35.Зародження буржуазних відносин в Україні в XVII столітті. Зовнішньоекономічні зв'язки України в другій половині XVII- на початку XVIII століття.

Соціально економічний розвиток українських земель визначало формування ознак буржуазного суспільства в надрах існуючого натурального господарства, передусім у сільському господарстві, яке було стрижнем тогочасної економіки. Економічною основою розвитку України традиційно залишалося сільське господарство, а його провідною галуззю – зернове землеробство. Прискореними темпами розвивалося сільське господарство Гетьманщини, Слобожанщини й Запоріжжя. Причому в старшинських і монастирських маєтках воно базувалося на використанні переважно найманої робочої сили. Високопродуктивна праця наймитів, досконала техніка й технологія обробітку ґрунтів вивели панські господарства на досить високий рівень. Важливе місце у господарстві різних груп населення займало тваринництво. Тисячні отари овець, великої рогатої худоби, коней мали Василь Кочубей, Іван Мазепа та інша старшина. Великі тваринницькі господарства виходили за межі звичного феодального виробництва, оскільки базувалися на використанні переважно найманої робочої сили.

Провідними промислами в українських землях цієї доби були млинарство, винокуріння, селітроваріння, чумацтво. Формується мануфактурне виробництво, де поступово розпочинається механізація виробничих процесів. До таких мануфактур належали підприємства, що виробляли залізо (рудні), скло (гути), поташ (буди), селітру(майдани) та ін. Розвинуті, централізовані мануфактури виникали у текстильній, насамперед суконній промисловості. Характерною рисою розвитку економіки України другої половини 17 – 18 ст. був поступовий перехід до товарно-грошових відносин. Цьому процесу сприяли поглиблення поділу праці, диференціація земель на землеробські та промислові зони, урбанізація тощо. Основними місцями, де відбувалися товарно-грошові операції, були ярмарки, базари та торги. Найбільшими і найбагатшими за асортиментом були ярмарки в Києві, Ромнах, Ніжині, Харкові, Сумах, Львові. Незважаючи на складні політичні умови одночасно з Лівобережною Україною в систему всеросійського ринку дедалі глибше втягувалась і Правобережна. Купці з Росії та Лівобережжя все частіше бували на великих ярмарках у Білій Церкві, Бердичеві, Вінниці, Богуславі. Сільськогосподарська продукція та промислові вироби Правобережжя надходили до Росії. Розвитку товарного виробництва сприяла і зовнішня торгівля з такими державами як Туреччина, Сілезія, Пруссія, Італія, Молдавія, Персія.

Таким чином економічний розвиток приводить до формування національного ринку та зростання паростків капіталістичного укладу, але підпорядкування української економіки іноземним державам суттєво гальмує та деформує поступальний розвиток.

36.Політичне життя в Україні в другій половині XVII століття. Спроби об'єднання українських земель. П. Дорошенко.

17 ст. – один з найстрашніших періодів в історії України: боротьба між багато чисельними гетьманами, втручання Московії, Польщі Туреччини у внутрішні справи України мали своїм наслідком спустошення її території, зменшення кількості населення. Патріотизм і державний підхід гетьмана П. Дорошенка у цей період не в змозі були змінити загальну ситуацію на краще. У 1665 р. гетьманом Правобережжя став сподвижник Б. Хмельницького Петро Дорошенко (гетьманував з 1665 – 1676 рр.) він розпочав боротьбу проти поляків у союзі з татарами і турками. На короткий час у 1668 р. гетьману П. Дорошенку вдалося об’єднати Правобережну та Лівобережну Україну в єдину державу. Але це тривало лише один рік. У 1669 р. за рішенням козацької ради Дорошенко уклав союз із Туреччиною. На Правобережжі була проголошена незалежна козацька держава під протекторатом Туреччини. Гетьман Дорошенко за допомогою Туреччини розгромив Польщу. У 1672 р. було укладено Бучацький мир, за яким Польща відмовилася від Правобережної України. Але довгожданий мир на українські землі так і не прийшов. Турки та татари грабували Україну. Авторитет гетьмана падав. До Лівобережжя починають переселятися селяни та козаки. У цій ситуації Дорошенко вирішує прийняти підданство Росії для об’єднання всіх українських земель. Ця політика не мала успіху. У 1672 на Лівобережжі гетьманом став І. Самойлович. У 1676 р. московські війська вторглися на Правобережну Україну. П. Дорошенко зрікся булави на користь І. Самойловича. Так завершилася політична кар’єра гетьмана П. Дорошенка.