Книга з радіожурналістики

(Пауза)

Капітан: (Повільно). Три тисячі градусів... Це за Кельвіном?

Представник: За Цельсієм. Зверніть увагу на оті калюжі. Це — розтоплений метал. Перед випробуваннями техніки поклали туди кілька брусків. Для наочності. Сталь, чавун... Металеве озеро... Зараз найтугоплавкіший потече... Вольфрам...

Не витримав. Розплескався навколо чобіт. Капітан: Скафандр... Порожній?

Представник: Порожній? Чому? Там наш випробувач. Капітан: Жива людина?

Представник:Можете з ним навіть поговорити! Радіотелефон поруч. Зліва на пульті.

(Шум ефіру)

Представник: Дім викликає мандрівника! Як чуєте?

Випробувач: (Голос змінено динаміком). Мандрівник викликає дім. Чую добре!

Представник: У нас гість. Капітан сімнадцятої космічної експедиції. Випробувач: Вітаю вас, пане!

Капітан: Як ся маєте, добродію?

Випробувач:Чудово, дякую. Немов десь на березі моря... Кліматизатор в об­ личчя прохолодне повітря жене.

Представник: А температура, зростає, бачите... Металеве озеро парує. Капітан: Що це? Чому зображення зникло?

Представник: Мандрівник? Чому зображення зникло?

Випробувач: Зараз... Мабуть... Так! Телекамера не витримала. Розсипався термостійкий бокс.

Капітан: А ви як? Випробувач: Усе гаразд!

Представник: Не хвилюйтеся. Наш скафандр і не таке бачив. Підвищимо тем­ пературу. До граничних показників фотосфери Сонця.

(Пауза)

Капітан: А ви знали, що телекамера не витримає. Зізнайтеся — це рекламний трюк.

Представник: Зізнаюсь. Трюк. Але який! Захисний кожух на телеоці нашо­ м у — з тієї ж броні, що і корпус вашого корабля.

(Пауза, щось потріскує, немов у печі)

Представник: Більше дрова підкидати не можна. Скафандру нічого не буде. А ось стіни... Прогорить якийсь гермоввід, вихлюпне сюди протуберанець. Не хо­ тілося б на собі таку спеку відчути, га?

Капітан: Не хотілося б... і все ж в абсолютну надійність не вірю. Представник: Даремно. Скафандр типу "Блискавка" — не просто нове слово

науки. Сучасну науку, якщо хочете, він випередив. Це — філософія. Втілений в ма­ терію колективний світогляд нашої фірми. Парадигма нашого мислення. А вона така: досягти неможливого у своїй справі. В усіх справах — це не для людини вже робота. Для Бога. На це ми не претендуємо. Ну, а в своїй галузі — так. Надійність, ефективність. Безпека. Повна. Суцільна, якщо слово "абсолютна" вам не до смаку...

(Пауза, тональний сигнал)

На черзі — випробування високим тиском. Я хочу, щоб ви самі ввімкнули гіпер­ баричні генератори. Червона кнопка праворуч. (Шуми) Уявіть, що там коїться за стіною...

Капітан: Не можу.

Представник: Включаю резервну телекамеру. Що, і досі не вірите в абсолют, капітане?

Капітан: Ваші слова... Філософія ваша чимось лякає мене. Пам'ятаєте: Едісон прогнав винахідника абсолютної кислоти... Такої, що все роз'їдає. Запитав: а в чо­ му я її зберігатиму?

Представник: Зустрінете по той бік неба Томаса Алву Едісона — запитуйте в нього формулу тієї кислоти. А посуд для неї ми вже знайдемо.

Капітан: Облиште свої потойбічні асоціації!

(Звуковий тональний сигнал)

Представник: Вибачте. Тиск у барокамері наблизився до критичної межі. Для камери, звичайно, не для скафандра. Що ж. Змінимо умови. Раптово. У лічені се­ кунди. Замість тиску — вакуум. А потім — заповнимо приміщення рідким азотом. Космічний холод! З полум'я — до льоду. Мандрівник, як ви?

(Шум ефіру)

Випробувач: Легкість відчуваю небачену! Ніби всі турботи мене залишили. Представник: Готові до наступної стадії випробувань?

Випробувач: Готовий!

Представник: Капітане. Блакитна кнопка. Натисніть, будь ласка.

(Глухий вибух)

Представник:Тиск упав... (Шум)

Капітан:Такого жоден із наших скафандрів... Та що я кажу... Жоден корабель не витримає. Внутрішні напруження розірвуть броню...

Представник: Мандрівнику, чуєте, що сказав капітан?

(Шум ефіру)

Випробувач:Чую! Зі мною все гаразд. Тут затишно. Тепло.

Представник: За нашими підрахунками "Блискавка" врятує людину навіть на Сонці чи при зіткненні з великим метеоритом. Уявіть собі: корабель розпадається на молекули. Молекули — на атоми... Стиснуті гравітаційним полем, вони вступа­ ють у термоядерні реакції... А скафандр зберігає клімат Рів'єри.

Капітан: Як ви досягли цього?

Представник: Ум... Технології— наш секрет, звичайно. В основі фундамен­ тальні дослідження з трансформації субатомної структури матерії... Принцип керо­ ваної віддзеркалюваної девіації зовнішніх енергетичних впливів... Окремі теоре­ тичні аспекти нам самим поки що незрозумілі, Це — втілення філософії, кажу я вам. І практичний результат її— захист слабкої людини від космічних, надлюдських сил. Тепер — останнє з лабораторної стадії випробувань. Лінійними електричними роз­ рядами. Надвисокої потужності. Замінимо рідкий азот на відповідне газове сере­ довище...

(Шуми)

Починаємо відлік.

(Цокає годинник)

Розряд!

(Вибух)

Розряд!

(Вибух)

Розряд!

(Вибух)

Ну, як ваш скепсис, капітане? Капітан: Незбагненно!

Представник: Що? Філософія чи скафандр?

(Пауза)

Створити звуковий контекст твору, шумову симфонію високих техно­ логій майбутнього світу, що одночасно робить існування людини безпеч­ ним і відторгає її як істоту, яка не може стати часткою машини — завдан­ ня для режисера з фантазією. Але на модельному рівні ця радіоп'єса дає уявлення про твір, невід'ємною складовою якого є зміна акустики, шумо­ вий ефект, тобто звук. Звук, що може нести не просто ілюстративне наван­ таження, а й створити певну атмосферу, передати слухачеві елементи змісту, що залишилися "поза словами". Звук, значення якого для аудіо­ візуального мистецтва так точно охарактеризував кінорежисер 0. Сокуров: "У дитинстві я слухав багато радіовистав. Звідти, напевно, загострена увага до фонограми, мови, музичної аури. Голос людини... Знаю, в ньому прихо­ вано щось особливе. Знаю, фонограми моїх картин когось дратують: "бруд", шуми, не чутно, зрозуміло далеко не кожне слово, довгі паузи. Але ці незрозумілі тексти, ці паузи — емоційна скалка нашого життя. Головне — інтонація, для кінематографа інтонаційне звучання дуже важливе. А ось текст, слово старіють у кіно як ніщо інше" [29]. Звичайно, цю естетичну концепцію не можна вважати "істиною в останній інстанції", як і взагалі будь-який естетичний принцип. Але знати про нього варто.

Радіоп'єса чистого слова. Радіоп'єса чистого слова, або поетична радіо­ п'єса, виникла не просто як естетична альтернатива звуковій радіодрамі. З огляду на форму відмінність першої від другої була, як кажуть, "на по­ верхні". Але принципові розбіжності виявляються у сфері змісту. Можна сказати, що вектор уваги драматургів, які відкрили для себе поетичний радіотеатр, змістився з першої сигнальної системи слухача на другу. Емоції автора почали репродуктуватися не на рівні безпосереднього відчуття, реак­ ції на словесно-звукову композицію, а виникають унаслідок осмислення

і розуміння, співпереживання й ототожнення з персонажем. Рух, темп, інтонація замінили і витіснили вишукані монтажні прийоми. Це певною мірою звузило режисерські можливості, але натомість сприяло народжен­ ню драматургії багатопланової, високоінтелектуальної й емоційно витон­ ченої. Такої, що спонукає слухати, а не лише чути. Зовнішній світ з усіма притаманними йому звуковими атрибутами поступається на "ефірних те­ атральних майданчиках" внутрішньому світові героїв [40, с. 95—96]. Дії героїв у радіоп'єсах чистого слова завжди не просто психологічно вмоти­ вовані, а розкривають особливості змальованих драматургом характерів, філософську проблематику вистави.

"МІШЕНЬ"

(радіоп'єса)

Дійові особи:

Він

Вона

Голос Голос II

Автовідповідач

Вона: Чаю хочеш?

Він: Краще б кави. Запашної, міцної. Приготуй, а? Вона:М\л забули? Ми більше кави не п'ємо.

Він: Ось. Я сьогодні купив пакетик. Справжній мокко. Вона: Тобі не можна.

Він: Я знав, що ти прийдеш. Вона: Я кохаю тебе.

Він: Я тебе теж. Останнє почуття немолодої людини. Що може бути кумедні­ шим?

Вона: Чайник закипів. Твій настій трав.

Він: І все ж — завари собі каву. Я буду сидіти поруч. Вдихатиму її гіркуватий запах. Не так вже й багато потрібно у цьому світі для щастя.

Вона: Як твоє серце?

Він: Моє? Серце? Не знаю. Не знаю, чи моє воно. Кредит за операцію ще не погашено. До того ж, ізотопну батарею через десять років треба міняти... Нічого не відчуваю там, куди поставили цю машину. Нічого, уявляєш? Зовсім нічого. Здаєть­ ся, я став безсердечною людиною, Маріє.

Вона: Ти?

Він: Я, Це мотор. Насос. Правда, так краще, аніж чуже. Краще. Жодних про­ блем з відторгненням тканин. І взагалі, жахливо доношувати чужі речі. Чоботи, капелюхи, серця. А раптом у ньому залишиться крапелька чужого кохання? До ко­ гось, кого не знаю? Не хочу нікого любити, крім тебе.

Вона:Телефон. Чоловічий голос. Будеш говорити? Він: Алло.

Голос: Пане Орвік?

Голос: Слухайте нас уважно. Навіть якщо вам не сподобається розмова. По­ просіть вашу подругу вийти з кімнати.

Він: Це жарт?

Голос: Ми не жартуємо, Орвік. Не сподівайтесь. Утім, якщо вам хочеться її налякати...

Голос II: Згадали? Згадали, що таке аритмія? Він: Марі, підсмаж кілька тостів, будь ласка. Вона: Зараз.

Він: Я один у кімнаті, що вам потрібно?

Голос: Слушне запитання. Але спочатку з'ясуйте, що ми вміємо. Він: Від... відпустіть.

Голос: Усе гаразд? Він: Покидьки.

Голос: До вашого штучного серця вмонтовано непередбачений конструкцією елемент. Він дозволяє керувати функціями протеза дистанційно. Переді мною дві кнопки. Одна — пуск. Друга — пауза. Якщо натиснути на паузу і трошки потри­ мати...

Він: Не треба... Ні...

Голос: Ось тепер ви все зрозуміли, Орвік. Як слід. Вона: Тости, любий.

Він: Марі, поклади на стіл. Це я не вам.

Голос: Ми зателефонуємо пізніше. Раджу з квартири не виходити. Бувайте здорові.

Вона: Що з тобою? Ти зблід. Зараз, зараз, де твої пігулки? Я лікаря викличу! Він: Які пігулки, серденько? Який лікар? Слюсар, електрик хіба що. Механік

з гаража насамкінець.

Вона: Жартуєш. Подивись на себе.

Він: Дзеркала брешуть. Слово честі, Марійко, все гаразд. Ось тільки провести я тебе не зможу. Ти вже вибач.

Вона: Я побуду з тобою.

Він:\Лру\, йди. Боронь Боже, чоловік здогадається. Не зрозуміє твого роману злітнім інвалідом.

Вона: Не кажи так більше. Я ще прийду сьогодні. Він: Двері будуть відчинені. Цілую.

Голос: Орвік, ви самі?

Він:3\ мною п'ять поліцаїв. Троє у ванній, двоє в сортирі. Голос: Ми стежимо за будинком. І нам бракує почуття гумору. Він: Можу позичити.

Голос: Воно вам ще знадобиться.

Він: Що вам потрібно? Гроші? У мене нічого нема. Тільки борги.

Голос: Ми не бандити, Орвік. І не вбивці. Повірте, тільки виняткові обставини змушують нас бути жорстокими. Щоб позбавити страждань безвинних людей, ста­ рих, жінок, дітей... Іноді доводиться завдавати біль.

Він: Як це мило з вашого боку, як щиросердно. Шкода тільки — я ще не ста­ рий. Чи ви не про всіх старих піклуєтеся?

596 Розділ 10

Голос: У нас обмаль часу. Він: к я тут до чого?

Голос: Нам потрібен документ. Він: Документ?

Голос: Так.

Він: Який документ? Голос: Той самий.

Він: Ви що, з глузду з'їхали?

Голос: Годі дурня клеїти. Було п'ять копій. Чотири знищені разом з оригіна­ лом, п'ята зникла. Вона у вас.

Він: У мене? Я не збираю макулатуру.

Голос: Орвік, наш терпець зараз урветься. Ціна цього паперу — людські жит­ тя, розумієте?

Він: Не розумію. Нічого не розумію.

Голос: Ви привласнили копію за тиждень до операції. Ми не хотіли форсувати події. Аж поки про втрати секретних матеріалів не дізналися на горі. Колесо закру­ тилося, збагніть.

Він: І хай собі котиться!

Голос: Яка безглузда відповідь. Чи можна жаліти такого упертого? Голос II: Чому шум у слухавці?

Він: Телефон упав. Я, коли знепритомнів, шнур потягнув. Напевно, контакт порушився.

Голос: Наступного разу, перш ніж падати, акуратно покладіть слухавку на стіл. Зрештою, від цього ваше життя залежить. Не моє. Так. Ваша подруга повертаєть­ ся. Спровадьте її під будь-яким приводом. А розмову ми ще продовжимо. Поду­ майте.

Вона: Я принесла тобі вітаміни. Він: Будь ласка, Марі, залиш мене. Вона: Щось трапилося?

Він: Ні, ні. Просто мені потрібно побути на самоті. Вона: Тости охолонули. Що коїться?

Він: Нічого. Нічого. Марі, тобі обов'язково треба піти. У мене невідкладна справа. Вона: Твоє серце...

Він: Я не цікавлюся твоїми сердечними справами! З ким і коли ти чоловіку роги наставляєш, крім мене, це мене не обходить. І ти, ти теж не лізь!

Вона: Не лякай мене! Ти ніби такий, як тоді, до операції, коли надії не було. Очі, голос...

£//у;Марі, вибач. Вибач, будь ласка. Ти відпросилася з роботи? Вона: Так. На весь день.

Він: Купи мені молока. Пастеризованого. У паперових пакетах. Вона: Молока? Гаразд.

Він: Два літри. У паперових пакетах. Знаєш, є такий магазинчик на розі Про­ спекту і Кленової Алеї. Там воно завжди свіже. І пахне польовими травами.

Вона: Не зачиняй двері. Я скажу сусідці. Хай придивляється. Він: Добре, добре. Йди скоріше. Обідня перерва почнеться...

Голос: Пане Орвік?

Він:А ви сподівалися — китайський імператор?

Голос:Часу обмаль. Документ в жодному разі не повинні вивезти з країни. Ви все одно не встигнете знайти покупця. Не грайтеся в чужі брудні ігри. Віддайте документ нам. І живіть з чистим серцем.

Він: Нема його в мене. Нема. Послухайте! Я кажу правду!

ГолосКупка політиків-нездар штовхає народ у прірву. Що у вас з ними спільно­ го? Ще є час все виправити. Ще ніхто не полює на документ, крім спецслужб і нас — справжніх патріотів.

Він: Це помилка. Я не винен. За що? Ні. Ви... Звідки мені знати?

Голос:Тод\ прощавайте. Прости нас, Боже, і прийми вашу грішну душу, якщо вона у вас є, звичайно. Утім, вам про це краще знати. Три інфаркти...

Голос II: Ну що? Отямилися? Цікаво, як це було? Кажуть, коли серце зупи­ няється, це не боляче. Пропускає один удар, другий, третій. Підкочується до очей біла заволока. Ніякої впевненості, що воно знову застукає.

Він: Так.

Голос: І ніякого страху. Ніякого. Так? Тільки надія. Він: Усе так.

Голос: Цікаво, а що ви бачили там, по той бік? Він: Прийде час — дізнаєтеся.

Голос: Справді, звичайно. Послухайте, а навіщо нам туди поспішати. Вам що, життя набридло?

Він: Я б все, все віддав. Усе, що вам потрібно. Усе. Будьте певні. Не можу більше помирати. Подумайте. Подумайте самі. Зважте. У чому ви помилилися? У мене нема ніяких секретних паперів. Я звичайний економіст. На фабриці іграшок працюю.

Голос:Так... Здається, я вам вірю. Помилка? Неможливо. Просто ви — не кінець ланцюга. Тільки його ланка. Хтось із ваших близьких. Родичів, друзів, знайомих. Допоможіть нам зрозуміти — хто. Ваша дама повертається. Розберіться ж з нею. Не змушуйте нас це робити.

Вона:Ось і я. Молоко...

Він: Що? Яке ще молоко. Постав у холодильник. Вона: Вибач, коли що не так.

Він:И\, не наливай. Мені не хочеться пити.

Вона:У тебе повний холодильник молочних пакетів. Послухай...

Він: Ні, це ти послухай, корово. Я не люблю тебе! Забирай усе! Свої капці, свою криву посмішку, свій звислий зад і геть звідси, котись до чоловіка! Досить вдавати з себе студентку, у професора закохану. Геть!

Вона: Орвік!

Він: А ввечері я зателефоную твоєму рогоносцю і розповім йому, як ти хро­ пеш. 1 як у тебе з рота тхне вранці. Він, певно, забув про це у своїх вояжах, милоторговець нещасний. Геть, кажу, геть з очей!

...Вона пішла. Я кохаю її.

(Пауза)

Цей уривок радіоп'єси "Мішень", яку І. Хоменко і В. Фоменко написа­ ли певною мірою під впливом школи "чистого слова", свідчить, що така

радіодрама не потребує звукових ефектів. Уповільнення і прискорення темпу, "аритмічна" авторська гра можуть створити атмосферу вистави кра­ ще, ніж звуки пострілів, телефонні дзвінки та інші шуми. Головним у радіоп'єсі чистого слова є дослідження — іноді у символічних і образних формах — людської душі. Домінування внутрішнього щодо зовнішнього. І тому об'єктом уваги авторів (автора) такого твору завжди є людина як індивідуум та як член соціуму, а не обставини, в які вона потрапляє, "го­ лоси у Всесвіті", а не сам Всесвіт, тобто ми, а не те, що оточує нас, випро­ бовує, допомагає чи заважає нам жити.

Драма ідей. Драма ідей — це твір, одним із завдань якого є висловлю­ вання і художнє обґрунтування певної полемічної думки, світоглядної концепції, морально-етичного постулату. Образно кажучи, — це теорема, що доводиться або спростовується не за допомогою апарата формальної логіки чи математики, а засобами мистецтва. Провідний художній метод, притаманний драмі ідей — це уявний експеримент. Конфлікт у радіоп'єсах "ідейного" напрямку є похідним від інтелектуального парадокса, що став предметом авторського дослідження. Раціональні творчі настанови, пору­ шення балансу між розумом і пристрастями на користь першого увираз­ нюють риси, взагалі характерні для оригінальної радіодрами — схематизм і умовність обставин дії [40, с 115]. Радіоп'єса І. Хоменка і В. Фоменка "Математик" присвячена філософським проблемам пізнання (подаємо її уривок).

"МАТЕМАТИК" (фантастична радіоп'єса)

Дійові особи:

Перший голос Другий голос Сторонній Математик

(Математичні викладки запозичені з робіт Бориса Білича)

Перший голос: Сьогодні я доведу тобі, що розум абсурдний.

Другий голос: Спробуй.

Перший голос: У природі мислячих прагнути пізнання. Ти приймаєш це як по­ стулат?

Другий голос: Приймаю.

Перший голос: Думка існує в русі. Лише на шляху до невідомого вона може народжуватися і жити.

Другий голос: Припустимо. Вдамо, що я забув про твою схильність до підміни понять.

Перший голос: Але тоді, розум вічно прагне загибелі. Кожним актом пізнання і новим відкриттям заперечує себе, тому що, осягнувши все, він погасне. Не буде руху. Промінь торкнеться перепони і стане мертвим відрізком. Знання — лише тлінна оболонка живої ідеї. Тільки мислити — означає існувати.

Другий голос: ~[\л знову крадеш свої силогізми у смертних. Перший голос: Справді? У кого ж?

Другий голос: Байдуже. Не будемо тривожити тих, хто лише на коротку мить з'являється з океану забуття.

Перший голос: Навпаки. Давай згадаємо про них. Адже у свої недовгі миттє­ вості вони виснажують себе пастками логічних глухих кутів і капканами суперечно­ стей. Просте вважають складним, а з елементарного створюють безвихідні лабі­ ринти, в яких саме поняття мети втрачає сенс. Абсурдність розуму обтяжує їх на­ багато більше за нас. Утім, надто коротке життя не дозволяє їм усвідомити всю згубність процесу мислення.

Другий голос: Наведи приклад!

Перший голос: У вісімнадцятому столітті жив один математик, Ферма. Другий голос: Так, П'єр Ферма. То й що?

Перший голос: Він поставив перед людством арифметичну задачу. Нібито не­ складну. Але в її сильцях роками заплутувалися кращі людські уми. Пошук відповіді був болісним і безплідним. Чи варте того питання? Розум це обходить. Він будь-що намагається вирвати затяту сторінку з книги власного життя — у самозгубному прагненні порожнечі.

Другий голос: Ти спрощуєш. Здатні мислити випробовували себе на цьому гострильному камені. Не знаходжу в суворій логіці такого іспиту й тіні абсурду.

Перший голос: Щоб продовжити диспут, мені потрібна одна людина. Я сам виберу її з багатьох.

Другий голос: Не люблю, коли смертні втручаються у наші суперечки. Але хай буде по-твоєму.

(Звуковий сигнал-перехід. В абстрактний звуковий ряд вплітається монотонна мова. Це голос одного з героїв, математика, дещо викривлений)

Математик: Я дуже ретельно намагався не допустити проникнення у свою ро­ боту нових аксіом, очевидних тверджень, що приймаються без доведень. Це було одне з найскладніших завдань, адже навіть великі математики припускалися такої помилки. Так, у 1786 році великий Ейлер довів останню теорему Ферма для п = З, узявши як гіпотезу положення, лише через декілька десятків років доведене гені­ альним Гауссом...

(Звук регулюється, голос звучить чітко, природно)

Математик: О, Господи, що зі мною? Та заберіть же це світло! Сторонній: Де ми? Нічого не бачу.

Математик: Світтю погасіть! Гей, хто-небудь! Перший голос: Це світло не можна погасити.

Математик: Чому?

Другий голос: Не вдавайте з себе дитину. Це ваша винагорода. Математик: Винагорода?

Перший голос: Вам пощастило здійснити недосяжне для інших. Ви змогли довести те, доведення чого вважали за неможливе.

Математик: То й що?

Другий голос: 3 пітьми невігластва ви прагнули до світла пізнання. Ви самі засвітили його. Воно сяє.

зяться, я ж у контактних лінзах, мені не можна на такому світлі. Наче пальцями в зіниці тицьнули, слово честі!

Перший голос: А хто вам сказав, що повинно бути інакше? Темрява позаду. Ви у світлому кінці тунелю.

Сторонній: Панове, я, напевно, піду. У вас тут свої справи. Розмова, мабуть, довга. Де тут вихід?

Другий голос: Ми домовлялися, що смертний буде один.

Перший голос: їх щось єднало в останню мить. Не розібрав, що саме. Одним словом, вони були разом.

Сторонній: То я піду?

Перший голос: Ви зможете піти тільки вдвох. І лише тоді, коли наша супереч­ ка розв'яжеться.

Математик: Хто ж ви?

Перший голос: Вас обтяжує обстановка, чи не так? Математик: Обтяжує? Та ви жартуєте!

Другий голос: Якщо так, то вам краще відповідати на запитання, а не примно­ жувати їх. Тоді все скінчиться набагато швидше.

Сторонній: Не дратуйте їх, відповідайте! Вони не жартують, дитині зрозуміло. Математик: Почнемо з Декарта. Почнемо з абсолютного нуля. З самого почат­ ку, ab ovo: я мислю, тобто існую. Те, що відбувається навколо, напевно, продукт

діяльності мого мозку. Ілюзії. Отже, ними можна знехтувати як уявною величиною. Про що я думав? Думав я про інше. Сьогодні мені пощастило сформулювати ідею, яка давно вислизала: а якщо...

(Регулюється рівень звуку. Знову звучить, поступово стихаючи, монотонна мова)

Математик: Як випливає з таблиці ділення цифр, при імперфектному діленні на цифру 2 утворюються два значення частки, одне — парна цифра, інше — непар­ на. Але добутки цих цифр, помножених на цифру 2 (згідно з основною теоремою арифметики), однозначні цифри, в яких остання цифра однакова, але перші цифри (включаючи нуль) — різні не тільки за значенням, але й за парністю.

(Абстрактний звуковий ряд заглушає їх і зводиться нанівець)

Варто підкреслити, що дуже складно "оживити" героїв, які насампе­ ред цікавили авторів радіоп'єси не як особистості, а як носії конкретних думок, озвучені елементи системи аргументації. Нерідко протидія мате­ ріалу спонукає до багатопланової побудови твору. Це виводить текст за окреслені задумом жанрові межі. Драма ідей у чистому, "дистильовано­ му" вигляді — явище рідкісне. Зазвичай, сюжетне та образне її рішення мають самодостатню цінність — саме цей подієвий або естетичний шар і визначає популярність передачі.

Документальна радіодрама. Документальна радіодрама (за американ­ ською термінологією — "докудрама") є однією з найцікавіших форм синте­ зу журналістики й радіомистецтва. В основі її завжди лежать реальні події.