5. Острів Есмі

- Х'юстон? - Здивувалася я, коли в Сіетлі ми пройшли на посадку.

- Проміжна зупинка, - з посмішкою пояснив Едвард.

Потім я відчула, як він мене будить, хоча тільки на секундочку задрімала.Напівсонна, я тягнулася за ним по аеропорту, після кожного моргання заново згадуючи, як відкривати очі. Тому, коли ми зупинилися в залі міжнародних вильотів і встали в чергу на реєстрацію, до мене не відразу дійшло.

- Ріо-де-Жанейро?- Вже з занепокоєнням перепитала я, прочитавши напис на моніторі.

- Теж пересадка, - кивнув Едвард.

Переліт виявився довгим, але ми влаштувалися з комфортом в салоні першого класу, і я заснула в обіймах Едварда. На цей раз поспати вдалося як слід.Я прокинулася несподівано бадьорою, коли літак вже почав заходити на посадку. В ілюмінатори проникали косі промені призахідного сонця.

Всупереч моїм припущенням, ми не залишилися в аеропорту і не пішли пересідати на наступний рейс. Таксі мчало нас по темних вулицях Ріо, де кипіла бурхливе життя.Не розібравши ні слова з того, що Едвард на побіжному португальському пояснював водієві, я зрозуміла, що ми, судячи з усього, їдемо в готель, переночувати і набратися сил перед наступним етапом подорожі. У животі ворухнулося щось схоже на мандраж.Таксі летіло по вируючим вулицях, але от пожвавлення помітно спала, і попереду показалася західна околиця міста, що вдадуться в океан.

Таксі загальмувало в доках.

Едвард впевнено попрямував уздовж білосніжних яхт, що погойдуються на темній воді.Та, у якому він зупинився, здавалася трохи менше і стрункішою інших - відразу видно, швидкісна, а не плавучий будинок. При цьому все одно розкішна, просто більш витончена. Едвард вправно, незважаючи на важкі валізи, стрибнув на борт. Вивантажили багаж на палубу, він простягнув руку, допомагаючи мені забратися.

Я мовчки дивилася, як він готує яхту до відплиття, дивуючись його впевненим і точним рухам - адже він ніколи навіть не згадував, що цікавиться морем. З іншого боку, коли в нього щось виходило не ідеально?

Ми взяли курс на схід, у відкритий океан, і я спробувала відновити в пам'яті шкільну географію. Хм ... Не пригадаю нічого суттєвого на схід від Бразилії ... Хіба що Африка?

Едвард вів яхту повним ходом прямо вперед, поки вогні Ріо не розтанули за кормою.На обличчі його сяяла усмішка захоплена - рух, швидкість, що ще потрібно для щастя ... Яхта розсікла носом хвилю, і мене облило фонтаном бризок.

Нарешті наполегливо стримуване цікавість узяла верх.

- А нам ще довго плисти?

Навряд чи Едвард забув про моїх людських слабкостях, але хіба мало - раптом він вирішить пожити якийсь час на цьому суденці?

- Півгодини приблизно. - Помітивши, як я вчепилася в сидінні, він посміхнувся.

Ну-ну ... Він, зрештою, вампір. Може і в Атлантиду відвезти.

Минуло двадцять хвилин, і я почула, як Едвард кличе мене, перекрикуючи рев мотора.

- Белла, дивись! - Він показував кудись вперед.

Там нічого не було, тільки непроглядна темрява і місячна доріжка на воді. Але придивившись краще, я розгледіла темна пляма на посріблених місячним світлом хвилях.Я примружилася, і силует знайшов обриси. Присадкуватий неправильний трикутник, один кут тягнеться довгим хвостом, зариваючись у хвилі. Ми підійшли ближче, і верхня кромка трикутника захиталася під легким бризом пухнастим пір'ям.

Я моргнула, і образ раптом склався в одне ціле - прямо по курсу з океану вставав крихітний острівець з розлогими пальмами і сяючим під місяцем пляжем.

- Де ми? - Прошепотіла я в подиві. Яхта тим часом огинала острів, рухаючись до північного краю.

Едвард примудрився розчути мій шепіт за рокотом двигуна і розплився в широченною сяючою усмішкою.

- Це острів Есмі.

Яхта з картинною точністю причалила до вибіленому місячним світлом дерев'яному пірсу. Едвард заглушив мотор, і світ поринув у незвично глибоку тишу.Тільки плескіт хвиль за бортом та шелест бризу в пальмах. Повітря тепле, вологе і напоєне ароматами - як у ванній після гарячого душу.

- Есмі? - Я перепитала стиха, але в нічній тиші питання все одно пролунав надто голосно.

- Подарунок від Карлайла. Есмі нам його люб'язно позичила.

Подарунок.Хіба острова дарують? Я спантеличено зморщила лоб. Могла б і раніше догадатися, що нечувана щедрість Едварда має родинні корені.

Вивантажили валізи на пірс, він обернувся, щоб допомогти мені зійти. Але замість того щоб просто підтримати, одним махом підхопив мене на руки.

- Покладається начебто переносити через поріг? - Знайшовши дар мови, поцікавилася я, коли ми приземлилися на дошки причалу.

- Все продумано! - Посміхнувся Едвард.

Вхопивши вільною рукою два величезні валізи на коліщатках, Едвард доніс мене до піщаної стежки, втрачається в буйних заростях.

Спершу я нічого не могла розібрати в цих джунглях, потім попереду з'явилася світла пляма. І коли стало ясно, що це ніяке не пляма, а будинок, що світиться двома широкими вікнами по обидва боки від вхідних дверей, на мене знову напав мандраж.Ще гірший, ніж коли я думала, що ми зараз заселився в готель.

Я майже чула, як стукає по ребрах серце, подих перехопило. Не в силах підняти погляд на Едварда, я дивилася невидющими очима прямо перед собою.

Едвард, всупереч звичаю, навіть не запитував, про що я думаю.Виходить, йому теж страшнувато стало.

Він поставив валізи на широку веранду, щоб звільнити руку і відкрити двері - гостинно незамкненими.

Перед тим як перенести мене через поріг, він дочекався, поки я все ж гляну йому в очі.

А потім в мовчанні проніс по всьому будинку, запалюючи на ходу світло в кімнатах. Будинок здався мені досить великим для крихітного острівця - і смутно знайомим. Звична колірна гамма Калленов, пастельно-кремова. Наче й не їхали. Подробиць я, втім, не розгледіла.Через шалено стукає у вухах пульсу все злилося в одне суцільне пляма.

І тут Едвард повернув останній вимикач.

Простора кімната в світлих тонах, одна стіна повністю скляна - дізнаюся стиль своїх вампірів.За вікном місяць сріблив білий пісок, і в яких-небудь парі метрів від будинку плескалися хвилі. Але мій погляд був прикутий не до них, а до величезної білої ліжку під пишними хмарами москітної сітки.

Едвард опустив мене на ноги.

- Піду ... за валізами.

У кімнаті було тепло, тепліше, ніж у задушливій тропічної ночі за вікном. За шиї скотилася крапелька поту. Я обережно підійшла до ліжка і, простягнувши руку, доторкнувся до повітряної сітки. Хотілося переконатися, що це не міраж і не сон.

Я навіть не почула, як повернувся Едвард.Зрозуміла, що він тут, тільки відчувши дотик ласкавих крижаних пальців, змахують бісеринки поту з моєї шиї.

- Спекотно тут, - винувато промовив він. - Мені здалося ... так буде краще.

- Все продумано? - Пробурмотіла я, і він ледь чутно хихикнув. Нервовий сміх.Несхоже на Едварда.

- Я намагався все заздалегідь передбачити, щоб було легше, - пояснив він чесно.

Я шумно проковтнув, уникаючи зустрічатися в них поглядом. Чи був у кого-небудь коли-небудь медовий місяць подібний нашому?

Відповідь відома. Немає. Ніколи і ні в кого.

- Я тут подумав ... - повільно промовив Едвард, - може, спершу ... може, ти хочеш піти поплавати зі мною? - Його голос зазвучав впевненіше: - Вода як парне молоко.

- Гарна думка, - тремтячим голосом погодилася я.

- Тобі, напевно, треба побути одній пару хвилин, відчути себе людиною?Все-таки дорога була довгою.

Я скуто кивнула. До людини мені зараз далеко, але пара хвилин наодинці з собою не завадить.

Губи Едварда торкнулися шиї, прямо під вухом. Він розсміявся, і прохолодне дихання щекотнуло вологу від спеки шкіру.

- Тільки не занадто довго, місіс Каллен!

Я сіпнулася з незвички, почувши своє нове ім'я.

Едвард покрив легкими поцілунками мою шкіру від шиї до плеча.

- Чекаю тебе в океані. - З цими словами він відчинив скляні двері, що виходять прямо на піщаний пляж. На ходу одним рухом плечей скинув сорочку і зробив крок у місячне сяйво.До кімнати увірвався вологий солоний вітер.

Шкіра горіла так, що я навіть глянула перевірити. Ні, не схоже. Принаймні, зовні.

Намагаючись не забувати робити вдих-видих, я попрямувала до гігантського валізи, який Едвард залишив відкритим на довгій білій прикроватной тумбі.Судячи по знайомій косметичці і переважному рожевому кольору, чемодан мій - але я не впізнавала жодної речі. Гарячково риючись в акуратно укладених стопках, я сподівалася знайти хоч щось рідне - теплі треники, наприклад, - проте під руку траплялися суцільні мережива і крихітні речі з шовку.Білизну. Саме що ні на є. З французькими етикетками.

Ну, Еліс! Колись ти мені за це заплатиш, прийде день!

Нарешті я здалася і пішла у ванну, крадькома глянувши у вузькі вікна, що виходили на той самий пляж. Едварда не видно.Напевно, він у воді і навіть не спроможеться виринути, щоб ковтнути повітря. Високо в небі сяяла майже ідеально кругла місяць, а внизу стелився сліпуче білий в її світлі пісок. Краєм ока я вловила якийсь рух ... Придивилася.Решта одягу Едварда, недбало перекинута через гілку пальми, розгойдується на морському вітрі.

Шкіру знову обдало жаром.

Зробивши два глибоких вдиху, я підійшла до дзеркала, що витягнувся паралельно довгому туалетного столика. Відразу видно, що я весь день спала в літаку.Озброївшись щіткою, я почала роздирати сплутався патли, поки не добилася результату - гладка зачіска і вся щетина щітки у волоссі. Ретельно почистила зуби. Два рази. Вмилася і хлюпнула водою на шию, яка горіла, як у лихоманці. Відразу стало легше, тому я полила і на руки.А потім вирішила не мучитися і прийняти душ. Нерозумно, звичайно, лізти в душ перед купанням в океані, але мені потрібно було якось прийти до тями, а гаряча вода - відмінний засіб.

Вийшовши з душу, я загорнулася у величезне білий рушник.

І тут же переді мною постала несподівана проблема. Що одягати?Купальник виключається. Одягатися назад теж нерозумно. Про вміст дбайливо упакованого Еліс валізи навіть думати страшно.

Дихання знову почастішало, руки затремтіли - ось тобі і заспокійливий вплив душа. Перед очима все попливло, віщуючи справжню хвилю паніки.Я сіла прямо в рушник на прохолодний кахельну підлогу. Головне, щоб Едвард не з'явився провідати, поки я не прийшла до тями. Уявляю, що він подумає, побачивши мене в такому розібраному стані. Висновок буде лише один: ми здійснюємо величезну помилку.

Але ж я караюся не тому, що ми здійснюємо помилку. Немає. А тому що не знаю, як все пройде. Боюся вийти з ванної і зіткнутися з невідомістю. Тим більше у французькому білизну. До такого я поки не готова.

Таке відчуття, що мені належить вийти на сцену перед переповненим залом для глядачів, а я не пам'ятаю жодного рядка з тексту.

Як наважуються інші довірити іншому свої страхи і невпевненість, якщо цей інший, на відміну від Едварда, не пов'язаний з ними непорушною зв'язком?Якби не Едвард, в необмеженій, безумовної і, чесно кажучи, незрозумілою любові якого я впевнена кожною своєю клітинкою, - я б, напевно, так і не вийшла з ванної.

Але мене чекав саме Едвард, тому, прошепотів: «Не бійся!» - Я піднялася на ноги.Підтягла рушник і, закріпивши його тугіше, рішучим кроком рушила на вихід. Не удостоївши навіть поглядом розкритий чемодан, повний білизни, і величезне ліжко. За розкритими скляними дверима стелився м'який, як пудра, пісок.

У місячному світлі все здавалося чорно-білим, без напівтонів.Повільно ступаючи по м'якій «пудрі», я підійшла до пальми, де Едвард повісив одяг. Плавно провела рукою по шершавому стовбуру, відновлюючи дихання. Хоча б чуть-чуть.

Мій погляд ковзнув уздовж темної мерехтіння в пошуках Едварда.

Він стояв до мене спиною по пояс у воді, піднявши голову до сяючого місячним диску. У блідому світлі його шкіра здавалася білосніжною, як пісок і сам місяць, а волосся - чорними, як океан. Едвард не рухався, просто стояв, торкаючись долонями води, дрібні хвилі розбивалися об нього, як об скелю.Я обвела поглядом його спину, плечі, руки, шию ...

Шкіра перестала палати вогнем, полум'я затихло, стало рівним і глибоким, спопеливши мою незручність і боязкість. Я рішуче скинула рушник і повісила на дерево поруч з одягом Едварда. А потім зробила крок у місячне сяйво.Нехай і в мене шкіра буде біла, як пісок.

Не чуючи власних кроків, я підійшла до крайки води. Едвард напевно чув. Але не обернувся. Ласкаві хвилі заплескалісь у ступень. Едвард був правий - теплі, як у ванні.Я стала заходити глибше, обережно намацуючи невидиме дно, однак побоювання виявилися марними - під ногами, поступово знижуючи, стелився все той же ідеально рівний пісок. Майже не відчуваючи опору води, я підійшла впритул до Едварда і накрила його прохолодну долоню своєю.

- Як красиво!- За його прикладом я теж подивилася на місяць.

- Цілком, - підтвердив він буденним тоном і повільно повернувся. Між нами затанцювали крихітні хвилі. Очі на його крижаному особі відливали сріблом. Едвард розгорнув долоню під водою, і наші пальці переплелися.Я навіть не відчула звичних мурашок від його дотику - так було тепло.

- Для мене не існує іншої краси, - нарешті промовив він, - крім твоєї.

Посміхнувшись, я доклала руку, перестала нарешті тремтіти, до його грудей, там де серце. Біле на білому. У вряди-годи я з ним збіглася.Едвард злегка здригнувся від мого теплого дотику. Дихання стало трохи переривчастим.

- Я обіцяв, що ми спробуємо, - нагадав він з несподіваною стриманістю в голосі. - І якщо я зроблю щось не те, якщо тобі буде боляче, відразу ж дай мені знати.

Я з серйозним виглядом кивнула, не перестаючи дивитися Едварду в очі,а потім зробила крок ближче і притулилася до його грудей.

- Не бійся,- Шепнула я. - Ми створені одне для одного.

І тут же сама усвідомила всю істинність своїх слів. В такий момент, коли все навколо ідеально,в них не могло бути й тіні сумніву.

Руки Едварда зімкнулися у мене за спиною, він підтягнув мене ближче, і ми застигли, обнявшись, - зима і літо. За моїми нервах неначе струм пропустили.

- Назавжди, - підтвердив він і обережно потягнув мене за собою в океан.

Розбудили мене промені жаркого сонця на оголеній спині. Було пізніше ранок.А може, вже день. Все інше, втім, здавалося ясним і зрозумілим, я прекрасно пам'ятала, де ми - в білосніжній кімнаті з величезним ліжком, сліпуче сонце струмує через розчинені скляні двері. Москітний полог захищає від яскравого світла.

Я не поспішала відкривати очі.Нехай все залишається таким же ідеальним, не хочу нічого змінювати, навіть така дрібниця. Чути тільки шелест хвиль, наше дихання і стукіт мого серця ...

Навіть палюче сонце не порушувало ідилії. Прохолодна шкіра Едварда рятує від будь спеки.Лежати в його обіймах, на його зимово-сніжної грудей - немає нічого простіше і природніше ... З якого дива, питається,я вчора таку паніку розвела? Тепер всі нічні страхи виглядали дурними і нікчемними.

Едвард повільно провів пальцями вздовж мого хребта, і я зрозуміла: він вже знає,що я не сплю.Не відкриваючи очей, я притулилася до нього міцніше.

Він мовчав. Пальці неуважно, ледь торкаючись, креслили візерунки на моїй спині.

Я могла б лежати так вічно, щоб щастя не закінчувалося, але організм вимагав своє. Нетерплячий в мене шлунок, однако. Я тихенько засміялася.Після нашої незвичайної ночі голод здавався надто банальним бажанням. Як ніби мене різко опустили з небес на землю.

- Що смішного? - Не перестаючи погладжувати мою спину, поцікавився Едвард. Його серйозний хриплуватий голос пробудив потік спогадів,від яких мене тут же кинуло в жар.

У шлунку забурчав - ось і відповідь на питання. Я знову розсміялася.

- Нікуди не дінешся від людської природи.

Я чекала, що Едвард посміється разом зі мною, але він мовчав. Крізь клуби в голові туман безмежного щастя пробилося тривожне відчуття, що зовні все не так райдужно.

Довелося відкрити очі. І перше що я побачила - бліду, майже сріблясту шкіру його шиї і вигин вилиці прямо перед собою. Зведеної від напруги вилиці. Підвівшись на лікті, я заглянула йому в обличчя.

Едвард лежав, піднявши очі до повітряного протимоскітними пологу, і навіть не подивився на мене, коли я спробувала зрозуміти причину несподіваної суворості.

Мене наче струмом смикнуло, коли я побачила його очі.

- Едвард? - Покликала я раптово сів голосом. - Що трапилося?

- Ти ще питаєш?- Різко й глузливо відгукнувся він.

Як людина все життя вважав себе гірше за інших, я спробувала пригадати, що ж зробила не так. Але, прокрутивши в голові всю симфонію минулої ночі, я не почула там ні однієї фальшивої ноти.Все виявилося набагато простіше, ніж я припускала, ми з Едвардом підійшли один одному, як дві половинки одного цілого. Ще один поводдля моєю таємницею радості - раз ми ідеально сумісні фізично, значить, в усьому іншому тим більше.Вогонь і лід, не знищують один одного, а химерним чином з'єднуються. Ми створені, щоб бути разом, які ще потрібні докази?

Так чому особа Едварда раптом стало суворим і похмурим? Я чогось не знаю?

Едвард розгладив присутні на моєму лобі зморшки.

- Про що ти думаєш?

- Тебе щось тривожить. А я не розумію. Я що, щось не так ...

Він звузив очі.

- Ти сильно постраждала? Тільки правду, Белла, будь ласка, не треба нічого применшувати.

- Постраждала? - Від подиву навіть голос підвищився.

Едвард пильно дивився на мене.

Я машинально витягнулася, перевіряючи, чи все зі мною гаразд, посувають руками, ногами. Нуда, відчувається деяка тяжкість, м'язи злегка ниють, але в основному таке відчуття, що кістки зникли, і я розтікаються, як медуза. Відчуття не сказати щоб неприємне.

І тоді я розлютилася.Що це таке - псувати найкраще в світі ранок якимись похмурими підозрами!

- З чого ти вирішив? У житті себе краще не відчувала.

Очі тут же закрилися.

- Перестань!

- Що перестати?

- Перестань мене вигороджувати. Я чудовисько, у якої вистачило розуму погодитися ...

- Едвард!- Прошепотіла я, вже по-справжньому вибита з колії. Навіщо він втоптує в бруд мої світлі спогади? - Не говори так!

Очі не відкривалися. Ніби він не в силах мене бачити.

- Подивися на себе, Белла. А потім вже переконуй, що я не чудовисько.

Ображена в найкращих почуттях і засмучена, я окинула себе поглядом - і ахнула.

Що таке? Чому я вся в снігу? Я потрясла головою, розсипаючи каскад сніжинок.

Зловивши одну «сніжинку», я піднесла її до очей. Пташиний пух.

- Звідки це пір'я? - Спантеличено поцікавилася я.

Едвард нетерпляче втягнув повітря.

- Я розірвав зубами подушку. Може, дві. Але я не про це.

- Подушку? Зубами? Але чому?

- Белла, та подивися ж ти! - Майже крикнув він, різко хапаючи мене за руку і витягуючи її вперед. - Ось, дивись!

І тут я зрозуміла, про що він.

Під шаром налиплого пуху на блідій шкірі розцвітали багряні синці. Вони піднімалися до плеча і переходили далі, на грудну клітку. Вивільнивши руку, я ткнула пальцем гематому на лівому передпліччі - синець на мить зник і тут же проявився знову. Трохи болить.

Ледь торкаючись, Едвард приклав долоню до синців на плечі. Обриси точно збіглися з контуром його довгих пальців.

Я спробувала відновити в пам'яті момент, коли мені стало боляче - і нічого не згадала. Не було такого, щоб він стиснув або здавив мене дуже сильно.Навпаки, мені хотілося, щоб обійми стали міцнішими, і було так добре, коли він притискав мене до себе ...

- Пробач, Бела ... - прошепотів Едвард, дивлячись, як я дивилася на синці. - Мені слід було ... Не можна ... - З його грудей вирвався вигук відрази. - Передати не можу, як я перед тобою винен.

Він завмер, сховавши обличчя в долоні.

Я теж завмерла - від подиву, - намагаючись усвідомити його горе, якому я тепер хоча б знала причину. Але усвідомлення давалося нелегко - сама-то я відчувала зовсім протилежне.

Здивування поступово пройшло, залишивши після себе нічим не заповнену порожнечу.Ніяких думок. Я поняття не мала, що сказати. Як пояснити йому, щоб він зрозумів? Як передати йому моє щастя - то, в якому я купалася ще хвилину тому?

Я доторкнулася до його руки. Він не ворухнувся. Я потягнула сильніше, намагаючись відірвати його долоню від особи.З таким же успіхом можна було смикати мармурову статую.

- Едвард ...

Нуль реакції.

- Едвард!

Мовчання.

Гаразд, значить, буде монолог.

- Я ні про що не шкодую, Едвард. Я ... я навіть передати не можу. Я така щаслива! І цим все сказано. Не сердься. Не треба. Зі мною все хоро ...

- Не треба!- У його голосі звучав лід. - Якщо не хочеш, щоб я зійшов з розуму, не здумай говорити, що з тобою все в порядку.

- Але так і є, - прошепотіла я.

- Белла!

Він все-таки забрав руки від обличчя. Золотисті очі дивилися насторожено.

- Не псуй моє щастя. Я. Правда. Щаслива.

- Я все зіпсував,- Прошелестів він.

- Припини!

Він скрежетнул зубами.

- О-ох! - Простогнала я. - Ну чому ти не можеш прочитати мої думки?

Його очі розширилися від подиву.

- Це щось новеньке. Тобі ж подобається,що я їх не читаю?

- А зараз шкодую.

- Чому? - Він дивився на мене здивовано.

Я в розпачі сплеснула руками. Плече пронизала біль, але я не звертала уваги. Обидві долоні я з розмаху обрушила Едварду на груди.

- Тому що ти відчув би моє щастя і перестав мучитися даремно! П'ять хвилин тому я була щаслива. Абсолютно, безмежно і безмірно. Атеперь ... Тепер я злюся.

- Я цього заслуговую.

- Ну, от, я на тебе зла! Задоволений?

- Ні, - зітхнув він. - Як я можу тепер бути чимось задоволений?

- Саме так! - Відрізала я у відповідь. - Тому я і злюся. Ти рушішь моє щастя, Едвард.

Він похитав головою.

Я зітхнула. М'язи нили все сильніше, але це не страшно.Як на наступний день після силового тренування. Була справа - у Рене стався напад захоплення фітнесом, і вона затягла мене в спортзал. Шістдесят п'ять випадів на різні ноги по черзі з чотирикілограмовий гантелями. На наступний день ходити не могла.Так що зараз у порівнянні з тим - дрібниці, дитячий сад.

Проковтнувши злість, я заговорила заспокійливо і ласкаво:

- Ми розуміли, що будуть складнощі. А все виявилося набагато простіше і легше. Так що нічого страшного. - Я провела пальцями по руці.- Для першого разу, коли ми обидва не знали, як все пройде, по-моєму, просто чудово. Трохи практики ...

На його обличчі раптом відбився таке, що я замовкла на півслові.

- Розуміли? Тобто ти приблизно цього і чекала? Чекала, що я заподію тобі біль? Думала, що буде гірше?Раз на ногах тримаєшся - значить, експеримент пройшов вдало, так? Кістки цілі, і слава богу?

Я дочекалася кінця полум'яної тиради. Потім ще чуть-чуть, поки він не почав дихати рівніше. І лише побачивши довгоочікуваний спокій в його очах, я відповіла, карбуючи кожне слово:

- Я не знала, чого чекати - але вже точно не подумала б, що буде настільки ... прекрасно і ідеально. - Голос перетворився на шепіт, а голова безвольно хитнулася вниз. - Я не знаю, як тобі, але мені було саме так.

Едвард холодним пальцем підняв мій підборіддя.

- І це все, що тебе турбує?- Видавив він крізь зуби. - Чи отримав я задоволення?

- Я знаю, що ти відчуваєш інакше. Ти ж не людина. Я просто хотіла сказати, що для людської істоти навряд чи в житті знайдеться щось прекрасніше, - не піднімаючи погляду, відповіла я.

Ми надовго замовчали.Нарешті я не витримала і подивилася на Едварда. Вигляд у нього був вже не такий суворий, а скоріше, замислений.

- Виходить, я ще не за всі прощення попросив, - нахмурився він.- Мені і в голову не могло прийти, що з моїх слів ти зробиш висновок, ніби ця ніч не була ... найкращою за все моє існування. Але хіба я можу так думати, коли ти ...

Я не втрималася від посмішки.

- Правда? Кращою? - Несміливо перепитала я.

- Коли ми уклали домовленість, я поговорив з Карлайлом.Сподівався, він чимось допоможе. Він мене, звичайно, відразу попередив, яка тобі загрожує небезпека. - По його обличчю пробігла тінь. - І все ж він у мене вірив. Як з'ясувалося, даремно.

Я хотіла заперечити, але Едвард доклав два пальці до моїх губ.

- Ще я запитав, чого очікувати мені самому.Адже я поняття не мав, як це відчувається ... у нас, вампірів. - Губи зігнулися в слабкому подобі посмішки. - І Карлайл зізнався, що за силою впливу цього немає порівняння. Він попереджав, що з фізичної коханням не жартують.Адже ми майже не змінюємося в емоційному плані, а таке потужне потрясіння може привести до великих зрушень. Однак на цей рахунок, сказав він, турбуватися нема чого - ти і так зробила мене зовсім іншим. - Тепер усмішка була абсолютно щирою. - Братів я теж питав.Обидва в один голос твердять, що це величезне задоволення. Приємніше тільки людську кров пити. - Його лоб прорізала складка. - Але я пробував твою кров, і для мене немає нічого притягательнее ... Хоча, напевно, вони мають рацію. Просто у нас з тобою по-іншому.

- Так і було. Усе найкраще відразу.

- Тільки це не применшує моєї провини. Навіть якщо тобі й справді було добре.

- У якому сенсі? Думаєш, я прикидаюся? Навіщо?

- Щоб я не мучився. Я ж не можу заперечувати очевидне. І викинути з голови минулі рази, коли ти робила все, щоб я забув про свої помилки.

Я взяла його за підборіддя і нахилилася близько-близько.

- Послухай мене, Едвард Каллен. Я ні крапельки не вдаю. У мене і в думках не було, що тебе треба втішати, поки ти не розвів тут світову скорботу.Ніколи в житті не відчувала себе щасливішими - навіть коли ти зрозумів, що не можеш вбити мене, тому що любиш. Або коли я прокинулася, а ти чекав мене в кімнаті вранці.І коли твій голос кликав мене там, в балетному класі ... - Едвард здригнувся, згадавши, як я опинилася на волосок від смерті в лапах вампіра-шукачі. - І коли ти виголосив «так» і я усвідомила, що тепер ніколи тебе не втрачу. Це мої найщасливіші спогади.Однак сьогоднішня ніч зробила мене ще щасливішим. От і не заперечуй очевидне.

Едвард ніжно торкнувся моєї щоки.

- Я завдаю страждання. Але я не хочу, щоб ти страждала.

- Тоді сам не страждай. Бо все інше просто чудово.

Він примружився, потім з глибоким зітханням кивнув.

- Ти права.Що зроблено, те зроблено, тут нічого не зміниш. Не можна, щоб через мене ти теж розбудовувалася. Що завгодно зроблю, щоб виправити тобі настрій.

Я подивилася на нього підозріло, а він відповів безтурботним посмішкою.

- Що завгодно?

У животі пролунало бурчання.

- Ти ж у мене голодна!- Він схопився з ліжка, здійнявши хмару пуху.

Тут я згадала.

- Чим завинили подушки Есмі? - Я сіла в ліжку і потрясла головою, додаючи до снігопаду свою лепту.

Едвард, який встиг натягнути легкі полотняні штани, застиг у дверях, куйовдячи волосся, з яких теж вилетіла пара пір'я.

- Завинили ... Ніби я навмисне, - пробурмотів він. - Скажи спасибі, що я не тебе розірвав, а подушки.

Він зі свистом втягнув у себе повітря і похитав головою, відганяючи злі думки. Його губи розпливлися в усмішці, але я здогадувалася, якого праці вона йому коштувала.

Коли я зісковзнула з високою ліжка, синці та забої занили більш відчутно.

Едвард ахнув. Він стояв, відвернувшись, стискаючи побілілі в кісточках кулаки.

- Що, все настільки страшно? - Якомога більше безтурботно спитала я.

Едвард впорався з диханням, але поки не повертався, ховаючи від мене обличчя.Я вирушила у ванну оцінювати масштаби лиха.

Дзеркало за дверима відобразило мене в повний зріст.

Бувало, прямо скажемо, і гірше. Легка синява на вилиці, розпухлі губи - в іншому особа в порядку. Тіло вкрите лілувато-бузковими візерунками. Найбільш важко приховувані - на руках і плечах.Ну і подумаєш! Я все життя в синцях ходжу, поки черговий встигне проступити, вже забуваєш, звідки він взявся. Ці, правда, ще свіжі - завтра видовище буде страшніше ...

Я перевела погляд на волосся - і застогнала.

- Бела? - Едвард виріс поруч зі мною.

- Мені це пір'я за все життя не вичесати!- Я гірко тицьнула в схожу на куряче гніздо зачіску і почала вибирати пушинки по одній.

- І крім пір'я її нічого не хвилює ... - пробурмотів Едвард, але пух витягувати допоміг, причому у нього справа рухалася в два рази швидше.

- Невже тобі не смішно? Я ж вилите лякало городнє!

Він не відповів, тільки ще спритнішим заробив пальцями. Власне, що питати? І так зрозуміло, в такому настрої йому не до сміху.

- Нічого не вийде, - зітхнула я. - Все присохло намертво. Спробую змити під душем. - Повернувшись, я обняла його за талію. - Допоможеш?

- Краще роздобуду що-небудь на сніданок, - тихо відповів він, розмикаючи мої руки, і поспішно пішов. Я зітхнула йому вслід.

Ось і весь медовий місяць. У горлі став клубок.

Змивши майже все пір'я і переодягнувшись в незвичне біле бавовняне плаття, вдало приховує найстрашніші синці, я прошлепала босоніж на чудовий запах яєчні з беконом і Чеддер.

На кухні Едвард у сяючій плити якраз перекладав омлет зі сковороди на блакитну тарілку.Від запаху закрутилася голова. Зараз проковтну весь омлет одним махом разом з тарілкою і сковородою!

- Тримай. - Едвард з посмішкою повернувся і поставив тарілку на викладений мозаїкою столик.

Примостившись на кованій стільці, я накинулася на гарячий омлет. Обпекла все горло, але темпу не зменшила.

Едвард сіл по інший бік столу.

- Треба годувати тебе частіше.

- Коли? У сні? - Здивувалася я. - Дуже смачно, до речі. А вже з рук кухаря, який сам нічого не їсть, - взагалі шедевр.

- Кулінарні передачі, - пояснив він, просяявши моєї улюбленої хитрою посмішкою.

Яке щастя бачити його усміхненим!Нарешті він хоч трохи прийшов до тями.

- А яйця звідки?

- Передав прибиральникам, щоб забили холодильник. Вперше за весь час. Треба їх буде попросити зібрати пір'я ... - Осекшісь, Едвард втупився в простір поверх моєї голови. Я промовчала, боячись знову його засмутити.

Сніданок я з'їли весь, хоча їжі там було на двох.

- Дякую! - Я перехилилася через стіл, щоб поцілувати Едварда. Він машинально відповів, але тут же завмер і відсторонився.

Я скрежетнула зубами. Питання, яке я все одно збиралася поставити, пролунав як звинувачення.

- Тобто ти взагалі більше до мене доторкатися не будеш?

Едвард помовчав, ледь усміхнувшись, погладив мене по щоці. У його дотику було стільки ніжності, що я мимоволі нахилила голову і уткнулась йому в долоню.

- Ти ж розумієш, я не про це.

Він, зітхнувши опустив руку.

- Розумію.Так, саме так. - Едвард підняв підборіддя і промовив рішуче: - Поки ти не переродитися, я не стану займатися з тобою любов'ю. Щоб не завдати тобі нову біль.