Книга з радіожурналістики

МЕДІА-ЖЕРТВА

"І, боронь вас Боже, не читайте перед обідом... газет!' М. Булгаков, "Собаче серце".

Спокій в домі канув в лету. Що твориться! Просто жах! Свіжу взяв до рук газету І весь вечір на ножах.

Голодовки, страйк, розруха, Кучма, Путін, СНД, Скнилів, Тузла, секс, чорнуха...

Мозок обертом іде!

Пишуть, ніби терористи Підірвать взялись АЕС, І що нам тепер до скону Не потрапити в ЄС!

Землетруси, повінь, зливи, Буш, Ірак, "кольчуги", Рух, Спікер, фарс, альтернатива...

Аж забило в грудях дух!

ВЗакавказзі терористи Натворили нових бід,

Вмісті Н. один антихрист З'їв коханку на обід!

До останньої сторінки Не добрався, хоч умри: На півслові з ляку жінка Подзвонила... по 03!

Віталій СКОБЕЛЬСЬКИЙ

Афоризми — лаконічне судження, яке в стислій, дотепній, зручній для запам'ятовування формі передає глибоку думку [15]. Афоризми здебіль­ шого містять парадокс, іронію, сарказм. Більшість афоризмів побудовано на основі використання каламбуру — засобу, який надає сатиричному тво­ рові певного емоційного забарвлення, сприяє тому, що він набуває більшої яскравості, художньої та публіцистичної довершеності. Наприклад, по­ пулярними є дотепні афоризми О. Перлюка — так звані перлюкізми. Са­ тиричний афоризм — мобільний жанр, що найповніше відбиває дух часу. Стислість, влучність, дотепність — найхарактерніша жанрова ознака.

•Якщо не буде Страшного Суду — нам кінець!

•Як добре від горілки, коли від неї тобі вже погано.

•Так, вередуха, так, змія, так, грішниця, але ж — янгол!

•Світом править любов, нерідко до грошей.

•Те, що мафії у країні немає, вам підтвердить будь-який мафіозі.

•Поки жінка досвідчена — вона молода.

•Якщо бандити будуть сидіти у тюрмах, то хто ж тоді сидітиме у нічних клубах, кегельбанах, керівних кріслах?

•Все своє життя людина йде туди, звідки прийшла.

•Не перекладай з себе проблеми твоєї дружини.

•Живеш та не знаєш — чи це життя?

•Гроші лише там вирішують, де все вирішують мафіозі.

•А ти хто такий, що не бажаєш бути козлом?

•Для чого йдуть у депутати — щоб вийти з народу.

•Поки дурень повторює старі помилки, розумний вже робить нові.

•Переміг народ, тепер все питання в тому — хто від цієї перемоги виграє?!

•Жінка бере чоловіка ніжністю, чоловік — вмінням тримати від неї удар.

•Як я тебе люблю, коли не ненавиджу!

•Що з того, що рукописи не горять, якщо вони й не публікуються?!

•Якщо жінка ще не почала бити посуд, значить, вона ще не все сказала...

•Кожна людина — коваль свого щастя, просто не в кожної людини — батько банкір.

•Класичний нездара — це, що не кажи — класик.

•Якщо ніхто ні за що не відповідає, то це ще не значить, що ніхто за це не відповідатиме!

Олександр ПЕРЛЮК

м. Кіровоград

Анекдот — давно відома гумористична мініатюра з народних уст. Анек­ дотами народ відгукується не тільки на смішні, але й на драматичні події, окремі недоліки суспільного життя чи власні вади, висміює окремих осіб, часто політичних, державних керівників.

Путін повертається з Києва в Москву. Викликає до себе прем'єр-міністра Фрад-

кова. Довго на нього прискіпливо дивиться...

—Щось трапилося, Володимире Володимировичу? — питає Фрадков. Путін:

—Та взагалі ні... Але чим більше я на тебе дивлюся, тим більше переконуюся, як пощастило Ющенку й не пощастило мені!..

** * * *

—Чоловіче, подай валідол!

—Тобі?

—Хіба у хаті, окрім нас, іще хтось є?

—Нема.

-Ну...

—Що "ну"?

—Подай валідол!

—Тобі?

—То випий сам... якщо мені полегшає.

** * * *

Після тривалого подружнього життя чоловік запитує жінку:

—Скажи, будь ласка, коли ми побралися, ти мене кохала?

—Тобі перу, іншому не прала б...

** * * *

—Прошу вас, зніміть капелюшок, бо я не бачу акторів, — попрохав жінку глядач.

—Що-о?! Я витратила на нього сто сорок гривень не для того, аби ховати від

людей.

** * * *

Батько докоряє малолітній доньці за те, що не слухається матері, а та йому:

—Татку, не підвищуй на мене голос. Я, все-таки, жінка...

** * * *

Зустрілися знайомі жінки.

—Чому ти мені листів не писала?

—Я знаю, що я жива і здорова, і ти знаєш, що ти жива і здорова, то для чого писати?

** * * *

Двоє професорів бесідують про те, що осяяння приходять уві сні. Один каже: "Я на цей випадок тримаю на тумбочці папір і ручку". А другий: "А я — молоду стенографістку".

10.3. Радіокомпозиція

Призначення і жанрові особливості радіокомпозиції. У процесі транс­ формації газетних жанрів у радіожанри створювалися характерні лише для радіо способи відображення реальної дійсності. Це обумовлено розши­ ренням можливостей звукової документалістики, застосовуванням монта­ жу — технічного виражального засобу. До суто радіожурналістських, спе­ цифічних жанрів належить радіокомпозиція. Якщо радіорепортаж відтво­ рює подію документально в момент її здійснення, то для радіокомпозиції це — "емоційний сплеск", "художнє ехо" якої-небудь події [12, с 69]. Тому в радіокомпозиції на перший план висувається "художній ряд", у ра­ діорепортажі — документальний. Чеський радіожурналіст М. Коцуорек

524 Розділ 10

вважав, що радіокомпозиція є не більше, ніж комбінація репортажних і літературно-музичних елементів [31, с. 142].

Процес взаємопроникнення різних жанрів, відіграючи у радіокомпо­ зиції, безумовно, позитивну роль, часом утруднює не тільки її чітке жан­ рове визначення, а й закономірності її сприймання. Запозичуючи елементи різних радіожанрів і, навпаки, "віддаючи" їм компоненти своєї структу­ ри, радіокомпозиція не "розпливається" у жанровій системі радіожурналістики, а навпаки, знаходить у ній своє цілком визначене місце.

Уважне простеження жанру "у часі" показує, що з 1924 р. радіо­ композиція присвячувалася вагомим, життєво важливим темам і пробле­ мам. Уже перші радіокомпозиції характеризуються впливом основних тенденцій радіожурналістики, які виявлялися у поєднанні документаль­ ного й образного відображення дійсності. Радіокомпозиція завдяки своїм жанровим особливостям "підриває" конкретно-образні, сюжетно-структур­ ні принципи побудови. Маючи у собі — залежно від мети образного змі­ сту — відомі конкретні елементи (вірші, пісні, музика, документальні за­ писи), радіокомпозиція будується не на них, а на ідейно-тематичному стрижні, який може мати як конкретний, так частіше за все, й узагальню­ ючий зміст.

В основі радіокомпозиції — документальність у тісному сполученні з ху­ дожнім образом, запозиченим з художньої літератури, музики. У цьому й полягає суть відкритого В. Яхонтовим жанру. "Час вимагав від нас від­ крить, — писав він у своїй книзі "Театр одного актора". — Він ставив перед нами нагальні завдання, вирішення яких вимагало від мене негай­ ної відповіді у мистецтві, тобто у тій галузі, у якій я працюю. Так, на­ приклад, він зажадав від мене (я називаю точну дату, це було у 1924 році) створення нового жанру, який на відомому етапі ніс певну службу, вико­ нуючи невідкладні завдання" [43]. В. Яхонтов перший із читців сміливо взяв для виконання матеріал, який вважався надбанням лекторів. Він увірвався у нову для мистецтва галузь і силою свого таланту довів, що у публіцистичному слові, яке наповнене жагучістю і високим пафосом, відчувається биття гарячого людського серця.

До радіокомпозиції входять різнофактурні компоненти: літературний матеріал, музика, пісні, звукові документи тощо, які об'єднуються важли­ вою темою з життя суспільства, держави. "Радіокомпозиція — це специфіч­ ний жанр радіопубліцистики, який характеризується ідейно-тематичною єдністю, втіленою за допомогою фрагментарно-мозаїчної побудови і най­ повнішого використання виражальних засобів радіо" [31, с 150]. Радіоприрода цього жанру вимагає суттєвого доповнення до визначення понят­ тя "радіокомпозиція". Ми вважаємо, що радіокомпозиція — це специфіч­

ний художньо-публіцистичний жанр, в якому зображально-виражальними

засобами радіо органічно поєднуються документальні і художні матеріа­ ли на важливі суспільно-політичні теми. Звичайний обсяг радіокомпози­ ції — 25—30 хв.

Вимоги до радіокомпозиції. Радіокомпозиція може "сперечатися" з ін­ шими художньо-публіцистичними жанрами і "вигравати" у них тоді, коли бездоганно будуть виконані літературні, музичні, пісенні частини, а доку­ ментальні записи людей і журналістський текст дихатимуть добром, лю­ бов'ю до рідної української землі, патріотизмом, національно-громадян­ ською гідністю, високою моральністю і духовністю.

Уся сукупність зображально-виражальних засобів радіокомпозиції набуває свого ідейно-образного значення не у "розпорошеному" стані, а ли­ ше тоді, коли радіокомпозиція належним чином змонтована. Без професій­ ного монтажу не може бути радіокомпозиції. Радіожурналіет, режисер, оператор повинні подбати, щоб радіокомпозиція народилася як монтаж­ ний стоп (сплав) документального і художнього відображення дійсності, при якому художній образ підпорядкований ідеї документального відоб­ раження дійсності і служить їй [3, с 101].

Різновиди радіокомпозиції. Радіожурналісти часто вдаються до уні­ версального терміна "радіопередача", який нівелює всі жанрові різновиди мовлення і ніби прикриває їх собою. "Цим гранично загальним терміном — "радіопередача", що замінив термін "радіовисилання", який колись побуту­ вав в українському мовленні, журналісти дійсно нерідко зловживали і про­ довжують зловживати, — зазначав В. Олійник. — Причина цього — не в обмеженій кількості "чистих" радіожанрів, а в неумінні деяких практич­ них працівників чітко встановити жанрові рамки радіопередачі" [31, с 143].

Радіокомпозиція (якщо навіть використовується як "чистий" радіожанр) не перестає змінюватися, запозичати жанровий досвід "суміжних" і відносно далеких від її фактури передач. її жанрові межі рухливі, різнома­ нітні; вони позбавлені тієї суворості й послідовності, яка властива, напри­ клад, жанрам музичного мовлення. Безперервна взаємодія радіокомпозиції з іншими радіожанрами спричиняє те, що назва "радіокомпозиція" при­ кладається до таких видів радіопередач, як літературний або літературномузичний монтаж, монтаж радіоспектакля та ін. Відбувається, як зазна­ чає В. Олійник, неминуче змішування понять композиції як процесу по­ будови передачі і композиції як структури, архітектоніки.

Радіожурналістська практика витворила такі основні різновиди радіо­ композиції, як:

1)літературна. Це — радіокомпозиція із віршів або прозових уривків з творів одного або кількох авторів на одну тему;

Голос: В ефірі радіокомпозиція "Україна: роки перетворень". З вами В'ячеслав Козак.

Козак: Як ми раділи, коли в небі України замайорів синьо-жовтий прапор. Сер­ ця були сповнені радості й надій. Нарешті ми стали вільними, нарешті заживемо так, як про це мріяли наші попередники. Нарешті Україна стане незалежною, бага­ тою, а люди — заможними. Чи справдилися наші надії, чи все ми зробили для того, щоб змінити свою Батьківщину? І чи здатні, нарешті, вирішити проблеми, які сьогодні тиснуть на нас з усіх боків? Давайте спробуємо в цьому розібратися. В час, коли Україна святкує свій День народження, проаналізуймо наші здобутки і прорахунки, які, на жаль, неминучі, коли будується нова держава.

(Звучить фрагмент сесії Верховної Ради України) Сирота:Комісія підтримує, шановні колеги!

(Голосування. Результати голосування сприймаються оплесками, радісними ви­ гуками)

Мороз:Тепер можна встати. Є Конституція!

(Вигуки "Ура! Слава!". Бурхливі оплески)

Чорновіл: Чи стане нам краще жити? Можна дати однозначну відповідь: так, стане краще жити. Може, не відразу, тому що запустити ринкові механізми не так просто.

(Грюкіт шахтарських касок по асфальту)

Вітренко: Коли б люди знали, що така розруха буде в державі, вони ніяким чином не підтримували би ані "Декларацію про державний суверенітет України" 16 липня 1990 року, ані референдум 1 грудня 1991 року. Вони не хотіли так званої самостійності.

(Мітингуючі співають пісню "Ой, у лузі червона калина...". Звучать гасла "Украї­ на — любий край! Україна — любий край! Незалежність! Незалежність!")

Кравчук: Вдалося усім українцям дати зрозуміти, що держава Україна — це вже назавжди, це не тимчасове явище.

(Відлік часу англійською мовою на космодромі. Фрази англійською мовою)

Каденюк: Не можна будь-яку державу називати сучасною, якщо вона не зай­ мається космічними дослідженнями, пілотованою космонавтикою. Цей політ для України мав величезне значення і політичне, і наукове. Після цього польоту світ дізнався, що є така держава як Україна.

Козак: Ви все це чули і знаєте, бо це віхи того шляху, яким ішла Україна впро­ довж десяти років. Мабуть, багатьом із нас ще сьогодні до кінця не віриться, що нація, яка перебувала у міцних обіймах так званого старшого брата, нарешті є вільною і сама будує свій дім на власній землі.

(На фоні музики диктор читає вірш Дмитра Павличка "Собор") Диктор:

Ми будуєм, будуєм, будуєм Собор — Українську Державу на помості руїни...

— Гей, вожді, не мішайте з цементом роздор, Бо в майбутньому храмі потріскають стіни!

Ми копаємо в тверді глибокі рови,

Ми вмуровуємо в землю каміння рапате...

—Відкладіть же, панове, булави й коругви,

Аберіться за кельми, джаґани і лопати!

Ми кладемо опалубку з власних осердь, Наливаємо власною кров'ю профіри...

— Лицеміри, відходьте в свій переляк і в смерть, Ви ж до нас приєднайтесь, брати-маловіри.

Ми готуємо балки для міцних перекрить, Ми з небесної криці витісуєм трами...

— Та невже вас, рапсоди й митці, не кортить Бути з нами, мозольними робітниками?!

Ми забули про стогони, скарги й плачі,

Змалодушної глини ми випалюєм цеглу...

—Так прийдіте до нас, жебраки й прохачі, Будувати країну свою непідлеглу!

Ми накриваємо золотом крокви й платви, Щоб дахами Собору осявалась Європа...

— Бідняки, з багачами зрівняєтесть ви На будові Держави без пана й холопа!

Почали ми роботу на тисячу літ, І не бачити нам зоряного склепіння...

Так прийдіть же із нашої мрії на світ, Архітекторів смілих нові покоління!

(Музика заглушується)

Козак: Незалежна Українська держава — це реальність, і не лише тому, що має власні кордони, армію, Конституцію, грошову одиницю і визнана практично усіма державами світу, але й тому, що значна частина українського народу в нелегких економічних умовах працює на те, щоб Україна залишалася незалежною держа­ вою, хоча ставлення окремих політиків до цього факту ще й сьогодні по десяти роках державотворення неоднозначне.

Кравчук: Мої мрії тоді, на ті реальності, полягали в тому, що, коли ми станемо незалежними, то це все багатство зразу ж піде нам. І ми почнемо жити краще.

Козак: Говорить перший Президент незалежної України Леонід Кравчук. Кравчук: Я також був захоплений тими можливостями, які відкрилися, на мою

думку, коли Україна перестане годувати всіх. Але виявилося далеко не так. Тому ті мрії, які будувалися на тому часі, звичайно, не збулися.

Козак: Що вдалося зробити за 10 років?

Кравчук: Вдалося зміцнити державу. Почати економічні і політичні реформи. Вони ще не завершені, але вони йдуть. Вдалося стати на дорогу демократії. Не побудувати ще демократичну державу, а стати на дорогу демократії. Вдалося усім

українцям дати зрозуміти, що держава Україна — це вже назавжди. Це не тимчасо­ ве явище. Ми будуємо, ми в дорозі. Не можна за 10 років збудувати щось величне, якщо мовиться про державу. Вже закладено фундамент у багатьох напрямках та­ кий, який зруйнувати не вдасться. Це — змінити обличчя молоді. Це зовсім інші люди. Інша філософія, інше мислення, інше ставлення до життя. Це вже нове поко­ ління і вони не віддадуть можливості жити самостійно, господарювати, будувати; вони не віддадуть нікому. Це вже їхнє.

(Музична перебивка)

Голос: Наталя Вітренко, народний депутат України, лідер Прогресивної соціа­ лістичної партії України. Взагалі то Україна і не була залежною. Вона була в складі Радянського Союзу, але вона була членом ООН, куди півколоній не приймають і не може бути мови про те, що вона була кимось окупована і була колонією. Коли зруйнували Радянський Союз, замість тих зв'язків, які були: духовні, виробничі, наукові, фінансові, — нічого іншого не запропонували. І тут же Україну втягли в за­ лежність від Міжнародного валютного фонду. Вони за океаном вирішують, що нам робити: чи нам збільшувати податки, чи зменшувати; чи нам приватизовувати такі підприємства, чи не приватизовувати. Це — вторгнення у суверенні права нашої держави.

Козак: Наталіє Михайлівно, а як все ж таки Ви проведете 24 серпня? Це ж таки 10-та річниця. Будете святкувати?

Вітренко: Ні! Я жодного разу не святкувала цей день. Я бачу більше людей зубожілих, ніж людей радісних. Я захищаю інтереси людей найманої праці. Наша партія так каже. А святкувати з пихатими, ситими — це для мене просто образли­ во. Тому я буду зі своєю сім'єю. Просто проведу як день канікул.

(Музична перебивка)

Козак: Ви щойно почули дві діаметрально протилежні точки зору — Леоніда Кравчука і Наталі Вітренко. У такому випадку кажуть, що істина знаходиться посе­ редині. Я ж цього не можу стверджувати, бо для мене 24 серпня — це велике свято, і за те, щоб воно настало, пролили кров у визвольних війнах мільйони україн­ ців. Згоден — за 10 років зроблено ще дуже мало. Нас обсіли негаразди: еконо­ мічна криза, банкрутство підприємств, безробіття, корупція, злидні. Частина україн­ ців змушена шукати кращої долі за кордоном. Але ж свобода завжди дається доро­ гою ціною. Згадайте історію: лише з третьої спроби нам таки вдалося здобути свободу і зберегти незалежність. Як на мене, це — головний підсумок пройденого десятиріччя. Серед тих патріотів, хто наближав День Незалежності, був і відомий політик, голова Народного Руху України В'ячеслав Чорновіл. Мені пощастило зу­ стрічатися з В'ячеславом Максимовичем одразу після проголошення незалежності. Зважте, запису, який Ви зараз почуєте, вже десять років.

Наближається референдум і тема незалежності стає досить актуальною. Я часто буваю на Майдані Незалежності, слухаю, про що говорять люди, про що спереча­ ються. Після 24 серпня можна було почути таке: "А що вона дасть — ця неза­ лежність? Визнають нас інші країни, буде нам трохи приємніше, а далі — що ж дасть нам незалежність?" Як би Ви відповіли на це запитання?

Чорновіл: Це, мабуть, пов'язано з тим, що у нас дуже занижена наша націо­ нальна свідомість, наша духовність. Не питають же люди, чому ми повинні дихати?