6. Розваги

Знайти, чим мене розважити, стало заняттям номер один на острові Есмі. У хід йшло все.Підводне плавання (я з трубкою, Едвард - без, демонструючи здатність довго обходитися без повітря). Експедиція у джунглі, вузькою смугою оздоблюють скелястий пік. Прогулянки в гості до папугам, мешканцям південного краю острова. Ми милувалися заходом з кам'янистій лагуни на західному березі.Грали з дельфінами, що плескає на теплому мілководді. Вірніше, грала я; побачивши Едварда, дельфіни тут же кидалися врозтіч, як від акули.

Едвард намагався завантажити мене по повній, щоб я навіть не заїкалася про секс.Всі спроби влаштуватися з ним удвох перед плоским плазмовим екраном і не робити нічого тут же припинялися чарівними словами «коралові рифи», або «підводні печери», або «морські черепахи». Цілий день ми носилися по острову і, коли сідало сонце, я вже не могла ворухнути ні рукою,ні ногою.

За вечерею я клювала носом над тарілкою - одного разу так і заснула, Едварду довелося нести мене в ліжко. А ще він весь час готував величезні подвійні порції, які я з'їдала одна, помираючи від голоду після вилізання по скелях і плавання. Осоловев від їжі, я, само собою, засинала на ходу.Хитромудрий план в дії.

При такому розкладі шанси спокусити Едварда катастрофічно танули. Але я не здавалася. Пробувала переконувати, умовляти, дутися - без толку.Які тут переконання, якщо очі злипаються на півслові ... А мені снилися сни - в основному кошмари, настільки яскраві і відрізнити від реальності (мабуть, через буйства фарб на острові), що я все одно піднімалася вранці невиспаний.

Приблизно через тиждень я вирішила пошукати компроміс.

Тепер я спала в блакитній кімнаті. Прибиральники поки не приходили, тому у білій спальні досі височіли кучугури з пуху та пір'я. А блакитна була поменше, і ліжко поскромніше. Стіни оздоблені темними тиковим панелями, і все обтягнуте розкішним блакитним шовком.

Поступово я звикла переодягатися на ніч в мереживні вбрання з колекції Еліс. У порівнянні з мікроскопічними купальниками, які вона сунула мені у валізу, їх можна було вважати помірковані.Невже Еліс було видіння, що мені знадобиться що-небудь в такому роді, і всі ці спокусливі мережива і шовк не випадковість? Бр-р. Уявити соромно.

Починала я потихеньку - з шовкової піжами кольору слонової кістки, побоюючись, що занадто відкриті речі при моїх синцях швидше відштовхнуть.Я була готова піти далі. Але Едвард звертав на мережива і шовк не більше уваги, ніж на заношені треники, в яких я спала вдома.

Синці поступово проходили - місць жовтіючи, місцями зникаючи зовсім.Тому сьогодні я потягла в оброблену деревом ванну, щоб переодягнутися після душу, самий куртізанскій комплект. Чорний мереживною - навіть дивитися соромно. До самого виходу з ванної я старанно відверталася від дзеркала. Боялася злякатись.

Нагородою мені були широко розкрив, побачивши мене очі Едварда - лише на секунду, тому що впорався він із собою моментально.

- Ну як? - Покрутившись, щоб продемонструвати наряд з усіх сторін, запитала я.

Він відкашлявся.

- Дуже красиво. Ти завжди гарна.

- Дякую ... - з легкої образою простягнула я.

М'які ночівля манила зі страшною силою. Едвард обійняв мене і притиснув до себе - все як завжди, як і в попередні ночі. У цій спеці і духоті без його прохолодних рук не заснеш.

- Давай домовимося, - крізь сон підступає пробурмотіла я.

- Ніяких домовленостей!

- Ти ж навіть не знаєш, про що ...

- Все одно.

- Ну і нехай, - зітхнувши, погодилася я. - Я просто хотіла ... А, ладно.

Почекаємо, поки проковтне наживку. Я позіхнула.

Вистачило хвилини. Я навіть не встигла вирубати остаточно.

- Добре. Розказуй, ​​що ти хотіла.

Я стиснула зуби, щоб не посміхнутися.Перед можливістю зробити мені подарунок Едвард ніколи не міг встояти.

- Мені тут подумалось ... По ідеї, Дартмут всього лише прикриття, але що поганого, якщо я дійсно повчуся семестр в коледжі?- Я повторювала його власні слова з минулого, коли він умовляв мене почекати з перетворенням у вампіра. - Буду розважати Чарлі історіями про студентське життя. Прикро, звичайно, якщо не зможу наздогнати інститутськими розумниками.І все ж ... Вісімнадцять, дев'ятнадцять - яка, за великим рахунком, різниця? Зморшками за рік я навряд чи крою.

Едвард занурився у довгі роздуми. Потім виголосив глухим голосом:

- Ти хочеш почекати. Побути людиною.

Я прикусила язик, щоб дати Едварду як слід все обдумати.

- Навіщо ти так зі мною? - Несподівано зло випалив він крізь зуби. - Думаєш, мені і без цього не важко? - Едвард зібрав у кулак мереживну піну, і я злякалася, що зараз він відірве все оборки з м'ясом. Але пальці розтулилися. - А, все одно. Ніяких домовленостей.

- Я хочу в коледж.

- Ні, не хочеш.Заради чого знову піддавати твоє життя небезпеці? Ставити її під удар?

- Я правда хочу. Не стільки в коледж, якщо чесно, скільки ще трохи побути людиною.

Едвард закрив очі і шумно видихнув через ніс.

- Белла, ти мене з розуму зведеш!Скільки було розмов на цю тему, і кожен раз ти благала цю ж секунду зробити тебе вампіром.

- Так, але ... Тепер у мене є причина залишитися людиною подовше.

- Яка причина?

- Як ти гадаєш. - Я сповзла з подушок і поцілувала його.

Едвард відповів, але це був зовсім не той поцілунок, який означав би мою перемогу. Поцілував просто з ввічливості, щоб не образити. Повністю себе контролюючи. Знущання яке ... Він дбайливо відсторонив мене і, обвивши руками, притиснув до грудей.

- В тебе і так стільки людського, Белла.Поведінкою правлять гормони, - посміхнувся він.

- У тому-то й річ, Едвард. Ця частина людської натури мені подобається. І я поки не хочу з нею розлучатися.

Пройдуть роки, перш ніж я перестану бути спраглим крові новонародженим вампіром і знову знайду цю радість.

Я не змогла придушити позіхання, і Едвард посміхнувся.

- Ти втомилася. Поспи, кохана. - І він почав наспівувати мою колискову, яку склав в нашу першу зустріч.

- Цікаво, звідки взялася втома? - Єхидно пробурмотіла я. - Ти ж зовсім ні при чому, так?

Він знову посміхнувся і продовжив муркотати колискову.

- Враховуючи, як я ледве до ліжка доповзають, повинна була б спати як бабак.

Колискова перервався.

- Так і є. Спиш як убита. За весь час, що ми тут, я від тебе уві сні і слова не чув.Якби ти не хропів, подумав би, що впадаєш в кому.

Я пропустила мимо вух жарт щодо хропіння - я не хроплю.

- І не кидалася у сні? Дивно. Зазвичай, коли сняться кошмари, я всю постіль перевертаю. І кричу.

- Тобі сняться кошмари?

- Реалістичні до остраху. І дуже вимотуючі. - Я позіхнула.- Не може бути, щоб у мене ніяких криків уві сні не виривалося.

- А що саме сниться?

- Сни різні. І одночасно схожі. Тому що кольорові.

- Кольорові?

- Дуже яскраві, зовсім як у житті. Зазвичай у сні я відчуваю, що сплю. А тут немає. І від цього ще страшніше.

- Що ж у них страшного?- У голосі Едварда почулася тривога.

Я поежілась.

- В основному ... - І замовкла.

- В основному? - Перепитав Едвард.

Щось заважало мені розповісти про що з'являється у всіх кошмарах дитинку. Це занадто моє, занадто особисте. Тому я обмежилася тільки одним фрагментом сну.Якого, втім, було достатньо, щоб на кого завгодно нагнати страху.

- Вольтурі! - Прошепотіла я.

Едвард притиснув мене до себе міцніше.

- Вони нас більше не чіпатимуть. Ти скоро станеш безсмертною, а значить, їм не до чого прискіпатися буде.

Я затишно влаштувалася в його обіймах, відчуваючи, правда, легкий укол совісті, що ввела Едварда в оману. У кошмарах я боялася зовсім не того,про що він подумав. Не за себе. За хлопчика.

Тепер я бачила іншу дитину,не того Вампірятко з налитими кров'ю очима на купі тел моїх рідних і близьких.Немовля, що був мені вже чотири рази за минулий тиждень, був явно людським - рожеві щічки, світло-зелені широко розкриті очі. Але, як і Вампірятко, при вигляді Вольтурі він трясся від жаху і відчаю.

У цій суміші колишнього і нового кошмарів я відчувала себе зобов'язаною захистити невідомого малюка. По-іншому ніяк. І в той же час я знала, що це неможливо.

Від Едварда не сховалося з'явилося у мене на обличчі зацькована вираз.

- Чим тобі допомогти?

Я поспішно прогнала страшні думки.

- Це просто сни, Едвард.

- Хочеш, я буду співати колискову? Всю ніч. І жоден кошмар близько не добереться.

- Ну, там ж не тільки кошмари. Деякі сни дуже красиві. Різнобарвні. Ніби я плаваю під водою, серед риб і коралів. Як наяву, абсолютно не відчуваєш, що спиш.Напевно, вся справа в цьому острові. Тут скрізь такі яскраві фарби ...

- Хочеш додому?

- Ні. Поки що ні. Ми можемо ще тут побути?

- Скільки завгодно, Бела, - пообіцяв він.

- А коли починається навчальний рік? Я зовсім забула про час.

Едвард зітхнув.І напевно, знову замугикав колискову, але я вже не чула, провалилася в сон.

Коли я прокинулася, здригаючись отужаса, зовні було темно. Цей сон - такий живий, такий справжній, з усіма відчуттями ... Я ахнула вголос, не розуміючи, де я і чому навколо темно.Ще мить тому я грілася в променях сліпуче яскравого сонця.

- Бела? - Прошепотів Едвард, обіймаючи мене і заколисуючи як дитину. - Все добре, кохана?

- Ох! - Видихнула я. Усього лише сон. Мені все наснилося. З очей раптом стрімким потоком ринули сльози.

- Белла!- Вже голосніше, з тривогою покликав Едвард. - Що з тобою? - Холодними пальцями він витирав сльози з моїх гарячих щік.

- Мені все наснилося! - З грудей вирвалося ридання. Непрохані сльози лякали, але впоратися з охопила мене горем не було сил. Я хочу, хочу, щоб цей сон виявився реальністю!

- Все добре, кохана, все в порядку. Я тут. - Едвард колисав мене в обіймах, трохи різкувато для спроби втішити. - Знову страшний сон? Це сон, всього лише сон ...

- Не страшний ... - Я похитала головою і потерла очі тильною стороною кисті. - Це був хороший сон. - Голос знову здригнувся.

- Тоді чому ти плачеш? - Дивувався Едвард.

- Тому що прокинулася! - Проридала я, стискаючи руки у нього на шиї і захлинаючись сльозами.

Загадкова жіноча логіка насмішила Едварда, але сміх вийшов стурбований.

- Все добре, Белла. Дихай глибше.

- Він був такий справжній.Я думала, це все по правді ...

- Розкажи, - попросив Едвард. - Раптом допоможе?

- Ми були на пляжі ... - Я замовкла, вдивляючись крізь пелену сліз у його прекрасне стривожене обличчя, ледь помітне в темряві. Незрозумілий горе накотило з новою силою.

- І? - Не витримав він.

Я сморгнула сльози, розриваючись від горя.

- О, Едвард ...

- Розповідай, Белла! - Благав Едвард, стурбований прозвучала в моєму голосі болем.

Я не могла. Тільки знову повисла у нього на шиї і впилася поцілунком йому в губи. Це було не просто бажання, а фізична потреба, гостра до болю.Едвард почав цілувати мене у відповідь, але тут же схаменувся.

Оговтавшись від несподіванки і обережно виплуталися з моїх обіймів, він відсторонив мене, притримуючи за плечі.

- Белла, ні, - наполегливо промовив він, пильно дивлячись в очі - наче побоювався, що я збожеволіла.

Мої руки безвольно впали, сльози ринули новим потоком, до горла підступили ридання. Він, напевно, має рацію - я божеволію.

Едвард дивився на мене нічого не розуміє розгубленим поглядом.

- П-прости! - Видавила я.

Він притягнув мене до себе, притискаючи до холодної мармурової грудей.

- Не можу, Белла, не можна!- Завив він як подраненний.

- Будь ласка! - Благала я, уткнувшись носом в його груди. - Едвард, прошу тебе!

Може, він не зміг більше виносити моїх сліз, може, його збентежила раптовість атаки, а може, у нього, як і в мене, більше не було сил боротися з бажанням.Він відшукав мої губи і закрив їх пристрасним поцілунком, простогнав з безсилля.

І ми продовжили з того місця, де перервався мій сон.

Прокинувшись вранці, я лежала нерухомо, намагаючись дихати якомога рівніше. Очі відкривати було страшно.

Моя голова лежала на грудях у Едварда, який теж лежав не рухаючись і не торкаючись мене руками. Поганий знак. Як же страшно показати, що я вже не сплю, і витримати можливий гнів - неважливо на кого обрушений, на мене або на нього самого ...

Я глянула крізь прикриті вії.Едвард лежав на спині, закинувши руки за голову, втупившись в темну стелю. Підвівшись на лікті, я заглянула йому в обличчя. Воно було абсолютно байдужим.

- Мені бігти в укриття? - Несміливо поцікавилася я.

- Негайно! - Підтвердив він, повертаючись до мене з єхидною посмішкою.

Я полегшено зітхнула.

- Пробач! Ні в якому разі не хотіла ... Не знаю, що на мене найшло вночі. - Я похитала головою, згадавши безпричинні сльози і глибоке горе.

- Ти так і не розповіла, що тобі снилося.

- Не розповіла. Зате показала. - У мене вирвався нервовий смішок.

- О ... - Едвард закліпав.- Ось як. Треба ж.

- Це був чудовий сон! - Едвард не відповідав, тому, виждавши кілька секунд, я зважилася: - Ти мене простив?

- Ще думаю.

Я сіла в ліжку, оглядаючи себе. Цього разу ніяких пір'я. Однак перед очима тут же все попливло, і я відкинулася назад на подушки.

- Ой!Голова закрутилася.

Едвард моментально обняв мене.

- Ти довго спала. Дванадцять годин.

- Дванадцять? - Дивно.

Я поспішно - і як можна непомітніше - оглянула себе. Все в порядку. Синці на руках старі, жовтіючі. Спробуємо потягнутися. Теж нормально. Навіть краще, ніж нормально.

- Інвентаризація пройдена?

Я зніяковіло кивнула.

- І подушки начебто не загинули.

- Подушки - ні. А ось твоя ... м-м ... піжама - на жаль, так. - Едвард кивком показав на клаптики чорного мережива, розкидані по шовкових простирадлах у ізножья ліжка.

- Яке нещастя! Вона мені подобалася.

- Мені теж.

- Ще жертви є? - Несміливо поцікавилася я.

- Доведеться купити Есмі нове ліжко, - озираючись через плече, зізнався Едвард. Я повернула голову і натрапила поглядом на моторошні подряпини, поорала спинку.

- Хм, - насупилась я. - Дивно, що я не чула.

- Ти відрізняєшся разючою неуважністю, коли чимось захоплена.

- Так, я злегка захопилася. - Щоки від збентеження стали червоними.

Едвард торкнувся моєї палаючої щоки і зітхнув.

- Рум'янцю мені буде дуже не вистачати.

Я вдивлялася в його обличчя, побоюючись знайти ознаки жалю або невдоволення.Але воно було спокійним і непроникним.

- А ти як себе почуваєш?

Едвард розсміявся.

- Що смішного?

- У тебе такий винуватий вигляд - ніби злочин скоїла.

- Приблизно ... - пробурмотіла я.

- Подумаєш, спокусила власного не особливо чинив опір чоловіка. Теж мені кримінал.

Бач, підколює.

Щоки запалали сильніше.

- «Спокусити» має на увазі певний намір.

- Припустимо, я неточно висловився, - поступився Едвард.

- Ти не сердишся?

- Не серджусь ... - відповів він з сумною посмішкою.

- Чому?

- Ну, по-перше, на цей раз обійшлося без каліцтв.Я знайшов спосіб контролювати надлишок емоцій, перенаправивши його в інше русло. - Він покосився на подряпану спинку ліжка. - Напевно, тому що я вже знав, чого чекати.

Я посміхнулася:

- Ось бачиш! Казала ж, головне - побільше практики.

Едвард похитав головою.

Тут у мене в шлунку забурчав.

- Людину пора снідати! - Розсміявся Едвард.

- Мабуть, - кивнула я, стрибаючи з ліжка. І тут же захиталася від різкого руху, як п'яна. Дякуємо Едварду, підхопив - інакше врізалася б у комод.

- Ти що це?

- Якщо в наступному житті залишуся такою ж незграбною, вимагатиму компенсацію за моральну шкоду.

Сніданок готувала я - просту яєчню, на кулінарні шедеври терпіння б не вистачило. Не чекаючи поки дожаріть, я перевернула її на тарілку.

- І давно ти стала яєчнею підрум'яненою стороною вгору?- Поцікавився Едвард.

- Тільки що.

- А ти в курсі, скільки яєць з'їла за цей тиждень? - Він витягнув з-під раковини сміттєву корзину, повну блакитних упаковок.

- Треба ж ... - здивувалася я, ковтаючи обпалюючий шматок. - Це в мене на острові апетит розігрався.- А ще сни сняться дивні і рівновагу ні до біса. - Але мені тут подобається. Правда, нам, напевно, все одно скоро їхати, якщо не хочемо спізнитися до початку семестру в Дартмут? Ух! Ще адже житло треба знайти і все таке.

Едвард присів поруч.

- З коледжем можеш більше не прикидатися.Ти ж свого домоглася? А домовленість ми не укладали, так що ніяких зобов'язань.

Я обурено засопіла.

- Все по-чесному, Едвард! На відміну від деяких я не будую цілими днями хитромудрі плани. «Як би так цікавіше вимотати Беллу?» - Передражнила я. Едвард розсміявся.- Мені правда потрібно ще крапельку побути людиною. - Я пробіглася пальцями по його оголених грудей. - Мені поки мало.

- Заради цього? - Кинувши на мене здивований погляд, Едвард перехопив підбираються до його живота руку. - Тобто справа тільки в сексі? - Він посміхнувся. - Міг би й раніше здогадатися.Разом припинив би купу суперечок.

- Напевно, - розсміялася я.

- В тебе стільки людського, - повторив Едвард вже колись сказане.

- Знаю.

- Значить, їдемо в Дартмут?

- Не бійся, я на першій же сесії вилікую ...

- Я тебе підтягну. - Усмішка стала ширше. - А в коледжі тобі сподобається.

- Думаєш, ще не пізно шукати житло?

Едвард винувато посміхнувся.

- У нас там ніби як є будинок ... На всяк випадок.

- Ти купив будинок?!

- Нерухомість - оптимальне вкладення коштів.

Ось значить як.

- Тоді їдемо.

- Тільки спершу дізнаюся, чи можна не повертати поки машину «до» ...

- Звичайно!А то не дай бог на мене танк попре.

Едвард розсміявся.

- Скільки ще ми можемо тут побути?

- Часу достатньо. Кілька тижнів у нас точно є. А потім, перед відправкою в Нью-Гемпшир, пропоную відвідати Чарлі. Різдво можна зустріти з Рене ...

Він малював повне райдужних перспектив майбутнє, де нікому не доведеться завдавати болю. Майже нікому - поправила себе я, почувши, як затрусився замкнений на ключ ящичок з думками про Джейкоб.

Так нічого не вийде.Варто було відчути красу людського буття у всій повноті, як далекосяжні плани тут же попливли. Де вісімнадцять, там і дев'ятнадцять, де дев'ятнадцять, там і двадцять ... Яка різниця? За рік я і не змінюся зовсім. Але бути людиною поруч з Едвардом ... З кожним днем ​​вибір все складніше.

- Кілька тижнів, - погодилася я. І тут же додала, відчуваючи, як невблаганно біжить час: - Пам'ятаєш, що я говорила щодо практики? Може ...

Едвард розсміявся.

- Не випускай цю думку. Я чую човен. Схоже, прибиральники прибутку.

Не упускати думка? Тобто заважати її здійснення він більше не буде?Я посміхнулася.

- Зараз поясню Густаво, що сталося у білій спальні, і можемо рухатися. На південній стороні в джунглях є одна галявина ...

- Не хочу рухатися. Я сьогодні не в настрої мотатися по острову. Хочу залишитися тут і подивитися фільм.

Едвард стиснув губи, щоб не розсміятися над моїм примхливим тоном.

- Добре, як скажеш. Обирай фільм, а я поки двері відкрию.

- Щось я не чула стуку.

Едвард схилив голову, прислухаючись. Через секунду у двері несміливо постукали. Едвард із задоволеною посмішкою вирушив відкривати.

На полицях під великий телевізійної панеллю вишикувалися ряди фільмів. Не знаєш, з якого боку почати ... Їх тут більше, ніж у прокаті.

З коридору долинув приглушений бархатистий баритон Едварда, щось пояснює, наскільки я здогадувалася, португальською.Йому відповідали тією ж мовою різким хрипким голосом.

Едвард провів прибиральників в кімнату, по дорозі махнувши рукою в бік кухні. На його тлі обидва місцевих жителя здавалися надто темношкірими і низькорослими. Щільний чоловік і мініатюрна жінка, обличчя в обох сухі, зморшкуваті.Едвард з гордою посмішкою жестом представив мене, і в потоці незнайомих слів я почула власне ім'я. При думці про те, що зараз ці люди ввійдуть у засипану пір'ям кімнату, щоки тут же порожевіли. Чоловік вітав мене шанобливою посмішкою.

Його крихітна супутниця з кавового кольору шкірою, навпаки, посміхатися не поспішала. В її погляді відбивалися подив, занепокоєння і всепоглинаючий жах. Не встигла я хоч щось сказати або зробити, як Едвард махнув їм рукою, і вони вирушили споглядати розгром у курнику.

Повернувся він один.Стрімко підлетів до мене і обійняв.

- Що з нею? - Тривожно прошепотіла я, згадавши цей панічний погляд.

Едвард безпристрасно знизав плечима.

- У Каурі індіанські корені, її виховували тікун. А вони куди більш забобонні - іншими словами, більш уважні, ніж основна маса наших сучасників.Так що вона здогадується, хто я такий. - В його голосі не було занепокоєння. - У них тут свої легенди. Лобісомем, демон-кровопивця, що полює виключно на красунь. - Едвард зобразив м'ясоїдних посмішку.

Тільки на красунь? Це, здається, комплімент!

- Але у неї такий переляканий вигляд ...

- Так.Їй страшно - за тебе.

- За мене?

- Її лякає, що я привіз тебе сюди зовсім одну. - Зловісно усміхнувшись, він перевів погляд на заставлені фільмами полки. - Гаразд, давай ти вже вибереш фільм, і ми Сядемо його дивитися. Цілком людське заняття.

- Точно! Вона відразу переконається, що ти людина.- Я розсміялася і повисла у нього на шиї, підвівшись навшпиньки. Едвард спершу нахилився, підставляючи губи, а потім обхопив мене за талію і підняв, щоб не нагинатися.

- Фільми-фігільми ... - пробурмотіла я, перебираючи пальцями бронзові кучері. Його губи в цей час подорожували по моїй шиї.

За спиною хтось ойкнув від жаху, і Едвард тут же опустив мене на підлогу. У дверях стояла заціпеніла Каурі - в волоссі пір'я, в руках набитий пакет для сміття, на обличчі смертельний страх. Вона дивилася на мене, а я почервоніла і зніяковіло опустила погляд.

Прибиральниця тут же схаменулася і пробурмотіла вибачення - слова незнайомі, за інтонацією все зрозуміло. Едвард відповів миролюбно і з посмішкою. Вона відвела темні очі і пішла працювати далі.

- Вона правда подумала те, що, як мені здалося, вона подумала?

Ну і завернула ... Едвард розсміявся.

- Так.

- Ось, тримай. - Я навмання зняла диск з полиці. - Включимо і прикинемося, що дивимося.

У коробці виявився старий мюзикл з усміхненими дівчатами в пишних сукнях на обкладинці.

- Якраз для медового місяця, - схвалив Едвард.

Дивлячись на екран, де актори витанцьовували під бадьору вступну пісню, я залізла на диван і згорнулася клубком в обіймах Едварда.

- Тепер можна буде знову перебратися в білу спальню? - Мимохідь поцікавилася я.

- Не знаю ... Враховуючи, що ліжко в іншій спальні я теж угробив, може, у руйнуваннях поки обмежимося однією кімнатою? Якщо пощастить, Есмі коли-небудь нас ще сюди запросить ...

Я засяяла.

- Громов далі?

Едварда моя радість насмішила.

- Вже краще заплановано, ніж ти застанеш мене зненацька посеред ночі.

- Так, довго чекати не доведеться, - недбало погодилася я. Кров при цьому шалено застукала в скронях.

- З серцем перебої?

- Ні. Здорова як бик. Ну що, підемо випробуємо бойової полігон?

- Напевно, краще дочекатися, поки ми залишимося одні. Це ти не помічаєш, як я меблі трощачи, а прибиральники злякаються.

Треба ж! Вилетіло з голови, що в будинку сторонні.

- Точно. От чорт ...

Густаво і Каурі нечутно переміщувалися з кімнати в кімнату, а я нетерпляче вважала хвилини і намагалася проникнутися казкової ідилією на екрані. Поступово мене почало хилити в сон - хоча, якщо вірити Едварду, я і так проспала півдня.

Прокинулася я від різкого голосу.Едвард сіл, не випускаючи мене з обіймів, і відповів швидкої португальської скоромовкою. Густаво, кивнувши, попрямував до виходу.

- Вони закінчили, - повідомив Едвард.

- Отже, тепер ми самі?

- Може, спершу перекусимо?

Я прикусила губу, розриваючись між двома бажаннями. Їсти хочеться страшно.

Едвард узяв мене за руку і з посмішкою повів на кухню. Ну і що, що він не читає мої думки? Зате моє обличчя для нього як відкрита книга.

- Зовсім в ненажеру перетворююся, - поскаржилася я, щільно набивши живіт.

- Хочеш, підемо поплаваємо з дельфінами - спалиш зайві калорії?

- Можна, тільки не зараз.Калорії можна спалити і по-іншому.

- Це як же?

- Ну, там ще не вся ліжкова спинка розтерзана ...

Договорити я не встигла. Едвард підхопив мене на руки і, поцілунком змусивши замовкнути, з нелюдською швидкістю уволок в блакитну спальню.