26.Нациський порядок у Європі та рух Опору в окупованих країнах в роки Другої світової війни.

У загарбаних країнах Європи німецько-фашистське командування вста­новило так званий «новий порядок», який передбачав територіальний поділ світу, знищення суверенітету незалежних держав, встановлення світового панування.

 

Нацисти перекроювали карту Європи: одні держави включалися до складу фашистського рейху, інші ставали здобутком її союзників. Головними засобами, якими фашисти користувалися в утвердженні свого панування, були нацьковування одних націй на інші і фізичне винищення. Такі народи, як цигани, євреї, підлягали повному знищенню.

З окупованих територій до Німеччини вивозились продовольство і си­ровина, інші матеріальні цінності. Населення на окупованих територіях спо­чатку взагалі нічого не отримувало за свою працю, потім стало отримувати мізерні пайки. У жахливих умовах перебували 5,5 млн радянських військово­полонених, 3,5 млн з них загинуло.

Важливим елементом у насадженні «нового порядку» були концен­траційні табори, до яких відправляли всіх незадоволених. У Європі налічу­валося близько ЗО концтаборів. Найбільші з них — Дахау, Бухенвальд, Май-данек, Освенцим. Це були справжні фабрики смерті. Там було знищено міль­йони людей з різних країн.

Польща була перетворена на німецьке «генерал-губернаторство», Че­хія та Югославіярозчленовані: судетські землі приєднані до рейху, інші чеські землі під назвами Богемія і Моравія перетворені на «протекторат», Словаччина проголошена «незалежною державою».Греція поділена на три зони окупації: німецьку, італійську і болгарську. У Данії, Норвегії, Бельгії, Нідерландах окупанти поставили до влади маріонеткові уряди. Люксембург був включений до складу Німеччини.

В особливому становищі перебувала Франція. Окупанти зберегли у «вільній» зоні її уряд, який проводив політику колабораціонізму (співробіт­ництва із загарбниками). Тут було ліквідовано демократичні свободи, забо­ронено політичні партії, розпущено профспілки.

Після запровадження «нового порядку» поневолені народи Європи ста­вали на боротьбу проти ворога. У багатьох країнах виникав рух Опору, що об'єднував різні верстви населення: робітників і селян, дрібну й середню буржуазію, інтелігенцію і діячів церкви. Частина великої буржуазії та помі­щиків також брала участь у русі Опору. Інші йшли на співробітництво з оку­пантами, стаючи колабораціоністами.

Особливо масштабним рух Опору був у Чехословаччині, Польщі, Норвегії, Данії, Голландії, Бельгії та Франції. Уперту боротьбу проти фашизму вели народи Югославії й Албанії.

Рух Опору виявлявся не лише в активних військових діях підпільних груп і партизанських загонів, а й у саботажі, випускові неякісної і бракованої продукції, допомозі втікачам тощо. Він носив революційно-демократичний, інтернаціональний характер.

Рух Опору змінив характер Другої світової війни, спрямувавши її в русло всенародної, національно-визвольної боротьби.

Так, зокрема, у Франції з фашистськими окупантами і колабораціоніст­ським урядом маршала Петена боролася «Вільна Франція» Шарля де Голля, а також партизанські загони та підпільні групи, очолювані комуністами і соці­алістами. У листопаді 1942 р. французька сторона уклала з де Голлем договір про спільні дії. У травні наступного року була створена Національна Рада Опору, що об'єднала всі сили, які боролися з окупантами. А в червні був утворений Французький комітет національного визволення (ФКНВ). який оголосив себе урядом. Згодом його очолив Ш. де Голль. Весною і влітку 1944 р. об'єднані бойові організації Руху Опору у Франції становили біля 500 тис. чол. Патріоти визволили частину Франції ще до приходу союзних військ.

Значного розмаху набрав народно-визвольний рух в Югославії. З 1942 р. тут вела активні бойові дії Народна визвольна армія Югославії (НВАЮ). У листопаді 1943 р. було створено уряд нової Югославії— Анти­фашистське віче народного визволення Югославії на чолі з Йосипом Броз Тіто. Партизанські армії формувались у Греції та Болгарії. Значну роль у цьому процесі відігравали комуністи. У Польщі емігрантський уряд та його представництво керували боротьбою загонів Армії Крайової. Комуністи на противагу їм створили Гвардію Людову, яка спиралась на підтримку Москви.

Від квітня до червня 1943 р. тривало повстання у Варшавському гетто. Лише через три місяці нерівної боротьби повстання було придушено, в ре­зультаті чого загинуло і відправлено до таборів смерті 76 тис. осіб.

У державах «осі» активно діяли підпільні антифашистські організації, які підривали могутність режимів та їх воєнних машин. Рух Опору мав інтер» національний характер. Особливо це виявилося в підпільних організаціях концтаборів, членами яких були люди різних національностей.

Посилювались антифашистські настрої і в Німеччині. Група офіце­рів та урядових чиновників здійснила спробу державного перевороту з метою знищення фашистського режиму та припинення війни. 20 липня 1944 р. пол­ковник Штауффенберг залишив портфель з бомбою уповільненої дії у при­міщенні, де перебував Гітлер. Бомба вибухнула, однак Гітлер залишився живий. Виступ заколотників було жорстоко придушено.

В Італії влітку 1944 р. була створена об'єднана партизанська армія, що нараховувала біля 100 тис. чоловік. Антифашисти визволили обширні райони на півночі Італії. Партизани захопили і стратили Б. Муссоліні.

Рух Опору у Європі відіграв суттєву роль у розгромі фашизму та нацизму.

27.Корінний перелом в ході Другої світової війни.

Початок корінного перелому в ході війни. Сталінградська битва. Другий період на радянсько-німецькому фронті охоплював дві кампанії: зимову 1942/43 р. і літньо-осінню 1943 Восени 1942 р. почався перелом у ході війни. До цього часу німецькі війська перейшли в наступ у напрямку Волги та Кавказу. 19 листопада 1942 почалася Сталінградська битва, в ході якої передбачалося розгромити німецькі війська на південному напрямку і поліпшити становище під Москвою і Ленінградом. У наступі брали участь війська Південно-Західного (командуючий М. Ф. Ватутін), Донського (командувач К. К. Рокосовський) і Сталінградського (командуючий А. 1. Єременко) фронтів.

У боях за Сталінград німецька армія втратила 700 тис. вбитими і пораненими, більше 1 тис. танків і 1,4 тис. літаків. Було взято в полон 91 тис. чоловік, у тому числі 24 генерали на чолі з генерал-фельдмаршалом Ф. Паулюсом.

У результаті Сталінградської битви стратегічна ініціатива остаточно перейшла в руки радянських Збройних Сил, ніж було покладено початок корінного перелому в ході другої світової війни.

В результаті загального наступу радянських військ у січні 1943 р. була прорвана блокада Ленінграда.

3. Завершення корінного перелому у війні. Курська битва. Влітку 1943 р. командування вермахту для заповнення втрат перекинуло на східний фронт понад дивізій 34, полегшивши дії англо-американських військ у Північній Африці та 1талії. Чергову стратегічну наступальну операцію (Цитадель) германське командування планувало провести в районі Курського виступу за участю 50 дивізій, з них 20 танкових і моторизованих чисельністю 900 тис. чоловік.

Активно готувалися до літньої кампанії та радянські війська. Ставка зосередила на Курській дузі потужну угруповання військ, перевершує по чисельності (1,3 млн. чоловік) сили противника. Радянське командування вирішило перейти до навмисною оборони з метою розгрому танкових угрупувань і переходу в контрнаступ. У проведенні контрнаступу брали участь війська Центрального фронту (командувач генерал К. К. Рокоссовський), Воронезького (командувач генерал М. Ф. Ватутін), Степового фронтів (генерал 1. С. Конєв). У ході Курської битви (5 липня - 23 серпня), яка поклала край стратегічної ініціативи німецьких військ, було звільнено Орел, Бєлгород, Харків.

У жовтні відбулися запеклі бої на р.Дніпро, що завершилися 6 листопада звільненням Києва (за героїзм при форсуванні Дніпра 2438 солдатів і офіцерів були визнані гідними звання Героя Радянського Союзу).