3.3.2 Тактика керування операційною системою

Тактика є способом поточної організації управлінськихфункцій з метою забезпечення поетапної і поточної реалізаціїстратегії операційної системи.

З іншого боку, тактика — безпосереднє організаційне відтво-рення основної технології операційної системи.

Якщо в стратегії системи ми опосередковано стикаємося здовгостроковими чинниками зміни зовнішнього середовища, тов тактиці цей зв'язок виявляється вже як двічі опосередкований.

Тактика керування операційною системою будується, на-самперед, на чітких критеріях стабільності і рівноваги системи.Головну роль відіграють критичні параметри операційної систе-ми. Крім того, тактика ще будується і на регулярному — непе-рервному відстежуванні потенційно критичних параметрів опе-раційної системи.

Повноваження тактичної ланки керування дозволяють їйсамостійно реагувати на відхилення, що виникли. У випадку, якщоцих повноважень бракує, інформація оперативно передається навищий рівень керування.

Взаємна обумовленість стратегії і тактики керування опе-раційною системою містить у собі ще і такий істотний аспект,як розриви і розбіжність. У загальному випадку, швидше за все,не існує абсолютно достатніх методик і процедур взаємного пе-рекладу стратегічних і тактичних цілей і завдань. У протилеж-ному випадку не існувало б проблеми спаду поточної ефектив-ності операційної системи.

У випадку істотних змін операційної системи завдання ке-рівника включають:

виявлення можливості розриву між двома рівнями — стра-тегічним і тактичним;

його управлінську інтерпретацію;

планування і використання мінімально необхідних заходівпрофілактики негативних наслідків цього розриву.

До негативів тут слід віднести необ'рунтоване поширеннятактичних критеріїв і процедур на стратегічний рівень або пря-ме підпорядкування стратегічних обов'язків тактичному рівневікерування операційною системою.

3.3.3 Стратегічні і тактичні рішення операційного

менеджменту в керуванні операційною системою

Операційний менеджер, за положенням, знаходиться біляджерел формування мети і стратегії операційної системи й ефек-тивного управління її ресурсами. І, природньо, опрацювання ефек-тивної операційної стратегії залежить від «гарних» стратегічнихі тактичних рішень операційного менеджера. У даному випадкустратегічні рішення мають тенденцію до довгостроковості, атактичні — до короткочасності, тобто їх можна істотно зміню-вати, трансформувати, модифікувати за досить короткі періоди.Тому варто виділити окремо рішення стратегічного і тактичногорівнів, що для зручності сприйняття можна представити схемою(рис. 3.9).

Рішення в галузі конструкції товару націлені на про-цес виробництва і встановлюють, як правило, межі витрат іякості продукції.

Структура і зміст процесу відображають реальні мож-ливості виробництва товару в прив'язці до технології, вико-навців і ресурсу.

Вибір місця розташування операційної системи для ви-пуску товарної продукції або надання послуг визначає успіх місіївсієї організації.

Людські ресурси є також одним з основних компонентівстратегії, що визначають одержання необхідного товару чи по-слуг і є практично найдорожчою частиною системи.

Поставка. Рішення щодо поставок (що поставляти, куди іяк — невід'ємна складова життєвого циклу операційної систе-ми, товару і, природньо, споживача).

У розрізі тактичних рішень тактика керування запасамирозглядається у світлі задоволення потреб замовника, виробни-чих розкладів і формування людських ресурсів — «високоякіс-ного» персоналу.

Складання розкладів. Від рішень у цій галузі залежать і функ-ціонування операційної системи, і задоволеність споживача (ринку).

Рішення з керування якістю обов'язкові для визначеннянеобхідної споживачеві якості товару, а, отже, і для вибору відпо-відної технології.

Технологія в плані тактичних рішень є головною ознакою водержанні товару, підготовці ресурсів і персоналу, формуваннівитратної частини організації.

Рішення в плані надійності і ремонту, в основному, маютьприйматися для досягнення бажаного рівня надійності і ремонтутехнічних засобів операційної системи. Для цього особливо не-обхідні плани для виконання і контролю надійності і профілак-тичних дій щодо ремонту технічних засобів.

Проте всі ці заходи (див. рис. 3.9) в галузі стратегічних ітактичних рішень, природньо, не можуть описати комплексу ро-боти і занять операційних менеджерів для ефективного функціо-нування операційної системи з метою повного досягнення метиорганізації. На практиці операційним менеджерам потрібно бутиготовими і до прийняття рішень у зовсім невизначеній і неперед-бачуваній ситуації.

3.4 Інновації і розвиток операційної системи

3.4.1 Характеристика інноваційних процесів

за ознаками керування операційними системами

Щодо операційних систем, то під інноваціями варто розу-міти будь-які істотні зміни умов у їх структурі і функціях. Логіч-но в розвитку інноваційного процесу стосовно операційних сис-тем виділити п'ять аспектів.

По-перше, проблема управлінського забезпечення інноваційвиникає, якщо зміни порушують сформований рівень координаціїй інтеграції підрозділів ланок і функцій. Якщо ж зміни в окремихланках не породжують таку проблему, то система здатна само-адаптуватися до них і, отже, ліквідувати пряму необхідність вуправлінському втручанні.

Потреби в контролі і регулюванні з'являються тільки тоді,коли не забезпечено належного рівня цілісного поводження опе-раційної системи без управлінського втручання.

Решту процесів варто аналізувати і спостерігати на пред-мет виявлення можливої неузгодженості. Пряме ж втручання вних недоцільне, бо призводить до перевантаження управлінсько-го апарата, не дає можливості йому сконцентруватися на дійсноважливих і невідкладних діях.

Другий аспект керування інноваціями пов'язаний із запасоммінливості операційної системи, тобто її здатністю асимілюватив собі нововведення екзогенного характеру — ті нововведення,які нею не виробляються і які в окремих істотних компонентахне відповідають характерові системи.

Формування запасу мінливості системи підпорядковуєтьсявизначеним граничним умовам зовнішнього і внутрішнього ха-рактеру.

Потенціалом запасу мінливості є:0 галузева приналежність;0 тип впровадженої технології;

характер організації операційної системи.

Прийнято вважати, що найбільший запас мінливості в сис-темах, де основним чинником є людина; найменші запаси мінли-вості — у галузях з капіталомісткими технологіями.

Третій аспект характеризується тим, що нововведення вис-тупає як об'єкт планування, проектування, створення і викорис-тання в операційній системі, у межах якої здійснюється розподілресурсів і реалізується загальна місія організації.

Четвертий аспект пов'язаний з розробкою, функціонуванням

розвитком новації як самостійної системи, використовуваної длядосягнення цілей операційними системами.

Реально всі інновації в операційному менеджменті можнаподілити на три групи:о сприятливі (позитивні);о нейтральні;о небезпечні (негативні).

Ефективна операційна система повинна максимально вико-ристовувати позитивні інновації, надавати в міру можливого спри-ятливий характер нейтральним інноваціям і ізолюватися, хоча бчастково, від негативів.

Запас мінливості і поточна ефективність дуже часто рухають-ся в протилежних напрямах, тобто через запас мінливості — меншефективне використання ресурсів і поточних можливостей.

Мистецтво керування визначеними інноваціями полягає вкомпромісі між запасом мінливості і поточною ефективністю.

Інновації в операційному менеджменті найчастіше носятьхарактер змушених адаптацій і пристосувань, обумовлених істот-ними змінами в граничних умовах.

Ці граничні умови обумовлюють особливу інноваційну по-зицію операційного менеджера: він найчастіше — новатор ми-мохіть. Його головна функція — це забезпечення стабіль-ності операційної системи. Чіткість і однозначність функційприпускає перевагу консервативної управлінської позиції, однакзміна граничних умов змушує реалізовувати цю позицію шляхомнеминучих змін.

Процес операційних інновацій є конфліктним, бо в неявномувигляді надає можливість істотного перерозподілу повноважень.Якщо операційний менеджер стає ініціативним і свідомим нова-тором, цілком може статися, що цільове джерело даного бізнесупереміститься від офіційного вищого керівника до операційного.Для власників фірми це може стати приводом для кадрових змін,що реформує реальний статус операційного керівника.

Далеко не кожні удосконалювальні інновації забезпечуютьдовгострокову стабільність операційної системи. Можлива си-туація, коли поточні поліпшення ведуть до виникнення довгост-рокового, поступово підсилюючи дисбаланс між функціями іпідрозділами системи. Тому важливим завданням операційногоменеджера є селекція стабілізуючих і дестабілізуючих інновацій.

У процесі відновлення керованість операційною системоючастково знижується. Співвідношення між підконтрольними інепідконтрольними чинниками змінюється на користь останніх.Керівник не має ставити і вирішувати проблему збереження ви-хідного рівня керованості системою за будь-яку ціну. Якщо її іможна буде вирішити, то тільки ціною повної нейтралізації інно-вацій. Досяжною є мета збереження загальної керованості опе-раційною системою.

Операційні інновації, за визначенням, повинні вичерпу-ватися операційним рівнем керування і найчастіше зводять-ся до поточних поліпшень і адаптивних змін, що не порушу-ють сформованих вимог до результату (продукту) і вико-ристовуваних ресурсів (витрат). Якщо ж операційні зміни ви-магають узгодження суміжних функцій і підрозділів і призводятьдо істотних змін у результаті і витратах, то компетенції опера-ційного менеджера тут уже замало. Керувати такими інновація-ми необхідно на більш високому рівні (вищий менеджмент).