Тема: «Індивідуальнівідмінностісприйняття» зміст

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Дослідження проблеми сприйняття в контексті психології ХХстоліття…………………………………………………………………….

1.1 Проблема сприйняття у психологічній науці…………………………….

1.2 Фізіологічні основи сприйняття……………………………………………

1.3 Властивості та види сприйняття……………………………………………

РОЗДІЛ 2. Теоретичні аспекти проблеми сприйняття………………………

2.1 Теорії сприйняття………………………………………………………….

2.2 Чинники сприйняття………………………………………………………

2.3 Соціально-психологічніаспекти сприйняття……………………………..

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ………………………………………………………..

Валентин, я изменила план и вы всоответсвии с ним перестраиваете структуру работы – просто разделы выстраитваете в соответсвии с планом. Проверте текст, красным выделены ошибки и непонятные словосочетания или непонятные объяснения. Но не все – не было времени – а вы проверте, т.к. таких моментов в тексте много. Сделайте выводы к разделам, общие выводы доработайте, литературу тоже. Завтра на 13.00 - зашита

ВСТУП

Наше уявлення просвіт стабільне. Наш світ складається з певних матеріальних елементів: камінь – це камінь, дерево – це дерево, кішка – це кішка. Нам здається, що інакше і бути не може.

Проте ми підганяємо світ під власні мірки, визначені нашими людськими органами чуття. Мова йде про відносний образ, єдине відмінне від того, який може бути у інфузорії-туфельки, кажана або слона. Для деяких тварин реальність складається в основному із запахів, переважно нам невідомих, для інших – із звуків, в значній частині нами не сприйманих. Кожен вид володіє рецепторами, що дозволяють організму отримувати ту інформацію, яка найбільш корисна для його пристосування до навколишнього середовища, тобто у кожного виду є власне сприйняття реальності.

Навколишнє середовище у будь-який момент посилає нам тисячу всіляких сигналів, з яких ми можемо уловити лише дуже невелику частину. Людське вухо не здатне уловлювати дуже високі для нього звуки, тоді як ці ультразвуки легко чує собака, дельфін або кажан. Простір пронизується нескінченним безліччю електромагнітних хвиль – від найкоротших (гамма промені, рентгенівські промені) до щонайдовших (радіохвилі). Проте наші очі чутливі лише до невеликої ділянки спектру, що займає проміжне положення, до «видимого світла».

Об’єкт дослідження – Індивідуальні особливості сприйняття.

Предмет – індивідуальні особливості сприйняття.

Мета – долідити проблему сприйняття у різних напрямках психології.

Розділ 1. Теоретичні аспекти проблеми сприйняття

1.1 Фізіологічні основи сприйняття

Енергія яку виділяють об’екти навколишньої дійсності повинні мати певні характеристики, щоб стати стимулом, тобто порушити який-небудь з наших рецепторів. Тільки тоді, коли в нервових закінченнях одного з наших органів чуття виникнуть електричні імпульси, може початися процес сприйняття. Первинний аналіз стимулу і кодування сигналу здійснюють рецепторні клітки, а потім вже цей закодований сигнал передається по сенсорних нервах до нервового центру в спинному або головному мозку. Якщо сигнал обумовлений стимулом, здібним викликати пошкодження організму, або ж адресований вегетативній нервовій системі, то він відразу викличе рефлекторну реакцію, витікаючу від спинного мозку або іншого, нижчого центру, і це відбудеться раніше чим ми усвідомлюємо дану дію (обсмикування руки при опіку, звуження зіниць при яскравому світлі) [1]. Сигнал продовжує свій шлях по спинному мозку, а потім йде по двох різних шляхах: один веде до кори головного мозку через таламус (скупчення ядер сірої речовини в головному мозку, розташування між середнім мозком і корою великих півкуль, центр, в якому збираються імпульси від всіх органів чуття, окрім органів нюху, і де здійснюється їх первинний аналіз і синтез), а інший проходить через фільтр ретикулярної формації (ця освіта тягнеться уздовж всієї осі мозкового стовбура). Виконує функцію фільтру, який дозволяє важливим для організму сенсорним сигналам активувати кору мозку, але не пропускає звичні для нього або сигнали, що повторюються), яка підтримує кору в безсонному стані і вирішує, чи достатньо важливий сигнал, переданий прямим шляхом, щоб його розшифровкою зайнялася кора. Якщо сигнал буде визнаний важливим, почнеться складний процес, який і приведе до сприйняття. Перш за все увага кори мозку до стимулу спричинить серію рухів очей, голови або тулуба. Це дозволить більш глибоко і детально ознайомитися з інформацією що йде від сенсорного органу, а також, можливо, підключити інші органи чуття. У міру надходження нових відомостей вони зв’яжуться із слідами схожих подій, що збереглися в пам'яті. Якщо сигнал виявляється схожим на щось вже відоме, сприйняття приводить до пізнавання. Інакше воно виражається в усвідомленні якогось нового аспекту реальності, фіксації його в пам'яті і створенні нових слідів які у свою чергу будуть укріплені іншими актами пізнавання. Таким чином, мозок з початку і до кінця життя створює собі образ реальності, з якого виключені елементи, не пов'язані з інтересами і потребами індивідуума¹.

І.П. Павлов показав, що в основі сприйняття лежать умовні рефлекси, тимчасові нервові зв'язки, що утворюються в корі великих півкуль при дії на рецептори предметів або явищ навколишнього світу. В порівнянні з відчуттями сприйняття вища форма аналітико-синтетичної діяльності мозку. Без аналізу неможливе осмислене сприйняття. Так, незнайома іноземна мова сприймається як суцільний звуковий потік. В той же час в процесі сприйняття мови одночасно з аналізом має місце і синтез, завдяки чому ми сприймаємо не окремі звуки, а слова. Основу синтезу складає процес встановлення тимчасових нервових зв'язків. Тимчасові нервові зв'язки, які лежать в основі сприйняття, складаються на основі об'єктивних зв'язків властивостей предметів і явищ зовнішнього світу. Таким чином, в основі складного процесу побудови образу сприйняття лежать системи зв'язків внутрішніх аналізаторів і суміжних аналізаторів, що забезпечують якнайкращі умови виділення подразників і облік взаємодії властивостей предмету як складного цілого [²].

Спостереження і спостережливість

У залежності від ступеня цілеспрямованості діяльності особистості, сприйняття поділяють на навмисне (довільна) і ненавмисне (мимовільне).

Ненавмисне сприйняття може бути викликане як особливостями навколишніх предметів (їх яскравістю, рядоположнимі, незвичністю), так і відповідністю цих предметів інтересам особи.

У ненавмисному сприйнятті немає заздалегідь поставленої мети. Відсутня в ньому і вольова активність.

У навмисному сприйнятті людина ставить мету, докладає певні вольові зусилля, щоб краще реалізувати виникло намір, довільно вибирає об'єкти сприйняття.

У процесі пізнання навколишньої дійсності сприйняття може переходити в спостереження.

Спостереження та її розвиток у процесі навчання.

Спостереження - цілеспрямоване, планомірне сприйняття об'єктів, у пізнанні яких зацікавлена особистість.

Сприйняття, увага, мислення і мова об'єднуються при спостереженні в єдиний процес розумової діяльності.

Спостереження починається з постановки задачі.

На основі виниклих завдань спостереження складається докладний план його проведення.

Спостереження передбачає попередню підготовку спостерігача, наявність у нього певних знань, умінь, володіння методикою роботи.

Систематичний характер спостережень дає можливість розглядати досліджуваний об'єкт у різних умовах, відзначати зміни, що відбуваються в результаті дії будь-яких причин.

Спостережливість і її виховання в процесі педагогічної діяльності.

Спостережливість - це вміння помічати характерні, але мало помітні особливості предметів і явищ. Вона набувається в процесі систематичних занять улюбленою справою і тому пов'язана з розвитком професійних інтересів особистості.

Спостережливість, що стала властивістю особистості, перебудовує структуру і зміст психічних процесів людини.

У процесі навчання і розвитку інтересів школярів формуються індивідуальні особливості спостережливості.

Індивідуальні відмінності у сприйнятті та спостереженні

Сприйняття і спостереження людини характеризуються як загальними закономірностями, так і індивідуальними особливостями.

Типи сприйняття і спостереження.

У людській практиці і при психологічному вивченні особливостей сприйняття людей склалися знання про наступні основні типи сприйняття і спостереження: синтетичному, аналітичному, аналітико-синтетичному і емоційному.

У людей синтетичного типу проявляється явна схильність до узагальненого відображення явищ і до визначення основного сенсу того, що відбувається. Вони не надають значення деталям і не люблять вдаватися в них.

Люди аналітичного типу в меншій мірі виявляють схильність до узагальненої характеристики явищ дійсності. Для них характерне прагнення виділити і проаналізувати насамперед деталі, зокрема. Вони скрупульозно вникають у всі обставини, подробиці. Перебільшено уважно ставлячись до деталей, такі люди нерідко не можуть зрозуміти основний зміст явищ.

У людей аналітико-синтетичного типу сприйняття і спостереження в рівній мірі виявляється прагнення до розуміння основного змісту явища і фактичному його підтвердження. Такі люди завжди співвідносять аналіз окремих частин з висновками, встановлення фактів - з їх поясненням. Цей тип у житті зустрічається частіше за інших.

Зустрічаються, нарешті, люди, для яких характерно не стільки виділення сутності явища і його подробиць, скільки прагнення передусім висловити свої переживання, викликані цим явищем. Сприйняття і спостереження таких людей плутані, неорганізовані. Це люди емоційного типу сприйняття. У них виявляється підвищена емоційна збудливість на найрізноманітніші подразники. Предметне відображення навколишньої дійсності вони підміняють зайвою увагою до своїх переживань.