Книга з радіожурналістики

Актор: И того же де числа в 6-ом часу дни пришли они, полковники, к Мояцкому, а крестопреступник и изменник вор Леско Хромой с конными воровскими ка­ заками, послыша приход великого государя ратных людей, побежали с Моякатого же числа в первом часу дни о дву конь. А пехота их воровская побежали с Мояка судами в ту ж пору рекою Донцом. ...И у тех посыльных людей с воровскими коза­ ками был бой, и на том де бою великого государя ратные люди многих воров побили и суды воровские отбили.

(У виконанні народної співачки В. Білоус звучить другий фрагмент старовинної пісні)

Спів:

На могилу я впала, ей, на могилу я впала, миленького гукала. Вставай, милий, не лежи, ей, вставай, милий, не лежи — Шлях-доріжку й покажи.

(Музика)

Ведуча: Як знати — чи не розправа з учасниками козацького бунту відбилася у старовинній пісні, яку пронесли через кілька поколінь райгородецькі жінки, вили­ ваючи тугу за тими, хто залишився на Козачому полі?

Кравченко: Якщо казати про місце битви, яка тут сталася у 1670 році, то найбільш вірогідно, що це було те місце, де зараз знаходиться Козаче поле. Тобто поруч з Козачою пристанню.

Ведуча: Цієї версії Едуард Кравченко став дотримуватися після вивчення літо­ писних матеріалів та знахідок під час розкопок.

Кравченко: Про це свідчить і народна пам'ять, яка зберегла згадки про якусь битву, яка мала місце на Козачому полі, а також те, коли відступали люди Леска Черкашиніна з Маяцького городка на судах, то заховатися ніде не можна було на той час, коли вони взнали, що нижче за течією ріка перекрита. їм залишався один вихід — повернути у русло Казенного Торця, і далі зробити спробу піднятися уверх за течією. Найбільш вірогідно, що їх поблизу Козачої пристані і настигли. Про це, як нам вважається, свідчить і одна така цікава знахідка, яка була зроблена у 1970-му році, тобто через 300 років після цих подій.

(Музика)

Ведуча: Є, щось містичне в тому, що рівно через 300 років неподалік від Коза­ чої пристані течія підмила берег і відкрився величезний скарб срібних монет.

Кравченко: На жаль, він розійшовся по руках, і точна кількість монет не відома. Але, судячи з того, скільки монет тоді було продано, налічувалося багато тисяч європейської монети, яка на той час ходила на значних просторах України. У насе­ лення Козачої пристані такої кількості монети просто не могло бути! Тобто цей скарб був чиєюсь казною, яка була захована внаслідок якихось трагічних, мабуть, подій.

(Музика)

Актор: А он де, Григорей, и великого государя с ратными людьми пошли леса­ ми на их воровской шанец пеши. И сшодчися с теми воровскими казаками, учини­ ли бой великой, и было де у них бою часов с 5 и больши.

И хто имяны воровские козаки на бою взяты и в которых городах, то воры кажнены и кому какая казнь учинена, и то писано в сей росписи.

На реке Донце, где был бой, и у Красного Пришиба повешены воры ж донские козаки: Лесков хлопец Храмова, Васька Васильев — сын Легнеченко, Минька Мельниченка, Сидорка Минаев — сын Чеплыгинко, Ивашка Лукьянов — сын Дьяков. Да раненых взятых воров 52 человека, которым нельзя быть живым, повешены в раз­ ных местех над Донцом и по дорогам.

(Музика)

Ведуча: Це місце над Дінцем мешканці селища Райгородок здавна називають Мертве. Тепер дослідники знають — чому.

А через 14 років після згаданих подій, у 1684-му, на березі з'явилося поселен­ ня Козача пристань. Знахідки археологів виправдовують цю назву.

Кравченко: Люльок дуже багато. І вони дуже різноманітні.

Ведуча: Звичайно, підкреслює Едуард Кравченко, вони могли належати тільки запорізьким козакам.

Кравченко: Є люльки полив'яні, є люльки з графітовим блиском. Є люльки простенькі білі, але вони прикрашені прорізним орнаментом. Взагалі ці люльки, мабуть, були виробами місцевих гончарів.

(Музика)

Ведуча: Поселення Козача пристань було спустошене або повінню у 1709 році, або мором наприкінці 30-х років XVIII сторіччя, а вцілілі мешканці заснували трохи далі поселення Райгородок.

Лиганова: Дуже цікаві розповіді про те, як заснувалось це село, і про те, хто першим прийшов у це село. Деякі мешканці вважають, що це були син і батько Калін і Берда, і якби від них пішло прізвище, яке дуже поширене в цьому селі — Каліберди.

Ведуча: Етнограф Любов Лиганова знає усіх найстаріших райгородчан, і впев­ нена, що вони ведуть свій родовід від тих, хто жив на Козачий пристані.

Лиганова: Можна сказати, що на півночі нашої області українська традиція має дуже давні коріння. У роки розбудови української держави, та й зараз, можна ще почути на адресу українців, які мешкають на Донбасі, образливі слова, що вони — манкурти, що не знають свого коріння, що не знають свого минулого... Це — не­ правда. Етнографічні дослідження, які ми проводимо протягом багатьох років, по­ казують, що на Донбасі існує загальноукраїнська традиція житлобудування, в одязі, у фольклорі, в господарстві, ткацтві та інших етнічних показниках.

(Музика)

Ведуча: Після денного відпочинку у тіні прибережних дерев, як тільки нещад­ не степове сонце починає схилятися до обрію і його промені стають не такими пекучими, хлопці та дівчата із дослідниками обласного краєзнавчого музею знову виходять на розкопки. Наполегливо працюють аж до сутінок.

(Лопата вгризається у землю, потім ще одна. На фоні)

Антон Неживий, Олександра Праляка вважають, що їм надзвичайно пощастило у цій експедиції. Адже їм довелося першими побачити те, що 300 років тому нале­ жало поселенцям Козачої пристані.

Неживий: Я ось від цього перший фрагмент знайшов! Кор.: Цього глечика?

Неживий: Ага! Ну як... копаю... Ну я кажу: "смугастик"! Не може бути! Ну знай­ шовся...

Праляка: Для мене є дуже важливим, що я тепер, коли буду приходити до музею, буду дивитися на кожну знахідку, розуміти, що та знахідка — то є години під пекучим сонцем.

(Лопати копають землю. На фоні)

ite/jyva; Хлопці годинами піднімають, перегортають важкий ґрунт. Гострий хлоп­ чачий зір вхоплює блиск на зрізі чорної вологої землі.

(Музика)

Крихітна намистина, майже непомітна... Тендітні дівочі руки підхоплюють її, зігрівають своїм теплом. Дівчина обережно розчищає землю навколо дорогоцінної знахідки, відшукує розсипану триста років тому низку намиста, щоб зібрати його знову. Життя триває, доки залишається пам'ять...

(Музика, вітер гуляє степовими травами)

Диктор: Ви слухали радіонарис "Козача пристань". Автор і ведуча — заслуже­ ний журналіст України Людмила Кузьменко, звукорежисер Юрій Ємелін, звукоопе­ ратор Любов Іванова. Текст літопису читав Валерій Волчек. Музика Юрія Ємеліна.

Виражальні засоби створюють поліфонію радіонарису. Вона побудова­ на на паралелізмі, тобто можливості одночасного використання всіх зву­ кових компонентів. Музика і шуми доповнюють, розвивають ідею радіо­ нарису своїми засобами, але сама ідея втілюється у слові, виражається словом. Слова достатньо для того, щоб висловити думку. Ідею радіонарису виразити тільки музикою і шумами неможливо. Вони можуть існувати лише в контексті зі словом. Навіть у радіоп'єсі, де драматургічна роль шумів і музики набагато суттєвіша, ніж у радіонарисі, ці засоби підпоряд­ ковані слову як "другорядні". Слово у радіонарисі є продуктом цілеспря­ мованого мовного спілкування. Мовлене слово несе в собі і змістове, й емо­ ційне навантаження. Воно є синтезом понятійно-чуттєвого відображення дійсності. Ці дві функції усного слова невіддільні одна від одної, адже слово водночас є формою виявлення і думки, і почуття [8, с. 320—384]. Слово журналіста у радіонарисі відображає величезний простір національно-со­ ціального, духовно-культурного буття — від проникнення у внутрішній світ людини, опису настрою і переживань героя до аналізу актуальних проблем сучасності, суспільно-політичних, морально-психологічних уза­ гальнень.

Оцінюючи виражальні особливості усного мовлення в радіонарисі, важ­ ливо звертати увагу на його психологічні аспекти, зокрема — інтонацію. Інтонація встановлює тісний зв'язок слова з позасмисловим контекстом. Жива інтонація ніби виводить слово за його "словесні межі", водночас інформуючи про те, що залишається невимовленим, але є важливим факто­ ром потреби мовного висловлювання і самого процесу мови. Отже, інтонація

є "колискою" мови й активним фактором її розвитку. Мовлене слово не лише народжується в інтонаційній оболонці, воно ніби "просякнуто" інто­ нацією. Крім того, інтонація у певному стилі завжди формує, оформлює висловлювання, є його важливою конструктивною ознакою [5, с 265]. Інто­ нація, яка передає "найтонші відтінки думки" (І. Андроніков), виражає переважно емоційне ставлення до предмета мови, глибоко характеризує психологічний стан людини у момент мовного спілкування. Разом із роз­ криттям смислового змісту мови інтонація є важливою умовою самороз­ криття особистості у процесі спілкування, ефективним засобом впливу на слухачів. Отже, інтонація, яка є показником ставлення людини, яка гово­ рить, до предмета мови у будь-якому жанрі, у радіонарисі стає яскравим виражальним засобом, що характеризує глибини внутрішнього "Я" лю­ дини.

Зміст радіонарису, його структура, все багатство взаємозв'язків кон­ кретного матеріалу, стиль, мова, тональність прямо і побіжно несуть у собі інформацію про образ автора. Тому авторське "Я" в нарисі "виступає в різ­ них амплуа, вимагає відповідно багатої палітри для свого вираження і зо­ браження" [6, с 63]. Радіонарис фокусує і відображає у собі моральнодуховну сутність особистості журналіста — світогляд, життєві устремлін­ ня, творчі здібності, знання, інтереси, темперамент, смаки, пристрасті тощо. Весь комплекс цього самовиявлення автора завершується безпосе­ редньою присутністю авторського "Я" радіонарисовця.

"Проте виявлення особистості журналіста в радіонарисі не є самоціллю. Безпосередня присутність автора, його публіцистична думка, досліджен­ ня соціального характеру або проблеми, стосунки з героями служать вирі­ шенню художньо-публіцистичного завдання", — зазначає В. Смирнов [36, с. 99]. Дії, думки, емоції журналіста в радіонарисі спрямовані на глибше і повніше розкриття ідеї, теми. Самовираження автора є одним із засобів розкриття тих явищ, подій, характерів, які містяться у полі його худож­ ньо-публіцистичного дослідження.

Радіонарис звучить в ефірі автономно в певний день, годину, коли вклю­ чений до розкладу радіопередач або входить до комбінованих передач: радіогазети, радіожурналу, радіоальманаху.

Вимоги до радіонарису. Випливають із його призначення, жанрових особливостей і тісно з ними переплітаються. У повновартісному радіона­ рисі, метою якого є відображення діяльності конкретних людей, типових фактів і подій, пов'язаних із широким охопленням реальної дійсності, повинні поєднуватися, переплітатися елементи логічно-абстрактного мис­ лення, документальності, симбіоз поняття й образу (образний вираз, ху­ дожня деталь, образна картина й образ-персонаж).

Автор радіонарису повинен, по-перше, використовувати так звану зву­ кову документацію дійсності та інші види фактів, різних відомостей про героя радіонарису чи життєву подію, явище й, по-друге, — метод "худож­ нього монтажу", тобто добору, організації, зіставлення, зіткнення доку­ ментальних звукових кадрів, доповнених іншими виражальними засоба­ ми. При цьому потрібно вміло відібрати найбільш яскраві та значні фак­ ти, а це вимагає від радіонарисовця глибоких спостережень, роздумів і узагальнень, дослідження життя у найрізноманітніших його проявах. За таких умов висвітлення діяльності героя радіонарису та перебігу подій, пов'язаних із ним, несе у собі безпосередню образно-емоційну інтерпрета­ цію, що сприяє пізнанню дійсності, емоційно-естетичному впливові на радіослухачів.

На відміну від газетно-журнального нарису, де факти життя й учасни­ ки подій виступають опосередковано, де журналіст сам викладає, що і як сказав герой, радіонарис передає дійсність з допомогою звукових доку­ ментів, живої інтонаційно забарвленої мови радіожурналіста і героїв тво­ ру. Тому для радіонарису треба записувати людей, які добре володіють словом, уміють цікаво розповісти. Адже в основі радіонарису лежить відоб­ раження діяльності конкретних людей, типових фактів і подій, які автор побачив у житті. Публіцистична сутність радіонарису в основному вияв­ ляється іменем автора (оповідача), що дає підставу трактувати цей радіожанр як "органічно-особистісний" [31, с 97]. Ця вимога розповсюджуєть­ ся і на героя радіонарису та інших дійових осіб, які розповідають про ге­ роя. У радіонарисі повинні панувати розмовні інтонації, та манера, яку чути під час безпосередніх розмов, розповідей, дискусій. Усяка пишно­ мовність в оповіді й у побудові фраз, насиченість безособовими зворотами та інфінітивами зменшують зацікавленість радіослухачів, негативно впли­ вають на сприймання радіонарису.

Два мовних потоки радіонарису — писемна й усна мова, їх різна звер­ неність до слухачів також впливають на виконання, характер звучання, сприймання радіоматеріалу. Читаючи наперед написаний текст, радіонарисовець грає роль оповідача. Авторський образ розповідача складається у процесі пошуку свого голосу, тональності, стилю викладу матеріалу. Внутрішня модифікація образу оповідача у радіонарисі пов'язана з наяв­ ністю і чергуванням елементів інших жанрів — інтерв'ю, репортажу, коментаря — діалогічних або монологічних за своєю мовною структурою. Про це завжди повинен пам'ятати радіонарисовець.

Бесіда з героєм радіонарису характеризується, насамперед, діалогіч­ ністю. Якщо монологічна мова тяжіє до оповідності, то діалог містить еле­ менти драматизації, прямого виконання соціальних ролей. Журналіст є інтерв'юером, який вирішує своє завдання, офіційною особою соціального

476 Розділ 1С

інституту — редакції, й одночасно представником аудиторії. Герой, залеж­ но від завдання, яке він виконує, і від своєї спрямованості на розмову може також виконувати різні ролі: офіційної особи, представника певної соці­ альної групи, інтерпретатора тих чи інших подій, фахівця тощо. Ці ролі дуже рухливі, можуть накладатися одна на одну. Чергування ролей авто- ра-оповідача (у монолозі) і співбесідників — автора і героя (в діалозі) збага­ чує інтонації, темп, ритм мови, робить їх різноманітнішими, виражальнішими.

Присутність автора у радіонарисі не тільки допомагає повнішому і глиб­ шому розкриттю героя і подій; вона важлива для композиційної організа­ ції всіх структурних елементів у єдине мовне поле. Тут автор виконує функ­ цію композиційного центру твору. Використовуючи пейзажні та портретні описи, весь арсенал звукових виражальних засобів, автор підсилює зву­ чання публіцистичної думки художніми засобами. Авторські роздуми, переживання також поглиблюють емоційний вплив радіонарису на слуха­ чів. Спілкування журналіста з героєм допомагає повніше розкрити вну­ трішній світ героя, його ставлення до життя. Безпосередня присутність журналіста у радіонарисі розкриває можливості жанру. Структура радіо­ нарису стає гнучкішою, рухливішою. Вона дає можливість охопити широ­ кий простір і різні часові пласти, поєднувати зображення масштабних подій із зображенням людини великим планом, підвищувати таким чином ефек­ тивність вирішення публіцистичного завдання жанру.

Примітивне уявлення журналіста про героя, поверховий підхід до ньо­ го, які відбилися на розмові, знижують якісний рівень радіонарису і, як наслідок, викликають негативну реакцію слухачів, бо вони чекали цікавої розповіді про свого сучасника. Розповідь героя радіонарису є не тільки емоційною реакцією на поведінку співбесідника (журналіста). Зміст опо­ віді, її емоційне вираження часто визначається тим, як герой сприймає журналіста, яке уявлення у нього складається про канал комунікації, як він уявляє свою соціальну роль як героя радіонарису.

У зв'язку з тим, що значне змістове й емоційне навантаження у радіо­ нарисі припадає на самого героя, помітно підвищується роль вибору героя для радіонарису порівняно з вибором героя для газетного нарису. Така вимога пов'язана з безпосереднім виступом людини перед мікрофоном, ефект якого залежить від того, наскільки повно, емоційно він може розкри­ ватися під час розмови. "Наскільки правомірно ми говоримо про фотоге­ нічність, тобто про здатність глибоко "виявлятися" у мовній ситуації", — слушно зауважує В. Смирнов [36, с. 113]. Схильність героя до спілкуван­ ня, "контактність, дар саморозкриття, тобто здатність виражати себе, свої думки і почуття, свій характер" М. Голдовська назвала "талантом комуні­ кабельності" [11, с. 85].

Особиста багаторічна радіожурналістська практика підтверджує, що радіожурналіст залежить від свого героя значно більше, ніж це може зда­ тися на перший погляд. Успіх або невдача передачі визначається повною мірою у той момент, коли вибирається герой. Безперечно, не менше зна­ чення має "комунікативна здатність" радіожурналіста, його вміння вста­ новлювати і підтримувати контакт з героєм, розговорити його під час за­ пису бесіди на магнітофонну стрічку.

У радіонарисі, як і в кожній передачі, — великій чи малій — завжди повинна бути якась знахідка, "родзинка". Погоджуюся з А. Ревенком, що "нею може стати і довга розмова, яка вдалася, і коротка фраза, і навіть зітхання. Завжди або майже завжди угадуєш ту вершину, радієш їй. Відзначаєш собі: "Це піде!.. Це знадобиться... Це добре... Ось воно!.. Це тобі пощастило!..". Коли є така "родзинка" — заспокоюєшся. Передача вийде. І вдалий запис сам потім допомагає журналістові, перо його стає точнішим, мова — багатшою. Тому що все у передачі повинне бути гідним того запису, який тобі удався під час журналістських митарств" [35, с 15].

Різновиди радіонарису. Питання про класифікацію радіожанрів про­ довжує залишатися дискусійним. Б. Михайлов у книзі "Радиоочерк", що вийшла у Москві у 1958 p., виділив чотири види радіонарису: подієвий, проблемний, дорожній і портретний. Цю класифікацію переважно підтри­ мують інші російські теоретики радіожурналістики і вважають її "тради­ ційною" [28]. Підтримуючи цю "традицію", український учений В. Олій­ ник зазначив, що "там, де це доцільно, до неї потрібно вносити відповідні корективи" [31, с 99]. Погоджуюся з ним, адже останнім часом змінився тематичний діапазон радіожанрів, що призвело до їх урізноманітнення, модифікації. Радіонарис як жанр перестав укладатися у свої традиційні ідейно-образні рамки, які були викликані тоталітарним комуністичним режимом та його ідеологією, так званим соціалістичним реалізмом. На­ приклад, портретними квазірадіонарисами про переможців соціалістич­ ного змагання радіоефір був заполонений, що "викликало певну психоло­ гічну алергію як серед журналістів, так і серед споживачів, — зазначає В. Й. Здоровега. — Але це не означає смерті цього різновиду нарису" [14, с. 246]. У багатьох ЗМІ серед різновидів радіонарису домінує політичний радіопортрет, героями якого є не лише неординарні історичні особистості, але й сучасні політичні, громадські діячі, кандидати у народні депутати тощо.

Отже, питання про сучасне осмислення жанрової структури радіона­ рису, його модифікації поставлено об'єктивним ходом розвитку радіожур­ налістики, вдосконалення майстерності радіонарисовців. Підтримую по­ зицію В. Олійника, що нема потреби виокремлювати подієвий радіонарис

насамперед тому, що "подієвість" не є винятковою приналежністю будьякого з видів радіонарису. У цьому розумінні "подієвим" можна вважати і портретний, і дорожній, тим більше — проблемний радіонарис, оскільки всі вони якимось чином пов'язуються з "подіями" у житті особистості, колективу, країни. Крім того, висвітлення подій ("подієвості") у практиці сучасного радіомовлення переважно покладено на радіоповідомлення, ра­ діорепортаж, радіозвіт.

Зауважимо, що західноєвропейська журналістика не знає таких тер­ мінів, як "нарис", "радіонарис". Наприклад, у французькій журналістиці поширений жанр "портрет". "Портрет є публіцистичним жанром, який об'єднує елементи репортажу, розслідування, інтерв'ю та аналізу. Він має довільну форму викладу й може змінювати свій обсяг" [10, с. 60—64]. Портрет — це набагато більше, ніж літературно оформлена біографія. Це — динамічний, жвавий, "кольоровий" текст. Жанр передбачає, що автор зу­ стрічався з персонажем особисто, а попередньо назбирав про нього досить повне досьє; вивчив те, що писали про людину інші журналісти. Виписати портрет — це відшукати ті риси, які максимально точно окреслюють пер­ сонажа: характерні елементи його зовнішності, способу поведінки, мане­ ри розмовляти, звичок, мислення, амбіцій, проектів тощо. У цьому жанрі французької преси чимало таких же структурних елементів, з яких складається радіонарис української радіожурналістики, зокрема портрет­ ний (політичний портрет). Отже, радіонарис — це художньо-публіцистич­

ний жанр, в якому на документальній основі виражальними засобами радіо розкриваються суспільно важливі, цікаві події та явища, в центрі яких — всебічне зображення людини.

Людину, дійсність, яка її оточує, можна досліджувати з різних боків, різними методами. За предметом дослідження та його відображенням, метою жанру та його завдань ми поділяємо радіонарис на три види: порт­

ретний, проблемний і подорожній.

Портретний радіонарис (політичний портрет, історико-біографічний радіонарис) характеризують такими рисами, як: виразна публіцистична спрямованість, документальність, настанова на слухове сприймання, образно-художня структура, радіофонічність. Вони спрямовані на роз­ криття особистості героя у масштабно-історичних, морально-психологіч­ них, національно-громадянських виявах. Портретний радіонарис найповні­ ше забезпечує людині можливість для саморозкриття через голос, дихан­ ня, радість, хвилювання, темперамент, манеру спілкування. Чим повніше радіожурналіст використовує ці специфічні можливості мовлення, тим ре­ зультативнішою буде його праця. Майстерність радіонарисовця полягає не тільки в умінні розповідати, а й у тому, щоби людина, про яку мовиться,

будучи такою, якою вона є, стала одночасно привабливим героєм радіонарису.

Надрукований документ стало зберігає свою юридичну силу: звуковий документ — особливо там, де "звучить" людина, — не маючи юридичного статусу, — виступає зосередженням сили людської, національно-грома­ дянської, морально-психологічної. Звуковий зміст радіонарису — це склад­ ний знаковий комплекс, що включає в себе як словесну фактуру, так і за­ фіксовані емоції, що передаються інтонаціями співбесідників, музичною інтерпретацією дії, шумами, звуковими розтягнутостями і навіть мовчаз­ ними паузами.

Нині, як уже зазначалося, героями портретних радіонарисів є сучасні політичні, громадські, державні діячі, а також історичні особистості. Най­ частіше портретні радіонариси звучать під час передвиборних кампаній. Ми переконані, що радіожурналістика тепер чимало втрачає тому, що майже зник радіонарис про цікавих людей — виробників матеріальних благ, працівників культури, мистецтва та інших галузей життєдіяльності. У кожній сфері багатогранного життя є непересічні особистості — носії високих національно-духовних цінностей, про яких варто знати широко­ му загалу радіослухачів. "Радіонарис будь-якого виду не може обійтися без елементів портретного, бо уже сам герой, записаний на магнітну стріч­ ку, про що би не говорив, характеризує себе як особистість своїм голосом, манерою висловлюватися, мислити" [34, с. 17].

Ведучий: На IX Всеукраїнський фестиваль телевізійних і радіопрограм "Кали­ нові острови-2004" Львівська обласна державна телерадіокомпанія представляє радіонарис "Слова із книги бою" у номінації "Повернення із забуття". Автор — за­ служений журналіст України Ганна Стоцька1 .

(Музична перебивка)

Журналіст: Сьогодні я хочу сподіватися, що зворушу ваші серця, бо розповім про двох людей, долі яких більш ніж півстоліття тому перетнула жорстока кривава реальність. Бо був фронт. Була боротьба ідеологій. Було підпілля. Була Українська Повстанська Армія. Були приречені герої. І серед них — Мирослав Кушнір — вчи­ тель з Бережан, з Тернопільщини, що у свої двадцять два писав уже так:

(На фоні музики)

Диктор: На лірики блакитних жорнах помел маніжности і сну.

А довкруги чорніє чорна земля, що мріє про весну.

1 Журі IX Всеукраїнського конкурсу телевізійних і радіопрограм "Калинові острови", який відбувся у Миколаєві, нагородило Г. Стоцьку дипломом у номінації "За вдалий пошук героїв передачі" і спеціальним дипломом.