4.3. Організація охорони праці та безпеки в надзвичайних ситуаціях на підприємстві

З метою забезпечення сприятливих для здоров'я умов праці, високого рівня працездатності, профілактики травматизму і професійних захворювань, отруєнь та відвернення іншої можливої шкоди для здоров'я на підприємствах, в установах і організаціях різних форм власності повинні встановлюватися єдині санітарно-гігієнічні вимоги до організації виробничих процесів, пов'язаних з діяльністю людей, а також до якості машин, обладнання, будівель та інших об'єктів, які можуть мати шкідливий вплив на здоров'я. Всі державні стандарти, технічні умови і промислові зразки обов'язково погоджуються з органами охорони здоров'я в порядку, встановленому законодавством. Власники і керівники підприємств, установ та організацій зобов'язані забезпечити в їхній діяльності виконання правил техніки безпеки, виробничої санітарії та інших вимог щодо охорони здоров'я, передбачених законодавством, не допускати шкідливого впливу на здоров'я людей.

Роботодавець зобов'язаний створити в кожному структурному підрозділі й на робочому місці умови праці відповідно до вимог нормативних актів, а також забезпечити дотримання прав працівників, гарантованих чинним законодавством.

З цією метою роботодавець забезпечує функціонування системи управління охороною здоров'я, для чого створює на підприємстві підрозділи, які традиційно іменуються службою охорони праці. Ця служба діє на підставі типового положення, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань нагляду за охороною праці та Закону України "Про охорону праці". Служба охорони праці створюється на підприємстві виробничої сфери з числом працюючих 50 і більше осіб.

На підприємстві з кількістю працюючих 50 і більше осіб роботодавець створює службу охорони праці відповідно до типового положення, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань нагляду за охороною праці.

На підприємстві з кількістю працюючих менше 50 осіб функції служби охорони праці можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку.

На підприємстві з кількістю працюючих менше 20 осіб для виконання функцій служби охорони праці можуть залучатися сторонні спеціалісти на договірних засадах, які мають відповідну підготовку.

Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо роботодавцю. Служба охорони праці виконує такі основні функції: опрацьовує ефективну цілісну систему управління охороною праці від шкідливих впливів, сприяє удосконаленню діяльності в цьому напрямі кожного структурного підрозділу і кожної посадової особи; проводить оперативно-методичне керівництво роботою з охорони праці; складає разом зі структурними підрозділами підприємства план комплексних заходів щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища (підвищення існуючого рівня охорони праці, якщо встановлених норм досягнуто), а також розділ "Охорона праці" в колективному договорі проводить для працівників вступний інструктаж з питань охорони праці; організує: забезпечення працюючих правилами, стандартами, нормами, положеннями, інструкціями та іншими нормативними актами з охорони праці; облік, аналіз нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, а також шкоди від цих подій; розробку перспективних та поточних планів роботи підприємства щодо створення безпечних та нешкідливих умов праці; бере участь: у розслідуванні нещасних випадків та аварій; у формуванні фонду охорони праці підприємства і розподілі його коштів; у розробці положень, інструкцій, інших нормативних актів про охорону праці, що діють у межах підприємства; контролює: дотримання чинного законодавства, міжгалузевих, галузевих та інших нормативних актів, виконання працівниками посадових інструкцій з питань охорони праці; виконання приписів органів державного нагляду, пропозицій та подань уповноважених трудових колективів і профспілок з питань охорони праці, використання за призначенням коштів фонду охорони праці; своєчасне проведення навчання та інструктажів працюючих, атестації та переатестації з питань безпеки праці посадових осіб та осіб, які виконують роботи підвищеної небезпеки, а також дотримання вимог безпеки при виконанні цих робіт тощо.

Ліквідація служби охорони праці допускається тільки у разі ліквідації підприємства чи припинення використання найманої праці фізичною особою.

Для виконання функціональних обов'язків фахівці з охорони праці наділяються певними правами, наприклад, безперешкодно в будь-який час відвідувати виробничі об'єкти, структурні підрозділи підприємства, зупиняти роботу виробництв, дільниць, машин, механізмів устаткування та інших засобів виробництва в разі порушень, які створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих; одержувати від посадових осіб необхідні відомості, документи і пояснення з питань охорони праці; перевіряти стан безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на об'єктах підприємства, видавати керівникам перевіреного об'єкта, цеху, виробництва обов'язкові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків; вимагати від посадових осіб відсторонення від роботи працівників, які не пройшли медичного огляду, навчання, інструктажу, перевірки знань з охорони праці, не мають допуску до відповідних робіт або порушують нормативні акти про охорону праці; надсилати керівникові підприємства подання про притягнення до відповідальності працівників, які порушують вимоги щодо охорони праці та ін. Припис спеціаліста з охорони праці, у тому числі про зупинення робіт, може скасувати в письмовій формі лише посадова особа, якій підпорядкована служба охорони праці. Розпорядження фахівця з охорони праці може відмінити лише керівник підприємства. Ліквідація служби охорони праці допускається тільки у разі ліквідації підприємства.

Для нормального функціонування системи управління охороною здоров'я власник зобов'язаний розробляти і затверджувати положення, інструкції, інші нормативні акти про охорону праці, що діють у межах підприємства та встановлюють правила виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях. Ці правила мають відповідати основним вимогам, встановленим державними міжгалузевими і галузевими нормативними актами про охорону праці.

На власникові підприємства також лежить обов'язок здійснення постійного контролю за додержанням працівниками технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, використанням засобів колективного та індивідуального захисту і виконанням робіт відповідно до вимог з охорони праці.

Законодавство про охорону здоров'я передбачає й обов'язки працівників. Згідно зі ст. 10 Основ законодавства України про охорону здоров'я громадяни зобов'язані піклуватися про своє здоров'я. Стосовно трудового законодавства цей обов'язок полягає в тому, що працівники зобов'язані знати і виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту; додержуватися зобов'язань з охорони праці, передбачених колективним договором (угодою, трудовим договором) та правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства; проходити у встановленому порядку попередні та періодичні медичні огляди тощо. Відповідно до ст. 11 Основ законодавства про охорону здоров'я іноземні громадяни та особи без громадянства, які постійно проживають на території України і працюють на підприємствах, в установах і організаціях різних форм власності та господарювання, користуються такими ж правами і несуть такі ж обов'язки в галузі охорони здоров'я, як і громадяни України.

Закон України "Про охорону праці" (в редакції Закону України від 21 листопада 2002 р.) передбачає такі обов'язки працівника: дбати про особисту безпеку і здоров'я, а також про безпеку і здоров'я оточуючих людей в процесі виконання будь-яких робіт чи під час перебування на території підприємства, знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва; проходити у встановленому законодавством порядку попередні та періодичні медичні огляди. Працівник несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

На підприємствах рішенням трудового колективу може створюватися комісія з питань охорони праці, яка діє на основі типового положення, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці. Комісія складається з представників роботодавця, профспілки, уповноваженої трудовим колективом особи, спеціалістів з безпеки, гігієни праці та представників інших служб підприємства. Рішення комісії мають рекомендаційний характер.

Фінансування охорони праці здійснюється роботодавцем. Працівник не несе ніяких витрат на заходи щодо охорони здоров'я при виконанні трудових обов'язків. Відповідно до ст. 19 Закону України "Про охорону праці" фінансування охорони праці для підприємств, незалежно від форм власності, або фізичних осіб, які використовують найману працю, має становити не менше 0,5% від суми реалізованої продукції. На підприємствах, що утримуються за рахунок бюджету, витрати на охорону праці передбачаються в державному або місцевих бюджетах і становлять не менше 0,2% від фонду оплати праці.

З 1 квітня 2001 р. розпочав роботу новий Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, який є правонаступником державного, галузевих і регіональних фондів охорони праці, які було ліквідовано. Фонд соціального страхування від нещасних випадків забезпечує фінансування заходів, передбачених національною, галузевими, регіональними програмами поліпшення стану безпеки, умов праці та виробничого середовища, планами наукових досліджень з охорони та медицини праці, навчання і підвищення кваліфікації відповідних спеціалістів з питань охорони праці, організації, розроблення і виробництва засобів індивідуального та колективного захисту працівників, розроблення, видання, розповсюдження нормативних актів, журналів, спеціальної літератури, а також інших профілактичних заходів відповідно до завдань страхування від нещасних випадків.

На власникові також лежить обов'язок організувати за свої кошти проведення попереднього (при прийнятті на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах зі шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба в професійному доборі, а також щорічного обов'язкового медичного огляду осіб віком до 21 року. Перелік професій, працівники яких підлягають медичному огляду, термін і порядок його проведення передбачено Положенням про медичний огляд працівників певних категорій, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31 березня 1994 р. № 45 (Кодекс законів України про працю з постатейними матеріалам. Проведення медичних оглядів покладено на медичні заклади, працівники яких несуть відповідальність згідно із законодавством за невідповідність медичного висновку фактичному стану здоров'я працівника.

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про захист населення від інфекційних захворювань" постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2001 р. № 559 затверджено Перелік професій, виробництв і організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним медичним оглядам, а також Порядок проведення обов'язкових профілактичних медичних оглядів і видачі медичних книжок.

Відповідно до ст. 31 Основ законодавства України про охорону здоров'я Кабінет Міністрів України затвердив перелік професій і видів діяльності, для яких є обов'язковим первинний (перед допуском до роботи) і періодичний профілактичний наркологічний огляд для певних категорій працівників. До них належать працівники підприємств, установ, організацій, які в час виконання своїх функціональних обов'язків повинні використати насичені й ненасичені вуглеводні (нафта, бензин), спирт етиловий; працівники фармацевтичних підприємств, аптечних установ незалежно від відомчої підлеглості та форм власності; анестезіологи, медичні працівники; працівники, що виконують роботи, пов'язані з використанням вибухових речовин; працівники підприємств, які для виконання своїх професійних обов'язків повинні отримати і використати вогнепальну зброю, у тому числі працівники воєнізованої охорони, незалежно від відомчої підлеглості; водії транспортних засобів; працівники цивільної авіації, пілоти-аматори; працівники, що забезпечують рух поїздів; плаваючого складу водного транспорту; особи, що поступають на службу до органів МВС, Державної податкової адміністрації, митних органів, СБУ, Збройних Сил, у тому числі такі, які призиваються на строкову військову службу (постанова Кабінету Міністрів України від 6 листопада 1997 р. № 1238 "Про обов'язковий профілактичний наркологічний огляд і порядок його проведення".

Власник має право притягнути працівника, який ухиляється від проходження обов'язкового медичного огляду, до дисциплінарної відповідальності й зобов'язаний відсторонити його від роботи без збереження заробітної плати.

Дотримання правил техніки безпеки і виробничої санітарії залежить не тільки від виконання власником своїх обов'язків, а й від того, наскільки кожний працівник знає і виконує їх під час роботи. Тому всі працівники при прийнятті на роботу і в процесі виконання обов'язків за трудовим договором повинні проходити на підприємстві навчання і перевірку знань з питань охорони праці, надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків, про правила поведінки та дії при виникненні аварій.

Працівники, зайняті на роботах з підвищеною небезпекою або там, де є потреба у професійному доборі, повинні щороку проходити спеціальне навчання і перевірку знань з питань охорони праці. Перелік робіт з підвищеною небезпекою затверджено наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 30 листопада 1993 р. № 123. Цей Перелік поширюється на всі підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та видів їх діяльності.

Навчання й інструктаж працівників з питань охорони здоров'я під час праці є складовою системи управління охороною праці й проводяться з усіма працівниками в процесі їх трудової діяльності.

Відповідальність за організацію і здійснення навчання та перевірки знань з питань охорони праці на підприємстві покладається на його керівника (у структурних підрозділах – на їх керівників). Контроль за навчанням і періодичністю перевірок знань з питань охорони здоров'я здійснює служба охорони праці.

Інструктажі працівників за характером і часом проведення поділяють на вступний (при прийнятті на роботу); первинний (на робочому місці); повторний (на робочому місці з усіма працівниками: на роботах з підвищеною небезпекою – один раз на 3 місяці, на інших роботах – один раз на 6 місяців, проводиться індивідуально або з групою працівників, які виконують однотипні роботи, за програмою первинного інструктажу); позаплановий (при зміні правил з охорони праці, заміні обладнання або інших чинників, що впливає на безпеку праці); цільовий (при виконанні разових робіт, не пов'язаних з прямими обов'язками зі спеціальності, при ліквідації аварії, стихійного лиха.

Первинний, повторний, позаплановий і цільовий інструктажі проводить безпосередній керівник робіт (начальник виробництва, цеху, дільниці, майстер). Інструктажі завершуються перевіркою знань усним опитуванням за допомогою технічних засобів навчання, а також перевіркою набутих навичок безпечних методів роботи. Знання перевіряє особа, яка проводила інструктаж.

Посадові особи, відповідно до Переліку посад посадових осіб, які зобов'язані проходити попередню і періодичну перевірку знань з охорони праці, затвердженого наказом Держкомітету України по нагляду за охороною праці від 11 жовтня 1993 р. № 94, до виконання ними своїх обов'язків, а також періодично, один раз на 3 роки, проходять навчання і перевірку знань з охорони праці, технологічної безпеки і надзвичайних ситуацій на виробництві.

Допуск до роботи осіб, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань з охорони праці, забороняється. При незадовільних результатах перевірки знань, умінь і навичок щодо безпечного виконання робіт після первинного, повторного чи позапланового інструктажу для працівника протягом 10 днів додатково проводяться інструктаж і повторна перевірка знань. При незадовільних результатах і після повторної перевірки знань питання щодо працевлаштування працівника вирішується згідно з чинним законодавством. При незадовільних результатах перевірки знань після цільового інструктажу допуск до виконання робіт не надається. Повторна перевірка знань при цьому не дозволяється.

Таким чином, організація охорони праці покладається на окрему службу, що призвело до мінімізації нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань і відповідає європейським стандартам.

Висновок

Проблема відвертання тероризму і нейтралізації загрози тероризму стала однією з найважливіших проблем сучасних міжнародних відносин. Пов'язано це з еволюцією самого феномену тероризму, який з локального явища поступово перетворився на міжнародний, трансграничний. Сьогодні у терористів з'явилося більше засобів для здійснення своєї злочинної діяльності, а суспільство стало більше уразливим у тому числі і через еволюцію засобів масової інформації, які частенько лише допомагають терористам в поширенні паніки, терору і можливо навіть їх ідей. Еволюціонуючи, феномен тероризму, чинить дію і на зміст поняття безпека як в її національно-державному, так і в міжнародному, глобальному аспекті. Міняється місце такої діяльності, як протиборство тероризму, в структурі пріоритетів забезпечення інтересів безпеки кожної окремої держави і безпеки усієї світової спільноти, якщо ж раніше в пріоритеті у держав стояла національна безпека від інших держав, то завдяки колективним заходам безпеки ця мета відходить на задні плани. Тепер же пріоритетніше коштує боротьба з міжнародною злочинністю і тероризмом, у тому числі.

Для тероризму як соціально-політичного явища характерна внутрішня суперечність, витікаюча з природи самої політики і політичних стосунків. Існують і не знаходять однозначного і остаточного дозволу проблеми розмежування терористичної діяльності і революційної боротьби, сепаратизму і національно-визвольних рухів.

Терористи надихаються різними політико-ідеологічними, релігійними і етнонаціональними мотивами. Ці мотиви можуть не співпадати, а можуть і співпадати з цінностями, на яких грунтується політика окремих держав, так само як цілі цієї політики можуть співпадати з конкретними цілями дій тих або інших терористів. Усе це з неминучістю породжує подвійні стандарти в оцінці тероризму і заважає щирій, не на словах, а на ділі, міжнародній співпраці у боротьбі з ним. Особливо явно подвійні стандарти в підході до боротьби з міжнародним тероризмом, а також спроби використати діяльність терористів у своїх інтересах проявилися в роки холодної війни. Але і після її закінчення певна двоїстість відносно окремих держав до глобальної терористичної загрози залишається. Збереглася і створена в період холодної війни інфраструктура міжнародного терору у вигляді терористичних організацій і рухів, лідерів і організаторів терористичної діяльності, які раніше були на поводку у яких-небудь спецслужб тих, що зараз же отримали свободу і що будують свою незалежну політичну лінію. Терористична загроза проявляє себе у світовій політиці в новому, частенько іншому, чим раніше, вигляді. Існують приклади, коли терористи і терористичні організації виявляються супротивниками тих держав, які у минулому робили їм непряме, а іноді і пряме сприяння. Одним з найяскравіших прикладів є рух "Талібан", яке було створено за участю ЦРУ, а тепер же воно воює проти США і того самого ЦРУ, яке його створило.

Проте в мотивах злочинної діяльності терористів, їх цілях і об'єктах посягань відбуваються зміни. У останні п'ятнадцять років дуже великий вплив на феномен міжнародного тероризму зробив процес глобалізації і, як одне з наслідків цього процесу, поява проблем у відносинах між представниками різних цивілізаційних спільностей. Наприклад, політика мультикультурализма, що проводиться в країнах Заходу і розвал колоніальної системи значно сприяла переселенню різних біженців з країн третього світу і що найважливіше допомагала збереженню культурної і етнічної самобутності цих самих біженців, значно посприяла проникненню в розвинені країни Заходу небажаних криміногенних елементів і у тому числі різних радикально-релігійних ідей, які швидко поширюються у відособлених етнічних групах. І усе це відбувається тільки тому, що ці біженці не інтегруються в соціально-етичні рамки країни проживання.Жахливі теракти, вибухи в лондонському метро в 2005 році були зроблені чотирма терористами-смертниками. Усі вони були жителями Великобританії, усі вони народилися і виросли в Сполученому Королівстві, але проте вони потрапили під вплив радикалів з Близького Сходу. Втім, мультикультурализм має і прямо протилежний ефект. Деякі корінні жителі країни не можу і не хочуть миритися з культурними цінностями інших народів. Вони вважають це неправомірним і це теж може послужити приводом для різного роду правопорушенням. Особливо це стосується різних націоналістичних організацій, які в мультикультуралізмі бачать ворога і намагаються з ним боротися різними методами, у тому числі і за допомогою терористичних актів.Найяскравішим прикладом може послужити Андерс Брейвік, норвезький націоналіст, який вчинив напад на молодіжний табір правлячої Робочої партії, яка підтримувала приплив мігрантів з різних країн третього світу. І Андреас Брейвик і "Аль-Каїда" є різними сторонами однієї монети. Різна ідеологія, одні методи боротьби.

Втім, у своїй дипломній роботі я не лише проаналізував тероризм, але і дійшов деяких висновків як з ним можна боротися.

Передусім якщо ми говоримо про міжнародний тероризм, то в першу чергу ми маємо на увазі ісламський релігійний тероризм. І щоб досягти успіху у боротьбі з ним треба контроллировать основу цього тероризму. Іслам. За ісламськими релігійними установами має бути встановлений строгий контроль. Будь-яка радикальна пропаганда в цих установах має бути на корені присічена, має бути встановлений контроль за релігійними діячами і священнослужителями. У ідеалі вони повинні проходити навчання в сертифікованих установах в країні перебування, щоб виключити вплив із закордону. Також треба встановити строгий контроль за літературою, священнослужителями які прибувають з різних арабських країн. Іслам сам по собі мирна релігія, але деяким на Близькому Сході вигідно радикалізувати його.

Міжнародний тероризм без фінансової підтримки неможливий. Треба закуповувати зброю, амуніцію, навчати новонавернених членів, це усе необхідно транспортувати, а також давати хабарі. І тому життєво необхідно присікти потоки фінансування різних радикалів. У сучасне століття інформаційних технологій і безготівкових платежів це стає тяжким завданням. Важкою, але можливою, бо абсолютно будь-який платіж залишає слід у фінансовій системі головне його знайти і вивчити слід, який приведе і до платника і до виконавця. Плюс держави мають можливість заморозити рахунки терористів і організацій прямо або побічно з ними пов'язаних. Так що ці гроші стануть не більше ніж цифрами на рахунках банків.

Як би то не було, але боротьба з міжнародним тероризмом неможлива без чіткої координації між державами. Міжнародна громадськість повинна розуміти, що боротьба з тероризмом це передусім спільна кооперація, як правова, так і силова. Також треба добитися серйозних санкцій і можливо навіть застосування силових заходів для країн тих, що підтримують так чи інакше міжнародний тероризм. Ці країни повинні зрозуміти, що їх чекають серйозні наслідки, якщо вони вестимуть таку політику.

Боротьба з міжнародним тероризмом це передусім боротьба з тероризмом на національному рівні. Потрібна чітка комбінація заходів силових і заходів соціально-політичних, щоб побороти тероризм на національному рівні. Ми повинні зрозуміти, що боротьба з тероризмом це не лише спецслужби з автоматами на перевагу, що розстрілюють терористів, але це і також дуже глибока соціальна робота. Погодьтеся, що ситому, працевлаштованому і задоволеному громадянинові навряд чи захочеться влаштовувати вибухи де-небудь в метро. Ми, усією світовою громадськістю повинні сконцентрувати свої зусилля не лише на силових операціях, але первинними завданнями, як мені здається, повинні виступити боротьба з голодом і бідністю. Треба позбавити терористів припливу нових адептів з країн третього світу, готових на багато що заради порожніх ідей і обіцянок.

На жаль, ми не можемо сказати, що усі ці заходи адекватно застосовуються у безлічі країн світу в силу яких-небудь внутрішніх або регіональних причин. Десь навіть закривають очі на проблему міжнародного тероризму. Існують внутрішньополітичні чинники, що визначають готовність країн боротися з тероризмом, включають міру актуальності загрози тероризму для безпеки тієї або іншої держави. Міжнародні чинники, що визначають готовність країн до співпраці в антитерористичній боротьбі, обумовлені, з одного боку, місцем, яке ця держава займає в структурі міжнародних відносин, з іншого боку, значенням антитерористичної боротьби на цьому, конкретному етапі розвитку світового політичного процесу.

Вступ людства в нове тисячоліття зіткнувся з наростаючою тенденцією поширення міжнародного тероризму, зміцненням його матеріальної бази, збільшенням кількості організацій, що використовують "методи терору", підвищенням їх чисельності, поліпшенням рівня підготовки терористів. Ця тривожна тенденція зростання терористичної небезпеки зачіпає не лише національну безпеку окремих країн, але і створює серйозну загрозу міжнародної стабільності в цілому, спричиняє за собою величезні політичні, економічні і моральні втрати, чинить сильний психологічний тиск на великі маси людей, а головне - відносить все більше життів ні в чому не повинних людей.

На великий жаль, проблему міжнародного тероризму неможливо розв'язати відразу. Це передусім боротьба не на одне десятиліття, але і боротьба не тільки з самим тероризмом, але з його першопричинами. Міжнародна роздробленість, економічне і політичне відставання багатьох країн, навіть прості культурні відмінності і нерозуміння лише сприяють розвитку міжнародного тероризму. У нашій боротьбі проти цього зла ми повинні прийти до щонайтіснішої кооперації та співробітництва на міжнародному рівні по абсолютній безлічі питань. Треба дещо поступитися своїми національними пріоритетами, заради процвітання всього світу. Втім це станеться ще не скоро.

Список використаної літератури

1. Ашавский Б. М. и др. Международное право: Учебник для студентов вузов, обучающихся по специальности «Юриспруденция» / Под ред. А.А. Ковалёва, С. В. Черниченко. – 3-е изд. испр. – М.: Омега-Л, 2008.

2. Александр Храмчихин. Бой с тенью. Теория терроризма 20.11.2008 Частный корреспондент.

3. Александр Тарасов. «Террор стал воздухом политики»

4. Артем Тумакін // Молодь України», 15-19 травня, 2008 .

5. А.А. Котвицький Тероризм як соціальне явище: поняття та ознаки. // Право України. – 2004, - №7

6. Антипенко В., Поняття тероризму (кримінально-правове визначення) // http://pravoznavec.com.ua/.

7. Антонян Ю.М. Терроризм: Криминологическое и уголовно-правовое исследование. — М., 2006.

8. Андрушко П.П. Щодо законодавчого формулювання складу злочину «Тероризм» // Актуальні проблеми держави та права: Збірник наукових праць.Вип.8. - Одеса: Юридична література, 2000.

9. Андрій Яцько. Онтологія насильства: терор і тероризм як елементи політичної боротьби // Українські проблеми, - 1998, - №1

10. Антипенко В.Ф. Тероризм: кримінологічна та кримінально-правова характеристика. – К.: НБУР, 1999.

11. Богданов О.П. Навчальна програма дисципліни “Сучасні проблеми боротьби з тероризмом” (для бакалаврів, спеціалістів). — К.: МАУП, 2004.)

12. Балгат Д., Балан О. Понятие, причины и классыфикацыя терроризма / Міжнарод, конф. «Терроризм і національна безпека України».-К., 2003.

13. Власов И.С. Зарубежное законодательство в борьбе с тероризмом. — М: 2002.

14. Главные террористические организации планеты// "Газета", 25.03.2004

15. Глушков В.О., Долженков О.Ф. Організаційно-правові основи боротьби з тероризмом // Актуальні проблеми держави та права: Зб. наук. праць / Одеса, 2000. – Вип. 8.

16. Гришаєв П.И. Преступления против порядка управления, общественной безопасности, общественного порядка. – М.: ВЮЗИ. 1957.

17. Гізімчук С.В. Терористичний акт та його відмінність від суміжних злочинів// Проблеми відповідальності за злочини проти громадської безпеки за новим КК України. – Харків, 2003.

18. Есберген Алауханов. Криминология. Учебник. – Алматы. 2008.

19. Егоров К. Ю. Международный терроризм как глобальная угроза // Власть. 2008. № 6.

20. Егоров Иван. «ШОС становится главной антитеррористической площадкой в Центральной Азии». "Российская газета" - Федеральный выпуск №5167 (88) от 26 апреля 2010

21. Емельянов В.П. Терроризм и преступления с признаками терорезирования (уголовно-правоое исследование). - М: NОТА ВЕNЕ, 2000.

22. Емельянов В.П. Тероризм і злочини терористичної спрямованості. - X.: Рубікон, 1997.

23. Емельянов В.П. Тероризм как явление и как состав преступления. – Х: Право, 1999.

24. Емельянов В.П. Понятие обьекта преступления в уголовно-правовой науке // Право і безпека. – 2002.

25. Емельянов В.П. Тероризм как явление и как состав преступления. – Х: Право, 1999.

26. Ємельянов В.П. Проблеми застосування антитерористичного законодавства України і шляхи його вдосконалення // Боротьба з організованою злочинністю та корупцією. - 2007.

27. Євген Звєрєв. До питання юридичного визначення тероризму // Право України. — 2003. №7

28. Ємельянов В. Об’єкт тероризму: його ознаки // Право України. – 1999. – №11.

29. Єфиров С.А. Насилие в контексте радикалистского сознания // Социальные конфликты. 1995. Вып.8; 

30. Закон України “Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України” // Уряд. кур’єр. – 2006. – 12 жовт. – № 191

31. Закон України “Про боротьбу з тероризмом” від 20 березня 2003 р. № 638 – IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 25.

32. Законодательство Украини №1 Февраль 2009 «Инфодиск»

33. Землянський Ю.В. Загроза тероризму в Україні // Тероризм і боротьба з ним. - К., 2000. - Т. 19.

34. Зеленецький В.С., Ємельянов В.П. Концептуальні основи визначення категоріально-понятійного апарату у сфері боротьби з тероризмом: Наук. – практ. посіб. – Х.: Кроссроуд, 2006.

35. Злобин Г.А. Никифоров Б.С. Умысел и его формы. М.: Наука, 1995.

36. Институт политического и военного анализа "Терроризм и политический экстремизм. Выводы и поиск адекватных ответов.

37. Калмакарян Р. А. Совет безопасности ООН и Международный Суд ООН: взаимодействие в интересах упрочения международного правопорядка // Государство и право. – 2008. - № 4

38. Конвенція Ради Європи про запобігання тероризму від 16 травня 2005. < www.zakon.rada.gov.ua >.

39. Кримінальний Кодекс України від 5 квітня 2001 із внесеними змінами від 21.09.2006.

40. Комисаров В.С. Тероризм, бандитизм, захват заложника и другие тяжкие преступления против безопасности общества., По новому УКРФ. – М.: Кросна-лекс, 1997.

41. Коржанський М.І. Кваліфікація злочинів. Навчальний посібник. Видання 2-ге - К.: Атіка, 2002.

42. Кримінальне право України: Загальна частина: Підр.Вид. 3-тє / За ред.М.І.Мельника, В.А.Клименка. – К: Юридична думка, 2004.

43. Кримінальне право України: Загальна частина: Підр./ М.І Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І.Борисов та ін./ За ред. професорів М.І. Бажанова, В.Я.Тація, В.В.Сташиса. – Х: Вища школа, 1997.

44. Коржанський М.Й. Кримінальне право України: Загальна частина: курс лекцій. – К: Наукова думка та українська видавнича група. –1997.

45. Комиссаров B.C. Терроризм, бандитизм, захват заложников и другие тяжкие преступления против безопасности общества. — М., 1997.

46. Ліпкан В.А. Теоретичні засади криміналізації тероризму // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. - 1999. - № 2.

47. Ліпкан В.А., Никифорчук., Руденко М.М. Боротьба з тероризмом / Київ, Знання України, 2002.

48. Мельничук К. журнал «Зарубежное военное обозрение», № 1 за 2009 .

49. Мохончук С.М. Кримінальна відповідальність за тероризм: Афтореферат, дисертація кандидата юридичних наук 12.00.08 / Університет внутрішніх справ МВС України. – Харків, 2000.

50. Малинин В.Б., Парфенов А.Ф. Объективная сторона преступления. — СПб.: Издательство Юридического института (Санкт-Петербург), 2004.

51. Магарін М.С., Бараненко Д.В. Суб'єкт злочину за новим кримінальним законодавством України: Монографія / Під ред. д-ра юрид. наук, професора Є. Л. Стрельцова. — Одеса: Астропринт, 2001.

52. Модельный уголовный кодекс для государств участниц СНГ // Правовведение. – 1996, №1.

53. Науково – практичний коментар до Кримінально кодексу України. 4-тє вид. / за ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Атіка, 2007.

54. Надьон О., Правовий аналіз передумов виникнення загрози тероризму в Україні // Право України. - 2003. - №3

55. Никифоров Б.С., Решетников Ф.М. Современное уголовное право. – М.: Наука, 1990.

56. Орешкина Т.Ю. "Современный терроризм. Методы борьбы с ним".

57. Овчинникова Т.В. "Терроризм" // Науч. редактор проф. Б. В. Волженкин. СПб. , 1998.

58. Павловский В. В. Шанхайская организация сотрудничества: борьба с терроризмом. Основные тенденции развития // Закон и право. – 2006. - № 03.

59. Постанови Пленуму Верховного суду у кримінальних справах. – К.: Видавн. дім “Скіф”, 2006.

60. Панов Н.И. Способ совершения преступления и уголовная ответственность. – Х: Вища школа, 1982.

61. Романюк Б., Коваленко В. Щодо кримінально-правового визначення поняття тероризму // Право України. — 2001.

62. Рарог А.И. Общая теория вины в уголовном праве: Учебное пособие. – 1999.

63. Свірін М.О., Коцюбинська Ю.М. Тероризм, як кримінально-правове явище в Україні //Науковий вісник НАВСУ. - Київ, 2003. - Вип.5.

64. Тихий В.П. Злочини проти суспільної (загальної) безпеки: Конспект лекцій. – Х; Національна юридична академія Укруїни, 1996.

65. Терористичні загрози в Україні. // Надзвичайна ситуація № 06 (116), червень 2007 .

66. Цимбалюк В.С. Компютерні технології, як чинник терористичного акту//Проблеми відповідальності за злочини проти громадської безпеки за новим КК України. – Харків,2003.

67. Юридична енциклопедія: Том 6/Редкол.: Ю.С. Шемшученко та ін. – К.: “Укр. Енцикл”, 1998.

68. http://ru.wikipedia.org/wiki/Хашашины

69. http://ru.wikipedia.org/wiki/Сикарии

70. http://www.un.org/en/terrorism/