1.2 Види та класифікація договору
Види договорів:
А) Взаємні односторонні договори
Залежно від характеру розподілу прав і обов'язків між учасниками всі договори поділяються на взаємні і односторонні. Односторонній договір породжує у однієї сторони лише права, а в іншої - тільки обов'язки. Тому «тільки одна з сторін зобов'язана вчинити певні дії на користь іншої, а остання має до неї лише право вимоги».
У взаємних договорах кожна сторона набуває права і обов'язки по відношенню до іншої сторони. За таким договором «кожна сторона вважається боржником у тому, що зобов'язана зробити на користь іншої сторони, і одночасно кредитором у відношенні того, що має право вимагати». (2, ст. 308, п.2)
Більшість договорів носить взаємний характер. Так, за договором купівлі-продажу продавець отримує право вимагати від покупця сплати грошей за продану річ і одночасно зобов'язаний передати цю річ покупцеві. Покупець, у свою чергу, набуває право вимагати передачі йому проданої речі і одночасно зобов'язаний сплатити продавцеві покупну ціну. Разом з тим зустрічаються і односторонні договори. Наприклад, одностороннім є договір позики, оскільки позикодавець наділяється за цим договором правом вимагати повернення боргу і не несе будь-яких обов'язків перед позичальником. Останній, навпаки, не отримує жодних прав за договором і несе тільки обов'язок щодо повернення боргу.
Односторонні договори необхідно відрізняти від односторонніх угод. Останні не відносяться до договорів, так як для їх вчинення не потрібно угоди сторін, а досить волевиявлення однієї сторони.
Б) Оплатне і безоплатні договори
Зазначені договори різняться в залежності від опосредуемого договором характеру переміщення матеріальних благ. Оплатним визнається договір, за яким майнове надання однієї Сторони зумовлює зустрічне майнове надання від іншої сторони. Якщо «одна сторона повинна одержати плату чи інше зустрічну оплатне надання за виконання своїх обов'язків». (2, ст.423, п. 1).
У безоплатному договорі майнове надання проводиться тільки однією стороною без отримання зустрічного майнового надання від іншої сторони.
Кабалкин А. вважає, що в умовах переходу до ринку більшість договорів є оплатним. Так, договір купівлі-продажу - це відшкодувальний договір, який, в принципі, безоплатним бути не може. Договір дарування, навпаки, за своєю юридичною природою - безплатний договір, який, в принципі, не може бути оплатним. Деякі ж договори можуть бути як оплатним, так і безоплатними. Наприклад, договір доручення може бути і оплатним, якщо повірений отримує винагороду за надані послуги, і безоплатним, якщо такої винагороди не виплачується (ст. 972 ЦК).
Тому в законі визначено, що «договір передбачається оплатним, якщо із закону, інших правових актів, а також істоти чи змісту договору не випливає інше».
Більшість договорів носять БЕЗОПЛАТНО характер, що відповідає природі суспільних відносин, регульованих цивільним правом. З цієї ж причини п. 3 ст. 423 ГК встановлює, що договір передбачається оплатним, якщо із закону, інших правових актів, змісту або суті договору не випливає інше.
В) Вільні і обов'язкові договори
За підставами укладання всі договори поділяються на вільні та обов'язкові. Вільні - це такі договори, укладання яких цілком залежить від розсуду сторін. Висновок же обов'язкових договорів, як це випливає з самого їх назви, є обов'язковим для однієї або обох сторін. Більшість договорів носить вільний характер. Вони укладаються за бажанням обох сторін, що цілком відповідає потребам розвитку ринкової економіки. Однак в умовах економічно розвиненого суспільства зустрічаються й обов'язкові договори. Обов'язок укладання договору може випливати із самого нормативного акта. Наприклад, в силу прямої вказівки закону у випадках створення юридичної особи укладення договору банківського рахунку стає обов'язковим як для банківської установи, так і для створеної юридичної особи (п. 2 ст. 846 ЦК). Юридична обов'язок укласти договір може випливати і з адміністративного акта. Так, видача місцевої адміністрацією ордера на житлове приміщення зобов'язує житлово-експлуатаційну організацію укласти договір соціального житлового найму з тим громадянином, якому виданий орган.
Серед обов'язкових договорів особливе значення мають публічні договори. Вперше в нашому законодавстві публічний договір був передбачений ст. 426 ЦК. Відповідно до зазначеної статті публічний договір характеризується наступними ознаками:
1) Обов'язковим учасником публічного договору є комерційна організація.
2) Зазначена комерційна організація повинна здійснювати діяльність з продажу товарів, виконання робіт або надання послуг.
3) Дана діяльність повинна здійснюватися комерційною організацією щодо кожного, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, енергопостачання, медичне, готельне обслуговування тощо).
4) Предметом договору має бути здійснення комерційної організацією діяльності, зазначеної в п. 2 і 3.
При відсутності хоча б одного із зазначених ознак договір не є публічним і розглядається як вільний договір. Так, якщо підприємство роздрібної торгівлі укладає з громадянином договір купівлі-продажу канцелярських товарів, якими торгує це підприємство, то даний договір є публічним. Якщо ж підприємство роздрібної торгівлі укладає договір з іншим підприємством про продаж останньому зайвого торгового обладнання, то це - вільний договір, оскільки його предметом не є діяльність комерційної організації з продажу товарів, що здійснюється у відношенні кожного, хто до неї звернеться.
Практичне значення виділення публічних договорів полягає в тому, що до публічних договорів застосовуються правила, відмінні від загальних норм договірного права. До числа таких спеціальних правил, що застосовуються до публічних договорів, належать такі:
1) Комерційна організація не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності можливості надати споживачеві відповідні товари, послуги, виконати для нього відповідні роботи.
2) При необгрунтованому ухиленні комерційної організації від укладання публічного договору інший бік вправі по суду вимагати укладення з нею цього договору відповідно до положень, що застосовуються при укладанні договору в обов'язковому порядку.
3) Комерційна організація не має права надавати перевагу одній особі перед іншим щодо укладення публічного договору, крім випадків, коли законом або іншими правовими актами допускається надання пільг для окремих категорій споживачів. Так, автотранспортне підприємство, що здійснює перевезення пасажирів, не вправі відмовити у перевезенні одного з пасажирів тільки з тієї причини, що працівник цього автотранспортного підприємства обіцяв своєму знайомому залишити для нього місце в автобусі. Однак таке перевагу допускається, якщо це передбачено законом або іншим правовим актом. Наприклад, відповідно до ст. 15 Закону РФ «Про ветеранів» інваліди Великої Вітчизняної війни користуються переважним правом установки за місцем їх проживання телефонного апарату.
4) Ціна товарів, робіт і послуг, а також інші умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, за винятком випадків, коли законом і іншими правовими актами допускається надання пільг для окремих категорій споживачів. Так, енергопостачальна організація не може відпускати електроенергію одним споживачам за однією ціною, а іншим - за іншою.
Виняток становлять ті споживачі, яким пільги з оплати електроенергії встановлені законом або іншим правовим актом. Наприклад, відповідно до Указу Президента Російської Федерації № 431 від 5.05.92 р. «Про заходи щодо соціальної підтримки багатодітних сімей» багатодітним сім'ям надано знижку в оплаті комунальних послуг не нижче 30%.
5) У випадках, передбачених законом, Уряд Російської Федерації може видавати правила, обов'язкові для сторін при укладенні та виконанні публічних договорів (типові договори, положення і т. п.).
6) Умови публічного договору, які не відповідають вимогам п. 4 або 5, є нікчемною.
З позовом про спонукання укласти публічний договір вправі звернутися тільки контрагент комерційної організації, зобов'язаною його укласти.
У практиці арбітражних судів постало питання про те, чи вправі комерційна організація, в обов'язки якої входить виконання робіт або надання послуг, щодо кожного, хто до неї звернутися, вимагати укладення договору зі споживачем у зв'язку з ухиленням останнього від його укладення.
Як випливає з пункту 1 статті 421 ГК РФ, примушування до укладення договору не допускається, за винятком випадків, коли обов'язок укласти договір передбачена цим Кодексом, законом чи добровільно прийнятим зобов'язанням.
Пункт 3 статті 426 ЦК України встановлює, що при необгрунтованому ухиленні комерційної організації від укладання публічного договору застосовуються положення, передбачені пунктом 4 статті 445 ГК РФ.
У пункті 4 цієї статті передбачено таке: якщо сторона, для якої відповідно до цього Кодексу або інших законів укладення договору обов'язково, ухиляється від його укладення, інша сторона має право звернутися до суду з вимогою про спонукання укласти договір.
За змістом пунктів 1 і 3 статті 426, а також пункту 4 статті 445 ГК РФ звернутися до суду з позовом про спонукання укласти публічний договір може тільки контрагент зобов'язаної сторони.
Комерційна організація примушувати споживача до укладення такого договору не має права.
У тих випадках, коли споживач користується послугами (енергопостачання, послуги зв'язку і т.п.), що надаються зобов'язаною стороною, проте від укладення договору відмовляється, арбітражні суди повинні мати на увазі наступне: фактичне користування споживачем послугами зобов'язаної сторони слід вважати відповідно до пункту 3 статті 438 ГК РФ як акцепт абонентної оферти, запропонованої стороною, яка надає послуги (виконує роботи). Тому дані відносини повинні розглядатися як договірні.
Класифікація договорів:
Поділ договорів на види за різноманітними підставами. Так, залежно від змісту діяльності, яку вони регулюють, договори поділяють на майнові - спрямовані на одержання сторонами певного майна чи блага (купівля-продаж, дарування, оренда, перевезення); та організаційні - спрямовані на створення передумов подальшої діяльності у сфері підприємництва чи іншій сфері (попередні, установчі, про спільну діяльність).
Відповідно до послідовності досягнення цілей, яких прагнуть сторони, договори поділяють на попередні - передбачають обов'язок сторін укласти в майбутньому основний договір на умовах і в строки, які визначаються в попередньому договорі (у випадку порушення однією із сторін попереднього договору та ухилення від укладення основного на неї покладається обов'язок відшкодувати іншій стороні понесені у зв'язку з цим збитки); та основні - договори, укладення яких передбачене в попередніх договорах.
За формою укладення договори поділяються на усні, письмові прості та письмові нотаріальні. Письмова форма передбачає відображення змісту договору у відповідному правовому документі (угоді, договорі, контракті) або обмін листами, телеграмами, телетайпограмами і т. ін.
Для письмових нотаріальних договорів необхідно, щоб на них був засвідчувальний напис нотаріуса. Залежно від того, чи у кожної сторони є обов'язок вчинити зустрічну дію з надання майнового блага іншій стороні, чи тільки у однієї з них, договори поділяють на оплатні (купівля-продаж, міна, оренда, комісія, підряд тощо - це більшість договорів) та безоплатні (дарування, позика). Деякі договори можуть бути як безоплатними, так і оплатними (доручення, схов).
Залежно від моменту, з якого договір вважається укладеним, розрізняють консенсуальні - вважаються укладеними з моменту, як тільки сторони досягли згоди по всіх істотних умовах договору, що має знайти відображення у формі, яка передбачена для даного виду договору; та реальні - є дійсними лише після вчинення на основі досягнутої згоди певної дії з передачі предмета договору (перевезення вантажу, позика, дарування).
За розподілом прав та обов'язків між сторонами договори поділяють на односторонні - обов'язки покладаються лише на одну із сторін, а інша тільки має право вимоги (позика); та двосторонньо-зобов'язуючі (взаємні) - кожна із сторін має права та обов'язки на користь іншої (купівля-продаж, оренда, підряд).
Договори можуть укладатися на користь їх учасників (дії вчиняються на користь однієї із сторін за договором) або на користь третіх осіб (особа, яка не є учасником договору, однак набуває права вимагати виконання договору).
Відповідно до специфіки самої процедури їх укладення виділяють договори: приєднання - умови визначені однією із сторін у певних стандартних формах (формулярах тощо) і можуть бути прийняті іншим учасником тільки шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому; типові - окремі умови визначаються відповідно до типових умов, вироблених практикою для договорів певного виду і оприлюднених у встановленому порядку; публічні -укладаються підприємцем і встановлюють його обов'язки по продажу товарів, наданню послуг тощо, які він зобов'язаний виконувати стосовно кожного, хто до нього звертається (зв'язок, перевезення пасажирів, медичне обслуговування, роздрібна торгівля).
http://ua-referat.com/Види_договорів_та_їх_класифікація
http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/TS001246.html
(пыдручник Долиненко роздыл 6)