11.Становлення феодальної системи господарювання. Основні етапи економічного розвитку

Становлення феодальних відносин у Давньоруській державі відбувається в загальноєвропейському руслі: від державних форм до сеньйоральних (вотчинних). В 10 – 12 ст. активно формувалися васальні відносини: за вірну службу князь дарував своїм боярам та дружинникам міста і села. Дарувалась не територія, а право стягувати податки. Це була помісна форма феодального землеволодіння, що не передбачала передачі землі в спадок та її відчуження без згоди князя. З послабленням князівської влади у державі поширюється вотчина – спадкове володіння.

В 10 – 13 ст. на Русі склалася ієрархічна структура панівного класу основними категоріями якого були князі, бояри та дружинники. Активно йшов процес диференціації серед феодально залежного населення. Основними його категоріями були: смерди, закупи, рядовичі, челядь, холопи. Посилення експлуатації панівною верхівкою виробників у містах і селах викликало опір народних мас, що часто виявлялось у формі збройних повстань. Відомо, що у класичному феодальному суспільстві первісною формою повинностей були відробітки. Під час подальшого розвитку класового суспільства практикувалася натуральна форма ренти, а в період розвитку торгівлі і ремесла – грошова. Характерною формою феодальних відносин у Київській Русі було панування від самого початку натуральної форми земельної ренти. Збір данини отримав назву “полюддя”. З другої половини Х ст. ця форма данини втрачає своє значення.

У літописах є згадки, що східнослов’янські племена платили князям податки від кожного окремого будинку – “диму”. Подимова данина переросла в поземельну й платилася від рала або плуга. Практикувалися також податки – “віри”. Це – штрафи, які пла- тилися князям за скоєні общинниками злочини, потім вони переросли в постійні продуктові та грошові податки. Літописи свідчать, що на Русі мали місце також податки під назвою – “повози”. Це так звана гужова повинність населення на користь князя, це постійне забезпечення його тяглом і транспортом. Практикувалися на Русі і відробітки. Число відробіткових днів залежало від попиту на сільськогосподарську продукцію, від вироб- ництва зерна на продаж тощо. Поряд з продуктовою даниною та відробітками мали місце і грошові податки, які пізніше стали найпоширенішими.

Найбагатшими на Русі були давньоруські князі. Великий київський князь вважався верховним власником землі і держави, удільні князі володіли окремими землями – Чернігівською, Пе реяславською, Волинською, Галицькою та іншими. Княжі волості во лоділи меншими земельними округами, бояри – окремими містами і селами. У Х ст. почала формуватися великокнязівська вотчина, яка згідно з реформою Володимира Великого всі найбільші давньоруські землі передавала в управління його синам.

Велике значення у господарському житті Русі мали двори бояр, представників вищої адміністрації. Давньоруська земельна знать, проживаючи в містах, мала якнайтісніший зв’язок з помістями в се лах, які з часом ставали її вотчиною.

У ХІ–ХІІІ ст. дрібними землевласниками ставали дружинники, яких князі і бояри наділяли землею і селами за військову службу. Пізніше ця категорія князівських службовців склала основу форму- вання російського дворянства.

Одночасно варто відзначити, що крупним землевласником на Русі стала православна церква.

Центрами феодальних володінь були панські маєтки, в яких жили господарі, обслуговуючий та адміністративний персонал. Основою феодального господарства було вирощення зерна, проте помістя широко культивували тварин ництво, при замках розвивалося ремесло, залізоплавні та гончарні майстерні.