26.Козацькі повстання 1620-1630-х рр. Причини поразки та наслідки повстань.

У 1621 р. під фортецею Хотин козаки під проводом Сагайдачного билися разом із поляками проти турків. Того ж року було укладено мир за яким турки відмовлялися від планів загарбання Речі Посполитої. За участь у війні польський король обіцяв козакам деякі пільги. Проте поляки не виконали своїх обіцянок і навіть хотіли перетворити козаків, що брали участь у Хотинській битві на кріпаків. Це викликало народні заворушення. Улітку 1625 р. польський уряд направив проти повсталих каральний загін під керівництвом С.Конєцпольського. Проти карального загону виступили козаки на чолі з М. Жмайлом. Біля Курукового озера відбулася битва в якій обидві сторони зазнали значних втрат. Куруківська угода закріплювала права лише 6 тисяч реєстрових козаків, а решта були виписані з реєстру і повинні були перейти на становище залежних селян. Після Куруківської угоди становище на Запоріжжі ще більше загострилося. Нове повстання відбулося в 1630 р. під проводом Тараса Федоровича (Трясила). Полякам було завдано великих втрат. Було підписано угоду, за якою козацький реєстр збільшився до 8 тисяч чоловік. Щоб перешкодити постачанню Запорізької Січі продуктами, порохом та людьми польський уряд збудував над Дніпром фортецю Кодак і поставив там своїх солдат. Але в 1635р. козаки на чолі з Іваном Сулимою розгромили гарнізон фортеці і зруйнували її укріплення. Невдовзі Сулиму було схоплено і страчено. Це привело до нового повстання. Новим масштабним виступом народних мас стало козацько-селянське повстання 1637-1638 рр., яке очолювали Павло Бут (Павлюк), Дмитро Гуня та Яків Остряниця. Повстання поширилось по всьому Подніпров’ї, але було придушене польськими військами. Тривала боротьба підірвала на деякий час сили козацтва. Однак незважаючи на поразки, селянсько-козацькі повстання відіграли значну роль в історії українського народу, оскільки суттєво гальмували процеси ополячення та окатоличення, зменшували тиск феодального гніту, сприяли накопиченню досвіду боротьби, прискорювали формування національної свідомості.

27.Причини, характер і рушійні сили визвольної війни українського народу в середині 17 ст.

У середині 17 ст. відбулося велике повстання проти польсько-шляхетського поневолення за свою свободу і незалежність. Визвольну війну викликали такі передумови:

по-перше, відбувається різке посилення феодально-кріпосницького гніту на українських землях;

по-друге, продовжують загострюватись релігійні і національні стосунки;

по-третє, скасування так званою «Ординацією» значної частини козацьких привілеїв викликало серед козаків гостре невдоволення. Вони тільки чекали нагоди, аби знову вступити в боротьбу за свої вольності, які були ними втрачені в 1638 р.

Українська феодальна верхівка не могла стати на чолі національно-визвольної боротьби, оскільки на той час її більшість була вже полонізована. Тому керівна роль у визвольній війні належала козацькій старшині. Широкі верстви козацтва були основною рушійною силою повстання. Разом із козаками активну участь у боротьбі брали селяни та міщани, нижчі верстви духовенства. Важливе значення мало уміле керівництво повстанням з боку Богдана Хмельницького.

Визвольну війну можна поділити на 4 етапи:

1-й етап – 1648 р. – рік найбільших успіхів і найбільшого розмаху повстання;

2-й етап 1649 – 1653 рр., коли точилася напружена боротьба між ворогуючими сторонами з перемінним успіхом;

3-й етап 1654 – 1655 рр. – війна України проти Польщі в союзі з Росією. Переможному завершенню війни стало на перешкоді Віленське перемир’я Росії та Польщі 1656 р.;

4-й етап -1656 – 1657 рр., - союз України з Семигородським князівством і спільні дії козаків зі шведською армією.

Визвольну війну очолював чигиринський сотник Б. Хмельницький, який на собі зазнав свавілля польської шляхти і не знайшовши справедливості, втік на Січ, де під його керівництвом вигнали урядовий гарнізон і обрали Хмельницького гетьманом. Запорізька Січ стала базою для розгортання визвольного руху.