1.5.2 Принципи державної політики в галузі охорони праці

Чинне законодавство про охорону праці спрямоване на створення належних, безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійних захворюванням.

Державна політика а галузі охорони праці базується на принципах:

• пріоритету життя і здоров’я працівників та повної відповідальності роботодавця за створення безпечних й здорових умов праці. Цей принцип зобов’язує підприємців дотримуватися вимог нормативних актів, здійснювати атестацію робочих місць, щоб не погіршувався стан здоров’я працюючих та не знижувався рівень їх працездатності;

• підвищення рівня промислової безпеки шляхом введення суцільного контролю за станом виробничої діяльності, створенням безпечних та нешкідливих умов праці. Для цього роботодавець має впроваджувати сучасні засоби безпеки, новітні технології механізацію та автоматизацію виробничих процесів контролювати трудову та технологічну дисципліну й нести повну відповідальність за створення таких умов праці, які б відповідали вимогам чинного санітарно – гігієнічного законодавства;

• комплексного розв’язування завдань охорони праці на підставі загальнодержавних та регіональних програм, розроблених відповідно до економічної та соціальної політики держави та новітніх досягнень науки й техніки в галузі безпеки, гігієни праці та виробничої санітарії на п’ять років та на кожний поточний рік;

• соціального захисту працівників, відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві, збереження місця роботи та середнього заробітку при витраті ними працездатності на весь період її відновлення або визнання їх інвалідами.

Принципи державної політики з охорони праці встановлюють єдині вимоги для всіх підприємств незалежно від форми власності та виду діяльності, єдине правове поле й єдину нормативну базу, оскільки всі працюючі мають однакові права на охорону свого життя і здоров’я.

Під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях забезпечується координація діяльності всіх гілок влади, що розв’язують проблеми охорони здоров’я, гігієни та безпеки праці.

Держава фінансує дослідження з охорони праці передбачені національною програмою, утримує національний науково – дослідний інститут охорони праці та мережу органів державного нагляду.

Для реалізації принципів державної політики в галузі охорони праці при Кабміні створено Національну раду з питань безпечної життєдіяльності, Фонд соціального страхування від нещасних випадків та інші структури.

Міжнародне співробітництво передбачає вивчення та узагальнення зарубіжного досвіду щодо проблемних питань з охорони праці, активну участь у діяльності Міжнародної організації праці (МОП), Міжнародної асоціації соціального Забезпечення (МАСЗ), Європейського форуму організацій страхування від нещасних випадків на виробництві й професійних захворювань.

1.5.3 Право громадян на охорону праці

При влаштуванні на роботу між роботодавцем і працівником укладається трудовий договір, на підставі якого працівник зобов’язується виконувати певну роботу, визначену договором, а підприємець виплачувати йому заробітну плату та забезпечувати відповідні умови праці (ст..21 КЗпП).

Укладання трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника про зарахування працівника на роботу. Однак трудовий договір вважається укладеним навіть тоді, коли наказу не було, але працівник фактично був допущений до роботи.

Трудовий договір може бути:

• безстроковим, що укладається на невизначений термін;

• на визначений термін, встановлений за погодженням сторін;

• на час виконання певного виду робіт.

З метою перевірки ділових якостей працівника в трудовому договорі може обумовлюватися термін випробування від одного до трьох місяців, а в деяких випадках до шести місяців. Якщо протягом цього терміну встановлено, що якості працівника не відповідають посаді роботодавець може розірвати трудову угоду, а робітник має право оскаржити це в комісії по трудових спорах.

До початку роботи роботодавець має ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку, умовами колективного договору, визначити йому робоче місце, провести інструктаж х техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці й пожежної безпеки.

Згідно з чинним законодавством власник може припинити дію трудового договору лише за таких умов:

• при зміні або ліквідації виробництва, або скороченні штату працівників;

• при досягненні працівником пенсійного віку та права на повну пенсію по старості;

• при невідповідності працівника займаній посаді, порушенні правил внутрішнього розпорядку, прогулу протягом трьох годин без поважної причини, при появі на робочому місці у алкогольному або наркотичному сп’янінні;

• унаслідок тимчасової непрацездатності понад чотири місяці;

• при поновленні на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу.

Роботодавець може розірвати трудовий договір лише за попередньою згодою профспілкового органу. Основним документом про трудову діяльність людини є трудова книжка, яка у день звільнення має бути належно оформлена і видана на руки працівнику.

Чинне законодавство гарантує права працівників на охорону праці під час роботи на підприємстві.

Якщо на виробництві умови праці становлять небезпеку для працівника, то він має право відмовитися від дорученої роботи. Підтвердження такої виробничої ситуації дає підставу працівнику розірвати трудовий договір та отримати вихідну допомогу, розмір якої не може бути нижчим за тримісячну заробітну плату.

Якщо за станом здоров’я працівник не може виконувати роботу, на яку наймався, він має право на переведення на легшу роботу відповідно до медичного висновку (ЛКК). При переведенні на нижче оплачувану роботу за працівником зберігається його попередній заробіток протягом двох тижнів.

У разі тимчасової непрацездатності через виробничий травматизм або професійне захворювання за працівником зберігається середньомісячний заробіток на термін визначений ЛКК.

Під час простою підприємства за працівником також зберігається середній заробіток і робоче місце.