20.Політика «умиротворення» агресора напередодні Другої світової війни.

Посилення гітлерівської Німеччини західні країни (передусім Англіяй Франція) сподівалися використати для противаги СРСР і протидії поширен­ню впливу комуністів у Європі. У Гітлера ж були свої плани — він праг­нув світового панування. Для цього Німеччині необхідно було створити потужну військову промисловість і армію з наступальними типами озбро­єнь — тобто порушити умови Версальського договору. 

У 1933 р. Німеччина вийшла з Ліги Націй. Наступного року було при­йнято рішення про створення військової авіації. У 1935 р. в Німеччині введено загальну військову повинність. У 1936 р. вермахт вступив у промисловий район — демілітаризовану Рейнську зону. Усі ці кроки Німеччини були пря­мими порушеннями умов Версальського договору. Однак ні Англія, ні Фран­ція не вчинили опору, обмежившись осудом цих дій. Така позиція великих країн одержала згодом назву «політики умиротворення»

З 1938 р. Гітлер, зміцнивши свої позиції, приступає до другого етапу своєї зовнішньополітичної програми — перегляду (ревізії) кордонів з метою включення до складу Німеччини всіх населених німцями регіонів.

Керівництво Німеччини приймає рішення про аншлюс (приєднання) Авс­трії. Загарбницькій політиці агресора не чинили перешкод ні США, ні Англія. 12 березня 1938 р. німецькі війська за підтримки австрійських нацистів окупували Австрію.Наступного дня канцлер, австрійський фашист Зейс-Інкварт, проголосив «возз'єднання Австрії з Німецькою імперією».

Наступною жертвою фашистської агресії стала Чехословаччина. Піс­ля аншлюсу Австрії Німеччина зажадала від Чехословацького уряду передати їй Судетську область, де проживало чимало німців. 13 вересня судетські фаши­сти вчинили заколот. Після його придушення Німеччина пригрозила Чехосло-ваччині розправою. Однак співвідношення сил було не на користь німців. Че­хословаччина мала добре озброєну й підготовлену армію із 45 дивізій. До того ж радянський уряд запропонував їй (відповідно до договору 1935 р. про взає­модопомогу) всебічну підтримку. Але під час мюнхенської зустрічі Гітлера з главами урядів Англії (Н. Чемберленом), Франції (Е. Даладьє) та Італії (Б. Муссоліні) він заявив, шо Судетська область — остання територіальна вимога Німеччини в Європі. Це, а також англо-французький ультиматум чехословаць­кому урядові про негайне передання Німеччині ряду територій Чехословаччи-ни розчистили шлях до Мюнхенської угоди, укладеної за спиною Чехосло-ваччини главами урядів чотирьох держав 29-30 вересня 1938 р. Наслідком цієї угоди було рішення про відторгнення від Чехословаччини на користь Ні­меччини всіх прикордонних західних і північно-західних районів. У Чехосло­ваччини забрали 20% території, де проживало 25% населення і було майже 50% потужностей важкої промисловості.

Таким чином, за рахунок Чехословаччини уряди Франції й Великої Бри­танії прагнули задовольнити загарбницькі апетити Гітлера й «умиротворити» його. Це була недалекоглядна політика, яка привела до посилення еко­номічних, військових і людських ресурсів агресора.

30 вересня Чемберлен і Гітлер підписали англо-німецьку декларацію про ненапад. Аналогічну німецько-французьку декларацію було підписано 6 груд­ня. Фактично це були пакти про ненапад між Англією і Францією, з одного боку, і Німеччиною — з іншого. Але остання не збиралась їх виконувати.

У березні 1939 р. німецькі війська окупували всю Чехословаччину, а у квітні Італія захопила Албанію. Агресори не приховували своїх загарбниць­ких намірів і щодо Польщі, Румунії та Греції. Політика «умиротворення» й потурання агресорам зазнала краху.