14_1_fil

Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка № 14 (273), Ч. І, 2013___________

Список використаної літератури

1. Виноградов B. C. Темпоральная (временная) стилизация как переводческий прием / B. C. Виноградов // Филологические науки. – М. : Изд-во МГУ, 1997. №6. – С. 54 – 59. 2. Попович А. Проблемы художественного перевода / А. Попович. – Благовещенск : Типографкомплекс, 2000. – 196 с. 3. Виноградов В. С. Введение в переводоведение (общие и лексические вопросы) / В С. Виноградов. – М. : Изд-во института общего среднего образования РАО, 2001, – 224 с. 4. Коломієць Л. В. Концептуально-методологічні засади сучасного українського поетичного перекладу (на матеріалі перекладів з англійської, ірландської та американської поезії) : монографія / Л. В. Коломієць. – К. : Вид.-поліграф. центр «Київський університет», 2004. – 522 с. 5. Рудницька Н. М. Часова дистантність художнього твору як проблема перекладу (на матеріалі перекладів «Кентерберійських оповідей» Дж. Чосера сучасною англійською, німецькою, українською та російською мовами) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.16. «Перекладознавство» / Н. М. Рудницька. – К. : нац. ун-т ім. Т. Шевченка, 2005. – 19 с. 6. Комиссаров В. Н. Современное переводоведение / В. Н. Комиссаров. – М. : Изд-во «ЭТС», 2002. – 421 с. 7. Сдобников В. В. Теория перевода : [уч. для студ. лингв. вузов и фак.-тов иностр. яз.] / В. В. Сдобников, О. В. Петрова. – М. : ACT: Восток – Запад, 2007. – 448 с. 8. Shakespeare W. The Taming of the Shrew [Електронний ресурс] / W. Shakespeare. – Режим доступу : //http://www.william-shakespeare.info/script-text-taming-of-the-shrew.htm.

А. Смирнова и А. Аникста]. – М. : Искусство, 1958. – Т. 2. – С. 181 – 294. 11. Шекспир В. Укрощение строптивой / Вильям Шекспир; [пер. с англ. П. Гнедича, 1905 г.]. – СПб. : Издат. Дом «Кристалл», 2001. – 150 с. 12. Шекспир В. Укрощение строптивой / Вильям Шекспир; [пер. А. И. Курошевой]. – М.-Л. : ГИХЛ, 1950. 13. Шекспір В. Приборкання норовливої / Вільям Шекспір; [пер. Ю. Лісняка] // Зібрання творів у 6-ти томах. – Том 2. – К. : Дніпро, 1986. – С. 67 – 148. 14. Tytler A. F. Essay on the Principles of Translation / Alexander Fraser Tytler. : Third Revised Edition – John Benjamins Publishing Co, 1978. – 524 p. 15. Шекспир В.

Укрощение строптивой : полн. собр. сочин. в 8 т. [под ред. А. А. Смирнова]. / Вильям Шекспир; [пер. М. А. Кузьмина]. – М.–Л. : Academia, 1937. – Т. 2. – С. 1 – 129.

270

Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка № 14 (273), Ч. І, 2013___________

Моісеєнко (Іваніна) Т. В. Особливості перекладу онімів з

урахуванням історичної стилізації

В статті розглядаються стратегії історичної (хронологічної) стилізації, зокрема стратегії модернізації та архаїзації, і суб’єктивні / об’єктивні фактори, які впливають на вибір засобів їхньої реалізації. Особливу увагу приділено дослідженню специфіки відтворення власних імен (онімів) з урахуванням фактору хронологічної віддаленості. Реалізацію концепції врахування часового фактору розглянуто на матеріалі комедії В. Шекспіра «Приборкання норовливої» та її перекладів російською і українською мовами.

Ключові слова: історична (хронологічна) стилізація, адаптація, модернізація, архаїзація, онім.

Моисеенко (Иванина) Т. В. Особенности перевода онимов с учетом исторической стилизации

В статье рассматриваются стратегии исторической (хронологической) стилизации, в частности, стратегии модернизации и архаизации, и субъективные / объективные факторы, которые определяют выбор способов их реализации. Особое внимание уделяется исследованию специфики воссоздания имен собственных (онимов) с учетом фактора хронологической удаленности. Реализация концепции учета временного фактора рассмотрена на материале комедии В. Шекспира «Укрощение строптивой» и ее переводов на русском и украинском языках.

Ключевые слова: историческая (хронологическая) стилизация, адаптация, модернизация, архаизация, оним.

Moiseienko (Ivanina) T. V. Peculiarities of Rendering Onyms Subject to Historic Stylization

The article deals with the aspect of diachronic literary (or chronological) translation considering strategies of historic (chronological) stylization, particularly strategies of modernization and archaization, and subjective / objective factors that predetermine the choice of means to realize them (target translation audience, profound background knowledge, existing translations in a target language, the function of a source text and the function of a target text). Particular attention is paid to peculiarities of rendering proper names (onyms) subject to the factor of historic distance. The concept realization subject to the historic factor is considered on the material of W.Shakespeare’s comedy “The Taming of the Shrew” and its Russian and Ukrainan translations. To translate the historically distanced texts translators resort to the transcription, transliteration; they render the source text proper names by means of: common names; cultural analogues of target language onyms by means of either archaic or temporary vocabulary depending on a translator’s objective (to preserve a language atmosphere and historical colouring of the source text epoch or to show another interpretation of the

271

Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка № 14 (273), Ч. І, 2013___________

source text). The use of the modernization strategy in the translations under analysis admits the use of diminutive elements that lack in the source text.

Key words: historic (chronological) stylization, adaptation, modernization, archaization, onym.

Стаття надійшла до редакції 20.02.2013 р. Прийнято до друку 30.05.2013 р. Рецензент – к. філол. н., проф. Литвак С. Я.

УДК 811.111

С. Б. Моркотун

ВЕРБАЛЬНІ ТА НЕВЕРБАЛЬНІ ЗАСОБИ КОМУНІКАЦІЇ ПРЕЗЕНТАТОРА

Розширення міжнародної співпраці, зростаюча інтеграція країн Європейської співдружності обумовила потребу сучасного суспільства у людях ініціативних, творчо мислячих, які володіють комунікативними вміннями і здатних до самореалізації у житті та професії. В одному з програмних документів ЮНЕСКО відмічається, що сучасний фахівець має реагувати на постійні соціальні зміни, а не залежати від широкого набору вмінь і знань, здобутих під час навчання у ВНЗ. На світовому ринку праці акцент робиться на вміннях, які дозволяють вправно поводитись з інформацією – презентаційних уміннях [1, с. 130 – 131].

Отже, зростаючий об’єм даних вимагає від сучасного спеціаліста ефективних методів передачі інформації, які потребують сформованості презентаційних умінь для перетворення інформації у знання та розуміння. Питання сутності презентаційних умінь, їх структурної моделі, співвідношення понять «презентація» та «репрезентація» розкриваються у попередніх наших публікаціях [2; 3; 4]. Мета даної статті – розглянути вербальні та невербальні засоби передачі інформації під час публічної промови.

Аналіз літератури засвідчує, що формування презентаційних умінь ґрунтується як мінімум на чотирьох компонентах: 1) володінні предметом висловлювання, тобто професійне володіння темою презентації; 2) структурних особливостях презентації; 3) володінні засобами вираження професійно значимої думки; 4) психологопедагогічних особливостях комунікації під час презентації. Таким чином, у фахівця мають бути сформовані наступні вміння: професійні, структурування презентаційного виступу, володіння засобами комунікації, психолого-педагогічні. Відповідно до мети публікації розглянемо детальніше третій компонент структури презентаційних умінь – засоби

272

Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка № 14 (273), Ч. І, 2013___________

вираження професійно значимої думки. Його ми представляємо як єдність вербальних і невербальних складових частин спілкування.

Концептуальні основи розробки вербального компонента пов’язані з працями В. М. Бехтєрова, Л. С. Виготського, С. Л. Рубінштейна, О. М. Леонтьєва та інших психологів. Через комунікативний вербальний компонент формується культура мовлення презентатора. Н. П. Волкова визначає культуру мовлення як «упорядковану сукупність нормативних, мовленнєвих засобів, вироблених практикою людського спілкування, які оптимально виражають зміст мовлення і задовольняють умови і мету спілкування» [5, с. 127].

Дослідник характеризує культуру мовлення через наступні якісні ознаки, які засвідчують професіоналізм: правильність – відповідність прийнятим орфоепічним, орфографічним, граматичним, лексичним, стилістичним нормам; варіантність – змога користуватися будь-яким варіантом нормативних мовленнєвих засобів; точність – використання слів відповідно їх лексичних значень; доцільність – відповідність мовлення меті, умовам спілкування, стану промовця; чистоту – бездоганність усіх елементів мовлення, уникнення недоречних, невластивих мові запозичень; ясність – доступність мовлення для розуміння слухачів; стислість – раціональний вибір мовних засобів для вираження головної думки; уміння говорити стисло є основою для формування уміння говорити суттєво; простоту – природність, відсутність пишномовності; практичну спрямованість – зв’язок змісту мовлення з практикою, прикладна значущість теоретичного викладу.

До ознак виразності, які здійснюють вплив на почуття слухачів, Н. П. Волкова відносить: використання тропів; використання синтаксичних фігур; різноманітність – володіння лексичним багатством мови; варіативність, взаємозамінюваність мовленнєвих варіантів; актуальність і конкретність – вибір і використання презентатором важливих фактів, прикладів, образів; естетичність (вираження естетичних уподобань промовця засобами мови).

Крім того, засобами виразності дослідник вважає фонетичні (інтонація, тембр голосу, темп мовлення, дикція) та нелітературні форми національної мови (територіальні, соціальні діалекти, просторіччя).

Невербальний компонент, який, згідно В. Ц. Абрамяна,

С. Т. Нікольської, О. І. Савостьянова, становить технічну сторону комунікації, став об’єктом наукового дослідження у 40-50 рр. ХХ століття. На сьогоднішній день вивчені наступні складові невербального компонента комунікації: лицьова експресія (П. К. Анохін, В. О. Лабунська), жестикуляція (Л. А. Капанадзе, О. А. Петрова), кінесика (Х. Х. Міккін), проксеміка (E. Холл), акустика мовлення та голосу (В. П. Морозов), пози (А. Мерабіан). Дослідження також довели можливість усвідомленого контролю особистістю власної невербальної поведінки (Н. І. Жінкін, В. О. Лабунська, Д. Н. Узнадзе та інші), яка, згідно В. О. Лабунської, є одним з компонентів невербальної складової

273

Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка № 14 (273), Ч. І, 2013___________

комунікації. Інший компонент – паралінгвістичні засоби. Названі складові виконують різні функції під час спілкування.

Засоби невербальної комунікації ми класифікуємо згідно Н. П. Волкової [5] і В. О. Лабунської [6], яка поділяє їх на чотири системи, що в своєму складі мають групи:

1)акустичну систему становлять групи екстралінгвістики (паузи, покашлювання, сміх, позіхання, плач) і просодики (тембр, висота, гучність, темп мовлення, особливості наголошування);

2)до оптичної системи належить кінесика, яка поділяється на експресію (комунікативно значущі рухи: поза, жести, міміка, хода; фізіономіка – експресія обличчя та фігури), авербальні дії (дії з предметами, тілесні рухи, стук, скрип), контакт очей (спрямованість, частота контакту, тривалість); у цю систему, згідно Н. П. Волкової, можна включити арт-ефекти (прикраси, манера одягатися, зачіска, косметика);

3)тактильно-кінестетична система включає такесику (статичні та динамічні дотики, потиски рук, поплескування);

4)ольфакторна система містить набір природних та штучних

запахів.

В окрему групу вчені виділяють таку складову невербальної інтеракції як проксеміку, під якою розуміють дистанцію, взаємне розміщення під час спілкування.

Науковці погоджуються з наступною позицією: невербальна комунікація, доповнюючи мову, допомагає правильно і вичерпно передавати, адекватно сприймати думки. Н. П. Волкова наводить дані психологів, згідно яких 60-80% комунікації відбувається з використанням невербальних засобів; значущість у спілкуванні міміки, жестів становить 55%, інтонації – 38%, слів – 7%; більше 90% інформації у перші секунди спілкування передається невербальними засобами [1, с. 149].

Вміння володіти засобами комунікації засвідчують загальнокультурний досвід, виявляють індивідуальні особливості презентатора, оптимізують передавання, сприймання й розуміння інформації. Оскільки презентація має специфічну ціль – переконати слухача, то для успішної її реалізації мовленнєві та немовленнєві засоби впливу мають виступати у гармонії.

Вибір необхідних засобів неможливий без знання системи комунікативних заборон, етикету, а у випадку презентації для представників іншої культури – без врахування національних відмінностей. Крім того, успіх такої презентації залежить від уміння презентатора адекватно сприймати і розуміти позицію слухачів, їх емоційний стан, декодувати національно-культурні особливості поведінки. Досягнення взаєморозуміння пов’язане з вмінням адекватно висловлювати думки, виділяти головне та нове, підкреслювати й ілюструвати сказане, демонструвати впевненість у власній правоті.

274

Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка № 14 (273), Ч. І, 2013___________

Усвідомлення презентатором особливостей системи комунікації є необхідною передумовою для того, щоб навчитися успішно керувати аудиторією. Опанування компонентами вербальної і невербальної комунікації важливе й для забезпечення кращого розуміння оточення. Адекватне інтерпретування реакцій слухачів допомагає презентатору вносити своєчасні корективи в зміст промови та стиль поведінки. Перспективним вважаємо дослідження взаємодії вербальної та невербальної складових спілкування під час презентації іноземною мовою.

Список використаної літератури

1. Becoming enterprising: Technical guidelines. – Bangkok : UNESCO Principal Regional Office for Asia and the Pacific, 1994. – 144 p.

2. Моркотун С. Б. Презентаційні уміння майбутнього викладача ВНЗ як складова професійної компетентності сучасного фахівця / С. Б. Моркотун // Вісн. Житомирського держ. ун-ту імені Івана Франка. – Вид-во Житомирського держ. ун-ту імені Івана Франка, 2008. – Вип. 37. – С. 182 – 185. 3. Моркотун С. Б. Презентація та презентаційні вміння студентів магістратури в академічній сфері / С. Б. Моркотун // Наукові записки. Серія «Психологія і педагогіка». – Вип. 9. – Вид-во Нац. ун-ту

«Острозька академія», 2007. – С. 353 – 361. 4. Моркотун С. Б.

Структурна модель презентаційних умінь як основа їх формування у студентів магістратури / С. Б. Моркотун // Наукові записки. Серія „Психолого-педагогічні науки” (Ніжинський держ. ун-т імені Миколи Гоголя). – Ніжин : Вид-во НДУ ім. М. Гоголя, 2009. – № 3. – С. 187 – 191. 5. Волкова Н. П. Професійно-педагогічна комунікація : навч. посіб. / Н. П. Волкова. – К. : ВЦ «Академія», 2006. – 256 с. – (Серія «Альмаматер»). 6. Лабунская В. А. Невербальное поведение: Социал.- перцептив. подход / В. А. Лабунская. – Ростов-на-Дону : Изд-во Рост. ун-

та, 1986. – 135 с.

Моркотун С. Б. Вербальні та невербальні засоби комунікації презентатора

Прогресивні інформаційні технології, причетність широкого кола осіб до вирішення проблем у різних сферах суспільства зумовлюють необхідність реалізації комунікативних можливостей людини. Практика залучення українців до участі в міжнародних проектах вимагають від фахівців володіння презентаційними вміннями для представлення результатів роботи. Автор статті аналізує вербальні та невербальні засоби, що використовуються промовцем під час презентації. У публікації наголошується на необхідності врахування національних особливостей слухачів під час використання засобів комунікації.

Ключові слова: вербальний, невербальний, презентатор, комунікація.

275

Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка № 14 (273), Ч. І, 2013___________

Моркотун С. Б. Вербальные и невербальные средства коммуникации презентатора

Прогрессивные информационные технологии, причастность широкого круга людей к решению проблем в различных сферах общества обусловливают необходимость реализации коммуникативных возможностей человека. Практика привлечения украинцев к участию в международных проектах требует от специалиста владения презентационными умениями для представления результатов работы. Автор статьи анализирует вербальные и невербальные средства, используемые оратором во время презентации. В публикации подчеркивается необходимость учета национальных особенностей слушателей при использовании средств коммуникации.

Ключевые слова: вербальный, невербальный, презентатор, коммуникация.

Morkotun S. B. Verbal and Nonverbal Means of Communication of a Presenter

Progressive information technologies and a wide range of people involved in solving problems in different spheres of society determine the necessity of realization of a person’s communicative possibilities. The practice of Ukrainians’ involvement in international projects requires from a specialist formed presentation skills to present results of a work. Presentation skills we define as the system of conscious, purposeful, interconnected mental and practical actions aimed at information generalization, problem research, summing up thoughts concerning usage of the information or solving the problem relying on necessary knowledge. This system of actions is intended to present material in a form of a prepared speech with a definite composition. The purpose of the speech is to present new information, induce to act, convince listeners. The author analyses verbal and nonverbal means which are used by a public speaker during a presentation. The necessity to take into account listeners’ national features when using means of communication is emphasized. A number of prospective problems which require theoretical analysis and experimental investigation were detected: specialists’ presentation competence forming, forming skills of conducting of remote presentations.

Key words: verbal, nonverbal, presenter, communication.

Стаття надійшла до редакції 25.01.2013 р. Прийнято до друку 30.05.2013 р.

Рецензент – д. філол. н., проф. Мойсієнко В. М.

276

Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка № 14 (273), Ч. І, 2013___________

УДК 811.111’276.1:32]:808,51

Т. М. Пашніна

МОВНІ АСПЕКТИ ПОЛІТИЧНОЇ КОМУНІКАЦІЇ ПІД ЧАС ВІЙСЬКОВИХ КОНФЛІКТІВ (НА ОСНОВІ АНАЛІЗУ ПРОМОВ ПРЕЗИДЕНТА США ДЖОРДЖА БУША).

На думку військового стратега XVIII ст. Карла фон Клаузевіца, війна – це ніщо інше, як один із способів ведення політики. Із зміною політики та суспільства змінилася і природа війни [1, с. 156]. У XXI ст. політика провадиться через засоби масової інформації, внаслідок чого війна з тероризмом також ведеться через ЗМІ. Спосіб, в який мас-медіа зображають конфлікт, – одна з частин конфлікту. Насправді ЗМІ дуже непросто впливають на аудиторію, і не лише на пасивних спостерігачів, а й на безпосередніх учасників конфлікту, формуючи уявлення про опонентів, прибічників та природні групи: чи вони будуть залучені та яку участь їм відведено. Мобілізація, інформування та переконання – це три основні складові ведення війни. Результатом є намагання сторін оприлюднити суть конфлікту усіма можливими засобами.

Метою цієї статті є розглянути та дослідити, яким чином та за допомогою яких мовних одиниць відбувається комунікація та донесення до мас інформації про збройні конфлікти, пов’язані з тероризмом.

За останнє століття політика часто здійснюється через засоби масової інформації. І тут не йде мова лише про безпосередній вплив інтернет-мережі чи супутникового телебачення, а про загальну зміну каналів комунікації, які впливають на сучасне суспільство [2].

У веденні війни з тероризмом Сполучені Штати використали як інструмент впливу три різні комунікативні парадигми: концепцію інформаційної війни, концепцію зовнішньої політики та публічної дипломатіїб а також підходи до управління ЗМІ за допомогою зовнішньої політики та використання психологічних та мовних методів впливу на аудиторію [3, с. 1].

У цій статті проаналізовано випадки використання мовних засобів на прикладі Президентських промов Буша до громадян США.

Політичні діячі завжди надають перевагу безпосередньому спілкуванню з народом, часто не маючи чіткого уявлення про аудиторію, до якої вони звертаються. Більш того, у промовах вони прагнуть захопити не одну цільову аудиторію, а усіх людей, а це означає, що їм потрібно одночасно подавати різну інформацію різним цільовим аудиторіям. Досягти цього можна лише за рахунок використання лексики та парафраз, які будуть рівноцінно зрозумілими та відповідатимуть уявленням усіх груп населення. Таким чином, політики можуть покладатися лише на орієнтацію по ситуації, яка може допомогти людям зрозуміти приховане значення фраз. Отже, у своїх виступах вони мають

277

Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка № 14 (273), Ч. І, 2013___________

бути максимально обережними у використанні лексики, яка може викликати непередбачені реакції, натомість підбираючи слова з загальним та неконкретним контекстом та без яскравого емоційного забарвлення [4, с. 56].

Говорячи про «terrorist attacks» (терористичні акти) та атаки на США, американським лідерам довелось підбирати мовні засоби для подальшого використання [5, с. 94]. У зверненні 11 вересня 2001, американський Президент використовує вираз «winning the war against terrorism» (перемагаючи у боротьбі з тероризмом) в обширному, неконкретному значенні. 12 вересня, газети вже активно використовували лексику війни та військові терміни. Президент говорить про «acts of war» (акти агресії, ворожі дії), привертаючи інтерес журналістів, які так і не виявили жодного використання військової лексики у попередніх промовах та заявах. Протягом усього часу до моменту його виступу на радіомовленні в суботу, він активно використовує слова «battlefields» (арена боротьби), «beachheads» (плацдарм), «assaults» (фізичне насилля, напади) [5, с. 98]. На наступний день шоу та чат відвідує Рамсфельд, де згадує про «a new kind of war» (новий вид агресії), хоча боротьба з тероризмом в його інтерпретації – більш спрямована на конкретні організації, винні у нападі на США, а не на спосіб поведінки в цілому. Вже у понеділок прес-секретар Президента Алі Флейшер вільно посилається на поняття «war on terrorism» (боротьба з тероризмом). Після того як Президент назвав атаки терористів «acts of war» (актами агресії, ворожими діями), Адміністрація потрапила під пильне око ЗМІ, метою яких стало прагнення відслідкувати відтінки та значення термінів та лексики у зверненні Президента. Аби уникнути непорозумінь, Адміністрації слід було забезпечити альтернативне трактування понять, проте, відсутність своєчасного реагування зумовило неминуче використання лексики війни, оскільки тінь підозри вже пролилась на Осаму-бен-Ладена.

Одними з найпоширеніших способів впливу на аудиторію є ефект первинності., ефект повторення та ефект накладання відповідальності.

Відомо, що первинне повідомлення щодо певної події дає куди більший вплив аніж усі наступні. Воно формує ставлення аудиторії до того, що відбувається, створюючи певну установку. Пізніше,самеджерело першого повідомлення оцінюватиметься як найбільш достовірне та важливе. Ось чому важливими є оперативність тасвоєчасне інформування аудиторії про ситуаціюб зміну обставин, тощо.

Ефект авторитету є широко розповсюдженим серед психологів. Чим авторитетнішим та шанованим є мовець та джерело інформації, тим могутнішою є його сила впливу на людей. Це досягається за рахунок передачі достовірних фактів, залучення думок експертів та зовнішніх спеціалістів, коментарі високопосадовців, документальних даних, тощо.

Ефект повторення грунтується на розумовій здатності людей сприймати та запам’ятовувати інформацію. Психологічний механізм

278

Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка № 14 (273), Ч. І, 2013___________

багаторазового повторення діє на основі привертання уваги, підсвідомого сприйняття запропонованої інфромації, значного звуження свідомості індивіда в екстремальному випадку. Ефективною вважається передача одних і тих самих фактів тричі, з урахуванням порторення тих самих лексичних одиниць: в короткому змісті, повному і знову в короткому. За необхідності, ця інформація може бути пізніше висвітлена в іншій формі (новини, аналітичний огляд, інтерв’ю, підсумки та ін.)

Ефект накладання відповідальності базується на тому факті, що людина здатна сприймати успішний та неуспішний розвиток подій з точки зору відповідальності. Таким чином мовець приписує успіх собі, а відповідальність покладає на інших людей. У цьому випадку він намагається пов’язати будь-які труднощі та проблеми з конкретними людьми, організаціями, тим самим наполегливо переводячи негативні емоції аудиторії на них [6].

У зверненні Американського Президента Дж. Буша до народу він активно застосовує експресивні мовні засоби з метою створення негативного іміджу політика Саддама Хусейна та накладення відповідальності за насильство під час військової агресії між Іраком та США. Буш описує насильство емоційно-експресивними словами, тим самим викликаючи масову агресію та злість – Saddam Hussein invaded, «crushed», «brutalized», «raped», pillaged, and plundered a tiny nation” that had posed «no threat» to elicit such horrors» (Саддам Хусейн напав, «зруйнував», «брутально» «зґвалтував, познущався над невеликою нацією», що «не становила жодної загрози» та не «заслуговує на такі жахливі речі»). Така мовна експресивність мала на меті демонізувати образ Саддама Хусейна та викликати загальну ненависть до нього серед людей. У першій частині промови, коли Буш пояснює військові дії, він наголошує, що Хусейн є політичною силою. Причиною виникнення конфлікту виступає не армія Іраку чи Ірак як країна. Натомість, Буш чітко заявляє: «This conflict started August 2-nd when the dictator of Iraq invaded a small and helpless neighbor» («Цей конфлікт було розпочато 2

серпня, коли диктатор Іраку вчинив напад на невелику та безпомічну сусідську країну»). Аналогічно, говорячи про численні атаки США, Буш виправдовує їх паралельними фразами: «While the world waited Saddam committed one aggressive act after another…» (Поки весь світ чекав,

Саддам здійсняв насильницькі дії одну за одною …) [7]. Характеризуючи Хусейна як кривдника, Буш свідомо персоналізує ворога, даючи громадськості конкретніший об’єкт для спрямування гніву, а це набагато ефективніше, аніж демонізація абстрактної країни чи армії.

Інший лексичний прийом, до якого вдається Джордж Буш є використання емоційних структур та сильних паралельних фраз з метою створення відчуття терміновості, нагальності, бажання серед аудиторії слухачів згуртуватися аби зупинити Хусейна та його насильницьку політику.

279