59. Державне регулювання оплати праці

Оплата праці – це винагорода, що обчислюється, як правило, у грошах, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу або надані послуги. За умов класичної ринкової економіки оплата праці регулюється законом вартості робочої сили та законом попиту і пропозиції.

Оплата праці здійснюється у вигляді державного і договірного регулювання.

З метою захисту населення від зростання цін при кризовому стані національної економіки для гарантованого забезпечення прожиткового мінімуму держава регулює оплату праці адекватно умовам перехідного до ринкової економіки періоду. Держава здійснює регулювання оплати праці шляхом встановлення мінімальної заробітної плати, інших державних норм і гарантій в оплаті праці, міжгалузевих співвідношень, умов і розмірів оплати праці у бюджетних організаціях та установах, максимальних розмірів посадових окладів керівникам державних підприємств. Це методи прямого державного регулювання. Крім них, держава застосовує методи непрямого впливу на рівень оплати праці – оподаткування доходів працівників, фонду споживання тощо.

Основним елементом державного регулювання оплати праці є регулювання мінімальної заробітної плати. Мінімальна заробітна платня - це законодавчо встановлений розмір заробітної платні за просту, некваліфіковану працю, нижче від якого не може здійснюватися оплата за виконану працівником місячну погодинну норму праці. Мінімальна заробітна платня є державною соціальною гарантією, обов´язковою для підприємств усіх форм власності й господарювання.

Розмір мінімальної заробітної платні визначається з урахуванням вартісної величини мінімального споживчого бюджету з поступовим зближенням рівнів цих показників в міру стабілізації та розвитку економіки країни; загального рівня середньої заробітної плати; продуктивності праці; рівня зайнятості та інших економічних умов.

Мінімальна заробітна платня повинна встановлюватися у розмірі не нижчому, ніж вартісна величина межі малозабезпеченості в розрахунку на працездатну особу. її розмір переглядається залежно від зростання індексу цін на споживчі товари, тарифи на послуги.

Державне регулювання оплати праці полягає в запровадженні тарифної системи, форм і систем оплати праці, єдиних тарифних умов. Тарифна система – це сукупність тарифних сіток, ставок, схем посадових окладів і тарифно-кваліфікаційних довідників. Вона є основою для формування і регулювання заробітної платні. Державою встановлюються інші норми й гарантії в оплаті праці: норми оплати праці за роботу в надурочний час, у святкові, неробочі, вихідні дні, у нічний час, час простою не з вини працівника, брак не з вини працівника, за скорочений робочий день працюючих підлітків; гарантії для працівників при оплаті щорічних відпусток, за виконання державних і громадських обов´язків тощо; компенсації працівникам, у випадку переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень та ін.

Договірне регулювання оплати праці на всіх рівнях здійснюється відповідно до Закону України “Про колективні договори і угоди”.