2. Основні риси економічної системи державного соціалізму

Економічна система державного соціалізму характеризується безроз­дільним пануванням суспільної власності на засоби виробництва. Моно­польне становище в її складі належало державній власності. Це породило всезагальне одержавлення економіки та інших складових суспільних відносин. Монопольне становище державної власності утвердилось внаслідок підміни реального усуспільнення виробництва формальним, здійсненим у процесі зміни майнової приналежності засобів виробництва.

В колишньому СРСР одержавленою була і колгоспно-кооперативна форма власності. Це проявлялося в жорсткій регламентації виробничої діяльності колгоспів з боку державних органів, нееквівалентному вико­ристанні їх коштів для розвитку державних підприємств, нав'язуванні цим господарствам засобів виробництва, котрі не завжди їх задовільняли, у втраті принципів госпрозрахунку у відносинах держави з колгоспами.

Одержавлення поширювалось і на відносини особистої власності, що проявлялося у регламентуванні можливостей збільшення трудових доходів населення за місцем основної і неосновної роботи. Це значною мірою зрівнювало особисті доходи, що гальмувало збільшення оплати праці найбільш кваліфікованих працівників, не породжувало мотивації до високопродуктивної праці, гальмувало соціально-економічне зростання суспільства.

Однією з суттєвих характеристик одержавленого соціалізму було те, що за такого суспільного устрою передбачається, що суспільство є єдиним власником. Однак в такому разі об'єкти власності використовуються не завжди ефективно, господарська відповідальність не конкретизується та не персоналізується за суб'єктами господарювання, а ніби покладається на всіх членів суспільства. Звідси - існування системи економічного утри­манства, коли за рахунок високорентабельних та ефективних підприємств існували нерентабельні. Тому за неефективну господарську діяльність, як правило, досить часто несли відповідальність ті, хто не мав до цього безпо­середнього стосунку.

Поряд з цим відбувалося відчуження працівників від засобів вироб­ництва: вони ставали особами, що віддають свою здатність до праці у розпорядження держави, працюють на державних підприємствах на умовах найму.

Складовою частиною моделі державного соціалізму були відно­сини адміністративної залежності. Вони реалізувались шляхом підпо­рядкування більшості підприємств вищим органам державного управління. Відповідно до вказівок останніх та за участі апарату управління підпри­ємств на чолі з їх керівниками визначались параметри планів виробництва продукції, постачальники необхідних ресурсів для виробників, споживачі їх продукції, ціни на неї тощо. Регламентувався і процес розподілу та вико­ристання доходів. Результати виробничої діяльності трудових колективів оцінювалися залежно від стану виконання планів виробництва продукції або надання послуг. Управління економікою на основі використання команд, адміністративних розпоряджень, унеможливлювало її розвиток шляхом використання ринкових регуляторів (попит і пропозиція, конку­ренція тощо) та зміну її структури відповідно до потреб споживачів. Тому одержавленому соціалізму притаманна дефіцитність.

Останню слід розуміти не як нестачу окремих видів продукції, а як загальний дефіцит. Він проявлявся у невідповідності пропозиції засобів виробництва і предметів споживання, обсягу та структури виробництва товарів, надання послуг, а також їхньої якості суспільним потребам. Серед інших ознак дефіцитної економіки слід виокремити диктат вироб­ника над споживачем, конкуренцію між споживачами за придбання дефі­цитних товарів, що давало змогу монополістам-виробникам підвищувати ціни; наявність прихованої інфляції, лімітування матеріальних ресурсів та їх прямий розподіл, існування значної кількості планово збиткових підприємств. Все це створювало сприятливі умови для існування тіньової економіки, представники якої вміло використовували вади одержавленого соціалізму та діяли з метою привласнення значних коштів, незважаючи на всякі заборони, норми закону і правила господарювання в умовах цього суспільного устрою.

Одержавленому соціалізму притаманна також надмірна централі­зація суспільного виробництва, яка породжує гіпертрофію верти­кальних і нерозвиненість горизонтальних зв'язків підприємств і територій. Радянська держава зосереджувала у своєму розпорядженні левову частку виробленого продукту (наприкінці 80-х років до 3/4 національного доходу і близько 4/5 валового національного продукту). Така система ставила підприємства й регіони у жорстку залежність від центральних органів державного управління при розподілі матеріальних і фінансових ресурсів, до того ж створених ними. Серед товаровиробників значну частку скла­дали великі підприємства, якими було зручно керувати з центру. Досить часто вони були малоефективними, але це не було перешкодою для визна­чення умов реалізації виробленої ними продукції. З іншого боку, спожи­вачі такої продукції не мали у своєму розпорядженні важелів впливу на монополістів-виробників і тому були змушені погоджуватись сплачувати за дорогу та часто неякісну продукцію.

Деформації економічної системи одержавленого соціалізму значною мірою були зумовлені бюрократизацією управління, яка унемож­ливлює розвиток самоуправлінських основ такої системи. Бюрократизм - система управління економічним та соціальним життям суспільства, яка базується на монополізації функцій певним визначеним колом осіб. Його родовою ознакою є використання службового становища у власних або корпоративних інтересах на шкоду загальносуспільним та державним. До складу бюрократії входить привілейований прошарок державних служ­бовців, наділених певними повноваженнями в межах виконання своїх обов'язків, але використовуваних невідповідним чином.

Зменшення рівня бюрократизації управління соціально-економічним розвитком суспільства потребує налагодження ділового контролю суспільних інститутів та населення за діяльністю державних структур, позбавлення їх монополії на інформацію, ресурси, вирішення кадрових питань, прийняття управлінських рішень тощо.

До ознак одержавленого соціалізму належить жорстка залежність економіки від ідеології та політики, котра виникає у процесі зрощення господарських та політичних структур, адже правляча партія була "керівною і спрямовуючою силою" в економіці та інших складових суспільних відносин, діяла як керівне ядро економічної й політичної влади. Останнє було закріплене і в Конституції. За таких умов держава втрачає свою відносну незалежність від керівної партії та її апарату, а господарська діяльність заганяється в жорсткі ідеологічні рамки, самостій­ність та ініціативність керівників підприємств не підтримується.

В цілому означені характеристики державного соціалізму сприяли утвердженню екстенсивного типу суспільного відтворення, давали змогу мобілізувати у розпорядження держави значні за обсягами ресурси, спря­мовувати їх на вирішення цілого ряду таких життєво важливих проблем, як ліквідація техніко-економічної відсталості, створення військово-оборонного потенціалу тощо. Але поряд з цим хронічний характер мав дефіцит товарів широкого вжитку, продовольства тощо, що є свідченням нездатності цієї системи забезпечити задоволення найнеобхідніших потреб людей.

Отже, державний соціалізм являє собою соціально-економічну систему, котра базується на безпосередній функціональній участі держави у розвитку економіки при домінуванні державної власності і основні засоби виробництва, абсолютизації централізованого планування, розподілі за працею. За своєю суттю такий суспільний устрій є адміністративно-командною системою, в якій держава в особі своїх структур, вищих партійних органів визначає суб'єктам господарювання, що, як і коли виробляти, розподіляє ресурси, закріплює за ними постачальників і споживачів. Державний соціалізм сформувався внаслідок, глибоких деформацій в економіці, політиці, соціальній та духовній сферах суспільства під їх тягарем на певному етапі свого розвитку потрапив у системну кризу.

Окрім Радянського Союзу, криза також охопила і більшість країн колишньої системи соціалізму, що є підтвердженням загальної тенденції розвитку державного соціалізму.

Існування в недалекому минулому цілого ряду держав, де панувала адміністративно-командна система, породило наявність перехідного періоду в їх існуванні, сутність якого - здійснення перетворень у всіх сферах життєдіяльності суспільства.