3.2.1.2 Організаційно-управлінські чинникиобмеження

Рівень просторової капіталізації має відповідати інформатив-ним, інфраструктурним кваліфікаційним можливостям керуваль-ної підсистеми.

Це означає, що система за своїм розміщенням не повиннаперевищувати кількість істотних чинників, що перевищують ціможливості (наприклад, рівень кваліфікації керівника виражаєть-ся через кількість чинників, які він здатний одночасно оцінюва-ти, контролювати й інтегрувати). Занадто велика розкиданістьсистеми породжує, як мінімум, ще один істотний чинник, щоможе виявитися критичним (наприклад, Харківський гуманітар-ний інститут «НУА» відкриває філію в Євпаторії).

Система не повинна породжувати занадто велику кількістьвнутрішніх комбінацій розміщення ресурсів і підрозділів.

Якщо ж якісь ланки операційної системи в силу особливос-тей розміщення породжують занадто велику кількість можли-вих комбінацій і варіантів, то слід автономізувати ці ланки, на-приклад, через створення дочірніх підприємств.

3.2.1.3 Фінансові чинники

Розміщення системи має забезпечувати найбільшу реалі-зацію позитивного ефекту.

Середній рівень витрат пов'язаний із забезпеченням інтег-рувальних ефектів, необхідних для підтримки обраної схеми роз-міщення.

Методично ця проблема ускладнюється відсутністю стан-дартної системи і стандартних методик обліку й оцінювання вит-рат розміщення.

Метою фінансового об'рунтування рішення щодо розміщен-ня є оптимізація цих витрат з урахуванням сукупності всіх іншихкритеріїв. Визначене місце в системі внутрішніх чинників роз-міщення посідають чинники інституційного порядку. Мова йдепро наявність такого неформалізованого ресурсу, як доступ ке-рівництва до розміщення бюрократичних преференцій.

P. S. На практиці облік великого числа факторів істотно уск-ладнює проблему вибору місця розташування операційної систе-ми. Тому дотепер практично не існує розробок, що у комплексі вра-ховували б усю багатоманітність факторів, що впливають на місцерозташування операційної системи.

Аналіз сучасної літератури по досліджуваному питанню пока-зав, що розробки ведуться за двома основними напрямками. Це:

побудова і використання функції суб'єктивної корисності об-раного варіанта місцеположення операційної системи;

облік тільки найважливіших факторів, що впливають на роз-міщення конкретної операційної системи.

3.2.2 Методи підготовки рішення про розміщенняопераційної системи

Рішення про розміщення приймається в двох випадках:

а) створення нової операційної системи;

б) зміни дислокації операційної системи або її часткова зміна.Після оцінки вагомості проблеми менеджер намічає поря-док її вирішення, що передбачає такі кроки:

викласти ще раз послідовність оцінок і дій;

оцінити, чи є ця послідовність достатньою (чи всі чинникивраховані);

якщо якийсь чинник є більш важливим, ніж інші, то керівникрозкладає його на змістовні моменти і субординує їх.Наступним кроком процедури є розподіл усіх чинників на

керовані і некеровані. Для цього слід:

0 Оцінити моделювання організації некерованих чинниківрозміщення. Менеджер вирішує завдання оптимізації роз-міщення системи. Результатом цього етапу є маса припус-тимих варіантів розміщення системи;

о розпочати роботу з керованими (підконтрольними) чин-никами. Послідовність оцінок і рішень випливає з індивіду-ально рангованої системи чинників, максимально прив'яза-ної до даної операційної системи. Використовується методзвуження варіантного поля (рис. 3.8);

о чорнове пророблення запасних варіантів, після того якменеджер зупинився на базисному варіанті розміщення (Z)і одному чи двох запасних варіантах, що в окремих випад-ках уможливлює перегляд альтернатив (якщо попередні роз-рахунки показують більш високу ефективність запасного ва-ріанта). Оцінки експертів говорять, що час на підготовкузапасного варіанту в 3-4 рази коротший за час на підготов-ку базисного варіанту від нуля;

о визначення, після того як остаточне рішення на розміщен-ня прийнято керівником, ступеня його зисковності. Цейрівень, у першу чергу, задається некерованими чинникамирозміщення операційної системи.

Керівник повинен прагнути до забезпечення за рівних умоввизначеної свободи (варіативності) просторового рішення. Най-краще ця варіативність досягається шляхом адаптації тимча-сових і організаційних обмежень. Рішення про розміщення вхо-дить до сфери повноважень топ-менеджменту і належить дочисла стратегічних, а це означає, що воно підлягає обов'язко-вому узгодженню з іншими стратегічними пріоритетами опе-раційної системи.

Оптимальне стратегічне рішення, хоча б у згорнутому виг-ляді, має містити і такий варіант, як рішення про розміщення.