Первісне мислення

Дослідження первісного мислення представляє великі труднощі, тому що застосування експериментів тут навряд чи можливо. Важливим показником формування і розвитку первісного мислення є засоби праці стародавньої людини, що дійшли до нашого часу. Рух людського розуму починається з першого досягнення людини - створення перших знарядь праці. Людський спосіб життя зумовив першу і найважливішу парадигму мислення людини - об'єктивність відображення реальності, відповідності думки реальності. Головною умовою розвитку людини стає пізнання феноменологічних проявів законів природи.

Стародавній людині необхідно було володіти великими спостереженнями і знаннями системи природних явищ. Потрібно допустити, що мислення людини в цей період розвитку володіло найпростішої логікою. Вона була потрібна, щоб відстежити логіку природних зв'язків, від яких залежали існування людини.

У процесі складання мислення, очевидно, поступово складалися і чотири основних логічних закону - тотожності, протиріччя, достатньої підстави, виключеного третього. Але ці закони властиві вже тільки досить зрілому і розвиненому інтелекту людини, але час їхнього кінцевого формування в інтелекті людини встановити досить складно. Швидше за все, це потрібно віднести до періоду античного інтелекту. Можна припустити, що на відносно високому рівні розвитку початкової праці та інтелекту людини перед древнім людиною стояло завдання пояснити систему явищ природи, у зв'язку з цим можна сказати, що з'являється новий рівень мислення - пояснювала б. Відомий дослідник первісного мислення Леві-Брюль розрізняв індивідуальне і колективне мислення. Він вважав, що індивідуальне мислення грунтується на загальних законах формальної логіки, в іншому випадку людина не вижив би в боротьбі за існування. Однак колективне мислення мало паралогіческое характер. Його основою був закон партиципації або сопричастя, відповідно до якого стародавня людина уявляв, що сприймається об'єкт може одночасно бути присутнім в різних місцях, тобто зображення об'єкта тотожне самому об'єкту (тому вплив на зображення тварини тягне майбутню удачу на полюванні). Дологическое мислення, як вважав Леві-Брюль, втілювалося в колективних обрядах і міфах. Концепція цього мислення піддалася критиці радянської та зарубіжної науки.

Цікавою точки зору на первісне мислення дотримувався французький етнолог К. Леві-Стросс. Він прагнув виявити своєрідність первісного мислення. Етнолог властива висока оцінка моральних устоїв первісного суспільства. Він створив концепцію "сверхраціоналізма", спрямовану до відновлення єдності чуттєвого начала, втраченого європейської сучасною цивілізацією. На його думку така єдність була в мисленні первісного суспільства.

Леві-Стросс, полімізіруя з Л. Леві-брюле, доводив, що уявлення про інший спосіб мислення у народів, що живуть в умовах примітивних культур, не обгрунтовані. Він вважав, що розумові процеси у них протікають так само, як і у цивілізованих що нині живуть, відрізняються тільки способи узагальнення та подання про загальну, відмінний набір найзагальніших понять чи категорій. Роботи К. Леві-Стросса виявили логічний механізм створення і подолання суперечностей у первісному свідомості за допомогою міфологічної медитації, а також здатність первісного мислення до логічного аналізу. Але незважаючи на це, для мене, точка зору Леві-Брюля ближче, на мій погляд вона більш детальна, а так само здається більш переконливою. У роботах Леві-Стросса, на мій погляд, думка про первісному суспільстві перебільшено в плані рівня інтелекту і ходу мислення. Але не потрібно переоцінювати логічну природу первісного мислення, перетворюючи закони логіки в легкий і швидкий дар людської думки. Логічне мислення не могло відразу скластися, а повинно було пройти ряд певних етапів, починаючи з незрілого, не сформованого логічного мислення, протиріччя, виключеного третього, достатньої підстави. Багато хто думає, що первісне мислення виникло при такому явищі як "логіка речей", стійких, що постійно повторюються зв'язках з явищами природи. Завдяки такій логіці створювалися формально-логічні закони. Потрібно розрізняти, "пласт" мислення, який пов'язаний з цепья спостережуваних постійно повторюваних явищ природи, й інший: "пояснювальний" пласт, в де освіта логіки відбувалося складним чином. Тому необхідно розрізняти процеси логизации безпосереднього (конкретного рівня мислення) та іншого мислення - пояснювального. "Дологическое мислення", за Леві-Брюлю, явно належало до останнього. У мисленні стародавньої людини виникають дві основні парадигми: ілюзорна, і реалістична. Реалістична полягає в баченні речей такими, якими вони є самі по собі, без будь-яких інших явищ. Ця парадигма мала дуже сильне біологічне підставу, тому що легко адаптується спосіб життя тваринного визначає відображення навколишнього середовища. Набагато більше підтвердження отримала втора парадигма, парадигма реалізму, з появою громадського способу життя, так як перетворення природного середовища, потребує адекватності відображення, без якої не було б створення "другої природи". А ось реалістична парадигму можна спостерігати на всіх етапах історії людства, вона і визначає всі успіхи інтелекту людини. На деякому етапі свого розвитку вона досягає свого філософського вираження, по більшій частині у формі матеріалізму, що підносить цю парадигму до ступеня високою і продуктивної абстракції. Деякі властивості реалістичної парадигми, звичайно ж з'являлися і в області ідеалістичних концепцій, і виявлялися матеріалістичними за змістом.

Поява антропоморфний парадигми з виникненням шару пояснювального мислення стало потрібним і вже незворотнім кроком мислення людини. Всі явища природи, їх закономірність, час настання древній людина могла пояснити лише тим, що природа має власний розум і мислення. Дії природи роз'яснювалися як навмисні, і стали підписуватися різним духам та істотам. Людська психіка так влаштована, що свої власні осмислені дії навіть на ранніх етапах розвитку, стають предметом спостереження і усвідомлення. У природі діяльності людини закладено початок пояснення природних явищ за зразком своїх свідомих дій. Це легко виявляється і в психології дитини, коли він починає приписувати речей хороші й погані якості. Так як для первісної людини осмислене дію здавалося природним і звичайним, в слідстві природні явища було легше пояснити наявністю свідомості, волі, намірів.

Внаслідок цього вони вважали, що природу треба поважати, задобрювати, адже саме від цього залежала їх життя. Наведемо приклади таких вірувань.

Анімізм. Віра в первісному людському суспільстві була пов'язана з первісними міфологічними віруваннями і будувалися на такому понятті як анімізм. Анімізм (від лат. Anima - дух, душа) - присвоєння людських якостей природних явищ. Е.Б. Тайлер вперше ввів це поняття для визначення першої стадії в історії розвитку релігії.

Магія. Вона є найбільш давньою формою релігії (і походить від грец. Megeia - чари). Магія представляє набір певних дій, з особливим змістом, також включає обрядами.

Сутність магії все ще є нерозкритою і невивченою в порівнянні з іншими релігіями. Деякі вчені, наприклад, етнолог Джеймс Фредер (1854-1941), розглядають в ній матір релігії. А інший етнолог і соціолог А. Фіркандт (1867-1953) вважає магію головним засобом розвитку релігійних уявлень. А російський етнограф Л.Я. Штернберг (1861-1927) вважає, що це продукт ранніх анімістичних вірувань. Але ймовірно одне - «магія скрашувала собою, якщо не цілком, то в значній частині, мислення первісної людини і була тісно пов'язана з розвитком віри у надприродне».

Фетишизм. Один з різновидів магії, (походить від франц. Fetiche - талісман, амулет, ідол). Фетишизм-це віра в божественні сили неживих предметів, яким властиві надприродні сили. Об'єкти поклоніння є камені, квіти, дерева, будь-які предмети. Причому можуть бути як природно створені, так і створені людиною. Види шанування: принесення жертв, вбивання в них цвяхів, що б заподіяти біль духом, і змусити виконати прохання.

Віра в амулети (походить від араб. Гама - носити). Вважається, що ця релігія походить від первісного фетишизму і магії. Віра ототожнювалася з яким-небудь предметом, який, на думку дикуна, був наділений магічною силою, і здатністю охороняти власника від різних неприємностей.

Тотемізм. У стародавніх людей значну роль відігравало поклоніння тваринам, деревам. Старовинні люди представляв світ одухотворинними. Він вважав, що у кожного предмета є душа, як у людини, і спілкувався з ними, як з рівними. Коли дикун називав себе на честь тварини, вважав його рівним по крові, і утримувався від його вбивства, то така тварина вважалося тотемним (походить від півн. Індіанською. Ототем - його рід). Тотетізм - вірування в родинні зв'язки по крові між родом і певними рослинами або тваринами, іноді явищами природи.

За історичними даними першим типом пояснює мислення служив міф. Він являв собою спробу пояснення світу. Міф служить як попередник наукового світогляду. Міфи розповідають про події минулого, майбутнього, про появу світу, бога, тварин. Існують космогонічні міфи, етнографічні, про пори року, погодні явища, героїв і т.д. У більшості міфів про світобудову, початковий етап розглядається як виникнення світу з початкового хаосу. Потім вийшли земля, люди, боги, тварини. У міфах явно можна виділити елементи реалізму, матеріалізму, тому що боги є результатом виникнення порядку з хаосу. Але в останньому в міфах переважає праця богів, і придуманих тварин, які мають рисами людини. Антропоморфічні парадигма складає основу міфологічного типу мислення.

Міфи містили початкові уявлення хаосу, богів, тварин, людей. Вони включали зачатки більш пізніх абстракцій закону і закономірності (виникнення порядку з хаосу), матерії, богів і т. д. Також убрана у форму образів. Міфи включають особливі закони, які регулюють поведінку людей, визначають соціальні заборони, виступають регуляторами суспільного життя.

Міфологічний тип мислення увійшов в наступну, більш високу, форму мислення - релігійний тип мислення. Він також зберігся і в досить самостійному вигляді, хоча і в нових формах, у структурі інтелекту сучасної людини

Релігія - є більш складним явищем духовного життя суспільства, в порівнянні з міфологією. Вона містить систему певних вірувань про надприродних силах - богів. Виникла релігія приблизно 40-50 тисяч років тому релігія, але в первісному вигляді мало відрізнялася від міфології, тому що вона вбирає в себе значну частину міфів. У релігії присутня наявність ускладнюється віровчення, системи поглядів, що набувають все більш абстрактний характер, - одна з найважливіших відмінностей релігії від міфу. Разом з тим релігія завжди зберігає багато в чому подібний характер, висловлює віровчення у формі образів, що робить її доступною для всіх верств суспільства.

Культ богів і святих є характерною рисою, так само дуже розвинена обрядової сторона, яка включає в себе, багато запозиченого з магічного мислення і дій. Релігія включає також особливий соціальний аспект-церква. Релігія виступає як більш розвинена, ніж міфологія, форма мислення, заснована на парадигмі фантастичного пояснення, або антропоморфний парадигмі. «Розгляд світу за образом, подобою людини і свідомого людського дії» набуває в релігії, особливо в стародавній час найбільш яскравий характер. Серцем будь-якої релігії є боги або єдиний бог, які мають посилені у безліч разів властивостями людини - розум, милосердя, волю і т.д. Антропоморфізм релігії був відзначений різними мислителями, починаючи з античного філософа Ксенофана, і кінчаючи філософом XIX ст. Л. Фейєрбахом.

Ще в дев'ятнадцятому столітті вважалося, що первісним релігіям властиві два поняття, що відрізняли їх від інших світових релігій. Перше полягало в тому, що їх основним мотивом був страх (страх покарання духами), друге - представники первісних релігій були невід'ємною частиною уявлень про неохайність і антігігіене. Тому що майже всі описи первісних релігій, залишені мандрівниками, включали розповіді про те, в якому вічному жаху і страху живуть такі люди. Розповідається про повір'я у жахливі біди, які трапляються з тими, хто раптом випадково переходить будь-яку заборонену перешкоду чи має справу з чимось нечистим. Так як страх охоплює всю свідомість, то такий факт корисно враховувати і при розгляді інших уявлень первісної свідомості, зокрема - уявлень про нечистому.

Достовірно невідомо, наскільки подання про чисте і нечисте старі в будь-який не має писемності культурі: для її представників вони повинні здаватися одвічними і незмінними.

Людина, яка з народження належить будь-якій культурі, скоріше схильний вважати, що він лише пасивно сприймає подання свого світу про існуючі в ньому силах і небезпеки, не помічаючи тих невеликих змін, які він міг би в них внести. Так само ми вважаємо, що всього лише пасивно сприймаємо свою рідну мову, і не помічаємо своєї причетності зрушень, що відбуваються в ньому за час нашого життя. Саме тому я вважаю що досліджувані культуру не потрібно розглядати, як давно усталену систему цінностей. Справедливо, можливо і зворотне.

Наскільки більше ми дізнаємося про які-небудь первісних релігіях, тим все більш прояснюється той факт, що в символічних структурах все ще є місце для великих таємниць як релігії так і філософії.