Тема 10. Українська культура у хх столітті. Тенденції розвитку сучасної української культури

МЕТА: простежити особливості розвитку української культури у ХХ столітті;

охарактеризувати досягнення в літературі, театральному мистецтві, кінематографі, образотворчому мистецтв, ознайомити з науковою спадщиною В. Вернадського, А. Кримського, С. Єфремова та ін.; розвивати навички аналізу і зіставлення історичного матеріалу, виховувати у студентів інтерес і повагу до культурно-історичної спадщини українського народу .

План лекційного заняття

1. Національно-культурне піднесення 20-х років в Україні як передумова розбудови освіти та науки.

2. Література і театр на тлі нових національних і соціальних реалій: літературні течії та гуртки 20-х рр., новаторське сценічне мистецтво, українська кінематографія.

3. Оновлення українського образотворчого мистецтва, футуристичні та експресіоністичні захоплення й експерименти.

4. Утворення Української академії наук; науково-організаційна робота В.Вернадського, М.Грушевського, А.Кримського, С.Єфремова, М.Василенка, М.Яворського.

План семінарського заняття

1. Політика українізації та її вплив на культуру.

2. Культурне піднесення в Україні у 20-х рр.

3. Культурне життя в Україні в 30-х рр. «Розстріляне відродження».

4. Українська культура в період політичної відлиги (1956 –1961рр.).

5. Соціокультурна ситуація 70-80-х років в Україні.

6. Національне відродження в 90-х роках ХХ ст.

Перелік питань для самостійної роботи

1. Культуротворча робота української еміграції в 20-30-х рр.

2. Літературне оновлення 60-х рр. Творчість Л.Костенко, Д.Павличка, І.Драча, М.Вінграновського, В.Стуса та ін.

3. Становлення та розквіт українського кінематографу /О.Довженко, С.Параджанов, І. Миколайчик / в 60-ті рр. та його занепад.

4. Соціалістичний реалізм в українському мистецтві 30-70 рр. Образотворче мистецтво андеґраунду.

5. Розвиток музичного мистецтва: Г.Верьовка, Л.Ревуцький, С.Людкевич, Г. Майборода, Б.Лятошинський, М. Скорик, Л.Дичко.

6. Українська естрада. В.Івасюк.

7. Молодіжна музична культура 70-80-х рр.

1. Українське національне відродження періоду національно-визвольних змагань.

Національна революція в Україні призвела до колосального злету національного самоусвідомлення народу, духовного піднесення її інтелігенції, посіяла надії на краще майбутнє, відновлення української державності, розквіт української культури.

Українські уряди, які виникли в цей час (УНР, Гетьманської держави, УНР-Директорії), послідовно провадять політику українізації, яка полягала у підтримці української мови, розвитку української середньої та вищої освіти, книгодрукування, наукових закладів, музейних установ, бібліотек, мистецьких об'єднань тощо.

Але малий строк діяльності цих урядів та брак коштів не дали змоги відродити традиції та створити міцну основу для культурного розвитку нації. За 4 місяці своєї влади (28 листопада 1917 - 29 квітня 1918), в умовах жорстокої політичної та військової боротьби Центральна рада спромоглася лише створити українське Міністерство освіти (міністр В.Прокопович), яке склало плани українізації школи, нові навчальні плани для них, проекти створення українського університету в Кам'янці-Подільському, народних університетів у Києві, Харкові та Одесі, Педагогічної академії та Академії мистецтв в Києві. Деякі з цих проектів почали втілюватися в життя. Створено перші українські гімназії (восени 1917р. - 53), відкрито українські видавництва, видано майже 700 назв українських книжок, виходило 63 українських періодичних видань. Українізація державних установ та школи зустріла відчайдушну протидію старого чиновництва, викладачів гімназій та вузів, деяких батьків, розпорядження міністерства викликали саркастичні відповіді провінційних установ. Це також затримало реалізацію планів уряду та міністерства. Але саме в цей час було закладено підвалини подальших успіхів у галузі культури Гетьманського уряду, а також, зрештою, основні засади радянської українізації.

За 7,5 місяців гетьманської влади (29 квітня - 14 грудня), власне, була продовжена культурницька політика Центральної ради. Восени 1918 р. в Україні вже було 150 українських гімназій, у жовтні відкрито українські університети у Києві та Кам'янець-Подільському, покладено початок створенню Державного українського архіву, Національної галереї мистецтв, Українського історичного музею, Української національної бібліотеки, Українського театру драми та опери, Державної капели під керівництвом О.Кошиця, Українського державного симфонічного ансамблю під керівництвом композитора та диригента О.Горілого (Горелова).

Було створено Українську академію наук. Її попередницею було НТШ у Львові (1873-1893). Урочисте відкриття академії відбулося 24 листопада 1918. На посаду президента академії гетьман П.Скоропадський запросив М.Грушевського, але той з політичних міркувань відмовився. Тоді наказом гетьмана президентом був призначений В.Вернадський, який в цей час перебував в Україні, рятуючись від більшовицької революції, і дав згоду очолити першу в Україні наукову академічну установу. Створено 3 відділу академії: фізико-математичний, соціально-економічний та історико-філологічний. Уряд призначив президію академії та перших академіків (по три на кожне відділення: М.Василенко, А.Кримський, О.Левицький, Д.Багалій, М.Петров, С.Єфремов, М.Туган- Барановський, М.Сумцов та ін.), інших академіків мала обирати сама академія.

Революційні події, процес українізації вплинули на зміст літературно-мистецького життя. Уже на кінець 1920 р. формується ціла когорта майстрів слова. Це була революційно-романтична течія, до якої належали П. Тичина, Вас. Еллан-Блакитний, Вас. Чумак, В. Сосюра, М. Рильський, М. Зеров, Пав. Пилипович, О. Бургардт, Мих. Драй-Хмара та ін. Вони здійснювали переклади з античної та європейської літератури, видання української класики, готували статті, наукові дослідження, читали лекції, проводили наукові семінари.