Книга з радіожурналістики

бі цілий світ думок і почуттів композитора. Музика, яка володіє величез­ ною виражальною силою, не повинна подавляти текст; вона покликана доповнювати, розвивати, збагачувати, підсилювати його. У сприйнятті му­ зики велику роль відіграють асоціативні уявлення. Вони створюють орга­ нічну емоційно-змістову цільність, яка активно діє на уяву слухача. Особ­ ливо великі можливості музики у передачі переживань, почуттів, звуко­ вого світу людини.

Передати конкретну звукову картину з місця події засобами звуку до­ помагають радіонарисовцю документальні шуми, які виконують ряд важ­ ливих функцій. Шуми, які потрапляють у поле уваги і фіксації радіожурналіста, служать звуковою характеристикою ситуації спілкування, події. Документальний шум, записаний синхронно з мовою, передає звукову ха­ рактеристику дійсності, несе додаткову конкретизуючу інформацію. Шуми створюють звуковий фон, виконують роль своєрідної ілюстрації. Вони від­ тіняють найхарактерніші деталі перебігу події тощо. Шуми, які стають символічними у контексті радіонарису, журналіст використовує для образ­ ної характеристики. У такому випадку вони виконують самостійну есте­ тичну функцію, є художньою деталлю радіонарису, її звуковим забарв­ ленням. Шуми володіють і виражальними, і зображальними відтінками. Взаємозв'язок усного слова і шумів підсилює їх виражальність.

Використання музики, документальних шумів у контексті зі словом вимагає відповідного монтажу матеріалу. Технічному монтажу передує поєднання всіх фрагментів радіонарису на папері, створення літературно­ го сценарію, що об'єднує попередньо написаний текст автора і "розшифро­ вані" документальні записи бесід з героями.

Монтаж також належить до важливого творчого акту, який спрямова­ ний на створення звукового образу в радіонарисі. Потрібно зазначити, що монтаж студійного запису (читання автором свого попередньо написаного тексту) і фрагментів магнітної стрічки, накладання шумів, музики не є механічним з'єднанням різноманітних структурних компонентів. Це — творчий процес. "Монтаж, плівки — справа дуже тонка і важлива, іноді зітхання людини, пауза, вигук звучать переконливіше багатьох слів. А жи­ ва розповідь людини! Невже можна її монтувати на папері? При цьому щезнуть властиві їй інтонації, повиснуть фрази, обірветься думка. Через це постраждає головне — емоційна сила передачі, її переконливість, — підкреслив відомий радіожурналіст Л. Маграчев. — Я монтую плівку, а не папір — і тільки після того, як готова фонограма, розшифровую текст" [21, с 186].

Отже, монтаж створює сприятливі умови для найефективнішого вико­ ристання всіх виражальних засобів мовлення. Як слушно стверджує А. Шерель, "монтаж є насамперед вираженням громадянських і естетичних позицій

автора, методом його художнього мислення, ідейно-політичного і творчого осмислення дійсності. У цьому зв'язку варто зазначити, що смисл того чи іншого життєвого епізоду, зафіксованого на магнітофонній стрічці, може суттєво змінитися залежно від монтажного контексту" [41, с. 22]. Тому великі можливості монтажу, які збагачують виражальну палітру радіонарису, повинні базуватися на принципах правдивості, достовірності, компе­ тентності.

Усі виражальні засоби радіонарису підпорядковані його художньопубліцистичному завданню — створенню яскравого публіцистичного тво­ ру. Система виражальних засобів створює поліфонію радіонарису, багатозвучність якого спрямовано на розкриття авторської думки.

Осмислення радіожурналістської практики дає підставу стверджува­ ти, що існує два основних способи створення радіонарису. Перший: за попередньо задуманим сюжетом і після ознайомлення з фактами, сутні­ стю проблеми радіонарисовець розробляє план, у якому, хоча й не оста­ точно, позначає місце всіх компонентів: тексту, документальних записів, шумів, музики. Другий: після того, як зроблено документальні записи і зі­ брано фактичний матеріал, журналіст складає план радіонарису, намічає розташування компонентів, монтує зроблені записи, пише текст і записує весь радіонарис у студії. Обидва способи дещо схематичні. Можливості ж творчих пошуків необмежені.

10.2. Радіофейлетон

Призначення і жанрові особливості радіофейлетону. Фейлетон (фр. feuilleton, від feuille — лист, аркуш) виник у Франції наприкінці XVIII ст. Спочатку так називали невеликі, дотепні публікації на одному аркуші паперу, що були додатками до періодичних видань. Згодом такого характеру журналістські твори перейшли на газетну сторінку. У дорадянській Росії газетний матеріал, розміщений "підвалом" (на всю ширину нижньої частини газетної сторінки), називали фейлетоном. У європейській практиці й досі це слово має відмінне від нашого значення.

Як сатиричний жанр фейлетон сформувався у 20—30-х роках минуло­ го століття. В Україні найбільший внесок у розвиток фейлетону зробили Остап Вишня, В. Чечвянський, К. Котко, С. Чмельов та ін. На радіо фей­ летон прийшов з газети. Йому менше інших жанрів довелося пристосову­ ватися до умов і вимог мікрофона. Адже газетному фейлетонові властиві розмовність, образність і яскраво виражене ставлення автора до описува­ ної події. Він пишеться ніби спеціально для того, щоби читати вголос

у сім'ї, колективі, один одному. Ці жанрові особливості притаманні також радіофейлетону. Але він відрізняється від газетного фейлетону насампе­ ред тим, що у радіофейлетоні використовують документальні записи го­ лосів його героїв. Часто їх добирають так, що у зіткненні один з одним або з текстом автора вони 'створюють комічний ефект. Отже, під радіофейле-

тоном розуміють невеликий за обсягом художньо-публіцистичний твір на злободенну тему, в якому гумористично-сатиричними засобами висмію­ ють негативні факти, події, явища реальної дійсності.

Радіофейлетон характеризують такими виражальними засобами: усне слово (часто в акторському виконанні), музичне оформлення, шумові ефек­ ти, їх використовують у поєднанні з майстерністю автора-фейлетоніста, який висміює типові негативні моменти з життя людей. Основними риса­ ми радіофейлетону є документальність (звукові записи реальних людей, подій) і публіцистичність, яка досягається гумористичними і сатирични­ ми виражальними засобами. "У кращих фейлетонах яскраво виявляється сатирична і художньо-публіцистична природа творів цього жанру, — за­ значає дослідник сатири і гумору А. Капелюшний. — Вони сатиричні, ос­ кільки з'ясовують комічну суть факту, явища, тобто показують не­ відповідність між ідеалом сатирика, між суспільним ідеалом і реаліями дійсності, які набули форми негативного явища. І одночасно — це твори публіцистичні, в яких сатирик намагається реалізувати певний публіци­ стичний задум, чітко визначає свою позицію" [15, с 298].

За композицією радіофейлетон подібний на маленьку сценку. В одно­ му випадку ця сценка є документальним фрагментом, "шматочком" жит­ тя з невеликим дотепним коментарем журналіста; в іншому — відтворен­ ня цього фрагменту або певної ситуації з допомогою художнього слова, акторів і музики. При цьому радіофейлетон, не втрачаючи рис злободен­ ності, публіцистичності, актуальності, які для нього основні та вирішальні, набуває також рис літературно-драматичного жанру.

Суть радіофейлетону, його ідея полягає в тому, щоби виставити зло на загальний огляд, осуд, показати його негативні боки і шкідливі наслідки, які можуть виникнути, якщо злу не покласти край. Об'єктом фейлетону є негативні явища, хиби і вади — бездушність, зазнайство, бюрократизм, лицемірство, глупота, бездарність, дворушництво, брехливість людей, які засіли в різних сферах суспільно-політичного життя і шкодять утверджен­ ню національної гідності, високої моралі, духовності в Україні. Отже, спе­ цифічною рисою радіофейлетону варто вважати сатиричну типізацію про­ блеми, яка гальмує суспільний розвиток, принижує людину, не дає їй реалізувати свої громадянсько-патріотичні, інтелектуально-фахові можли­ вості.

Правда, нині у радіопередачах нечасто почуєш класичний радіофейлетон. Це не означає, що такий жанр зникає. Відбуваються складні транс­ формації, модифікації радіофейлетону.

Вимоги до радіофейлетону. Радіофейлетон — це виступ-викриття. Проте, звертаючи увагу на недоліки, критикуючи, висміюючи винних, радіофейлетоніст не повинен втрачати оптимістичної історичної перспек­ тиви, а допомагати утверджувати позитивний український національний ідеал. Дуже важливим елементом радіофейлетону є типова фейлетонна знахідка. її гострота подібна до гостроти газетного фейлетону, тільки по­ дати її складніше. Дуже багато тут залежить від того, як буде зроблено запис, чи вдасться мікрофону вчасно "підглянути" і "побачити" життя у най­ характерніший момент. Тому радіожурналіст до такої праці повинен скру­ пульозно готуватися, добре розуміти, що радіофейлетон — це не тільки сатиричне висміювання якогось факту, події, явища, але й повчання, яке допомагає людям виховувати у себе благородні якості. Висміювання у радіофейлетоні — не заради самого висміювання. З допомогою радіофейле­ тону журналіст акцентує увагу громадськості на тих недоліках, які по­ трібно усунути із життя.

Щоразу, працюючи над радіофейлетоном, журналіст має чітко усвідо­ мити мету виступу, тобто відповісти на запитання, для чого він це робить, що хоче викрити, що утвердити. Україна багата на прізвища видатних сатириків. Дотепно, гостро викривав політичні порядки, лжепатріотів В. Самійленко. Популярними нині є гумористично-сатиричні твори Є. Ду­ даря, М. Савчука. Вони палко захищають українську мову, культуру, ду­ ховність, гнівно таврують малоросійщину, хахлуйство, національну апа­ тію, пристосуванство, бюрократичну пиху чиновництва, користолюбство сучасних доробкевичів, безбатченків, новітніх кар'єристів, хабарників, корупціонерів, безхребетників.

Різновиди радіофейлетонів. За об'єктом зображення радіофейлетони поділяють на конкретні (у них мовиться про конкретні особи, факти, події) і проблемні (безадресні, неконкретні), в яких узагальнюються типові яви­ ща [25, с 51]. Ю. Бараневич поділив радіофейлетони на документальні та художні [3, с 129].

Ми вважаємо, що немає різниці між змістовим наповненням "конкрет­ ного" і "документального" різновидів радіофейлетону. У документально­ му радіофейлетоні мова йде про конкретну подію, людину, ситуацію. Сту­ пінь узагальнення, типізації тісно зв'язаний і залежить від конкретного, документально зафіксованого реального факту, людини. У документаль­ ному (конкретному) радіофейлетоні автор усі свої зусилля спрямовує на боротьбу з конкретним злом, вадою. Мета — пробудити громадську дум-

ку, щоби створити навколо негативного явища морально-психологічне несприйняття, викорчувати зло. Отже, у конкретно-документальному радіофейлетоні автор йде від конкретних фактів до проблем, їх узагальнення.

(На фоні мелодії пісні "Наш паровоз вперед лети...") Диктор: До вашої уваги радіофейлетон Миколи Чіпка "Поліглот...".

(Музика приглушується)

Актор: Колись "вождь мірового пролєтарьята" та "ікона" нинішнього лідера КПУ Петра Симоненка (до речі, одного з екслідерів ЛКСМУ) В. Ленін на одному з'їзді російського комсомолу начебто мудро прорік, закликаючи молодь: "учіться, учіть­ ся і еще раз учіться"... Щоправда, дослідники як не шукали, так і не знайшли цьо­ го — дослівно — виразу...

(Музична перебивка)

"Но песня совсем не о том", а про те, що Петро Миколайович, так і не "вирісши з комсомольських штанців" (за висловом "гаранта Конституції" Кучми та нинішньо­ го союзника П. М. у зґвалтуванні Основного Закону), забувши заповіт свого "світо­ ча", так і не спромігся досконально вивчити (окрім російської) якусь іноземну мову. Не скажу про решту, а ось знання англійської у нього кепське... Що й засвідчив нещодавній казус, виставивши екс-комсомольця на посміх усього світу...

(Іронічно-саркастичний сміх)

Ох і бушував, кажуть, товариш Симоненко, вистрибнувши, мов Пилип із коно­ пель, у парламенті, закликаючи оголосити "персоною нон-ґрата" екс-держсекре- таря США Мадлен Олбрайт. її, мовляв, і на гарматний постріл не можна більше підпускати до України! Бачте, начебто, посміла охрестити Україну "санітарним кор­ доном між Європою і Азією". Та ще й на додачу заявила, що коли президентські вибори у нас пройдуть не так, як хочуть США, вони закриють усі рахунки фізичних і юридичних осіб з України за кордоном.

Обурення головного КПУшника не мало меж. Мовляв, США недвозначно зая­ вили про Україну як зону своїх стратегічних інтересів та сировинний придаток і ре­ зерв дешевої робочої сили і не пошкодують мільярдів доларів на підтримку тих політичних сил, які беззастережно виконуватимуть всі їхні вказівки. І так далі, у звич­ ному комуністичному репертуарі...

(Шум бурі. На фоні фрази з виступів П. Симоненка у парламенті)

Щоправда, "буря у склянці води" пана-товариша стіни парламенту не струси­ ла, але сміху наробила. Бо й цього разу його підвели ненависть до "клятих бур­ жуїв", безапеляційний апломб та поверхове знання англійської... Сміялись депута­ ти, журналісти і навіть... "ніжки Буша" (американські кури).

(Сміх, кудахкання курей)

Та й як не сміятися, коли в статті Олбрайт "Як допомогти Україні проголосува­ ти" (часопис "Нью-Йорк Тайме") йшлося про зовсім інше. "Залізна леді" амери­ канської політики покритикувала відстороненість адміністрації США від українських справ тоді, коли у нас звужується свобода слова, все менше і менше залишається

демократії. Що ж стосується банківських рахунків декого, то, судячи з перекладу статті "Українською правдою", Олбрайт висловилася так: "Якщо ж вибори будуть нечесними, керівництво України повинне знати, що вступ у західні інститути сповіль­ ниться і що їхні власні банківські рахунки і привілейовані візи їм не гарантовані. Як і у випадку, якщо партія Кучми стане перекроювати Конституцію на свою користь".

Чи то помічники Персека КПУ підвели, зробивши поверховий переказ статті Олбрайт, чи то сам П. М. з допомогою словника радянської пори її погано прочи­ тав, але факт залишається фактом — пан-товариш Петро знову влучив "пальцем у небо".

(Сміх, громовиця)

Тільки дивно — чому це пан, чи то пак, товариш Симоненко почав опікуватися чужими рахунками за кордоном, нажитими грабунком українського народу, якого він, начебто, захищає? Чи, може, як кажуть у народі, "знає кіт, чиє сало з'їв"? Бо ж диму без вогню не буває...

(На фоні музики няв кіт кота)

Микола ЧІПКО

* * * * *

Диктор: В ефірі радіофейлетон Ганни Дениско "Житіє українців у рік Божий четвертий третього тисячоліття Христової ери".

(Шуми радіоприймача)

Актор: Спухаємо "Свободу". Білоруською мовою.

Пишемо в газети безплатних оголошень: "Куплю радіоприймач, що бере ко­ роткі хвилі".

Прогрес порівняно з часами радянського тоталітаризму, як бачите, разючий: можна дати в газету таке оголошення, і тебе не посадять. Але, кажуть, невдовзі нас усіх поголовно перепишуть — тих, хто слухає і читає не те, що треба. Моя сусідка в цьому переконана, і хоч ти їй кілок на голові теши.

(Гул автобуса, звучить російськомовна попса)

Ідучи на роботу в автобусах і маршрутках, затикаємо вуха ватою. Увечері за звичкою ще пробуємо перемикати кнопки телеканалів, але зупинитися немає на чому. Зображення і звук як заклинило кілька місяців тому, то й не попускає. На першому Антинаціональному якась жовта жінка розказує, що ще поганого написа­ ла жовта чужомовна преса про українців. Говорить чомусь, як інопланетянка або кібер: ставить логічний наголос у реченнях на прийменниках і частках і робить паузи після цих частин мови.

(Фрагмент телевізійної передачі)

Вона і її теленачальники граються у давню, ще з першої половини минулого століття, гру у наших і не наших. Але що гра була вже забута, то вони переплутали її правила: правильно — наші повинні бути хороші, а не наші — погані, а у них наші погані, а чужі — хороші.

На другому Антинаціональному те саме поперемінно мовлять аж троє. Як каже внучка моєї сусідки, дядя Хова, дядя Хома (тобто Ховрах і Хом'як) та Кіт Базиліо.

—А тато Карло і Карабас-Барабас де?

—А вони їх із-за сцени за мотузочки смикають, — фантазує мала.

(Фрагмент казки)

На інших не менш антинаціональних не наші чужою мовою матюкаються, б'ють морди одне одному, займаються розпустою і співають "про Парашу, радость нашу". Повний рай, тільки до чого тут український ефір?

Столичні мешканці, якщо я не помиляюся, мають хоч один канал, де можна почути нормальні вісті, але в Полтаві його з кабельного телебачення корова язи­ ком злизала. Корова та, кажуть, належала до великого стада, яке мукало за кон­ ституційну рехворму. Що воно таке, та рехворма?

(Мукання корів)

А в Полтаві оце недавно проводжали зиму. З кожної школи скликали діточок із саночками. Саночки не запотребилися. Вчительки їх сторожували та потерпали, щоб дітвору не розгубити. Утім, свято було б як свято — щось співали, щось жува­ ли, когось вітали...

(Музика, завірюха)

Наприкінці треба було спалити опудало Зими. Усі вважали, що опудало мало бути солом'яним і якимось потворним. Та на купі дров височіла жіноча постать у червоній плахтині, вишиваній сорочці, хустці. Ось загорілася спідниця, спалахнув один рукав, другий... Шоковані діти оторопіло, в гробовій тиші спостерігали за тим, як палять Україну. У дорослих — мороз по спині...

(Палахкотить вогнище)

І тепер важко позбутися думки, що тоді нам показали завтрашній день приспа­ ної сьогодні України.

(Тривожна музика)

...А в селі Калашниках під Полтавою завелися опортуністи. Вони посміли запе­ речувати настанову свого незабутнього вождя про те, що з усіх мистецтв для нас найважливішим є кіно.

Діло було так. Мали в цьому селі показати фільм про сільську вчительку із Сумщини та гарний концерт. "Роде наш козацький" — називалася програма, котра з успіхом пройшла у 25 населених пунктах Полтавщини. Та цього разу "заклинило". Як пише газета "Полтавська думка-2000", "незважаючи на попередню домовленість, керівництво села, виходцем з якого є голова Полтавської райдержадміністрації Василь Степенко, а одним із підприємств керує його брат Олександр Степенко, не дозволило провести захід у сільському будинку культури. Протягом дня 13 лютого понад півсотні мешканців Калашників поставили свої підписи під зверненням до сільського голови Івана Бедея з проханням дозволити провести в селі концерт. Та, прийшовши увечері до будинку культури, люди побачили, що його двері зачинені...

(Здивовані голоси, грюкання у двері)

Сільський голова Іван Бедей особисто звернувся до учнів місцевої школи, щоб вони та їхні батьки не йшли на концерт... Для людей, які прийшли на концерт, клуб був зачинений, а через п'ять хвилин після того, як поїхали артисти, вікна вже світилися,

а в "степанковому" кафе, як його називають у селі, увімкнули іншомовну "попсу" та завезли товар",

(Дискотека: гримить хеві-метал рей в ах, свист)

А потім настануть вибори. І Центральна виборча комісія скаже, що кандидати на посаду Президента мали рівні можливості доступу до ЗМІ.

(Шум радіоприймача)

...Слухаємо "Свободу". Білоруську. Української вже стало так мало — менше, виходить, ніж білоруської.

(Російська попса)

Ганна ДЕНИСКО

Коли викривають, розвінчують, осмислюють не конкретну особу, факт, подію, а проблему, суспільно-політичне явище, то такий радіофейлетон, зрозуміло, є безадресним, неконкретним. У такому радіофейлетоні автор за законами художньої творчості йде від проблеми до сатирично-публіци­ стичної типізації людини, явища. Отже, немає суттєвої, тобто змістової різниці між поняттями "проблемний" і "художній" радіофейлетон. Адже тут події типізовані, імена вигадані. За допомогою художньо-публіцистич­ них засобів автор показує у такому радіофейлетоні негативну суть соціаль­ ної проблеми. Сфера його впливу носить профілактичний, застережливий, мобілізуючий характер, спонукає радіослухачів до активної громадянської позиції.

Методика роботи над радіофейлетоном. У зв'язку з тим, що радіофей­ летон як жанр має "подвійне підпорядкування" — сатирі та публіцистиці — методика роботи над ним відрізняється від методики роботи над іншими радіожанрами. Перевірка фактів у роботі радіофейлетоніста нерідко по­ требує більше часу, ніж усі інші етапи (вибір теми, літературне оформлен­ ня, тобто написання фейлетону), адже кожен факт фейлетоніст повинен перевірити особисто. Бувають винятки, коли особисто факт перевірити неможливо. Тоді радіофейлетоніст посилається на найдостовірніші джере­ ла інформації. Проте, повторюємо, здебільшого кожен із фактів треба до­ слідити, оцінити, зробити висновки самому. Будь-що не молена допускати упередженості під час аналізу фактів, треба намагатися зайняти позицію сторонньої людини. Але водночас потрібно бути прискіпливим, коли пере­ віряються листи, усні скарги, адже її автори нерідко бувають суб'єктив­ ними, зацікавленими у вирішенні того чи іншого питання на свою користь, хоч на це не мають права. У такій ситуації найвищим критерієм аналізу, оцінки фактів є моральність, громадянська позиція, патріотизм радіофей­ летоніста.

Дуже важливими під час підготовки радіофейлетону є зустрічі з мож­ ливими персонажами радіофейлетону та записи їх розповідей на звуковий носій. Використовуючи психологічні механізми спілкування, радіожурналіст може успішно розв'язувати творче завдання. Орієнтування у співроз­ мовникові, тобто розуміння його психологічного внутрішнього стану, мо­ делювання духовного світу особи, її смислового поля є передумовою об'єк­ тивного розуміння ситуації. При цьому треба вважати, що перше враження про людину може бути хибним. Відомо, що у формуванні першого вражен­ ня велику роль відіграють емоційні компоненти спілкування, які можуть відтіснити на другий план важливіші, глибинніші риси духовного світу людини. Тому журналістові потрібно всіляко розвивати у собі "людино­ знавчі" вміння, постійно вдосконалювати знання і навички, які дають змо­ гу знайти найкоротші шляхи до співбесідника. Цікаву класифікацію про­ понує П. Мицич — уявні психологічні моделі, насичені певними характер­ ними рисами, кожній з яких відповідає сприятливий "режим" спілкування:

—"сварлива людина" — залишитись у рамках професійної розмови і бути зовсім спокійним; дати можливість іншим співрозмовникам заперечувати її твердження;

—"позитивна людина" — дати їй можливість підбити підсумки роз­ мови і помірковано вступати в дискусію;

—"неприступна людина" — визнати її знання і досвід;

—"незацікавлена людина" — розпитати її про роботу; навести прикла­ ди з кола її інтересів;

—"боягузлива людина" — ставити легкі та довірливі запитання, зміц­ нити її віру в себе...

Ці та інші типи "абстрактних співрозмовників" у чистому вигляді, звісно, не трапляються, а лише у комбінаціях, але у процесі навчання їх можна використовувати як навчальні моделі [27, с 191—192].

Конкретні поради щодо того, як можна оволодіти технікою спілкуван­ ня, подає відомий чеський письменник і соціолог І. Томан у книзі "Мистец­ тво говорити". Звертаємо увагу на окремі положення:

— не може цікаво говорити той, хто нічого не читає, не бере участі в громадському житті, не відвідує культурних заходів, не дискутує

з товаришами, не подорожує і нічого не переживає;

—треба навчитися точності висловлювання, вибирати точні та одно­ значні слова;

—якщо розмова ведеться на тему, яку не молена назвати цілком ней­ тральною, потрібно бути обережним, щоб не образити співрозмов­ ника;

—для успішного встановлення контактів з людьми необхідно:

а) якнайшвидше знайти спільні інтереси; б) по-дружньому ставитися до співрозмовника (всміхатися до нього,

уважно слухати тощо); в) не виявляти зверхності до співрозмовника;

г) щиро цікавитися співрозмовником і тим, що він говорить; ґ) пристосовуватися до поведінки і термінології людини, з якою ве­

деш розмову;

—намагатися, щоб після розмови з вами люди були переконані, що їх визнають;

—правильно вибрати місце і час, що значно впливає на хід розмови та її наслідки;

—коли співрозмовник роздратований, краще помовчати, щоб не дра­ тувати його ще більше;

— спілкуючись з людьми, які працюють на відповідальних посадах і дуже зайняті, намагатися говорити щонайстисліше й якомога ко­ ротше;

—під час обговорення якогось питання не відвертати увагу від його суті й у своєму виступі послідовно, пункт за пунктом, дотримувати­ ся її;

—опанувати навички самовладання — не допускати негативних емо­ цій, а позитивні виявляти повною мірою;

—під час обговорення певного питання ставити себе на місце опонента [38, с 276—291].

Щоб радіофейлетон був цікавим, то відповідно треба будувати сюжет: зіткнення характерів і думок, вміле, але й тактовне розвінчування недо­ ліків, спростування неправильних думок, поглядів, формулювань. У зв'яз­ ку з тим, що радіофейлетон лаконічний жанр, він не терпить багатослів'я, перевантаженості сюжету. Захоплююча, оригінальна зав'язка, швидкий розвиток сюжету, несподіваний поворот подій затримує увагу слухачів і до­ помагає їм ліпше зрозуміти думку фейлетоніста. Дуже важливо, щоб кри­ тика не принижувала людину, а розвінчувала недоліки, які заважають створювати здорове життєве середовище, доброякісно працювати, мораль­ но утверджуватися.

Радіофейлетон живе у формах різних жанрів. Вибираючи ту чи іншу форму, автор фейлетону переслідує мету зблизити природний процес роз-