.)
- •37. Сша наприкінці XX - на початку XXI століття. Українці у сша.
- •38. План Маршалла, його роль у відбудові повоєнної Західної Європи.
- •39. Інтеграційні процеси в сучасній Європі. Місце України в загальноєвропейському процесі.
- •40. Діяльність м. Тетчер. «Тетчеризм», його суть та результати для Великої Британії.
- •41. П'ята республіка у Франції. Політика Шарля де Голля.
- •42. Об'єднання Німеччини. Сучасний стан країни.
- •43.Економічні реформи м.С.Хрущова та їх наслідки.
- •44.Зміни у вищому партійно-державному керівництві після смерті л.Брежнєва.
- •45.Радянсько-афганський конфлікт.
- •46. Україна і процес перебудови в срср .
- •47.Встановлення радянського панування в країнах Східної Європи.
- •48. Розпад Югославії, громадянська війна та її наслідки.
- •49. Демократичні революції 1989 -1991 рр. У країнах Центральної та Східної Європи.
- •50.Кубинська революція 1959 р.
- •51. Японське «економічне диво». Розвиток Японії на сучасному етапі.
- •52. Реформування економіки Китаю наприкінці XX — на початку XXI ст.
- •54. Розрядка міжнародної напруженості у 70-х роках. Гельсінський процес.
- •55. Оздоровлення міжнародних відносин на рубежі 80 — 90-хрр. Закінчення «холодної війни».
- •56.Конфлікти на Близькому Сході.
- •58.Становлення постіндустріального(інформаційного) суспільства.
- •59.Загальна характеристика глобальних проблем сучасності та ймовірних шляхів їх подолання.
36.Демократи при владі (1961 - 1968 рр.)
Готуючись до президентських виборів 1960 р., Демократична партія значно оновила свій ідейно-політичний арсенал. При цьому враховувалися соціально-політичні зрушення, що відбулися в американському суспільстві: загальне піднесення життєвого рівня населення, зростання середнього класу та його суспільної ролі. Саме за рахунок залучення середніх верств демократи прагнули розширити свій електорат.
Кандидатом у президенти Демократична партія висунула сенатора Джона Кеннеді. Вибори показали рівновагу сил обох провідних партій. Дж. Кеннеді одержав 34,2 млн голосів, випередивши свого республіканського суперника - дотеперішнього віце-президента Р. Ніксона - лише на 100 тис. голосів. Отже, після восьмирічної перерви демократи повернулися до Білого дому.
Дж. Кеннеді став 35 президентом США, одним із наймолодших віком (мав 43 роки), а також єдиним главою Американської держави - католиком за віросповіданням.
Розпочинаючи діяльність на посту президента, Дж. Кеннеді висунув програму досягнення "нових рубежів". її наріжним каменем стало стимулювання економічного зростання США шляхом розширення капіталовкладень, дальшого розгортання НТР. Програма передбачала проведення важливих заходів у соціальній сфері: комплексну перебудову районів хронічної депресії, підвищення мінімальної заробітної плати, перекваліфікацію безробітних, допомогу фермерам, розширення соціального забезпечення. Належне місце у програмі президента посідали проблеми громадянських прав, становища афроамериканців. У галузі зовнішньої політики передбачалося зростання військової могутності країни в умовах змагання з Радянським Союзом, який демонстрував дедалі новіші досягнення в галузі космічних досліджень і нарощування ракетно-ядерних озброєнь. Втілення в життя цих накреслень вимагало посилення регулюючої ролі держави й величезних бюджетних асигнувань, передусім на соціальні потреби.
Свою програму Дж. Кеннеді неухильно втілював у життя. Успіхові реформ значною мірою сприяло оздоровлення економіки: спад 1960 - 1961 рр. змінився стрімким господарським піднесенням.
Реформаторська політика Дж. Кеннеді неоднозначно сприймалася в американському суспільстві. У той час, як широкі верстви громадянства вітали її, впливові ультраконсервативні сили піддавали курс президента запеклим нападкам. Це ж стосувалось і зовнішньої політики його адміністрації, що поєднувала непохитність у справі підтримання ролі США як лідера західного світу, готового заступити шлях радянським зазіханням, із прагненням до діалогу з СРСР, до розумних компромісів, до зниження рівня міжнародної напруженості. В умовах різкої поляризації суспільно-політичних сил усередині США 22 листопада 1963 р. у м. Даллас (штат Техас) президента Дж. Кеннеді було вбито. Ця подія вразила американський народ і всю світову громадськість.
За короткий період президентства (1036 днів) Дж. Кеннеді виявив себе видатним державним діячем, людиною з широкими і нестандартними поглядами. Він увійшов в історію як один із найталановитіших і найяскравіших керівників Американської держави.
Відповідно до конституції, президентські повноваження перебрав віце-президент Ліндон Джонсон. На наступних президентських виборах 1964 р. він здобув перемогу над своїм суперником - кандидатом від Республіканської партії сенатором Баррі Ґолдво-тером, речником ультра-консервативних поглядів. Л. Джонсон зібрав 43,1 млн голосів, Б. Ґолдвотер - 27,2 млн. Демократи одержали також більшість в обох палатах конгресу.
У галузі внутрішньої політики Л. Джонсон в основному продовжував курс, започаткований його попередником. Новий президент висунув широкий план соціальних реформ під гаслом побудови "великого суспільства". Вони йшли далі побудови "нових рубежів" Дж. Кеннеді. У програмі Л. Джонсона робилася спроба комплексного розв'язання найскладніших соціальних проблем, що дозволило б значно піднести рівень життя мільйонних мас американського населення. Однак центральним завданням програми "великого суспільства" стала боротьба за викорінення бідності. Питання це було невідкладним, оскільки у США налічувалося понад 36 млн громадян (близько 20% населення країни), чиї доходи були нижчими за "рівень бідності". У 1964 р. з ініціативи уряду конгрес ухвалив закон, який запроваджував заходи щодо подолання бідності. Вони відзначалися новизною самих методів розв'язання проблеми. Якщо раніше допомога найбіднішим зводилася до "соціальної благодійності", то в згадуваному законі наголос робився на допомозі в одержанні освіти, набутті професії, розширенні соціальних пільг. Намічені заходи вже незабаром дали відчутні результати. До 1968 р. кількість бідняків скоротилася до 25 млн чоловік - майже на 30%.
Втілення в життя широкомасштабних соціальних програм, започаткованих урядом Л. Джонсона, вимагало збільшення бюджетних асигнувань. Витрати на соціальні цілі становили наприкінці 60-х років близько 40% видаткової частини бюджету.
Адміністрація демократів в умовах небувалого піднесення антирасистського руху чимало зробила у справі ліквідації нерівноправності афроамериканців. Нові закони про громадянські права 1964 і 1968 рр. та інші акти конгресу забороняли дискримінацію при реєстрації виборців, при наймі і звільненні працівників, у шкільництві, в громадських місцях, при продажу і здачі в оренду житла. Було створено відповідні важелі для неухильного виконання цих законів.
Загалом соціальні та політичні реформи у США в середині 60-х років досягли розмаху, якого країна не знала від часів "нового курсу" Ф. Д. Рузвельта. Однак реформаторська діяльність Л. Джонсона після багатообіцяючого старту 1964 - 1968 рр. загальмувалася, і не в останню чергу через втягнення США у війну в Індокитаї, ведення якої потребувало чимраз більших коштів. Соціальні реформи почали згортатися, відповідно й падала популярність адміністрації демократів.