Судова й арбітражна практика

Судова й арбітражна практика є джерелом приватного права лише тоді, коли ця практика існує в системі прецидентного права. Сам прецедент не є джерелом права, джерелом є лише норма, яка закріплена у цьому прецеденті. За останніми дослідженнями у Франції судова практика вище першої інстанції є джерелом міжнародного публічного права. В Україні "de jure” практика не є джерелом права, а "de facto” – залишається під питанням.

Арбітражна практика– в публічному праві, це рішення арбітражного суду (справа ведеться таємно). Арбітражна практика є джерелом права за двох умов:

 вона кодифікується (арбітражний регламент UNCITRAL або спочатку існує як рекомендація, а потім стає міжнародним договором);

 місцевий або локальний (здійснюють постійно діючі арбітражні суди).

 

Міжнародний звичай. - В Україні звичай не є джерелом права. У статті 7 нового Цивільного Кодексу звичай, записаний як джерело права лише у одному випадку – звичай ділового обороту. Звичай – правила поведінки, які не передбачені актами законодавства, але є усталеним, тобто такими, що широко застосовуються у певній сфері підприємництва.

 

Звичай може бути джерелом права за таких умов:

 звичай повинен бути кодифікованим під егідою певної міжнародної організації;

 ця кодифікація повинна бути офіційно надрукованою міжнародною організацією – повинна бути видана з реєстраційним номером цієї організації;

 офіційна кодифікація повинна вводитися в дію на території відповідної держави певним правовим актом.

 

Остання редакція правил Інкотермс від 1990 року. Указом президента №567 від 4 жовтня 1994 року правила Інкотермс уведені на території України і є обов’язковими для підприємців усіх форм власності.

Правила щодо загального прававід 1865 року, у редакції 1994 року.

Варшавсько-Оксфордські правила щодо угод CIFвід 1932 року.

Міжнародні договори

За Віденською Конвенцією про право міжнародних договорів (1986): "договір означає міжнародну угоду, укладену між державами в письмовій формі і регульовану міжнародним правом, незалежно від того, чи викладена така угода в одному документі, двох чи кількох зв’язаних між собою документах, а також незалежно від її конкретного найменування”.

Договори укладаються суб’єктами міжнародного публічного права.

 

Теорія трансформації:

 міжнародно-правова норма отримує юридичну силу у національній сфері лише внаслідок її трансформації у норму внутрішньодержавного права;

 ця трансформація здійснюється у різних правових формах, шляхом видання відповідних внутрішньодержавних актів;

 вибір конкретної правової форми трансформації залежить як від змісту міжнародного договору, так і від характеру відносин, які у даному випадку регулюються;

 норма національного права, яка є наслідком трансформації застосовується як норма "lex specialis” щодо будь-яких інших внутрішньодержавних норм, зокрема, частини правил, що стосуються її тлумачення. У випадку колізії загальної й спеціальної норми завжди застосовується спеціальна норма. Тлумачення норм "lex specialis” у національному законодавстві забороняється;

 ця норма має певну автономію у системі внутрішньо-національних норм, внаслідок чого не втрачає свого первісного характеру;

 трансформація не повинна впливати на міжнародний договір, на якому вона засновується – за це наступає міжнародно-правова відповідальність.

 

Галузеве регулювання міжнародних договорів:

 міжнародна торгівля – Конвенція ООН щодо права, яке застосовується до міжнародної купівлі-продажу товарів (1955), ратифікувало 98 країн; Конвенція щодо однакового закону про міжнародну купівлю-продаж товарів (1964);

 промисловість – Паризька Конвенція про охорону промислової власності (20 березня 1883); Вашингтонський договір про патентну кооперацію (1970);

 авторські й суміжні права – Бернська Конвенція про охорону літературних та художніх творів (1886). Україна є членом; Женевська Конвенція про охорону авторських прав (1952);

 сімейне право – з 32 Гаазьких Конвенцій – 10 із сімейного права. Україна жодну не ратифікувала;

 спадкове право – Вашингтонська Конвенція про форму заповіту (1973), Гаазька Конвенція про цивільний процес (1954).

 

В Україні не існує повного переліку міжнародних договорів, які є для неї обов’язковими. В Україні ратифікація йде шляхом імплементації.

 

Регіональні міжнародні договори. Регіональні договори повинні бути трансформовані у національне законодавство. Регіони: Європа й СНД. Конвенція про створення СНД (1993).

 

Двосторонні міжнародні договори. Види договорів:

 договори про взаємно-правову допомогу;

 консульські Конвенції (в Україні більше 30);

 торгівельні договори;

 угоди щодо товарообігу й платежів;

 договори про уникнення випадків подвійного громадянства;

 договори про уникнення випадків подвійного оподаткування;

 договори про міжнародні перевезення;

 договори, присвячені науково-технічному співробітництву.

 

Акти міжнародних організацій. 16 спеціалізованих установ ООН, які видають акти, а також МАГАТЕ й СОТ.

 

Дія міжнародних договорів у національному законодавстві України.

Стаття 9 Конституції. В 1992 році Законом України прийнята згода на обов’язковість договорів, за яким уряду України надані повноваження розробити настанови до вступу до таких міжнародних організацій як Світовий банк, БАГІ, Міжнародна корпорація розвитку, МВФ.

 

Стаття 9. Чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана ВРУ, є частиною національного законодавства України.

Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.